Атоми суть всевозм. мал. тіла, що не мають якостей, порожнеча ж - місце, у якому всі ці тіла, у плині усієї вічності носячи нагору і вниз, або сплітаються між собою, або наштовхуються один на одного і відскакують, розходяться і знову сходяться в такі з'єднання, і в такий спосіб вони роблять і всі інші складні тіла і наші тіла, і їхнього стану і відчуття.

Для пояснення реального різноманіття дійсності Д. допускає, що атоми різн. за формою порядкові і положенню. Ці відмінності і лежать в основі усіх спостеріг. відмінностей. Жодне з них следост. не явл. безпричинним. Він заперечує наявність доцільності в природі.

А. навчання розповсюджується Д. на навчання про життя і душ. Життя і смерть орг. зводиться до соед. і розкладання атоміст. Душа складається з вогненних атомів і є їхнє тимчасове з'єднання. Душа не безсмертна.

Основа пізнання - відчуття. Від речей відокремлюються "видики" - матеріальні форми речей, вони несуться в усі сторони в порожньому просторі і проникають в органи почуттів через пори. Якщо пори відпов. по величині і формі проникаючої в них видикам, то в ощущ. виникає образ предмета, відпов. самому предметові. Т.ч. вже в ощущ ми одержуємо вірний образ предмета. Однак ім. предмети, як. у силу своєї малої величини недоступні почуттям, Такі властивості вещ. осягаються розумом, і це позн. також м. б. достовірним.

Ідеалом Д. явл. життя, забезпечене загальним законом і порядком, безтурботна і добросерда. Найважливіша умова - поділ праці. Етичні погляди - розумна насолода життям полягає у світлому і спок. стані душі, обумовленому згодою з прир., виконанням боргу, мірою в усьому... Уміння доходити до такого сост. Дає навчання, кіт Д. не відокремлює від виховання без як. не можуть бути досягнуті ні мистецтво, ні мудрість.

ЕПІКУР. (341-270 до н.е. Епоха еллінізму) Народився на острові Самосі. Переїхав в Афіни, де заснував школу "Сад Епікура". Гол. задача ф. - створення етики, навчання про поводження, що приводить на щастя. Але етика м. б. побудована тільки за умови якщо буде визначене місце, яке людина займає у світі. Тому етика повинна опир. на фізику, а фізику повинне передувати розроб. теорії пізнання.

Матеріалістичний сенсуалізм. Усе, що ми ощущ. істинно. Помилки виникають від непраст. оцінки того, що ми ощущ. На основі ощущ. можливі заклюения про предмети і їхні причини. Сприйняття - единств. критерій істинності, воно є крит. і для висновків про такі речі, які безпосередньо нами не сприймаються, аби висновку ці не були в лог. протиріччі з даними сприйняттями.

Э. прийняв основні положення А. Демокрита. Доводив, що навчання про причинну необхідність усіх явл. природи не повинне вести до висновків про неможливість для люд. волі. В рамках необхід. повинний бути зазначений шлях до волі.

У Д. рух. атомів у пуст. викликається мех. необхід. Е. думає, що обумовлено внутр. св-вом атомів - їхньою вагою, як. поряд з їхньою формою, положенням і порядком стає важливим об'єкт. визначенням атома. Кіл. форм атомів обмежено, атом не мож. володіти б. вагою. При рух. атоми можуть мимовільно отклон. на невеликий кут і т. про переходити з прямол. шляхів рух. на криволінійні. Це явл. необхід. умовою волі людини.

Критерій щастя - задоволення. Благо - те, що породжує задоволення. Зло - те, що породж. страждання. Розробці навчання про шляху на щастя повинне передувати усунення усього, що коштує на цьому шляху: страху перед богами, смертю і потойбічн. світом. Боги не здатні втручатися. у наш світ, а душа смертна.

Звільн. від страхів відкривши шлях на щастя.3 типи задоволення:

1. природного і необхідні для життя;

2. прир., але для життя не необхідні;

3. не необх. для життя і не природні. Він прагне тільки до першого і утримання від інших. Результат такої помірності - повна незворушність, або безтурботність, яка і є щастя філ.

