Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Зміст

Вступ

1. Право і мораль, їх взаємозв'язок, загальні риси і характерні особливості

1.1 Взаємозв'язок права і моралі

1.2 Загальні риси права і моралі

1.3 Характерні особливості права і моралі

2. Професійна етика працівника прокуратури

2.1 Моральні якості працівника прокуратури

2.2 Моральна культура працівника прокуратури

2.3 Професійно-моральна деформація та її фактори

3. Етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних сферах діяльності

3.1 Професійна етика слідчого

3.2 Професійна етика державного обвинувача

3.3 Професійна етика керівника органу (підрозділу) прокуратури

3.4 Кодекс професійної етики працівників прокуратури

Висновки

Література

Вступ

Актуальність дослідження. Особливе місце у побудові правової держави займає прокуратура, як єдина система органів, покликаних забезпечувати законність, захищати права і свободи людини і громадянина та інтереси держави відповідно до Конституції України та Закону України „Про прокуратуру”.

 Діяльність органів прокуратури, направлена на забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, в тій чи іншій мірі зачіпає інтереси всіх членів суспільства. Тому етичні проблеми, що породжуються специфікою цієї діяльності, її цілями, змістом, формами, методами, завжди знаходяться під пильною увагою суспільства. В зв'язку з цим заслуговує уваги проблема реалізації принципів моральності (моралі) в діяльності працівників прокуратури.

Проблеми етичних основ кримінального судочинства завжди привертали увагу вітчизняних юристів. Широко відомі ті, що з'явилися на межі XIX і XX століть роботи А. Ф. Коні, І.Я. Фойніцького, В.С.Солов'ева та інших.

Зміна етичних орієнтирів за останні роки життя нашого суспільства, необхідність в підвищенні ефективності діяльності працівників прокуратури, насущна потреба формування у них етичного боргу, як неодмінною складовою борга професійного, визначили вибір і актуальність даної теми.

Мета і завдання.

Мета дослідження полягає у вивченні етичних засад діяльності працівників прокуратури.

Відповідно до цього в дослідженні поставлені наступні завдання:

-            проаналізувати взаємозв’язок права і моралі, загальні риси і характерні особливості;

-        розглянути моральні якості працівника прокуратури;

-        розглянути етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних сферах діяльності.

Об'єкт і предмет дослідження.

Об'єктом дослідження є етичні засади діяльності працівників прокуратури.

Предметом дослідження є духовно-етичні основи діяльності працівників прокуратури в професійній сфері.

Методологія і методика дослідження.

Методологічну основу дослідження склали загальний метод пізнання, що відображає діалектичний зв'язок теорії і практики, методи порівняно-правовий, історичний, конкретно-соціологічний, методи психології, логіки і ряд інших.

1. Право і мораль, їх взаємозв'язок, загальні риси і характерні особливості

1.1 Взаємозв'язок права і моралі

Мораль і право тісно взаємозв'язані, більш того, можна говорити про глибоке взаємопроникнення права і моралі. Вони взаємо обумовлюють, доповнюють і взаємо забезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють в собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Іншими словами, закони правової держави втілюють в собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства.[4]

При з'ясуванні змісту правових норм необхідний не тільки їх усесторонній аналіз з урахуванням вимог ідей правосвідомості суспільства, але і виявлення взаємозв'язків норм права з принципами і нормами моралі, з етичною свідомістю суспільства. [17]

Норми моралі - продукт історичного розвитку людства. Вони сформували в боротьбі із злом, за затвердження добра, людинолюбства, справедливості, щастя людей. На розвиток моралі діють соціально-політичні відносини, інші форми суспільної свідомості. Моральні принципи і норми значною мірою визначаються також соціально-економічними умовами життя суспільства. У розвитку людства наголошується етичний прогрес, зростання етичної культури. Проте етичний розвиток людства зазнає певні суперечності. Загальнолюдське в моралі стикається з проявами групової моральної свідомості, відбувається взаємодія загальнолюдського і класового. Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських норм в ній надає релігія. Загальнолюдський зміст моральності знайшов вираз в «золотому правилі»: «поступай по відношенню до інших так, як ти хотів би, щоб вони поступали до тебе». Принцип моралі - це основні початкові вимоги, що охоплюють суспільне і особисте життя людини. Вони конкретизуються у вигляді норм, регулюючих поведінку людей в певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають дієвою основою етичної поведінки людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, набувають якості переконання, зливаються з його відчуттями.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини культури суспільства органічно зв'язані один з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, етичну культуру населення країни, виходить з того, що етична основа права є важливою складеною величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути етичним, закони повинні бути справедливими і гуманними.[22]

