Є два типи ієрархічних структур: деревоподібна та ромбовидна. Деревоподібна – є найпростішою для реалізації та аналізу. В майже всіх випадках в ній виділяються ієрархічнірівні – групи елементів, що знаходяться на однаковій відстані від головного елемента . Структури цього типу є надзвичайно поширеними (ієрархія проектування складної програмної системи, ієрархія цілей у складній організаційній системі).

Ромбовидна – приводить до множинної підпорядкованості, належності елементів нижнього рівня. Приклади – участь одного технічного елемента в роботі більш ніж одного вузла, блока використання одних і тих самих даних або результатів вимірювань в різних завданнях.

Будь-яка ієрархія звужує можливості та гнучкість системи. Елементи нижнього рівня обмежуються домінуванням верхнього. Однак введення ієрархії різко спрощує створення та функціонування системи.

1.2Аналітичний підхід в науковому пізнанні та практиці

При аналітичному підході до дослідження систем цільовий аспект її функціонування практично не розглядається. Модель системи будується на rpyнтi вивчення окремих підсистем та елементів з наступним формулюванням локальних цілей, що відображають окремі сторони процесу моделювання.

Використовуючи аналітичний підхід, дослідник вивчає систему "зсередини", маючи обмежений горизонт, тобто в стані осягнути лише одну або в кращому разі декілька компонентів системи зі зв'язками між ними. Успіх та значення аналітичного методу полягає не лише в тому, що складне поділяється на все менші складові частини, а в тому, що з'єднавши ці частини відповідним чином, знову утворюється єдине ціле.

Аналітичний метод має величезне значення в науці i на практиці. Розклад функцій в ряди, розбиття неоднорідних областей на однорідні з наступним "зшиванням розв'язків" - в математиці; аналізатори спектрів, всілякі фільтри, дослідження атомів i елементарних частинок - в фізиці; анатомія та нозологія - в медицині; значна частина схемотехніки, конвеєрна технологія виробництва - все це служить ілюстрацією ефективності аналізу. Успіхи аналітичного методу привели до того, що самі поняття "аналіз" та "наукове дослідження" стали сприйматися як синоніми.

Аналітичний метод дозволяє досягнути найвищих результатів за умови, що ціле вдається розділити на незалежні одна від одної частини, оскільки в цьому випадку їх окремий розгляд дозволяє скласти правильне уявлення про їх вкладення в загальний ефект. Ідеалом, остаточною метою аналітичного методу є встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами.

У випадку складних систем виключення на перший погляд "непотрібних" чи "нецікавих" взаємодій може суттєво порушити адекватність моделі і є в багатьох випадках принципово неможливим. Отже, не лише аналітичний метод неможливий без синтезу, тобто агрегування частин в структуру, але й синтетичний метод неможливий без аналізу, бо необхідна дезагрегація цілого для пояснення функцій частин. Аналіз і синтез доповнюють, але не замінюють один одного. Системне мислення суміщає обидва ці методи на основі розгляду призначення складної системи.

Основною операцією аналізу є декомпозиція - поділ цілого на частини. Задача розпадається на під задачі, система - на підсистеми, мета - на підцілі. При необхідності цей процес повторюється, що призводить до побудови ієрархічних деревоподібних структур - дерев декомпозиції. Звичайно, об'єкт аналізу є складним, слабо структурованим, погано визначеним, а тому операцію декомпозиції здійснює системний дослідник (СД-експерт), і отримані різними СД-ками результати будуть різними. Якість дерев декомпозиції залежатиме як від кваліфікації СД-ка, так і від застосованої методики декомпозиції. Операція декомпозиції є не чим іншим, як співставлення об'єкта аналізу з деякою моделлю, виділення того, що відповідає елементам моделі, тобто питання повноти декомпозиції є питанням завершеності моделі. Однак і сама модель-основа може відображати реальний об'єкт з різним ступенем деталізації.

Основою для декомпозиції може служити лише конкретна, змістовна модель системи, що розглядається. Отже, в результаті декомпозиції виникає певна деревоподібна структура, що повинна забезпечувати виконання двох суперечливих вимог кількісного характеру: повноти та простоти. Принцип простоти вимагає зменшення розмірів дерева. Отже, аналіз, як спосіб подолання складності, дозволяє повністю звести складне до простого лише у випадку складності через непоінформованість. В дійсності новим знанням є не лише виявлення чи конкретизація того, що ми не знаємо, але й відповідним чином опрацьовані фрагменти старих знань, щонабувають нової якості.

