рефераты Знание — сила. Библиотека научных работ.
~ Портал библиофилов и любителей литературы ~

Меню
Поиск



бесплатно рефераты Філософія, її предмет та роль в суспільстві

Філософія, її предмет та роль в суспільстві

Міністерство освіти та науки України

Придніпровська державна академія

Будівництва та архітектури

Кафедра філософії та політології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З курсу «Філософія»

На тему: Філософія , її предмет та роль в суспільстві






Виконав: студент гр.III-15Д

А.Н. Налівко

Перевірив: кандидат наук, доцент

кафедри філософії

Т.И. Виперайленко





Днепропетровск 2010 г.

ПЛАН


Передмова

1.Філософія, її предмет і роль у суспільстві.

1.1 Об’єкт і предмет філософії.

1.2 Функції філософії.

2. Філософська проблемологія.

2.1 Загальна характеристика теорії проблем.

2.2 Проблема глобальних суперечностей.

2.3 Проблема «людського виміру» дійсності.

3. Роль філософії в житті суспільства і особистості.

3.1 Філософська теорія суспільства (соціальна філософія).

3.2Філософська теорія людини (антропологія) .

Висновок.

Перелік літератури.


Передмова


Виникнення філософії стало історичним поворотом у духовному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-моральними уявленнями про них та предметно-образним мисленням на користь теоретико-понятійного світогляду.

Філософія покликана відповідати на питання, на які не може дати відповідь жодна наука. У своїх теоретичних побудовах філософія спирається на дані науки, але разом з тим вказує на основні напрями її розвитку, є надійною методологічною базою її досліджень. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філософії поєднані органічно і доцільно. Крок за кроком філософія з елітарної форми культури перетворюється на серцевину способу життя і мислення кожної людини цивілізованого демократичного суспільства.

1.  Філософія, її предмет і роль у суспільстві

 

1.1 Об’єкт і предмет філософії


Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Появу терміна «філософія» пов’язують з іменами двох відомих мислителів Стародавньої Греції: за одними джерелами – Геракліта, за іншими – Піфагора. «Філософія» перекладається з грецької мови як «любов до мудрості». За вченням Геракліта, «…мудрість полягає в одному: пізнавати думку, як таку, що править всім у всьому…Мудрість полягає в тому, щоб говорити істину і, прислуховуючись до (голосу) природи, чинити згідно з нею»1. Вся історія розвитку філософії підтверджує той факт, що «любов до мудрості» є їх суттєвою якісною ознакою. Проте у зв’язку зі своїм невизначеним характером, філософія потребує пояснень і наукових тлумачень. Як будь-яке системне знання, вона має об’єкт і предмет свого вивчення та дослідження.

Об’єкт знання у філософії і науці – все те, що протистоїть суб’єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності.

Предмет знання – певна цілісність, що виокремлюється з об’єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які вивчаються. В одному об’єкті можуть мати свій предмет багато наук.

Об’єктом філософії є:

1) природа та сутність світу;

2) природа та сутність людини;

3) взаємовідносини між світом та людиною.

Предмет філософії – історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється, Ці процеси відбувалися за двома основними взаємопов’язаними шляхами: відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і «самовизначенням».

Розуміння предмета філософії як «науки наук» зберігалося впродовж тривалого історичного часу. Навіть у середині XVII ст.. видатний французький філософ і математик Р.Декарт стверджував: «Уся філософія подібна до дерева, коріння якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілля, що виходять з цього стовбура – всі інші науки, які складаються з трьох головних: медицини, механіки та етики»1

Наповнення предмета філософії новим змістом триває і нині, тому що філософська думка – це вчення про вічне. Упродовж усієї своєї історії вона розвивається і збагачується, але зберігає водночас спадкоємність пізнаного. Об’єкт її вивчення невичерпний, Він реалізується у предметі філософії, який, відповідно до сучасних поглядів, включає:

-       онтологію – вчення про буття;

-       гносеологію – вчення про пізнання;

-       аксіологію – вчення про природу цінностей та їх місце в реальності, про структуру ціннісного світу, тобто про зв’язки різних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами та змістом особистості;

-       методологією – вчення про систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності;

-       логіку – вчення про засоби доведення і спростування, про загальнозначущі форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання;

-       соціальну філософію – вчення про суспільство та особистість;

-       етику – вчення про мораль як форму суспільної свідомості;

-       естетику – вчення про прекрасне, ставлення людини до світу з погляду досконалості – недосконалості, прекрасного – негідного, трагічного – комічного та її художньої діяльності;

-       історію філософії;

-       філософські питання науки взагалі та окремих наук.

