Діалектика як теорія розвитку
Реферат
з дисципліни “Філософія” на тему
“ДІАЛЕКТИКА ЯК ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ”
План
Вступ
1. Трактування філософами
терміну "діалектика"
2. Діалектика як теорія
розвитку
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Софістика вчить хибним доведенням, діалектика ж викриває їх
хибність і шляхом розрізняння істинних доведень вчить відкидати хибні.
П. Абеляр
Пізнаючи навколишню діяльність, людина не тільки здобуває
знання про її сутність, закони функціонування, специфіку зв’язків і т. і., а й
пізнає саму себе як складову частину цього цілого, але частину особливу,
специфічну, неповторну в своїй індивідуальності. Людина виділяє себе із світу і
протистоїть йому як чомусь іншому, без якого, проте, нікому не обійтись.
Людина, з’ясовуючи своє "я", ставить цілу низку запитань, і саме
філософія допомагає відповісти на них.
Часто погляди людей на певні явища не збігаються або навіть є
протилежними. Ще на ранніх етапах історії філософії були сформульовані дві
протилежні позиції. Одна стверджувала мінливість і плинність всього сущого,
інша - його непорушність і сталість. Обидві історії філософії проходять через
усю історію філософії аж до наших днів. Перга відома як філософія, а друга -
метафізика. І діалектика, і метафізика характеризують філософію з точки зору методу
підходу до її пізнання і діяння на навколишній світ, але обидві позиції
абсолютизували навколишній світ.
У реферативній роботі досліджено поняття
"діалектика" у різних його значеннях і зокрема діалектики як теорії
розвитку, розкрито три закони діалектики, сформульовані Гегелем.
Тема достатньо вивчена у літературних джерелах. Цікавими і
зрозумілими для сприйняття були праці Сепетия Д., Білодіда, Петровської та
інших.
1. Трактування філософами терміну "діалектика"
Філософів завжди цікавили не тільки проблеми теорії, тобто
тлумачення, пояснення світу, але й проблеми методу, тобто шляхів, заходів і
прийомів наукового пізнання і перетворення світу. Філософською теорією, методом
і методологією наукового пізнання і творчості взагалі виступає діалектика, що
в перекладі з грецької мови означає мистецтво вести бесіду, суперечку.
Різні погляди на трактування терміну "діалектика"
різними вченими, науковцями можна побачити у додатку 1. Це свідчить про
неоднозначність і багатоманітність значень діалектики.
Сам термін "діалектика" вперше застосував
Сократ, маючи на увазі діалог, спрямований на взаємозацікавлене
обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок,
поглядів. Платон теж тлумачив діалектику як логічну операцію розчленування
і пов'язування понять завдяки питанням і відповідям. У розумінні, близькому до
сучасного, поняття діалектики застосовував і Гегель, що трактував її як вміння
відшукувати протилежності у самій дійсності.
Уже стародавні мислителі виходили з уявлення про космос як
світове завершене ціле, що перебуває у спокої. Всередині цього цілою завжди
відбуваються безперервні процеси змінювання, руху, становлення. Космос, таким
чином, уявлявся як протилежність спокою і змін, де відбувається перетворення
одного першопочатку в інший - землі у воду, води у повітря, повітря у вогонь,
вогню в ефір і навпаки. Найбільш яскраве виявлення антична діалектика одержала
у Геракліта, який розглядав світ у русі, єдності протилежностей. Аристотель
розвинув діалектику далі - у напрямі пізнання реально існуючого космосу. У
своєму вченні про чотири причіпні (матеріальну, формальну, рушійну і цільову)
Аристотель стверджував, що всі вони існують у кожній речі абсолютно нероздільно
і тотожні самій речі. Аристотель вважав необхідним узагальнення одиничних форм
в універсальний саморух усієї дійсності, який він назвав першодвигуном,
що мислить самого себе, тобто виступає і суб’єктом, і об’єктом.
