3.1.3 Основи „ідеальної” держави

Розглядаючи слабкі сторони всіх перерахованих вище держав Платон кінцевому підсумку підводить нас до висновку про те, що в ідеальному державі кожен повинен займатися тим, що у нього найкраще виходить. Адже тільки так можна отримати найбільшу віддачу від кожного громадянина.

В ідеальній державі Платона за дітьми спостерігають спеціальні посадові особи з тим, щоб визначити, хто з них більше пристосований до того, щоб бути ремісником та хліборобом, хто воїном і захисником держави, а хто здатен осягнути вище благо і стати правителем. І система виховання і відбору, розроблена великим філософом, покликана їм допомогти в цьому. Таким чином, формуються три класи ідеального суспільства: дільці (ремісники і селяни), варта і правителі. Але кожен з батьків має, як правило, свої плани щодо майбутнього своєї дитини, які часто розходяться із задатками хлопчика чи дівчинки. Щоб не допустити втручання батьківських почуттів до процесу причислення дитини до того чи іншого класу, Платон вважає за необхідне виховувати дітей усіх разом і так, щоб дорослі не знали, хто саме є їх дитиною.

Після того, як майбутнє дитини визначено, перехід її в будь-який інший клас стає неможливим. Так як це буде означати використання громадянина не за призначенням, і призведе до ослаблення держави. Саме це, на думку Платона, може призвести до перетворення ідеальної держави в тімократичну, з подальшим розкладанням і деградацією в олігархічну і т.д. На підставі цих міркувань давньогрецького філософа багато звинувачують в кастовості його ідеального суспільства. Але якщо вдуматися, то навіть сучасне демократичне суспільство є більш кастовим, ніж те, яке пропонує побудувати Платон. Тому що і в наш час майбутнє дитини, значною мірою, залежить від положення і достатку її батьків, а не від її природних задатків. І в цьому сенсі суспільство Платона – антикастове.

Крім того, кастовість має на увазі прагнення "вищих" верств населення зберегти за собою якісь привілеї. Однак, зараз більшість людей, можливо, краще б обрало "нижчий" клас платонівського суспільства. Тому що воно більше відповідає тому образу життя, до якого ми звикли. Життя ж варти та правителів передбачає набагато більше зречення мирських благ. Так, наприклад, їм забороняється мати будь-яку власність. Пов'язано це з тим, що на відміну від дільців, вони мають владу, і, тому, у них не повинно бути ніяких особистих інтересів які могли б вплинути на їх рішення. З цієї ж причини дружини і діти у цих класів також повинні бути спільними.

Платон, у своїх роботах, дуже мало приділяє уваги класу дільців, і деякі дослідники вбачають у цьому зневагу "людини праці". Але скоріш за все, що це викликано, в першу чергу, тим, що до представників цього класу він висуває набагато менші вимоги, у порівнянні з охоронцями і правителями. Хоча Платон і не високо цінує селян і ремісників за те, що при відборі вони показали свою нездатність займатися філософією, і осягнути божественне. Але їх душі, при правильній організації життя суспільства, змінюючи свої тілесні оболонки, будуть все більше і більше наближатися до джерела світла.

Допускати ж людину з нижчого класу, з душею ще далекою від досконалості, до управління людьми і державою, було б жахливою помилкою. Це неминуче призведе і до зловживань, і до невірних дій, продиктованих не божественною необхідністю, а емоціями, особистими відносинами і упередженими думками. Таким чином, кожна людина в ідеальній державі повинна займати те положення, якому відповідає стан її душі, в цьому житті.

Однак розставити громадян на різні пости і посади ідеальним чином ще половина справи. Необхідно ще й забезпечити реалізацію їх здібностей. І Платон говорить про те, що в ідеальному суспільстві нічого не повинно відбуватися без наказу. Кожен має свого начальника, якому повинен беззаперечно підкорятися. Це положення логічно випливає з усього вище сказаного. Якщо пост займає людина, яка найкращим чином підходить для цього, то і її розпорядження теж будуть найкращими. І, крім того, людина, що звикла підкорятися наказам, як у роботі, так і в повсякденному житті, менше заклопотана турботами про те, що і коли йому робити. І отримує можливість жити як та Божа птиця, яка не піклується про день завтрашній і хліб насущний.