Агрегування. Види агрегатів в системному дослідженні

Агрегування – це операція об’єднання декількох елементів в єдине ціле, протилежна до декомпозиції. Об’єднати елементи , що взаємодіють між собою, набувають не лише зовнішньої, але й внутрішньої цілісності, єдності. Зовнішня цілісність відображається моделлю „чорної скриньки”, а внутрішня – пов’язана зі структурою системи , і виявляється втому, що властивості системи є більшими, ніж сума властивостей об’єднаних елементів.

Агрегатами, типовими для системного аналізу, є конфігуратор, агрегати-оператори та агрегати-структури. Конфігуратором будемо вважати агрегат, що складається з якісно різних мов описання системи, причому кількість цих мов є мінімально необхідною для досягнення мети. Конфігуратор є змістовною моделлю найвищого рівня. Як і будь-яка модель, конфігуратор має цільовий характер і при зміні мети може втратити властивості конфігуратора. Особливістю агрегатів-операторів є зменшення розмірності, об'єднання частин в дещо ціле, окреме. Класифікація є дуже важливим, багатобічним, багатофункціональним явищем, і з практичної точки зору важливими проблемами є як визначення класів, так і визначення, до якого класу належить той чи інший конкретний елемент. Важливим видом агрегування даних є статистичний аналіз. Особливе місце займають достатні статистики, що дозволяють зменшити втрати до мінімуму в певному заданому смислі. Наочним прикладом статистичного агрегування є факторний аналіз, в якому декілька змінних приводяться до одного фактора. Агрегат-оператор дозволяє зменшити розмірність інформації, але при його застосуванні слід вважати на можливі наступні негативні особливості:

1) втрата корисної інформації, оскільки агрегування є незворотнім перетворенням (за сумою неможливо повернутися до значень її складових);

2) агрегування – це вибір певної визначеної моделі системи , з чим пов’язані непрості проблеми оцінки адекватності;

3) для деяких агрегатів властива внутрішня суперечність.

Агрегати-структури. У процесі синтезу ми створюємо структуру майбутньої системи, що проектується. В реальній, а не абстрактній системі, виникнуть, встановляться і почнуть функціонувати не лише ті зв'язки, щозапроектовані, а й інші, властиві природі об'єднаних в систему елементів. Тому при проектуванні системи важливо задати структури в її суттєвих відношеннях. Процес розробки моделі на ґрунті системного підходу включає в себе дві основні складові макропроектування та мікропроектування. При макропроектуванні формується інформація про реальну систему та зовнішнє середовище, формулюються критерії якості функціонування системи, що відображають її мету, критерії оцінки адекватності моделі, критерії декомпозиції системи та будується її модель. Шляхом мікропроектування створюється інформаційне, математичне та програмне забезпечення. Здійснюється вибір технічних засобів реалізації моделі. Після цього визначаються необхідні витрати ресурсів на моделювання. В основі моделювання знаходяться інформаційні процеси: створення моделі ґрунтується на інформації про реальний об'єкт; в процесі моделювання отримується нова інформація про систему; отримана інформація опрацьовується та інтерпретується; в процесі експериментування на моделі вводиться керуюча інформація.

Розділ2.Методологія та моделювання системи

Методологія- це базовий початок СА. Вона включає визначення понять, що використовуються, принципи системного підходу, а також постановку та загальну характеристику основних проблем організації системних досліджень.

Більшість засобів проектування ґрунтується на парадигмі методологія - метод - нотація - засіб. Методологія визначає основні керуючі положення для оцінювання та розроблення проекту,кроки проектування, їх послідовність, правила.

Засоби - це інструментарій для підтримання та посилення методів. Ці інструменти підтримують роботу користувачів у процесі створення та редагування графічного проекту в інтерактивному режимі, вони сприяють організації проекту у вигляді ієрархії рівнів абстракції, реалізують перевірки компонент на відповідність.

Методологія системного дослідження орієнтована насамперед на дослідження існуючих систем та виявлення проблем і включає до складу наступні кроки.

 Формування загальних уявлень про систему:

Виявлення призначення, мети, головних цілей, функцій властивостей системи. Формування основних предметних понять що використовуються в системі.

