Історія виникнення філософського вчення
Історичний
аналіз розвитку наукового знання з
часів античності приводить нас до висновку, що сучасна доказова наука,
натурфілософія, а згодом філософія розвивалися паралельно, взаємовпливаючи одна
на одну. Подібну позицію поділяють і відомі сучасні науковці. Так у праці
"Історія грецької філософії у її зв'язку з наукою" П. Гайденко
відзначає: "Філософська думка, яка виникає наприкінці VІ–V ст. до н.е.,
перебуває у безпосередній єдності з ранньою грецькою наукою" [1, с. 5].
Зазначимо, що
вперше глибокий аналіз взаємозв'язку науки і філософії здійснив ще Аристотель у
"Метафізиці". Його також вивчали і розробляли вчені італійського
Відродження, європейського Просвітництва і Нового часу. У творі "Грецькі
мислителі" Теодор Гомперц відзначає: "Підсумки цього духовного
підйому, що тривав лише кілька сторіч, значні: завершення героїчного епосу,
розквіт … нових родів поезії, які опанували спадщину епосу, початок наукового
дослідження і філософського міркування" [2, с. 13].
У свою чергу
глибокий аналіз питання виникнення і розвитку науки і філософії здійснив Ф.
Енгельс зокрема у роботах "Анти-Дюринг", "Діалектика
природи", "Походження сім’ї, приватної власності і держави".
Питанням
взаємозв'язку філософії і математики присвятили свої праці ряд сучасних
вітчизняних і зарубіжних авторів: О. І. Кедровський, К. М. Узбек –
"Взаємозв'язок філософії і математики у процесі історичного розвитку (від
Фалеса до доби Відродження)", "Система принципів побудови дедуктивних
теорій", Ф. Х. Кессіді – "Від міфу до логоса", Л. Я. Жмудь –
"Наука, філософія і релігія у ранньому і середньому піфагореїзмі", В.
О. Панфілов – "Концептуальна схема діалектичного аналізу методології
математики Платона", М. Ф. Овчинников – "Парменід – чудо античної
думки, і одвічна ідея інваріантів", І. З. Цехмістро – "Засади
математики: від класичного до некласичного типу раціональності", А. В.
Койре – "Нариси історії людської думки" та ін.
Опікуючись
аналізом взаємозв'язку науки і філософії, науковці намагалися розв’язати,
насамперед, базове питання первинності у формуванні наукового світогляду і
доказової науки при переході від емпіричної до доказової науки і від
релігійно-міфологічного світогляду до філософського. Іншими словами,
дослідників цікавить, що було причиною такого переходу – зародження доказового
наукового знання і, як результат критичного підходу до емпірії, під час якого
відбувається перевірка і доведення попередніх емпіричних даних, які приводять
до їх узагальненого критичного підходу, і на підставі нових, доказових наукових
положень будують новий, науково-філософський світогляд, чи спочатку новий,
філософський світогляд сприяв розвитку окремих наук: математики, астрономії,
фізики та інших. Може бути розглянутий і третій підхід в аргументації вирішення
цього питання – це одночасний розвиток як елементів доказової науки,
критицизму, раціонального підходу до розв’язання виникаючих проблем і
використання отриманих результатів у формуванні філософського світогляду.
Так історик
науки і філософ А. Койре прямо заявляє: "філософська субстанція"
відіграла найістотнішу роль, а вплив філософських концепцій на розвиток науки
був настільки ж істотним, як і вплив наукових концепцій на розвиток філософії"
[3, с. 12]. Він також зазначає, що в літературі "... про вплив наукової
думки на роз-виток філософських концепцій говориться дуже багато і з повним
правом, тому що такий вплив є очевидним і виразним – досить згадати Декарта,
Лейбніца, Канта, але набагато менше говорять (або не говорять взагалі) про
вплив філософії на розвиток наукової думки" [3, с. 12-13]. Дійсно, таке
положення спостерігається в історії розвитку науки і філософії. Відбулася різка
диференціація в науковому знанні і його філософському обґрунтуванні, тобто
побудови "метанауки" – знання про знання. Цим питанням приділяли
велику увагу античні класики Платон і Аристотель. Але питання ставиться не
стосовно вивчення взаємовпливу математики і філософії у процесі історичного
розвитку взагалі, а про первинний вплив на зародження доказової науки і
філософії. Для розкриття цієї теми, на нашу думку, слід проаналізувати ті
чинники, які рішуче вплинули на розвиток доказової науки і філософії, а також
показати їх взаємний вплив.