Чим менше у людини повсякденних турбот, чим менше вона обтяжена земними турботами, тим вільнішою стає її душа. І цьому сприяє, зокрема, ретельна регламентація життя законами. При цьому закони повинні не тільки закріплювати певні права та обов'язки та визначати покарання, але й виховувати. Закон повинен перетворитися на мораль, стати священним і незаперечним, щоб думка про неприпустимість його порушення була сильніша, ніж страх перед покаранням. У цьому вчення Платона збігається з вченням Конфуція про державу.

Покарання в ретельно розробленій античним філософом системі законів покликані або захистити все суспільство від впливу дурної людини, або усунути її фізично. Смертна кара при цьому фігурує дуже часто, що й не дивно, з огляду на ставлення Платона до смерті та його віру в переселення душ.

Особливо часто смертною карою караються злочини проти релігії, в тому числі і атеїзм. Що при відомій частці цинізму можна розцінити як надання для невіруючих можливості самим переконатися в існуванні загробного життя, не відкладаючи цю повчальну екскурсію в довгий ящик.

Платон допускає внесення змін до його законів, але цим повинні займатися тільки правителі. В цілому ж, і тут він теж сходиться з Конфуцієм, чим менше змін, тим краще. Звичка і традиція звільняє людину від необхідності обдумувати кожен свій крок, кожен вчинок, кожне слово, що дозволяє сконцентруватися на божественному.

Сформулювавши два основних принципи, за яким має функціонувати ідеальна платонівська держава: відповідність здібностей громадянина займаному посту і неухильне підпорядкування законам і наказам, ми тільки підійшли до найголовнішої особливості даного суспільства, яка полягає в тому, що і призначення кожної людини, і закони повинні визначати філософи. При цьому, як ми знаємо, Платон розуміє під ними не тільки, і не стільки людей знаючих чи освічених, а людей швидше просвітлених, в релігійному сенсі цього слова. Вони побачили світ, але повернулися в печеру з тим, щоб допомогти іншим душам звільнитися від тілесного і матеріального.

При цьому гарні всі способи: і батіг, і пряник, і відвертий обман. В цілому ж, ідеальне суспільство Платона можна назвати яслами для душ, де все тілесне відсувається на другий план, або зовсім ігнорується.

Визнаючи труднощі практичного здійснення проекту ідеальної держави, Платон впевнений в реалізації свого задуму. Але для нього набагато важливіше філософськи освітити ідеальну дійсність держави і тим самим показати, що зразок досконалої держави, доступний кожному бажаючому, є на небі, існує в ідеальній дійсності. «А чи є така держава на землі, і чи буде вона це зовсім неважливо» („Держава”).

3.1.4 Друга за досконалістю держава

Там, де встановлено ідеальне правління, вважає Платон, не потрібні і занадто детальні законоположення. Але такий порядок передбачає наявність достатньої кількості правителів-філософів. Якщо ж з будь-якої причини в суспільстві спостерігається дефіцит практикуючих філософів, то тоді жителям цієї країни доведеться задовольнятися другою за досконалістю державою, що Платон докладно описав в "Законах".

Життя в такій державі, як і передбачає назва діалогу, повністю регламентується законами. Але встановлювати їх мають право лише філософи, з урахуванням місцевих особливостей, і інтересів всіх мешканців. Однак слід пам'ятати що "інтереси" громадян, у розумінні Платона, це не те чого хоче та чи інша людина, а те, що корисно її душі. А душі, на думку Платона, корисна помірність у всьому. І ту державу, що описується в „Законах”, він характеризує як змішаний вид державного устрою, в якому поєднуються елементи двох основних державних устроїв: монархії і демократії. Правильна організація держави (близької до ідеальної), згідно з Платоном, повинна поєднувати в собі обидві начала для досягнення помірності в питаннях політичної свободи та підпорядкування. Так, він підкреслює, що законодавець повинен дотримуватися середини, обмеживши, з одного боку, владу правлячих, з іншого – свободу керованих.