Виявлення основних складових (модулів) системи та їх функцій: розуміння єдності цих складових в межах системи. Виявлення основних процесів у системі, їх значення, умов перебігу, етапності, стрибків, змін стану та інших особливостей у функціонування системи, виокремлення основних керуючих факторів. Виявлення основних елементів оточення системи (не-системи), з якими пов'язана система, характеру зв'язків системи з елементами оточення. Виявлення невизначеностей та випадковостей у ситуаціях визначального впливу їх на систему. Цей крок виконується у випадку, коли дія невизначеностей та випадковостей у процесі функціонування є значною. Після виконання п. 5 загальні уявлення про систему будуть сформованими.

Формування поглиблених уявлень про систему:

Виявлення розгалуженої структури, ієрархії, формування уявлень про систему як про сукупність модулів, що пов’язані входами-виходами. Виявлення всіх елементів та зв'язків, важливих для цілей розгляду, їх співвідношення до ієрархії системи ранжирування елементів та зв'язків за важливістю. Врахування змін та невизначеностей у системі. Дослідження функцій та процесів у системі з метою управління ними. Формування управлінь та процедур прийняття рішень. Формування системи управління на ґрунті окремих керуючих дій. Шляхом використання кроків 6-9 реалізується поглиблене дослідження системи.

Моделювання системи, як етап її дослідження:

На цьому кроці система розглядається з точки зору зручного відображення її властивостей для створення описання системи, придатного для передбачення її поведінки та виведення неочевидних властивостей. Точність моделювання повинна бути мінімальною, що ще забезпечує відображення всіх важливих особливостей системи. Відсутність надлишкової деталізації - це зменшення об'єму вхідних даних, вимог до ресурсів моделюючої ЕОМ, але з іншого боку занадто проста модель не описує суттєві якісні особливості системи і приведе до формування неправильних висновків про поведінку системи. Отже ставиться мета - створити таке описання системи, що дозволяло б передбачитиїї поведінку та виявляти неочевидні властивості.[1]

Супровід системи:

Накопичення досвіду роботи з системою та її моделлю, уточнення інформації про систему, вдосконалення моделей. Оцінювання граничних можливостей системи, дослідження відмов, виходів з ладу, відхилень від норми. Розширення функцій системи, зміна вимог до неї, нове коло задач, нові умови роботи, включення системи елементом в систему вищого рівня.

Планування. Прямий процес. Обернений процес. Порівняння основних підходів до планування.

Планування є одним із найважливіших процесів, що дозволяє сполучити найімовірніший результат розв'язку проблеми з бажаним результатом при певних діях оточуючого середовища, що вимагає розроблення нових дій та політик, скерованих на зменшення розбіжності між: бажаним та найімовірнішим майбутнім результатом. Планування є процесом мислення, оскільки потребує певних припущень про існуючі реалії, майбутні імовірності та методи виявлення та оцінювання інформації про реалії та майбутнє.

Порівняння основних підходів до планування |

Види діяльності основного процесу планування

Філософія планування. Структурування проблеми .Ідентифікація та оцінювання альтернативних реакцій . Реалізація обраної реакції:

Формальна. Вважається, що проблеми можуть точно характеризуватися за допомогою кількісних моделей та існує консенсус на визначення проблеми. Альтернативи можуть обмежуватися особами, чиї витрати та прибуток можуть бути виміряними об'єктивно в термінах спільних для всіх виборів критеріїв. Вважається, що здійснення плану є природнім наслідком з логіки його формулювання.

Інкрементна. Вважається, що консенсус з визначення проблеми відсутній, однак не пропонується метод, що дозволив би охарактеризувати багатогранність. Альтернативи можуть обмежуватися особами, які являють маргінальні або малі модифікації існуючих планів. Припускаються торги та компроміси для обрання плану між "прийнятим" та оптимальним. Немає точного критерію. Попередня гнучкість дозволяє користувачам плану адаптувати його згідно потреб та інтерпретації мети планування.

Системна. Вважається, що консенсус відсутній та рекомендується використовувати точні методи структурування проблеми, що охоплюють діапазон можливих сприйнять..Обмеження на діапазонідентифікованих альтернатив послаблені, і застосовується суміш якісних та кількісних методів, ідентифікації критеріїв, визначення їх важливості та обрання плану реалізації важливих критеріїв. Вважається, що на реалізацію впливають суб’єктивні оцінки адекватності та релевантності плану користувачами. Важлива модифікація плану, що забезпечуватиме збіжність із потребами користувача

Прямий процес (процес, що проектується) починається з малої кількості політик планування та продукує множину можливих результатів, а обернений (бажаний) починається з малого числа бажаних результатів та продукує множину варіантів політик. Прямий процес планування реалізується за допомогою наступних кроків:

Ідентифікується загальне призначення задачі планування.

