Обсяг коштів, які
спрямовуються на соціальне забезпечення та соціальний захист населення,
залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та
науково обґрунтованим обсягом фонду споживання [8].
1.2 Склад доходів і видатків бюджету
Доходи бюджету - це частка централізованих
ресурсів, які використовуються для виконання відповідних функцій держави.
В Україні, згідно з бюджетним
кодексом, доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з
капіталом;
4) офіційні трансферти.
1.
Податкові
надходження
– це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві
податки, збори й інші обов’язкові платежі.
Принципи побудови податкової
системи України, її склад визначені законом України ‘‘Про систему оподаткування
в Україні’’ від 18 лютого 1997р. з подальшими змінами й доповненнями.
Платниками податків і зборів є юридичні й фізичні особи, на яких згідно з
законами України, покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові
платежі).
2.
Неподаткові
надходження залежно
від методів їх мобілізації об’єднуються у п’ять груп:
1)
доходи
від власності та підприємницької діяльності (рентна плата за транспортування
трубопровідним транспортом територією України природного тазу, нафти, за
перебування Чорноморського флоту Росії на території України та ін.);
2)
адміністративні
збори і платежі, доходи від некомерційного продажу (утримання дітей у
школах-інтернатах, державне мито, митні збори);
3)
надходження
від штрафів та фінансових санкцій (надходження від штрафів, санкцій за
порушення стандартів якості продукції, за порушення правил пожежної безпеки);
4)
власні
надходження бюджетних установ (доходи за підготовку, перепідготовку кадрів
згідно з укладеними договорами, вхідна плата в музеї, виставки, плата студентів
за користування гуртожитком при вищих і середніх спеціальних навчальних
закладах тощо);
5)
інші
неподаткові надходження (кошти від конфіскованого державного майна).
3. Доходи від операції з
капіталом. Ці доходи мобілізуються неподатковим методом і включають три
групи надходжень:
а) надходження від продажу
основного капіталу;
б) надходження від реалізації
державних запасів товарів;
в) надходження від продажу
землі і нематеріальних активів.
4. Офіційні трансферти
– це кошти, одержані від інших органів державної влади , органів влади АРК,
органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на
безоплатній і безповоротній основі. Трансферти від органів державного
управління поділяються на:
- кошти, що надходять з інших
бюджетів;
- дотації;
- субвенції.
Видатки бюджету – це кошти, які
спрямовуються на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом, за
винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно
сплачених до бюджету сум.
Витрати бюджету – це видатки бюджету та кошти,
видані на погашення основної суми державного боргу.
Видатки державного бюджету
регламентуються відповідними законами та нормативними актами – Бюджетним
кодексом України, законом про державний бюджет та іншими юридичними актами
органів влади.
У видатковій частині
державного бюджету передбачається два фонди: загальний і спеціальний. Видатки
спеціального фонду фінансують за рахунок цільових фондів, які видані під конкретну
ціль. Видатки загального фонду – за рахунок доходів загального фонду бюджету та
не мають конкретних(закріплених) джерел фінансування.
Фінансування державних
видатків – це плановий, цільовий, безповоротний відпуск коштів для забезпечення
виконання загальнодержавних функцій (управління, оборона, безпека та ін.),
утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та
обов’язків держави. Суб’єктами бюджетного фінансування є державні органи,
підприємства, установи й організації державної та комунальної форми власності.
Відповідно до функцій
держави, Бюджетним кодексом України передбачено, що з Державного бюджету
України здійснюються видатки на:
1)
державне
управління;
2)
міжнародну
діяльність;
3)
фундаментальні
дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;
4)
національну
оборону;
5)
правоохоронну
діяльність та забезпечення безпеки держави;
6)
освіту;
7)
охорону
здоров’я;
8)
соціальний
захист та соціальне забезпечення;
9)
житлово-комунальне
господарство;
10)
культуру
і мистецтво;
11)
засоби
масової інформації;
12)
фізичну
культуру і спорт;
13)
промисловість
та енергетику;
14)
будівництво;
15)
сільське
і лісове господарство, рибальство і мисливство;
16)
транспорт,
зв’язок та телекомунікації;
17)
ін.
послуги, пов’язані з економічною діяльністю;
18)
заходи,
пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним
захистом населення;
19)
охорону
навколишнього природного середовища та ядерну безпеку;
20)
попередження
та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
21)
поповнення
державних запасів і резервів;
22)
обслуговування
державного боргу;
23)
державні
цільові фонди;
24)
видатки,
не віднесені до основних груп (резервні фонди, бюджетні позички, проведення
виборів та референдумів, кошти, що підлягають передачі до бюджетів інших
рівнів).