Вивчення цих
питань має принципове значення в раціональній побудові наукового знання як
результату критичного аналізу східної емпірії і на базі цього знання –
формування нового науково-філософського світогляду. Розглянемо в історичному
плані, які основні фактори вплинули на побудову доказової науки і формування
науково-філософського світогляду.
Слідуючи за
історією науки і філософії, можна відзначити, що раціональними джерелами
сучасної науки і філософії є антична наука, натурфілософія і філософія. Древні
елліни були тим народом, що зумів опрацювати, крім власного, найбагатший
емпіричний матеріал народів Сходу (Шумеро-Вавилонії, Єгипту),
"упорядкувати цей матеріал систематично і за його внутрішнім зв'язком. Так
само стає непереборною задача налагодження вірного зв’язку між окремими
царинами знання", – відзначає Ф. Енгельс [4, с. 26]. Цей період у
науковому пізнанні характеризується переходом від емпіричного до теоретичного
методу розвитку, а у світогляді – з міфологічного на філософський. Давні греки
споглядали природу як цілісну світобудову, космос, не розчленовуючи і не
досліджуючи його елементи (окремі тіла), прагнучи встановлювати загальний
зв'язок явищ. Ф. Енгельс також наголошує на тому, що з позицій філософського
пізнання, світогляду "... у різноманітних формах грецької філософії вже у
зародку … перебувають … майже всі пізніші типи світоглядів" [4, с. 29].
Але з чого
починала зароджуватися культура Давньої Греції, яка згодом прийшла до таких
значних досягнень? На наш погляд, одним з таких начал було зародження
писемності. Запозичивши у фінікійців абетку і ввівши літерну писемність замість
крітської лінійної, греки поширили її по всьому Середземномор'ю. Це дало їм
можливість розвивати й акумулювати у тому числі наукове і філософське знання.
Зазначимо, що
одним з наріжних каменів будь-якої науки є створення її термінологічного
апарату. Терміни – це первинні поняття, які утворюються шляхом узагальнення
емпірії, здобутої в результаті діяльності багатовікової загальнолюдської
практики, це "результати, у яких узагальнюються дані досвіду, суть поняття
і мистецтво оперувати поняттями не є щось спадкове і не дається разом з
повсякденною свідомістю, а вимагає справжнього мислення, яке теж має за собою
довгу емпіричну історію, настільки ж тривалу, як історія емпіричного
дослідження природи", – говорить Ф. Енгельс [5, с. 10].
У процесі
розвитку наукової емпірії вироблялася і термінологія за різними спеціальними чи
загальнонауковими напрямками. Терміни науки являють собою слова або назви
наукових понять і відіграють роль первинних універсальних дефініцій, які
виділяють даний об'єкт з множини, виражаючи його сутнісні, стійкі і характерні
риси, ідею даного об'єкта. Саме слово чи словосполучення, які є терміном
(грецьке слово όρος, латинське terminus – границя, межа, кінець)
виражають назву або визначення, які характеризують сутність пізнаваного
об'єкта. Таким чином їх утворення необхідне для того, щоб чітко і змістовно
говорити про досліджуваний об'єкт або предмет, означити його, відрізнити від
інших. "Термін – це вираз формалізованої мови, який є аналогом назви
об'єкта або іменної форми. Найпростішими термінами є предметні змінні, а також
предметні константи – символи, які слугують для позначення конкретних
об'єктів" [6, с. 581].
