4) Аналіз основних фондів
і амортизаційних відрахувань.
5) Аналіз показників
праці.
3-й етап: аудит
фінансової сфери підприємства.
Аналізуючи фінансовий
стан підприємства, що знаходиться в кризі, можна використовувати методику
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського положення
неплатоспроможних підприємств і методику інтегральної оцінки інвестиційної
привабливості підприємств і організацій, затверджені Агентством з питань
запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення
санації державних підприємств (затверджено Ухвалою КМ від 8.02.94г.)
Аудит фінансової сфери
передбачає:
- оцінку динаміки і
структури балансу;
- оцінку ліквідності
активів підприємства і його платоспроможності;
- аудит власного
капіталу;
- аудит позикового
капіталу і кредиторської заборгованості;
- аудит реальних і
фінансових інвестицій;
- аналіз дебіторської
заборгованості;
- аналіз кеш-фло;
- оцінку ділової
активності підприємства.
Кеш-фло показує, яку
суму грошових коштів (чистий прибуток + амортизаційні відрахування) із
загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів
і відсотків за ними, на інвестиції або виплату дивідендів. У рамках аналізу
кеш-фло обчислюють коефіцієнт, який характеризує здатність підприємства
погасити свої зобов'язання за наслідками господарської діяльності:
До = кеш-фло / сума
заборгованості – ДС – КФВ, (2.1)
де ДС – грошові кошти;
КФВ – короткострокові
фінансові вкладення.
4-й етап: вивчення
положення підприємства на ринку чинників виробництва і збуту готової продукції.
Під час санаційного
аудиту доцільно перевірити географію поставок в цілому і за окремими
постачальниками, оскільки і залежність підприємства від монопольних
постачальників і закупівля сировини і матеріалів за завищеними цінами можуть
призвести до перебоїв у роботі підприємства.
В процесі санаційного
аудиту вивчаються основні параметри маркетингової політики, відображені в
санаційній концепції. Особливу увагу надають таким з них:
- вивчення попиту на
продукцію і його прогнозування;
- вивчення
конкурентоспроможності товарів і створення конкурентноспроможних переваг;
- забезпечення
відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;
- розроблення концепції
життєвого циклу товарів;
- управління товарним
асортиментом;
- розрахунок прогнозних
об'ємів виробництва і визначення номенклатури продукції;
- розширення інноваційної
діяльності, направленої на розробку нових товарів з урахуванням ринкових вимог
і стратегії підприємства.
Аналізують також факти і
причини продажу товарів за зниженими цінами, бартерні операції і т.д.
5-й етап: аналіз причин
кризи, слабих і сильних сторін підприємства.
На цьому етапі аудиту
визначається повнота урахованості в санаційній концепції всіх причин і чинників,
які призвели до кризи. Перевіряють, чи правильно були використані методи
ідентифікації причин кризи. Визначаються вигляд і стадія фінансової кризи,
чинники позитивно і негативно вплинули на кінцеві показники діяльності,
систематизують сильні і слабкі сторони в діяльності підприємства.
6-й етап: експертна оцінка
запланованих санаційних заходів.
У ході аудиту
перевіряється повнота і правильність розрахунків цільових показників. Важливо
з'ясувати, чи правильно розрахована потреба в капіталі, необхідному для
санації, чи достатні заплановані заходи щодо мобілізації фінансових ресурсів.
На підставі одержаних в
результаті санаційного аудиту даних розробляються загальні висновки і
пропозиції про доцільність ліквідації або санації. Якщо виробничий потенціал
зруйнований, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачені,
відсутня стратегія розвитку підприємства, то робиться висновок про санаційну
неспроможність підприємства і доцільності його ліквідації.
Якщо санаційний аудит
показав, що підприємство має реальну нагоду відновити платоспроможність, має
достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також реальні
можливості для залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то робиться
висновок про можливість проведення його санації.
У акті про результати
санаційного аудиту слід чітко відобразити поточний стан підприємства і
визначити його санаційні шанси, враховуючи прогнози розвитку самого
підприємства і зовнішнього середовища. Акт повинен бути не тільки достовірним та
інформаційно наповненим, але і містити переконливі обґрунтування тих або інших
тверджень, а також істотні висновки, на яких базується оцінка санаційної
концепції.
Акт аудиторської
перевірки повинен складатися з таких розділів:
1 Основна
інформація про аудитора і аудиторську фірму.
Надається така
інформація: назва аудиторської фірми, номер і дата ліцензії, адреса, телефон,
прізвище і ініціали аудитора, номер і дата видачі сертифіката аудитора.
2 Підстави для
здійснення аудиту, мета, методи, обсяги.
Зазначаються замовники
аудиту, відповідні законодавчі підстави, об'єкт аудиту, мета і задачі аудиту,
основні документи і методи, використані під час проведення аудиту.
Крім того, надається
інформації про участь аудитора в розробленні плану санації.