6. Софісти. Сократ і сократичні школи

Філософський рух епохи зрілих рабов. демократій. (5 - 6 ст. до н.е.) У 5 ст. до н.е. на зміну политий влади аристократії і тиранії в мн. містах Г. прийшла влада демокр. Розвиток створених нею нових виборних установ - нар. збори і судна, що грало б. роль у боротьбі партій і класів своб. населення, породило потребу в підготовці людей, влад. мистецтвом судового і политий красномовства, що вміють переконувати. Деякі з найбільш видатних в цій обл. людей ставали вчителями риторики, политий знань... Однак нерозчленованість тодішнього знання і б. роль, яку придбала в той час філ., привели до того, що ці нові мислителі зазвичай вчили не тільки політ. і юр. мудрості, але зв'язували її з загальними пит. філ. і світогляду. Їх стали називати "софістами" тобто мудрецями, учителями мудрості. Пізніше софістами стали називатися ті, хто у своїх мовах прагнув до доказ. упередж., інший раз свідомо помилкової, точки зору.

Така хар. спиралася на те, що ност. учителі ф. стали доводити до крайності думка про відносність усякого знання.

Ф. плин соф. неоднорідно. Найбільше характерно ля всіх представників С. явл. теза про відносність усіх люд. понять, етичних норм і оцінок. Протагор: "Людина є міра всіх речей, що існують що вони існ.., і не існ.., що вони не існ.." Старша група: Протагор (481 - 411днэ), Горгій, Гіппій і Продик. Протагор був матеріалістом і учив про плинність матерії і про відносність всіх сприйнять, Він доводив, начебто кожному твердженню може бути з рівною підставою протипоставлена суперечне йому твердження.

Горгій. Ніщо не існує. Якщо і є щось існуюче, то воно не може бути осягнуте. Якщо воно осягнуте, то воно невимовне.

Старш. соф. були великими спецами у питаннях права й заг.-політ. питаннях.

Молодші софісти. (6 ст. до н.е.) У їхніх навчаннях особливо виділяються етичні і соц ідеї. Ликофрон і Алкидам заперечували необхідність класів (знатність це вимисел. Природа нікого не створила рабами і люди народжуються вільними) Фразимах розповсюдив навчання про відносн. усякого знання на соц. етичні відносини і затверджував, що справедливість це те, що корисно сильному.

СОКРАТ. Афінянин (469-399днэ).С. зібрав навколо себе багаточисельн. учнів, велика частина, яка виявилася ворогами раб. демократії. Це а також виступи самого С. проти дем. ладу відновили проти нього народ. Він був притягнутий до суду й отруївся.

Сам С. нічого не писав. Про його навчання відомо за повідомленнями учнів: Ксилофонт, Платон, Аристофана а так само Аристотеля. Для С. характерна логічність мови, іронія, викриття плутаності понять своїх співрозмовників і майстерне розчленовування питання, составл. предмет обговорення. Виступав проти Софістіст.

Філ. по С. - навчання про тім як варто жити. С. виступає проти натур. філ., емпіричного вивчення природи, невисоко оцінює пізнавши знач. органів почуттів. Головна задача пізнання - пізн. самого себе. (самопізнання) Знання це виявлення загального для цілого ряду речей. Т.ч. знання є поняття про предмет і досягається за допомогою визначення поняття. Повинна ім. єдина загальна і вища мета, яка підкоряє усі приватні цілі і є безумовне вище благо.

В етиці С. ототожнює чеснота зі знанням. Ні людини, яка знаючи, що він може зробити щось краще, став би навпроти робити гірше. Дурна дія є незнання, а мудрість - зроблене знання.

Сократичні школи: мегарська, елідоеритрийська, кінічна, кіренська.

КІРЕНАЇКИ. благо люд. - це його насолодження. У цьому і зміст і ціль життя. Реально тільки сьогодення, коштовно тільки те, що ти одержуєш у наст. момент. Засновник цієї галузі Гедоніп - облагороджував ці принципи, вважаючи, що люд. повинно панувати над насолодами. Однак його послідовники на це наплювали. Федір атеїст: " заради насолоди всі засоби гарні". Гигезій: "насолода скороминуща, його важко одержати, воно не вічне, але якщо сенс життя в насол. яке так важко одержати, те чи варто жити?"

КІНІКИ. Діоген, Антисфен. Люд повинний звільнити себе від залежностей, прив’яз. до задоволень людини. Єдино реальні одиничні речі, загального не істот. Немає заг. норм і законів природи. Кожен сам по собі.