Напування монотеїстичної релігії в середні віки перенесло
діалектику у сферу теології. Бог з творця і упорядкувала світу перетворювався
на принцип саморуху усього сущого. У Миколи Кузанського ідеї діалектики
розвиваються у вченні про вічний рух, про співпадіння протилежностей, а також
максимуму і мінімуму.
У філософії Нового часу, не дивлячись на панування
метафізичних поглядів у всіх сферах мислення, висувались діалектичні ідеї.
Декарт розвивав ідею про неоднорідність простору, про розвиток стосовно
космології. Спінова вводить діалектичне розуміння субстанції (природи) як
"причини самої себе" і виявляє діалектику необхідності і
свободи, стверджуючи, ідо свобода є усвідомлена необхідність, а зв'язок
ідей у мисленні трактує як відображення зв'язку речей. Лейбніц підкреслює, що
матерія виявляється через активні, саморухомі субстанції - монади, кожна з яких
відображує світ і присутня в усякій іншій. Він висунув діалектичні ідеї про
простір як порядок співіснування матеріальних речей і про час - як порядок їх
послідовності, про неперервність, зв'язок минулого і сучасного.
Класична німецька філософія розробляє на ідеалістичній основі
цілісну концепцію діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу.
Діалектика, за Кантом, виявляє ті неминучі суперечності, у яких заплутується
розум, спрямований до осягнення абсолютної цілісності. Причина цього в тому, що
знання спираються на чуттєвий досвід і обґрунтовуються діяльністю розсудку, а
вищим поняттям розуму (Богу, світу, душі, свободі) ці властивості не
притаманні. Вершиною класичної ідеалістичної філософії є вчення Гегеля про
діалектику, що охоплює усю дійсність, починаючи з чисто логічних категорій,
здійснюючи далі перехід до природи і духу і закінчуючи категоріальною
діалектикою історичного процесу. У його діалектиці дано змістовну картину
загальних форм руху. Він поділяє діалектику на буття (кількість, якість, міру),
сутність, що являє протиставлення буття самому собі, тобто є рефлектуючим
(явище, дійсність та ін) поняттям, де фігурують категорії, що містять у собі як
буття, так і сутність.
Розвиток, таким чином, є перехід від
абстрактного до конкретного, перехід явищ з одного якісного стану в інший, що
здійснюється на підґрунті виявлення і розв'язання суперечностей. При цьому
сам розвиток тлумачився як саморозвиток абсолютного духу, що проходить від
буття до сутності, а потім від сутності до поняття. У Гегеля поняття виявлялося
і суб'єктом, і об'єктом, і абсолютною ідеєю. Але моделлю гегелівської
діалектики слугувала не об'єктивна реальність, а відображуюче її мислення.
Діалектика Гегеля суперечила свідоцтвам природознавства, у межах Якого були
висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології (Ч.
Лайель), еволюційні ідеї Ламарка, космогонічні ідеї Канта-Лапласа та ін.
Марксизм зумів піднятися до всеосяжного синтезу принципу матеріалізму і
діалектики і виявити результати узагальнення свідоцтв суспільних наук і
природознавства у створенні діалектичного матеріалізму. У XX ст. під впливом соціальних
суперечностей і кризи у природознавстві відроджується інтерес до діалектики: у
межах релігійної філософії екзистенціалістично-містичні версії діалектики
розвивали К. Ясперс, К. Варт, М. Бубер; Ж. - П. Сартр намагався побудувати
екзистенціалістично-феноменологічну діалектику історичної дії; представники
франкфуртської школи Т. Адорно, Г. Маркузе розробляли соціоцентристську версію
діалектики. У філософії Росії та України діалектична традиція була продовжена у
"філософії всеєдності" В. Соловйова, антиномічній діалектиці С.М.