Запропонована Платоном конструкція другої держави така: 5040 громадян другої держави за жеребом отримують земельну ділянку і будинок, яким користуються на правах володіння, а не приватної власності (це число зручно тим, що має багато дільників). Наділ вважається спільною власністю держави. Він переходить у спадщину лише до одного з дітей. Такий порядок, на думку Платона, по-перше, покликаний, виключити можливі майнові суперечки. А, по-друге, зберегти незмінними розміри держави. Так як надмірне її збільшення викличе труднощі з нав'язуванням однодумності, а надмірне зменшення – залежність від сусідів і втрату самодостатності.

Громадяни поділяються на чотири класи в залежності від величини майна. Розбагатілі або збіднілі громадяни переходять у відповідний клас. Передбачається закон про межі бідності і багатства. Закон забороняє приватним особам володіти золотом або сріблом. Лихварство переслідується.

Раби та іноземці, які займаються землеробством, ремеслом і торгівлею (в основному дрібною), в число громадян не входять. Наявність рабства є ще однією відмінністю другого за досконалістю типу держави. Платон зазначає, що громадяни будуть забезпечені достатньою кількістю рабів („Закони”).

Для формування органів і посадових осіб другої держави, Платон передбачив поєднання виборів з подальшим відсіюванням жеребкуванням. Вибори, організовані таким чином, на його думку, займають середину між монархічним і демократичним ладом: державний устрій взагалі має завжди дотримуватися середини („Закони”). Судячи з цього, жеребкування передбачає активне втручання правителів, і, по суті, буде фальсифіковане. Платон вже згадував про подібний прийом в "Державі". Тобто, в кінцевому рахунку, обрання на той чи інший пост має поєднувати в собі і вибори і призначення. Це дозволить з одного боку зменшити можливе невдоволення серед народу в зв'язку з особистостями нових обранців. А, з іншого, у правителів з'явиться можливість призначати на посади гідних кандидатів, незалежно від того вміють вони подобатися публіці чи ні.

Спроектовані Платоном органи державної влади та способи їх формування виглядають наступним чином. На чолі платонівської держави стоять 37 правителів, що обираються шляхом багатоступінчастих виборів. До виборів допускаються тільки ті громадяни, які носять зброю або вже брали участь у війні.

Вік правителів коливається від 50 до 70 років. Стояти при владі можна не більше 20 років. Повноваження правителів великі, але вони перш за все сторожі законів.

Передбачається створення Ради з 360 членів, що обираються по 90 чоловік від кожного з чотирьох класів. Рада наділяється значною владою. Є також народні збори, але відвідувати їх зобов'язані (під страхом покарання) лише громадяни першого та другого класів. Для громадян третього і четвертого класів відвідування народних зборів не обов'язкове. Передбачається також обрання безлічі цивільних та військових посадових осіб. Причому передбачається процедура своєрідної перевірки правомірності претензій кандидатів на обіймання відповідних посад, що також покликане обмежити "розгул демократії".

Велика роль у платонівському проекті приділяється особливому (по суті наддержавному і екстраординарному) органу: нічним зборам з 10 наймудріших і найстаріших охоронців, яким, за словами Платона, вручається держава.

Члени цього охоронного органу для порятунку держави, подібно філософам першого проекту, причетні до потаємних космічних і політичних знань, і тільки вони можуть бути досконалими охоронцями по охороні чеснот.

Адже якби, підкреслює Платон, за волею божественної долі з'явилася коли-небудь людина, здатна за своєю природою до засвоєнню цих поглядів, то вона зовсім не потребувала б законів, які б нею керували. Ні закон, ні розпорядок не стоять вище знання („Закони”). У цьому друга за досконалістю держава помітно зближується з першою. Що не дивно, оскільки цілі і завдання у них однакові.

Вони відрізняються лише своїми можливостями. У тому, що описано в "Законах" душі людей ще не достатньо звільнилися від тілесного і матеріального. Але з часом під впливом законів прописаних правителями-філософами, і помірного життя без сильних емоцій і бажань, як під дією ліків, душі зміцніють, і тоді стане можливим побудова ідеальної держави.

Правильне виховання громадян, а вірніше сказати їхніх душ, тому що душі безсмертні, ось що більше всього займає Платона.