МЕГАРСЬКА: З'єднали Сокр. чеснота з Парменідовським буттям. Загальне й неділиме буття носить хар. загального блага. Все одиничне _ позбавляється статусу самостійної реальності. Тобто реально тільки загальне. Існ.. тільки необхідне, можливості немає.

7. Філософія Платона

(Федон, Софіст, Бенкет, Федр - на вибір) До кінця 5 ст. до н.е. основним типом древнєгр філ був матеріалізм.

Платон (427-347днэ). Афінянин, був супротивником аф демократії. Філ розвиток почався в школі Сократа. У містах ю. Італії і Сицилії він продовжив ознайомлення з філ елійців і піфагорійців. У 387м він повернувся в Афіни і заснував школу (академія).

Очевидно свою літ діяльн. почав з невеликих діалогів по питань етики. У зрілий період їм був написаний трактат Держава, потім діалоги Бенкет, Теетет, Федон. До пізніх праць належить діалог "Закони". Ф. навчання П охоплює шир коло питань - про буття, світ і його походження, душі і пізнанні, суспільстві, роздягнув праці, вихованню в мистецтві.

Світ речей не є світ справді існ.ого: почуттів речі виник і гинуть, змінюються і рухаються, у них немає нічого щирого. Справжньою сутністю речей їхніми причинами є безтілесні не відчуття форми (ідеї або види), що осягаються розумом. По відн. до чувст. речей ідеї і причини і зразки і мети, кіт прагнуть речі, і поняття про загальну основу речей кожного класу.

Т. к. чувст речі минущі те вони повинні бути обумовлені не тільки буттям, але і небуттям. Це небуття є матерія. (обл. невпин. руху, виникнення і зміни) Матер. приймає на себе ідеї і перетв. їхній у безліч ч. речей, розділених простором.

Область ідей являє собою піраміду, на вершині кіт ідея блага. Вона обумовлює пізнаванність, існ. предметів, від неї вони получ свою сутність. Ідея блага явл не тільки верховною причиною буття, але і його метою (телеологія - навчання про доцільність) Ідеї вічні, низмінні, тотожні, не зав від умов простору і часу. Світ год речей - мир вічного виникн. і загибелі, рух і мінливості, у ньому усі властивості відносні, обмежені усл простору і часу.

Знання є пригадування. До свого вселення в оболочку душу перебувала на небі і споглядала там істинно існ.е. З'єднавшись з тілом душу забуває те, що знала, але в глибині ці знання залишаються. Сприйняття мат предметів нагадують душі позабуті їй знання.

Ідеї пізнаються шляхом інтуїції, незалежної від чувст сприйняття, почуттів речі відбивають лише в думках, кіт не дають справжнього знання. Середину між мн і справжнім знанням займають математ знання. Вони мають щось родинне чувст речам і ідеям.

Буття - тотожних і незмінне, однак у діалогах Софіст і Парменид П. прих до висновку, що вищі пологи існ.ого - Буття, рух., спокій, тотожність і зміну - можуть мислиться тільки таким способом, що кожний з них і є і не є, і праве самому собі і не дорівнює., і тотожний собі і переходить в інше. Так буття оскільки воно розгл. саме по собі - єдине, вічно, тотожно, незмінно, нерухомо, але воно ж оскільки воно розгл. по відн. до іншому, містить у собі розходження, мінливо, рухливо. Тому буття містить у собі протиріччя: воно єдино і множинне, вічно і минуще, незмінно і мінливо.

Протиріччя тут необх. умова для спонуканню душі до мислення. Мистецтво спонукати до міркування за допомогою виявлення протиріч, що таяться в повсякденних думках, є, по П., мистецтво діалектики.

У космогонічному вченні затверджує, що останніми ел-тами всіх речей явл неподільні трикутники або геометричне безтілесні атоми.

Люд душу незалежна від тіла і безсмертна. Душа складається з 3 частин: розумної, кіт створюється самим творцем, афективної і що жадає, кіт створюються нижчими богами. Перемога розумної частини над пристрастями і прагненнями мож при відп вихованні. Т.к. люди не можуть особистими зусиллями прибл до досконалості те необхідні держава і закони. Держава засновано на поділі праці між розрядами вільн. громадян.