Якщо простежити
за історією виникнення термінів у давньогрецькій науці і філософії, то можна
привести ряд відомих прикладів їх утворення. Так, наприклад, термін
"філософія" (грецькою
φίλοσοφία, буквально – любомудря,
любов до мудрості), був сформульований Піфагором, який саме так (а не
σοφία – мудрість) називав власне вчення. Дорікаючи
сімом мудрецям, він говорив, що ніхто не є мудрим, бо людина за слабкістю своєї
природи часто не в силах досягти усього, але той, хто прагне до удачі і способу
життя мудрої істоти, може бути справедливо названий любомудром (філософом)"
[7, с. 148]. Мудрим Піфагор вважав лише Бога – могутнього і всесильного.
Відомим є також
термін ентелехія (грецьке
εντελεχία – здійсненність, від
εντελης – здійсненний і εχω –
маю), який був введений у філософію Аристотелем. Подібних наукових і
філософських термінів, сформульованих у період античності відносно небагато,
хоча антична наука мала у своєму розпорядженні досить широку термінологію. Так
термін "математика" (грецькою
μαυηματίχη) походить від
більш загального терміну (μαυημα – знання, наука,
пізнання), але його автор і час створення невідомі. Аналогічні терміни давньої
науки є також у арифметиці, геометрії, астрономії, механіці тощо – їх авторство
також не встановлене.
Як відомо з
історії науки, древні греки встановлювали тісні зв'язки зі східними цивілізаціями
(Єгиптом, Вавилоном), широко використовуючи східну емпірію і термінологію. Але
у грецькій доказовій науці всі наукові терміни мають "чисто грецьке"
походження, і всі вчені, мислителі, поети, починаючи з Гомера, Гесіода, Фалеса,
Піфагора, Геродота широко послуговувалися цією науковою термінологією у
"готовому вигляді". Тому виникає питання, коли і як була створена ця
наукова термінологія, у який період розвитку грецького суспільства і яким чином
виникало наукове знання.
Хоча в історії
грецької науки емпіричний період розвитку наукового знання не виділяється,
вона, починаючи з Фалеса Мілетського, являє собою новий період, період
доказової науки, по відношенню до східного. На наш погляд, у грецькій науці
існував тривалий емпіричний період, продовж якого визначалися терміни, які
мають чисто грецьке походження – вони стали основою наукової термінології при
побудові доказової науки у мілетській і піфагорійській школах.
Цей емпіричний
період приблизно можна віднести до кріто-мікенського і більш раннього періоду.
Такий висновок можна зробити тому, що термінологічний апарат науки потребує
доволі тривалого часу для унормування, закорінення, а період, у якому він
виникає, має не відрізнятися особливим динамізмом. Наукові, у тому числі
математичні терміни емпіричного періоду виникали з практичної діяльності людей
як прообрази навколишніх об'єктів. Ці терміни, певною мірою, виражали
абстраговані образи дійсності. Цим об’єктам, подіям, властивостям які часто
зустрічаються, потрібно було дати образну, предметну назву і виділити їх з тла
інших для надання їм статусу одиничних, особливих, загальних – це уможливлювало
надалі їх легше запам’ятовування і оперування. Так, наприклад, виникли
терміни: трапеція (від τραπεζίον –
столик); атом (від άτομος – неподільна частка);
геометрія (від γέωμετία – вимірювання
землі); астрономія (від грецького
άστρωνομία, від
άστρω – зірка і νομος –
закон). Таких прикладів з різних розділів наукового знання можна привести
багато. Терміни відігравали роль першооснов, і мислителі перших наукових шкіл
широко використовували їх у своїх наукових побудовах.
Подальший
розвиток наукового знання стимулював розвиток термінологічного апарату, але він
відрізняється від емпіричного своєю змістовністю, синтетичністю. У емпіричний
період наука фактично не має попереднього наукового періоду крім людської
практики, тому математичні, інші наукові терміни мали переважно предметний
характер. Ця предметність і образність первинної термінології стала основою при
побудові дедуктивної математики, науки і філософії.