Булгакова і П.О. Флоренського, екзистенціальній діалектиці М. Бердяєва і
парадоксальній діалектиці Л. Шестова. У новітній західній філософії розглядаються
різні діалектичні спорудження еволюційного характеру (у соціобіології,
герменевтиці, еволюційній епістемології, а також у постпозитивістських
концепціях).
2. Діалектика як теорія розвитку
Діалектика - це спосіб філософствування, оснований на всезагальних
принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають
змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу,
людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозв'язок,
взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що
саморозвивається.
Діалектика, перш за все, є теорією, тобто формою наукової
діяльності суспільно-розвинутої людини, яка спрямована на отримання знань про
природну та соціальну дійсність і разом з практикою складає сукупну діяльність
суспільства.
3 точки зору діалектиків, все тече, все змінюється.
Метафізики ж твердять, що явища незмінні у своїй сутності. Діалектична
концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як
боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки
та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат.
божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто
кількісній) процес та як рух по замкненому колу.
Діалектика і метафізика альтернативні способи філософського
осягання буття. Вони різняться у багатьох суттєвих моментах.
Якщо діалектика вважає рух абсолютним, а спокій відносним, то
метафізика, навпаки, сприймає рух як суму станів спокою, що є постійним.
Діалектика визнає взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ, а
метафізика розглядає їх у відриві, у відокремленості.
У фрагменті "До питання про діалектику" В.І.
Ленін писав, що, за концепцією метафізиків, "залишається у затінку
саморух, його рушійна сила, його джерело, його мотив, або це джерело
переноситься зовні (Бог, суб'єкт. .)". Діалектика ж "головну увагу
зосереджує саме на пізнанні джерела самого руху... тільки діалектика дає ключ
до саморуху всього сущого, тільки вона ще ключ до "стрибків",
"до перериву поступовості", до "перетворення у
протилежність", до "знищення старого і виникнення нового". Отже,
діалектична концепція розвитку характеризує діалектику як всебічне, багате на
зміст, глибоке вчення про розвиток.
Важливим принципом матеріалістичної діалектики є принцип розвитку,
тобто розуміння розвитку як вічною і нескінченною процесу зміни
старо/о новим, одних явиш, і процесів - іншими. Дійсний світ дає нам
картину різноманітних рухів і змін, переходів з одного стану в інший,
неперервного виникнення нового і знищення старого у всіх явищах природи і
суспільства. Безперервний рух і розпиток, взаємоперетворення і перебудова
предметів і явищ - це одна із значних рис і форм буття матеріального світу, бо
рух і розвиток являє собою необхідну і суттєву, невід'ємну властивість матерії,
без якої вона не може існувати.
Але діалектику цікавить не рух взагалі, а насамперед
розвиток. Під рухом розуміють будь-яку зміну, тобто він
охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Розвиток
же розглядається як рух у певному напрямку, переважно як рух
поступовий, прогресивний, висхідний. Це значить, що будь-який предмет,
явище, система, як і весь світ взагалі, не просто змінюються, а завжди
переходять у нові стани, що раніше не існували, ніколи не повторюють з
абсолютною точністю стани, котрі вже існували. Існують дві різні
тенденції розвитку:
1)
висхідна, прогресивна, перехід від простого до складного;
2) низхідна, спадна, регресивна, перехід від складного
до простого. З цього визначення категорії розвитку виходить, що розвиток
багатший за своїм конкретним змістом, ніж рух, хоч рух за своїм обсягом значно
ширший від розвитку. Будь-який розвиток є рух, тобто зміни взагалі, але
не всякий рух є розвиток, оскільки у природі має місце і такий рух, який не є
ні прогресивним, ні регресивним, як це характерно для механічного руху,
простого пересування, переміщення тіл.
Тому матеріалістична діалектика всебічно і глибоко розкриває
зміст поняття "розвиток". Діалектичному розвиткові притаманні такі
ознаки, що відрізняють його від руху взагалі.
По-перше, діалектичний розвиток являє собою не просто зміну
одних станів матеріальної системи на інші, не просто зміни їх кількісних
характеристик, а якісні зміни, структурну перебудову системи, що
розвивається.