Отже, філософія – це теоретичне світорозуміння, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини до світу, система узагальнених поглядів на світ у цілому і своє місце в ньому. Об’єктом вивчення філософія утверджує цінність людини як особистості, гуманізм суспільних відносин, соціальний прогрес і наукову творчість. Філософська думка є науково-теоретичною і духовно-практичною думкою про вічне. Філософи народжуються та помирають, а об’єкт філософського осмислення залишається, він існує завжди. Разом з тим філософська думка завжди виражає потреби часу, впливає на розум і серце сучасників. Численні напрями, течії та школи у філософії є спадкоємцями ї предмета. Вплив філософії на життєдіяльність людини і суспільства виявляється в її функціях.

 

1.2 Функції філософії


Функція (лат. – звершення, виконання) у філософії э категорія, що характеризує такий взаємозв’язок двох (групи) об’єктів, коли зміни в одному з них супроводжуються змінами в іншому. «Функція – це існування, мислиме нами в дії» (Й.Гете). Поняття «функція» запропонував для наукового вжитку німецький філософ, відомий математик і фізик Г.Лейбніц.

Функції філософії всеосяжні. Вони об’єднуються в дві групи; світоглядні і методологічні.

Світоглядні – це функції філософії як теоретичної основи світогляду людей. Поняття «філософія» і «світогляд» не тотожні, хоча й одного порядку за походженням.

Гуманістична функція філософії спрямована на визначені особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспільних умовах, що гарантує всебічний гармонійний розвиток. Філософія допомагає людині стати справжньою людиною. За оцінкою одного з відомих філософів ХХ ст.. М.О.Бердяєва, «…філософія завжди була проривом із безглуздого, емпіричного, примушую чого і гвалтуючого нас з усіх боків світу до світу розуму» .1

Соціально-аксіологічна світоглядна функція філософії полягає в розроблені нею вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мети; про способи мислення та діяльність людей у створенні системи суспільних відносин та її компонентів, які відповідають потребам та інтересам особистості, соціального суб’єкта в цілому; про виявлення і розкриття суперечностей між системою цінностей і понять та змістом , що вноситься до них новим етапом виробництва, життям і побутом населення.

Культурно-виховна функція філософія реалізується в процесі формування в індивідів якостей культурної особистості, захисту її від впливу поверхових та вузьких рамок повсякденного мислення , набуття ними діалектичного стилю мислення, залучення до філософської думки; усунення між людьми комунікативних бар’єрів, що виникли у зв’язку з їхньої професійною спеціалізацією.

Відображувально-інформативну функцію філософія виконує в процесі формування світогляду, що відповідає рівню розвитку науки, історичної практики та інтелектуальних вимог людини; збирання, аналізу, перероблення інформації з метою отримання нової інформації та її концентрації у філософських поняттях, категоріях, законах.

До методологічних належать функції обґрунтування способів і прийомів організації різноманітних видів діяльності, методів, напрямів і методик досягнення справжнього і практичного ефективного знання.

Евристична функція філософія сприяє зростанню наукового знання , стверджує можливість і дієвість наукового прогнозування, бере участь у створенні окремих наукових гіпотез та теорій,є вченням про методики пізнання і діяльності, способи і форми їх практичного застосування.

Координуюча функція філософії забезпечує відбір оптимальних методів наукових досліджень, виключає їх протиставлення, недооцінку або переоцінку.

Інтегруюча функція філософії пов’язана зі створенням синтезуючих, проблемних наук, є найзагальнішим інтегратором наукового знання, сприяє перетворенню наукового стилю мислення на діалектичний стиль через введення в науку філософських понять, категорій, принципів, законів.

Логіко-гносеологічна функція філософії полягає в розробленні загальних методів пізнання, їх нормативних принципів, в обґрунтуванні понять і теорій наукового знання, пізнання світу, його законів і закономірностей.

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно0пратичною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяльності обумовлений наявністю відповідних знань та вмінням застосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.

Філософський світогляд покликаний відповідати на широке коло питань. Однак серед них є головне. Це питання про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, матерії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють онтологічну і гносеологічну складові.

Онтологічна складова містить питання про первинність матерії або свідомості.

Гносеологічна складова основного питання філософії полягає у світоглядному ставленні людини до можливості пізнавати навколишній світ.