Формування бюджетних видатків
починається на стадії планування, в основі – очікуване виконання бюджету за
видатками за попередній період. Для складання розрахунків видатків бюджету
Міністерство фінансів України направляє міністерствам і відомствам форми та
вказівки стосовно складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для
складання балансу бюджету за збільшеними показниками, проектів зведених
фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними
розрахунками подається Кабінету Міністрів України, а після розгляду й уточнень
виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім Верховної Ради
України.
Регулювання бюджетних
видатків знаходить конкретне вираження в цільовому спрямуванні бюджетних
коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання
пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної потреби в них.
Спрямування коштів в
економіку створює передумови для зростання ВВП, а відтак, з одного боку,
збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, а з іншого –
знижує напруження у розподілі бюджетних коштів, оскільки зменшує потребу в
самому соціальному захисті. Тому, при фінансуванні соціального захисту, важливо
встановити правильне співвідношення між видатками бюджету на соціальні цілі та
на економічну діяльність.
У цілому система видатків
бюджету має забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному
зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.
Динаміку доходів та видатків
Державного бюджету України за останні роки наведено у табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Доходи та
видатки Державного бюджету України за період 1996 – 2007 рр., млрд. грн.
Показники
|
1996 р.
|
2000 р.
|
2003 р.
|
2007 р.
|
Доходи
|
23,91
|
33,43
|
55,0
|
147,9
|
Видатки
|
23,53
|
33,43
|
56,0
|
161,8
|
Дефіцит
|
4,60
|
-
|
1,0
|
13,9
|
1.3 Бюджетний дефіцит та методи його фінансування
Оскільки бюджет є системою
всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають
особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства
взагалі.
Формування бюджету передбачає
вирішення триєдиного завдання.
По-перше, визначення реальних
обсягів доходів.
По-друге, оптимізація
структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня
зростання ВВП за умов задоволення мінімуму соціальних потреб.
По-третє, збалансування
бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби
будь-якого суб’єкта, у тому числі й держави, перевищують його можливості.
Стан бюджету як фінансового
плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й багато в чому
характеризує фінансову ситуацію країни взагалі й тому цікавить усіх громадян та
кожну підприємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:
- рівновага доходів і
видатків;
- перевищення доходів над
видатками;
- перевищення видатків над
доходами.
Рівновага доходів і видатків є найприроднішим та
найдоцільнішим станом, який випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи
– видатки. За цієї умови фінансовий результат діяльності держави не
визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки
їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого – вона може
профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів.
Перевищення доходів над
видатками – бюджетний профіцит – взагалі відображає стабільну
фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави.
Можна виділити чотири основні
форми бюджетного профіциту.
1. Існування бюджетного
профіциту у вигляді свого роду бюджетних резервів, що сформувалися внаслідок
зміни економічної кон’юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на
нафтопродукти) або в межах країни за рахунок її економічного зростання.
2. Перевищення доходів над
видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно
з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками. В Україні
таке перевищення має форму ‘‘бюджетного надлишку’’і підлягає вилученню до
бюджету вищого рівня.
3. Бюджетний профіцит може
бути результатом анти циклічної політики держави в результаті збалансування
бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду
формуються бюджетні профіцити, а в інші – дефіцити. Обсяг бюджетних дефіцитів і
профіцитів при цьому збалансовані.
4. Перевищення доходів над
видатками може також сформуватися в результаті розробки та застосування
податкової політики за методологією Артура Лаффера, яка передбачає збільшення
надходжень до бюджету внаслідок уповільнення податкового тиску і зменшення
податкових ставок.
Перевищення видатків над
доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем.
Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це
перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит
бюджету треба оцінювати з позицій як держави окремо, так і фінансової системи у
цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Іншими
суб’єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися
по-різному.
Обсяг фінансових ресурсів і
отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю
фінансової системи взагалі, а не станом бюджету.
Залежно від виду бюджетний дефіцит
розглядається за формою прояву, причинами виникнення та напрямом дефіцитного
фінансування.
1.
За
формою прояву виділяють плановий, фактичний та прихований.
Плановий дефіцит –
запланований та затверджений законом про Державний бюджет України.
Фактичний – це реальне
перевищення, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.
Прихований дефіцит – це
занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що нерідко
робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігрищ (наприклад,
перед виборами, щоб підвищити свої заслуги та змусити виборців проголосувати за
правлячу партію ще раз). Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості
фінансової політики держави.
2.
За
причинами виникнення розрізняють свідомий, вимушений, циклічний і структурний
дефіцит.
Свідомий дефіцит виникає за
умов достатності ресурсів у суспільстві та досить високому рівні доходів
юридичних та фізичних осіб. Він пов’язаний з політикою помірного оподаткування
з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов
досить активною є політика позикових фінансів.
Вимушений дефіцит пов’язаний
з низьким рівнем виробленого ВВП, коли оподаткування не може забезпечити бюджет
держави достатніми доходами.
Циклічний дефіцит – це
дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва внаслідок
кон’юнктурних коливань.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|