Встановлюється єдиний елемент, або фокус (проблема в загальному), що розміщується у вершини ієрархії.

На другому рівні ієрархії включаються економічні, політичні та соціальні сили, що впливають на результат.

Третій рівень утворюють актори, які маніпулюють цими силами.

Четвертий рівень утворюють цілі кожного актора.

П'ятий рівень описує політику кожного з акторів, котрі вони використовують для досягнення своїх цілей. На шостому рівні описуються можливі сценарії, або результати, котрих прагне досягнути кожен актор застосовуючи свої політики.

Останній рівень ієрархії - узагальнений результат, котрий є результатом реалізації всіх цих сценаріїв. Це є логічний результат як комбінація спроб різних акторів сформувати його так, щоб задовольнити свої інтереси. Внаслідок протилежності цих інтересів один або декілька акторів можуть почати змінювати свої політики, щоби спробувати досягнути нових планових результатів, що є ближчими до тих, котрих вони бажають.

Це й означає, по суті, перехід до оберненого процесу. Отже, процес планування в прямому напрямку починається з визначення мети планування і побудови ієрархії процессу.

Обернений процес реалізується в наступній послідовності:

Кожен актор визначає для свого другого рівня один або декілька бажаних сценаріїв, котрі він бажає реалізувати, та визначає пріоритети цих сценаріїв з точки зору їх впливу на узагальнений варіант бажаного майбутнього.

Третій рівень включає перелік проблем та ситуацій, що можуть завадити реалізації сценаріїв.

На четвертому рівні знаходятьсяактори (незалежно від того, чи вони згадані, чи ні при прямому процесі), які можуть вплинути на розв'язання проблем.

На п'ятому рівні описуються цілі акторів, що можуть вплинути на розв'язання проблем.

На шостому рівні описуються політики впливових акторів.

Сьомий рівень включає політики або зміни в цілях окремих акторів, котрі за умови їх використання можуть впливати на реалізацію бажаних майбутніх станів

Після визначення пріоритетів цих політик або цілей в оберненому процесі повторюється ітерація прямого процесу з використанням лише найважливіших з них. Вони використовуються разом з політиками попередньої ітерації прямого процесу, що належать тим акторам, які прагнуть змін. Пріоритети в наступному прямому процесі переглядаються лише з рівня цілей, або якщо є рівень політик, то з цього нижчого рівня. Після цього порівнюються пріоритети узагальненого результату повторного прямого процесу з пріоритетами бажаних майбутніх станів першого прямого процесу, щоб визначити, чи наближається логічне майбутнє до бажаного. Якщо цього немає, то реалізується друга ітерація оберненого процесу, на котрій змінюються пріоритети бажаних майбутніх станів та/або перевіряються нові політики. Ті елементи, що знову отримали більший пріоритет, використовуються на третій ітерації прямого процесу.

Розділ3.Класифікація проблем з якими зіштовхується системний аналіз

Важливо відзначити, що чим більш загальні і важливі проблеми виникають перед керівниками різних рівнів, тим більше зростає значення системного аналізу для їх вирішення.

Всі проблеми в залежності від глибини їх пізнання поділяються на три класи:

а) добре структуризовані або кількісно сформульовані проблеми, в яких істотні залежності з'ясовані настільки добре, що вони можуть бути виражені в числах і символах, які здобувають у кінці чисельні оцінки;

б) неструктуризовані, що містять лише опис важків ресурсів, ознак і характеристик, кількість залежності між якими зовсім невідомі;

в) слабко структуризовані або змішані проблеми, які містять як якісні, так і кількісні елементи, причому якісні маловідомі і невизначені проблеми мають тенденцію домінувати.

Для вирішення добре структуризованих проблем використовується методологія дослідження операцій (ДО). Вона полягає в застосуванні математичних моделей і методів (лінійного, нелінійного, динамічного програмування, теорії масового обслуговування, теорії ігор і т.д.) для відшукання оптимальної стратегії управління цілеспрямованими діями. Основна проблема застосування методів дослідження операцій полягає в тому, щоб правильно підібрати типову або розробити нову математичну модель, зібрати необхідні вихідні дані і переконатися шляхом аналізу вихідних передумов і результатів математичного розрахунку, що ця модель відображає явність розв'язуваної задачі.