3 Оцінка
достовірності інформації і представлених доказів
Акт повинен давати чітке
уявлення думки аудитора про відображений в звітності фінансовий стан
підприємства, а також про приведені в плані санації дані з погляду їх повноти,
достовірності, реальності, об'єктивності.
Аудитор повинен констатувати
виконання невід'ємних передумов здійснення аудиту:
- фінансову інформацію
була підготовлена згідно з нормативною базою, використовуваною підприємством у
практичній діяльності;
- надана інформація за обсягом
достатня для оцінки плану санації;
- всі матеріальні
питання, які торкаються правильного розуміння фінансової інформації,
відображені адекватно.
4 висновки про
санаційну спроможність або неспроможність.
Кінцевий висновок
можливий в трьох варіантах:
- однозначно
затверджується, що концепція санації відображає реальний стан справ і
підприємство є санаційно спроможним;
- зазначається, що план
санації можна реалізувати, виконавши певні рекомендації, зроблені під час
проведення санаційного аудиту;
- план санації
признається нереальним, а сама санація – неможливою.
Аналізуючи
фінансово-господарський стан підприємства, не можна обминути Закон України від
25 червня 1991р. «Про охорону навколишнього середовища». Необхідно звернути
увагу на наявність очисних споруд, стан та використання, а також вплив виробництва
на навколишнє середовище. Крім того, використовують інформацію про розмір
сплачених штрафних санкцій за забруднення довкілля.
Банкрутство
підприємств
Згідно зі статтею 1
Закону України «Про банкрутство» під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю
активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в
установлений для цього термін пред'явлені до нього кредиторами вимоги і
виконати зобов'язання перед бюджетом.
Основна мета
банкрутства – не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів
через визнання боржника банкрутом. Таким чином, банкрутство можна назвати
засобом для позбавлення боргів.
Банкрутство
підприємства – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити
свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не
інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
У розвитку будь-якого
підприємства можна виділити такі стадії життєвого циклу підприємства (рис.3.1):
стадія I - зародження;
стадія II - розвиток;
стадія III - бурхливе
зростання,
стадія IV - стабільний
розвиток;
стадія V- поява тенденції
спаду;
стадія VI - активний спад;
стадія VII - банкрутство;
стадія VIII - ліквідація
діяльності.
А, Б, В – життєві цикли
діяльності підприємства
Т – період кризи
Рисунок 3.1-
Життєвий цикл підприємства
Характеристика
глибини стану банкрутства - За глибиною банкрутства розрізняють його стадії:
I стадія — допустиме
банкрутство — характеризує зародження негативного стану, виникає на етапі
життєвого циклу «реорганізація», коли виникає загроза втрати прибутку від
підприємницької діяльності;
II стадія — критичне
банкрутство — визначає посилення негативних тенденцій на етапі «спад», коли
витрати на здійснення діяльності доводиться відшкодовувати за рахунок засобів
кредиторів;
III стадія — катастрофічне
банкрутство — виникає на етапах «банкрутство» і «ліквідація» життєвого
циклу підприємства, супроводжується його закриттям або примусовою ліквідацією,
слідством яких є розпродаж майна для погашення вимог кредиторів. У цьому
випадку боржник втрачає право самостійно управляти і розпоряджатися своїм
майном. Це право переходить до ліквідаторів — осіб, призначених для управління
майном боржника і примусової його ліквідації.
На кожній стадії розвитку
негативної тенденції стан підприємства має свої відмітні ознаки:
- на стадії I затримки з
наданням звітності, зниження її якості; зміни в структурі балансу: різке
зменшення грошей на рахунках; збільшення сум дебіторської і кредиторської
заборгованностей, їх старіння і разбалансування; зниження обсягів продажів;
необґрунтована зміна постачальників; зміни в структурі управління; всілякі
реорганізації підприємства (відкриття і закриття представництв, філіалів,
дочірніх підприємств і т.п.); приховане зниження ціни підприємства, падіння
курсу його акцій; зниження доходів (прибутку) від основної діяльності;
- на стадії II: труднощі з
готівкою; зменшення надходження грошових коштів, від господарських операцій;
конфлікти у вищому керівництві; порушення термінів виплати заробітної платні;
зростання плинності кадрів; погіршення соціально-психологічного клімату в
трудовому колективі; встановлення нереальних цін на продукцію; позачергові
перевірки фінансово-контролюючих органів; затруднення в отриманні комерційних
кредитів; виникнення збитків;
- на стадії III: незадовільна
структура балансу; накопичення на складі готової продукції, яка чітко не
реалізується; падіння обсягу виробництва; низька заробітна платня; скорочений
робочий день (тиждень); зростання збитків; недолік оборотних коштів;
нездатність погасити термінові зобов'язання.
Антикризове
управління діяльністю підприємств є сукупністю форм і методів реалізації
антикризових процедур щодо конкретного підприємства-боржника. На відміну від моніторингу
це мікроекономічна категорія, що відображає виробничі відносини на рівні
підприємства.