Найбільшою етичною цінністю є основні права людини - юридичний вираз її свободи і гідності. Фактична реалізація цих прав є умовою отримання людського щастя, бо права людини по суті є його устремління на щастя, визнане законом.

На тісний взаємозв'язок права і моралі указують історичні пам'ятники права Стародавнього світу, середніх століть і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці змісту законів, інших джерел права. Вислів стародавніх «право є мистецтво добра і справедливості» розкриває органічний зв'язок права, юстиції і моралі. У роботі Гегеля «Філософія права» питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі і моральності.

Зв'язок права і моралі знаходить вираз і в теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Наприклад, має давню історію питання про співвідношення права і закону , виходячи з органічного взаємозв'язку права і моралі. У пізнанні якості закону аксиологічний підхід припускає в оцінці зміст закону застосування категорій справедливості, гуманності. Закон може виявитися не відповідним цим соціально-філософським і етичним категоріям. В цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Проте, розрізняючи право і закон, не можна догматично протиставляти їх один одному, слід виходити з презумпції: закон є право. Це укріплює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.[17]

На дію норм моралі впливає весь устрій життя суспільства, само соціальне спілкування індивідів. Установи культури виховують громадян у дусі правової і етичної свідомості. Активну роль у вихованні етичної культури особи грає позитивний приклад співгромадян, сприяючий тому, що вимоги суспільної моралі стають переконанням, складовою частиною самосвідомості, життєвій позиції людини. Разом із зростанням свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання вимог норм права сприймається громадянами як борг перед суспільством і державою, розширюється і заглиблюється взаємодія права і моралі.

Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням народу. У життєвих обставинах виникають певні суперечності між правосвідомістю і моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, «зіткнення» між нормами моралі і права. У тому випадку, коли норми права приходять в суперечність з громадською думкою, вимогами моральності, боргом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по вдосконаленню правового регулювання. Практика внутрідержавного і міжнародного життя свідчить, що суперечності між правом і мораллю є в регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин. Суперечності між правосвідомістю і моральним уявленням можуть бути у визначенні злочину, адміністративної провини, мерів кримінальної, адміністративної, майнової відповідальності. Ряд колізійних питань в співвідношенні права і моралі виникає найчастіше в регулюванні трансплантації людських органів і тканин, операції штучного запліднення і імплантації, здійсненні інших медичних операцій і способів лікування. Так, що отримало останнім часом широкий розголос справа «доктора Смерті» є показовим прикладом «зіткнення» між нормами моралі і права. Убиваючи безнадійно хворих смертельною хворобою людей на їх прохання, він, з одного боку прямого порушує закон, але з іншого боку позбавляє хворих, як від фізичних, так і психічних мук, що, поза сумнівом, відповідає моралі і моральності.[12]

1.2 Загальні риси права і моралі

Мораль та право є найважливішими різновидами соціальної регуляції. І мораль, і право як форми суспільної свідомості необхідні, перш за все, для ціннісної орієнтації людини в складному, різноманітному, багатому на протиріччя світі між-людських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. Як соціальні норми вони вказують, як потрібно поводити себе людям у різних життєвих ситуаціях, у стосунках людей між собою. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спільнот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймаються спеціально уповноваженими державними органами - парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. У нормативній формі мораль і право відображають прагнення до врегулювання між учасниками суспільних відносин, впорядкованості соціального життя. Моральні та правові норми відображають врешті-решт досягнутий рівень соціального та духовного розвитку суспільства і людини.[22]

Мораль і право виступають як загальні правила поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, відповідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Вимоги норм моралі та норм права адресуються не певній конкретній особі, а всім тим суб'єктам, які виконують дії, що ними передбачені. Нормативність моралі та права означає, крім того, що їх норми застосовуються не одноразово, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації на відміну від індивідуальних приписів та вказівок.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гарантії у вигляді заходів державного примусу і її виконання залежатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій - реалізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.[2]

Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гармонізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. Так, законодавчими нормами є норми Конституції України 1996 р.[1] і відповідні норми галузевого законодавства щодо права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), звільнення від відповідальності осіб за відмову свідчити або пояснювати щодо членів сім'ї чи близьких родичів та деякі інші статті. З позиції правового прогресу моральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.