В вч. про розподіл громадян на розряди П керується своєї класиф. частин душі. Раз частини повинний відпов. розряд правителів-філософів, афектної - воїнів, жаданої - ремісників. Кожен розряд повинний бути обмежений викон. своїх обов'язків і утрим. від втруч. у справи інших.

Приватна власність і родина - підривають умови суспільства. Тому П розробив план гуртожитку, заснованого на усуненні для править і воїнів - особистої власності, а також навчання про спільність дружин і держ. вихованні дітей.

БЕНКЕТ. Федр: Ерот - найдавніший бог., першоджерело найбільших благ. Любов повинна учити цуратися ганебного та прагнути до прекрасного. Невартий учинок... сором перед коханим. Військо або гос-во з закоханих. Якщо Гомер говорить, що некіт героям відвагу вселяє бог, то її вселяє Ерот. Люблячі готові вмерти друг за друга (Алкестида зважилася вмерти за свого чоловіка) Боги теж високо цін. відданість і самовіддан. у любові.

Павсаній: Еротів 2 - небесний і вульгарний. Будь-яка справа саме по собі не буває прип. або потворним, а дивлячись по тому як воно робиться. Той ерот прекрасний, кіт спонукує прекрасно любити. Вульгарний ерот: це та любов кіт люблять люди пересічні - люблять жінок більше чим юнаків і більше тіло, чим душу.

Піднебіння ерот - одержимі цим еротом звертаються до юнаків, віддаючи перевагу тому, що сильніше від природи і наділено великим розумом. Тому що будь-яка справа мб і прип. і потворним, то піднебіння любов виникає, коли шанувальник вважає справедливим надавати юнаку, що уступив, будь-які послуги, а юнак вважає справ ні в чому не відмовляти люд, що робить його мудрим і добрим., розумним і доблесним.

Ериксимах (лікар): Двоїстий ерот укладений у самій природі тіла (хворий початок і здорове) догоджати початкові гарному - добре, погано. Гармонія Лікування, музика, погода, землеробство.

Аристофан: Люди не знають найбільшої сили ерота, інакше йому б спорудили храми. Дещо про люд природі. Було 3 статі. Один з'єднував і чоловічий і жіночий початок. Люди були розсічені навпіл богами. З цього часу властиво людям любовний потяг, що з'єднуючи половини, намагається зробити з 2 одне і тем самим зцілити люд. природу. Любов це спрага цілісності і прагнення до неї.

Агафон. Хоче величати самого Ерота, а не його дарунки як робили колишні оратори. Ерот наймолодший, тому що він обходить старість і нерозлучний з молодими. Він ніжний. Гомер - ніжні стопи в неї: не стосується ними Пороху земного; вона по главах людським ходить. (про богиню Ата) Він гнучкий. Справедливий, ніколи не кривдить ні богів ні людей. Розсудливий. Хоробрий і т.д.

Сократ: Ерот - це любов до кого-небудь. Любов жадає до свого предмета. Жадає, коли не володіє (спірне питання). Прагнення викликає те, чого бракує. Якщо здорова людина хоче бути здоровим, то він хоче бути здоровим у майбутньому. А це означає любити те, чого ще ні, якщо хочеш зберегти на майбутнє те, що маєш тепер. Ерот - любов до краси. Значить він не має краси і має потребу в ній.

Мова, почута від афінянки. Між мудрістю і неуцтвом є щось середнє. Вірне, але не підкріпл. доводами представлення - не тут знання. Якщо немає пояснення, яке ж це знання. (але і не неуцтво) Ерот отже по середині між крайностями. Ерот не бог, тому що обділено красою. Він не смертний і не безсмертний. - він демон, посередник між людьми і богами. Він заповнює проміж між ними і зв'язує світ внутрішнім зв'язком.

Ерот - філософ тому що він любить прекрасне, а мудрість прекрасна. Філософ займає проміж положення між мудрецем і невігласом.

Усі люблять благо і хочуть бути щасливими, але ми говоримо не про усіх, що вони люблять. Ми беремо тільки один різновид любові і закріплюємо за нею загальне поняття, а ін різновиду іменуємо інакше.

Любов - це любов до вічного володіння благом. Щоб прагнення до блага можна було назвати любов'ю необхідно родити в прекрасному як тілесно так і духовно. Народження - це частка безсмертя і вічності, кіт відпущений смертній істоті. Любов це і прагнення до безсмертя.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8