Отже, філософія – теоретичне світорозуміння, основа сучасного світогляду. Вона має власні об’єкт і предмет дослідження. Все розмаїття філософських ідей об’єднує історично сформований комплекс проблем і питань, знання відповідей на які обов’язково для кожної цивілізованої людини.

2. Філософська проблемологія


Основні завдання філософської проблемології – здійснення рефлексії над теоретичним феноменом «проблема», виявлення різних аспектів її розуміння, з’ясування проблематичності знання, його парадоксів і суперечностей. Особливе значення має дослідження соціальних проблем, причин і недоліків цивілізаційних криз, виявлення шляхів та засобів їх розв’язання. Наукове, раціональне дослідження проблем в усьому спектрі їх існування і виявів не просто розширює і збагачує філософське знання, науку загалом, а й поглиблює її розуміння, сприяє формуванню сучасної культури, вдосконалює практику суспільної дії в проблемно-кризових ситуаціях.

 

2.1 Загальна характеристика теорії проблем


Філософія є проблемною дисципліною. Стосовно особливостей філософських проблем Ч. Ортеги-і-Гасета зауважив: «Філософська проблема безмежна не лише за обсягом – адже вона охоплює все без винятку, але і за своєю проблемною інтенсивністю. Це … абсолютна проблема».

Спроба перерахувати філософськи проблеми, породженні сучасним розвитком науки, культури , техніки , інформаційного суспільства, заздалегідь приречена на невдачу, адже їх безліч. Їх перелік і розуміння істотно відрізняються в різних філософських системах. Свій реєстр актуальних проблем складають і українські філософи. Особливості історичної долі України, специфіка політичного, соціального, культурного життя «транзитного суспільства» зумовлюють загострену увагу до проблеми подальших шляхів розвитку української держави в новій системі соціальних координат.

Зміст філософської проблематики відповідає сенсу терміна «проблема». Давні греки називали цім словом певну трудність, яку неможливо однозначно подолати. У контексті сучасної проблемології проблема – певна сукупність завдань, які потребують нестандартного розв’язання і перебувають в евристичної ситуації, для якої характерні неоднозначність, можливість альтернативних варіантів. Проблемологія покликана охарактеризувати, систематизувати, класифікувати проблеми, описати її, пояснити причини виникнення, визначити можливі шляхи і засоби її розв’язання.

Проблематичність буття є онтологічною основою його осмислення в найрізноманітніших філософській, науковій, художній, релігійній та інших формах. Як зазначив французький філософ Ж. Дельоз, «проблематичність є водночас і об’єктивною категорією пізнання, і цілком об’єктивною категорією буття» (логіка сенсу1969). На думку українського філософа В. Куценка, об’єктивний зміст проблем соціального буття зумовлює необхідність їх вирішення, а також «характер биття пульсу життя всього суспільного організму».

 

2.2 Проблема глобальних суперечностей


Філософськи проблеми класифікують за різними критеріями: характер загальності, термін існування, міра локалізованої визначеності, масштабність. Відповідно, розрізняють проблеми:

1) вічні, універсальні, які виникли на початку становлення перших форм філософського знання і зберігалися дотепер;

2) конкретні, які стосуються основних структурних розділів філософського знання і відображають уявлення про філософське поняття;

3)світові (глобальні), осмислення яких визначило головну тему останнього світового філософського конгресу «Філософія перед лицем світових проблем» (Стамбул 2003). До планетарних проблем були зараховані питання щодо сучасної ролі філософії, збереження культурної ідентичності в умовах глобалізації, забезпечення прав людини, нових винаходів науки і техніки та ін. Термін «світові проблеми» набув популярності в філософській літературі на початку 80-х років ХХ ст., коли у розвитку світової цивілізації виявилися гострі суперечності і катастрофічні явища.

Міжнародна федерація філософських товариств, зафіксувала появу багатьох гострих глобальних суперечностей. Було доведено, що негаразди сучасної цивілізації є продуктом глобалізації – процесів встановлення і зміцнення зв’язків між всіма регіонами і країнами, поширення ефективної техніки і технології, формування всесвітнього інформаційного простору, міжнародних інститутів, покликаних сприяти забезпеченню єдності світового товариства, утвердження логіки «узгодженого» розвитку. Існують таки погляди на його причини і характер:

Страницы: 1, 2




Новости
Мои настройки


   бесплатно рефераты  Наверх  бесплатно рефераты  

© 2009 Все права защищены.