Мораль засуджує здійснення правопорушень і особливо злочинів. У оцінці таких діянні право і мораль єдині " Мораль вимагає, щоб перш за все було дотримано право і лише після того. як воно вичерпане, вступають в дію етичні визначення"

Звичайно, істина конкретна, тому можуть бути такі діяння, по відношенню до яких мораль або індиферентна або навіть не засуджує їх, наприклад недоносительство, відмова надавати свідчення свідків проти родичів і так далі Але в принципі право і мораль по абсолютній більшості правопорушень займають єдину позицію.[14]

Всяка протиправна поведінка, як правило, є також проти етичним. Право наказує дотримувати закони, того ж добивається і мораль. У багатьох статтях нині чинної Конституції, Декларації прав і свобод людини, інших найважливіших актах оцінки права і моралі зливаються. Це і не дивно - адже право, як вже мовилося, ґрунтується на моралі. Воно не може бути аморальним.

Не випадкове право нерідко представляють у вигляді юридично оформленої моральності, її норм і принципів. Такі заповіді християнської моралі, як "не убий", "не вкради", "не лжесвідчи", беруться під захист правом, яке карає за їх порушення. Як видимий, взаємодія права і моралі нерідко виражається в прямій тотожності їх вимог, звернених до людини, у вихованні у нього високих цивільних якостей.[7]

В процесі здійснення своїх функцій право і мораль допомагають один одному в досягненні загальних цілей, використовуючи для цього властиві ним методи. " Там, де право відмовляється давати які-небудь розпорядження, виступає зі своїми веліннями мораль; там, де моральність буває не здатна одним своїм внутрішнім авторитетом стримувати прояви егоїзму, на допомогу їй приходить право зі своїм зовнішнім примушенням". Як бачимо, вони об'єктивно потрібні один одному.

Завдання полягає в тому, щоб зробити таку взаємодію можливо гнучкішим і глибшим. Особливо це важливо в тих відносинах, де проходять грані між юридично-караним і суспільно засуджуваним, де правові і етичні критерії тісно переплетені.

Відомо, що різного роду криміногенні елементи у ряді випадків намагаються обійти закон або навіть прикритися їм, створити видимість правомірної діяльності. Тут якраз і покликана повною мірою заявляти про себе мораль, бо для подібних суб'єктів найнеприємніше - це гласність, моральне викриття, бойкот тих, що оточують.

Сьогодні моральні основи нашого буття підірвані, процвітає не тільки правовий, але і етичний нігілізм. Подолання цих явищ - найважливіша передумова соціального і духовного відродження. З наростанням негативних процесів посилюється і ступінь непримиренності до них людей, які хотіли б бачити юридичні і моральні важелі дієвішими і результативнішими в боротьбі за оздоровлення суспільства.[22]

Право і мораль плідно "співробітничають" у сфері відправлення правосуддя, діяльності органів правопорядку, юстиції. Виражається це в різних формах: при дозволі конкретних справ, аналізі всіляких життєвих ситуацій, протиправних дій, а також особи правопорушника. Фактичні обставини багатьох справ оцінюються із залученням як юридичних, так і етичних критеріїв, без яких неможливо правильно визначити ознаки таких, наприклад, діянь, як хуліганство, наклеп, образа, приниження честі і гідності, понять цинізму, користі, користолюбства, "низовинних спонук", виступаючих мотивами багатьох правопорушень.

Правові норми служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати етичні засади суспільства. І ефективність права багато в чому залежить від того, наскільки повно, адекватно воно виражає ці вимоги. Сила законів збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу (особливий апарат), але і на мораль. У свою чергу, дія моралі, як і інших соціальних норм, неабиякою мірою залежить від чітко функціонуючій юридичної системи.

Право і мораль:

- і ті, та інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10