3.1.5 Виховання стражів та правителів

Виховання громадян ідеальної держави, за Платоном, повинно починатися задовго до їхнього народження підбором батьків. Кращі чоловіки повинні з'єднуватися з кращими жінками. Призначаються також і терміни дітородіння: для жінки з двадцяти років до сорока, для чоловіка з того часу, як у нього пройде найкращий час для бігу і аж до п'ятдесяти п'яти років. Народження дітей державна справа. Жінка народжує державі, а чоловік виробляє державі. Сексуальна свобода наступає тільки після того, як жінка і чоловік вийде з віку, призначеного для творіння потомства. Любов допускається, але тільки в межах цих обмежень. Втім, любов, як і будь-яке бажання та емоція, не повинна бути надмірною. Платон легко розправляється з почуттями закоханих, оскільки вони заважають досягненню головної мети ідеальної держави: виховання душі вільної від чуттєвості.

Будучи вагітною, жінка повинна остерігатися сильних емоцій радості і горя, і багато ходити, ходьба викликає розгойдування плоду, в результаті чого діти вже в утробі матері привчаються переносити труднощі. Після народження дитини, вона виховується окремо від батьків. Більш того, вони не повинні знати, хто саме з дітей є їх дитиною.

Яким же має бути ідеальне виховання? Починаючи розмову про це в діалозі „Закони” Афінянин, висловлюючи думки самого Платона, ще раз висловлює своє ставлення до пожадливості і емоцій. Слід уникати зніженості малолітніх вихованців. Потрібно карати дітей, які ослухались, але так, щоб не зачепити їх самолюбство. Так як образи можуть викликати сильні негативні емоції. Навчання ж має бути двояким: тіло слід навчити гімнастичному мистецтву, а душу для розвитку її чесноти – мусічному. І в усьому слід дотримуватися простоту і помірність.

У мусічне виховання входять, крім різних мистецтв, також і міфи, і казки. В ідеальній державі, на думку Платона, слід домагатися того, щоб перші міфи, почуті дітьми, вели до чесноти.

Розмірковуючи про мусічне виховання, Платон піддає різкій критиці найрізноманітніші види мистецтв. За те, що вони прагнуть викликати ті чи інші почуття. Література, музика і танці мають сприяти розвитку в громадянах правильного, з точки зору Платона, світорозуміння. І тому підлягають ретельній цензурі. Таке "реакційне" ставлення до мистецтва викликає або нерозуміння, або люте неприйняття з боку дослідників. Однак багато художників і поетів неодноразово вказували на те, що справжнє мистецтво залежить від того як, а не що відображається в тому чи іншому творі. Виходячи з цих міркувань ніяка цензура не може заборонити справжнє мистецтво.

З малих років громадян платонівського суспільства повинні навчати військової справи. Тоді ж з них відбирають майбутніх страж. Кандидатів же в правителі відбирають у віці двадцяти років. Відбирають найбільш здібних до діалектики, і проводять з ними загальний огляд всіх наук, які вони вивчали в дитинстві. З усіх наук, Платон, як і слід було очікувати, найбільш важливими вважає найбільш абстрактні з них. Це в першу чергу арифметика, потім – геометрія та астрономія. Претенденти повинні навчитися знаходити загальне в частковому, піднімаючись від розрізнених чуттєвих фактів до осяжних істин. З них, через десять років, обирають тих, які найбільш відзначилися, які потім займаються філософією ще п'ять років. Після чого до п'ятдесяти років вони працюють на благо держави, займаючи різні посади. Потім їх приводять до кінцевої мети - "змусити їх спрямувати вгору свій духовний погляд і поглянути на те саме, що всьому дає світло, а побачивши благо саме по собі, взяти його за зразок та впорядкувати і державу, і приватних осіб, а також самих себе - кожного в свою чергу - на весь залишок свого життя. Більшу частину часу вони стануть проводити філософствуючи, а коли настане черга, будуть працювати над цивільним устроєм, займати державні посади не тому, що це щось прекрасне, а тому, що так необхідно для держави. Таким чином, вони постійно будуть виховувати людей, подібних їм самим, і ставити їх сторожами держави замість себе, а самі відійдуть на острови блаженних, щоб там жити" („Держава”).

Страницы: 1, 2, 3, 4