Наявність грецьких термінів у доказовій
ранній давньогрецькій науці і філософії ще раз
підтверджує те, що вона, як і наука Сходу, включала емпіричний період розвитку,
у якому опрацьовувалися всі наукові терміни, диференціювалися за науковими
царинами. Наочним прикладом у історії науки та філософії є той період, коли
Ціцерон, Варон та інші римські вчені зіткнулися з великими труднощами, коли
спробували перекласти грецькі тексти латиною – це зробити було часто неможливо
внаслідок відсутності або неадекватності термінологічних понять. Якщо, скажімо,
взяти термін "логос", то його смислове наповнення у давньогрецькій
мові має до двадцяти перекладних значень, які дослівно не перекладаються на
інші мови. "Логос" виражає єдність мислення і мови. Але для того, щоб
мова показала ту глибину думки, яка закладена у даному терміні, вона повинна
відповідати рівневі розвитку думки.
Так давні
мислителі різних поколінь у поняття "логос" вкладали різний зміст:
Геракліт під ним розумів одночасно і вогонь, і сенс речі, і її матеріальність,
її сутність, і сім’я народження Всесвіту. Далі у Парменіда, Ксенофана,
Анаксагора "логос" розуміється як об'єктивний розум або як космічні
закономірності. Цей термін зустрічається і в атомістів Левкіппа і Демокрита, у
Платона й Аристотеля він представляється як "першопричина" –
"категорія пізнання", "закон природи". Стоїчне поняття
"логосу" пронизує всю людину, його біологію, психологію, етику.
Стоїки вважали, що "логос" людини є "панівним началом", яке
має "смисловий принцип сім’я", "тілесний вогонь".
Інший приклад
стосується терміну "математика". Як сказано вище, він походить від
загальних давньогрецьких понять – знання, пізнання. Ним спочатку виражали
узагальнене знання – все, що підлягало вивченню. Згодом відбулася диференціація
наукового знання на математику в сучасному розумінні (формалізована її
частина), а вона, у свою чергу, поділилася на арифметику, геометрію.
Такого роду
терміни, як "λογος",
"μαυημα" та інші мають глибоке
значення. Напрацьовуючись протягом багатьох століть і тисячоліть, на кожному
етапі розвитку суспільства і наукового пізнання, вони охоплювали все ширший
зміст.
Виходячи з
вищевикладеного, на наш погляд, давньогрецькій доказовій науці передував довгий
емпіричний період розвитку, продовж якого і вироблялася наукова термінологія,
яка стала основою подальшого розвитку доказової науки і філософії.
Розвиткові доказових форм наукового
знання сприяли також економічні й
соціально-політичні умови грецьких міст-держав. Грецький полісний спосіб життя
сприяв розвиткові демократичних засад у всіх сферах діяльності, він призвів до
необхідності появи теорій доказових, зрілих, логічно обґрунтованих форм
мислення – судження і умовиводу. Логіко-дедуктивний метод знаходження і
обґрунтування істини поширюється в судових процесах, міських зборах на агорі, у
наукових і філософських диспутах, політичних суперечках. Саме дедуктивно доведена
позиція вважалася істинною.
Неможливо точно
встановити час поширення цих нових доказових методів у грецьких громадах. Як
правило, традиція пов'язує початок побудови наукового доказового знання з
мілетською школою та її мислителями Фалесом (625–547 рр. до н.е.),
Анаксимандром (610–540 рр. до н.е.), Анаксименом (588–525 рр. до н.е.), але, на
наш погляд, елементи наукових доведень у різних сферах людської діяльності
впроваджувалися східними народами і греками набагато раніше.
Проте
зосередимося на традиційних здобутках давньогрецьких мислителів. Фалес
Мілетський увівши до математики доведення, у філософії визначив у якості
джерела-першооснови всього існуючого воду – всемогутню і всюдисущу з усіх
стихій. Цей вчений був першим натурфілософом – філософом природи. Шляхом
систематичних спостережень природних явищ він зробив багато відкриттів і вірних
висновків. "Він першим був названий мудрецем, тому що відкрив, що
затемнення Сонця відбуваються внаслідок покривання його Місяцем, і першим з
еллінів звернув увагу на Малу Ведмедицю і сонцевороти, а також [міркував] про
величину Сонця і про природу. Початок елементів – вода" [7, с. 104]. Але
Фалес все ж тяжів до релігійно-міфологічного світогляду і вважав, що і
магнезійський камінь, і бурштин мають душу. "Космос, за його словами,
наділений душею і сповнений божественних сил" [7, с. 104].
Страницы: 1, 2
|