У неструктуризованих проблемх традиційним є евристичний метод, який полягає в тому, що досвідчений фахівець збирає максимум різних фактів про розв'язання тої чи іншої проблеми, вживається в неї і на основі інтуїції і суджень вносить пропозиції про доцільні заходи.

При такому підході відсутня будь-яка впорядкована логічна процедура відшукання рішення, і спеціаліст, який висуває певні пропозиції, не може скільки-небудь чітко викласти спосіб, на основі якого він від сукупності розрізнених вихідних відомостей прийшов до остаточних рекомендацій. При вирішенні проблеми такий фахівець покладається на наявний власний досвід, на досвід своїх колег, на професійну підготовленість, на вивчення аналогічних проблем методом ситуацій, але не на чітко сформульовану методику.

До слабо структуризованих проблем, для вирішення яких призначений системний аналіз, відноситься більшість найбільш важливі економічні, технічні, політичниі і військово-стратегічні завданні великого маштабу.

Типовими проблемами такого роду є такі:

а) намічені для вирішення в майбутньому;

б) стикаються з широким набором альтернатив;

в) залежать від поточної неповноти технологічних доповнення;

г) вимагають великих вкладень капіталу і містять елементи ризику;

д) внутрішньо складні внаслідок комбінування ресурсів, необхідних для їх вирішення;

е) для яких не повністю визначені вимоги вартості або часу.

При здійсненні системного аналізу в процес структуризації проблеми деякі її елементи-підзадачі отримують кількісне вираз, і відносини між усіма елементами стають все більш визначеними. Виходячи з цього, при використанні системного аналізу зовсім не обов'язкова початкова чітка і вичерпна постановка проблеми, ця чіткість повинна досягатися в процесі самого аналізу і розглядається як одна з його головних цілей.

Завдання методів Дослідження операцій можуть бути поставлені в кількісній формі і вирішені на ЕОМ. На противагу цьому стратегічні проблеми, що складаються у виробленні довгострокової політики, в галузі виробництва, як правило, не можуть бути сформульовані як задачі дослідження Операцій, Проблеми такого роду є предметом системного аналізу. Стратегічні завдання не легко кваліфікуються (тобто виражається кількісно) з причини відсутності однозначного критерію оптимальності для фірми в цілому і вимагають при прийнятті рішень залучення суб'єктивних суджень досвідчених керівників та експертів.

3.1 Недоліки та переваги СА

Але суб'єктивність суджень, неточність знань, інтуїтивність оцінок і невизначеність відомостей про дії інших людей приводять до того, що на базі дослідження можна досягти не більше, ніж оцінки деякої переваги вибору однієї альтернативи в порівнянні з іншою.

Системний аналіз має і обмеження, як і інші способи дослідження. Наприклад, чиста інтуіція. При використанні чистої інтуіції в протилежність інтуїції, яка застосовується в системному аналізі, не вживають жодних зусиль, щоб виявити структуру проблеми або встановити причинно-наслідкові зв'язки отримати рішення. Інтуїтивний процес полягає в тому, щоб дізнатися про все, що можна, про проблему, вжитися в неї і підсвідомо знайти рішення Обмеженість системного аналізу обумовлена:

- Неминучою неповнотою аналізу;

- Наближенністю міри ефективності;

- Відсутністю способів точного передбачення майбутнього.

Деякі фактори соціально-політичного характеру повинні грати важливу роль при розробці і виборі альтернатив. Проте в даний час не існує навіть наближених способів виміряти ці чинники, і доводиться їх враховувати інтуїтивно.

Недоліки системного аналізу полягають в наступному. Багато факторів, що мають фундаментальне значення, не піддаються кількісній обробці та можуть бути упущені з розгляду або навмисне залишені для подальшого розгляду, а потім забуті. Іноді їм може надаватися неправильна вага в самому аналізі або в рішенні, заснованому на такому аналізі.

Інша причина в тому, що дослідження може зовнішньо виглядати до такої міри науковим і кількісно точним, що йому може бути приписана абсолютно невиправдана обгрунтованість, незважаючи на те що вона включає багато суб'єктивних суджень. Іншими словами, ми можемо бути так зачаровані привабливістю і точністю чисел, що переглянемо спрощення, зроблені для досягнення цієї точності, упустимо аналіз якісних факторів і перебільшимо важливість абстрактних обчислень в процесі вирішення. Але без аналізу ми зіштовхуємося з ще більшою небезпекою втратою поліпшень тих чи інших міркувань і неправильного зважування окремих факторів.