Антикризове управління
починається лише на етапі різкого спаду виробництва, тобто «критичного
банкрутства». Механізм антикризового управління враховує: діагностику
техніко-економічного і фінансового стану підприємства, оцінку перспектив
розвитку бізнесу, маркетинг, антикризову інвестиційну політику, управління
персоналом, виробничий менеджмент, а при песимістичному результаті, -
організацію ліквідації підприємства.
Причини
неспроможності підприємства
Діяльність підприємства
схильна до впливу багатьох чинників. У цілях антикризового управління
діяльністю підприємства необхідно знати характер їх впливу. По напряму цих
впливів чинники розрізняються на позитивні і негативні. Очевидно,
неспроможність підприємств обумовлена впливом останніх. Крім того, за ступенем
залежності від суб'єкта господарської діяльності всі чинники поділяються на
зовнішні та внутрішні.
Зовнішні чинники:
• економічні: рівень доходів і
накопичень населення (купівельна спроможність); платоспроможність економічних
партнерів, кредитна і податкова політика держави; зміна ринкових орієнтації
споживача, кон'юнктури внутрішніх і світових ринків, державне регулювання,
рівень розвитку науки і техніки, інфляція;
• соціальні: зміна
політичної обстановки усередині країни і за кордоном; міжнародна конкуренція,
рівень культури підприємців і споживачів їх продукції, організація дозвілля
населення, етичні домагання і релігійні норми, що визначають спосіб життя;
демографічна ситуація.
• правові: наявність
законів, регулюючих підприємницьку діяльність (наприклад, спрощена і прискорена
процедура реєстрації підприємств); захист від державного бюрократизму, удосконалення
податкового законодавства, методів обліку і форм звітності, розвиток спільної
діяльності із залученням іноземного капіталу; забезпечення гарантії збереження
прав на власність і дотримання договірних зобов'язань; захист фірм один від
одного, споживачів від недоброякісної продукції.
• природно-кліматичні
і екологічні: наявність матеріальних ресурсів, кліматичні умови, стан
навколишнього середовища і т.п.
Внутрішні
чинники:
•
матеріально-технічні - чинники, пов'язані з рівнем розвитку техніки і
технології, упровадженням у виробництво наукових відкриттів, удосконаленням
знарядь і предметів праці. До них належать: заміна морально і фізично
застарілого устаткування; ремонт діючого устаткування; механізація і
автоматизація виробництва; електрифікація виробництва; хімізація виробництва;
будівництво, реконструкція, збільшення використовування виробничих площ;
створення і упровадження принципово нових технологій, що забезпечують
скорочення витрат, економію ресурсів, підвищення якості; поглиблення
спеціалізації машин; економія матеріальних ресурсів; освоєння альтернативних
джерел енергії і т.п.
• організаційні - чинники,
обумовлені вдосконаленням організації виробництва, праці і управління; вибором
організаційно-правової форми.
Залежно від переважання
причин виникнення банкрутства підприємств в економіці розрізняють такі їх типи:
• підприємство-банкрот,
що функціонує в збалансованій економіці, - це підприємство, яке не могло
виконати раніше узяті на себе зобов'язання з суб'єктивних причин;
• підприємство-банкрот,
що функціонує в економіці масового банкрутства, - це підприємство, яке не
годиться для розв’язання економічних задач у перспективі.
Таким чином, суть
антикризового управління підприємством полягає в умінні його пристосуватися до
зміни матеріально-технічних, економічних і організаційних чинників - це гарантія
не тільки його виживання, але і процвітання.
Шляхи запобігання
банкрутству підприємств
Ліквідація діяльності
підприємства не завжди збігається з ліквідацією самого підприємства. Так, на рисунку
3.1 між життєвими циклами Б і В існує часовий лаг Т, тобто
підприємство, вичерпавши всі свої резерви в період функціонування в циклі Б,
може продовжити своє життя в циклі В лише за умови сторонніх
фінансових ін'єкцій. У період же Т підприємство зазнає кризу. Такий
життєвий шлях характерний для більшості вітчизняних підприємств, адаптованих до
бюджетних асигнувань.
Проте існує і інший шлях.
Кризі можна запобігти, якщо вчасно переорієнтовувати напрям діяльності
підприємства. Це означає необхідність виділення фінансових коштів з прибутку,
одержуваного від діяльності, що успішно розвивається, в період стабільного
розвитку підприємства, на маркетингові дослідження і перепрофілювання цієї
діяльності в майбутньому. Причому стадія розвитку нового виду діяльності
повинна збігатися із стадією появи тенденції спаду в результатах здійснюваної
діяльності. В цьому випадку стрибок у розвитку підприємства в перехідний період
буде згладжений (на рисунку - лінія О), оскільки вплив негативної
тенденції на життєдіяльність підприємства буде ослаблений накладенням
позитивної тенденції в розвитку нової діяльності. Таким чином життєвий цикл
підприємства можна продовжити. Це ідеальна модель життя підприємства. Насправді
підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком. При настанні ризикового
випадку виникає потреба у фінансовому оздоровленні «невдах».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|