По-друге, діалектичний розвиток є спрямованим процесом,
змін, що передбачає певну послідовність проходження системою специфічних
для неї ступенів.
По-третє, діалектичний розвиток є не тільки спрямованим, але
й незворотним процесом, тобто реальні предмети, явища, що змінюються у
просторі і часі, виявляються неповторними у своїх індивідуальних рисах.
По-четверте, важливим моментом розвитку є й те, що він являє
собою внутрішню за своїм джерелом зміну матеріальних об'єктів, тобто діалектика
тлумачить розвиток як саморозвиток, що здійснюється з причин, закладених
у самих матеріальних об'єктах.
Таким чином, розвиток являє собою певну
форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні,
спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об'єктів.
Причому розвиток є складна діалектична взаємодія прогресу
і регресу. Розвиток світу в цілому не може бути охарактеризований як
розвиток у якомусь одному напрямку - висхідному, прогресивному або низхідному,
регресивному. Про спрямованість змін як розвитку припустимо говорити лише
стосовно окремих локальних систем і процесів, бо всякий діалектичний розвиток -
це процес зміни просторово-часових якісних систем, які завжди мають початок і
кінець. У зв'язку з цим період існування матеріальних систем і їх розвиток
включає в себе: виникнення системи, висхідну ста/п'ю їх у розвитку, низхідну,
завершальну стадію та загибель системи у зв'язку з переходом її у якісно нову
матеріальну систему.
Суттєвою характеристикою процесів розвитку є час: по-перше,
всякий розвиток здійснюється у реальному часі, по-друге, тільки час виявляє
спрямованість розвитку.
Стародавня філософія і наука не знали ідеї розвитку у точному
розумінні цього слова, оскільки час тоді сприймався як те, що циклічно протікає
і всі процеси сприймались як виконання заданої "відвіку" програми.
Для античного світогляду не існувало проблеми незворотних змін, а питання про
походження світу в цілому зводилося головним чином до питання про те, з чого
походить дещо. Ідея замкненого, досконалого космосу включала навіть постановку
питання про спрямовані зміни, що породжують принципово нові структури і
зв'язки.
Християнство висунуло ідею лінійного напряму часу, однак
тільки у сфері духу. У Новий час сформувались уявлення про природну історію,
про спрямовані і незворотні зміни у природі і суспільстві. Важливу роль тут
відіграло створення наукової космології і теорії еволюції у біології і
геології. Глибоку розробку ідеї розвитку* хоча і в ідеалістичній формі, дає
німецька класична філософія, особливо Гегель.
Він показав універсальність принципу розвитку, розкрив його загальний
механізм і джерело виникнення, боротьбу і подолання протилежностей.
Загальною теорією розвитку виступає матеріалістична
діалектика, що виявляє головні особливості процесів розвитку, зміст їх основних
законів - єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні,
заперечення заперечення. Основні ідеї діалектико-матеріалістичної концепції
розвитку сформулював В.І. Ленін: "Розвиток, що ніби повторює пройдені вже
ступені, але повторює їх інакше, на більш високій основі ("заперечення
заперечення"), розвиток, так би мовити, по спіралі, а не по прямій лінії;
розвиток стрибкоподібний, катастрофічний, революційний; розриви поступовості;
перетворення кількості в якість; внутрішні імпульси до розвитку, що надаються
суперечностями, зіштовхуванням різних сил і тенденцій, що діють на ціле тіло
або в межах даного явища або всередині даного суспільства; взаємозалежність і
щільніший, нерозривний зв'язок усіх сторін кожного явища (при цьому історія
відкриває все нові і нові сторони), зв'язок, що надає єдиний, закономірний
світовий процес руху - такі деякі риси діалектики, як найбільш змістовного (ніж
звичайно) вчення про розвиток".
Страницы: 1, 2
|