Ще одним недоліком системного аналізу є те, що він перебуває на початковій стадії свого розвитку , його методологію ще ніяк не можна назвати укоріненною, а практична застосовність і ефективність багато в чому залежать від досконалості економічних, математичних, логічних методів і рівня конкретних знань про найскладніші політичні процеси, від можливостей отримання відповідної інформації про них.

Навіть при чіткій логічно-структурної основі дослідження і застосування формальних методів оцінки альтернатив і пошуку найкращих рішень величезну роль на всіх його стадіях продовжують грати суб'єктивні судження та інтуїція експертів та осіб, відповідальних за прийняття рішень. Тому системний аналіз практично ніколи повністю не досягає таких стандартів наукового дослідження, як об'єктивність, точність і відтворення результатів.

У чому полягає основне значення системного аналізу?

В якості основного і найціннішого результату системного аналізу визнається не кількісне певне рішення проблеми, а збільшення ступеня її розуміння і можливих шляхів вирішення у фахівців і експертів, що беруть участь в дослідженні проблеми, і, що особливо важливо, у відповідальних осіб, яким надається набір добре опрацьованих і оцінених альтернатив.

Корисність нових методів аналізу та управління і в першу чергу системного аналізу полягає в наступному:

1) у більшому розумінні і проникненні в суть проблеми: практичні зусилля виявити взаємозв'язки та кількісні цінності допоможуть виявити приховані точки зору за тими чи іншими рішеннями;

2) у більшої точності: більш чітке формулювання цілей, завдань ... знизить, хоча і не усуне, неминуче неясні боку багатопланових цілей;

3) більшою порівнянності: аналіз (політика) може бути здійснено таким чином, що плани для однієї країни чи району можуть бути з користю ув'язані і пореоцінені з планами і політикою щодо інших районів; при цьому можна виявити загальні елементи;

4) у корисності більшою, ефективності: розробка нових методів повинна призвести до розподілу грошових ресурсів ... більш впорядкованим чином і повинна надати допомогу в перевірці цінності інтуїтивних суджень.

Висновки

Процес глобалізації, інтеграції та диференціації сучасної земної цивілізації спричинили ряд суттєвих змін у розвитку людства. Ці зміни зачепили й таку сферу соціальної дійсності, як політичні системи, що викликало потребу їх реформування, основою якого має бути науковий аналіз політичної дійсності. При проведенні такого роду дослідження особлива увага повинна приділятися системному підходу.

За своєю природою системний аналіз є міждисциплінарною, загально-науковою наукою, яка виступає засобом формування цілісного світогляду, оскільки є методом дослідження об’єкта як цілого (тобто сукупності елементів, що пребувають у взаємодії та породжують цілісні властивості).

На сьогоднішній день системний аналіз широко використовується у різних галузях знань, що дає підставу говорити про його універсальність. Ефективність його застосування пов’язана з відносно закінченим процесом формування його як цілісної методології (зокрема, розробки його понятійно-категоріального апарату).

Список використаної літератури:

1.                 Сагатовский В.Н. Системная деятельность и ее философское осмысление // Системные исследования. – М., 1980-1981.

2.                 Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М., 1973.

3.                 Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. – М., 1978.

4.                 Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М, 1980.

5.                 Теория систем и вычислительные методы. – К., 1987.

6.                 Кузьмин В.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса. – М., 1980.

7.                 Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности. – С.-Пб., 1991.

8.                 Черняк Ю.И. Системный анализ в управлении экономикой. – М., 1975.

9.                 Системный анализ структуры управления. – М., 1975.

10.            Системный анализ процессов глобального развития. – М., 1985.

11.            Погостинская Н.Н., Погостинский Ю.А. Системный подход в экономико-математическом моделировании: учебное пособие. – С.-Пб., 1999.

12.            Оболонский А.П. Системный анализ отрасли государственного управления // Сов. гос. и право. – 1974. – №5.

13.            Спицнадель В.Н. Основы системного анализа: учебное пособие. – С.-Пб, 2000.

14.            Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. – М., 1981.

15.            Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном сознании // Вопросы философии. – 1973. – №6.

16.            Блауберг И.В., Садовский В.Н., Юдин В.Г. Системный подход в современной науке // Проблемы методологии системного исследования. – М., 1970.

1.        [1] Кузьмин В.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса. – М., 1980.

Страницы: 1, 2