Важливе місце в системі державних фінансів
належить спеціальним фондам США, які функціонують відокремлено як самостійні
фінансово - кредитні установи. Вони являють собою сукупність грошових ресурсів,
які мають селеві призначення. Доходи цих фондів формуються за рахунок
податкових і не податкових надходжень, також за рахунок коштів федерального
бюджету.
Найбільш значними є фонди соціального
страхування. До основних загальнонаціональним систем (фондів) соціального
страхування та забезпечення відносяться страхування по старості, у зв'язку з
втратою годувальника та страхування здоров'я. Крім того, існує страхування по
безробіттю, по тимчасовій непрацездатності і, нарешті, система державної
допомоги людям похилого віку, інвалідам і нужденним. На додаток до цього є
досить урізані системи родинних допомог, які частково фінансуються федерацією,
але перебувають у віданні влади штатів і місцевих органів.
Право на отримання пенсії по старості в США в
повній сумі виникає лише в осіб, що досягли 65 років і які мають необхідний
стаж страхування. Посібники зі страхування здоров'я виплачуються особам по
досягненні 65 років. Фонд допомоги з безробіття формується за рахунок внесків
підприємців (у розмірі незначного відсотка до фонду заробітної плати).
Також у США в залежності від цілей
використання виділяють наступні спеціальні фонди:
Економічні фонди, призначені для регулювання
господарського життя. До них належать інвестиційні, кон'юнктурні, фонд
перебудови і розвитку і т.д. Кошти цих фондів спрямовуються на фінансування
чесних компаній і малорентабельних державних підприємств, особливо в періоди
циклічних криз. Допомога представляється у формі безоплатних субсидій та
пільгових кредитів;
Науково-дослідницькі фонди, що використовуються
для фінансової підтримки наукових досліджень в промисловості, будівництві, а
також утримання державних наукових центрів, що здійснюють розробку
фундаментальних досліджень;
Військово-політичні фонди - резерви, що
знаходяться головним чином в розпорядженні президента США, за рахунок яких
фінансуються додаткові цільові заходи мають особливу важливість. У США до них
відносяться особисті (секретні) фонди федерального бюджету. З них фінансують
секретні великомасштабні науково - технічні проекти.
Інші фонди.
Таким чином, спеціальні фонди США мають
цільовий характер і формуються за рахунок податкових і неподаткових надходжень
та за рахунок коштів федерального бюджету.
Альфою і омегою внутрішньої політики США в
останні 15 років став федеральний бюджет і також проблеми, пов'язані з ним, як
бюджетний дефіцит і державний борг. Тому при розгляді цього питання, як і
питання про доходної та видаткової частини федерального бюджету, я буду
спиратися на історію політико - економічний життя США, починаючи з правління Р.
Рейгана.
18 лютого 1981 Р, Рейган, виступаючи перед
конгресом, виклав свою програму економічного відродження "Нова дорога для
Америка". Програма дійсно вразила Америку, особливо ліберальну. Рейган збирався
за якихось 3-4 роки майже повністю ліквідувати основний блок федеральних
соціально - економічних програм, що виникли ще в 30-і роки при Ф. Рузвельта. Основним
автором цієї програми був Д. Стокмен - директор Адміністративно - бюджетного
управління (АБУ) при президентові, що відповідає за складання і виконання
федерального бюджету. Велика частина положень програми була складена у вигляді
поправок до проекту Державного бюджету. Велика частина положень програми була
складена у вигляді поправок до проекту Державного бюджету на 1982 р.,
направленого в конгрес - відповідно до американського законодавства - що йде
демократичною адміністрацією Картера. Прикидки Стокмен краще будь-які слова
говорили про кінцеві цілі "великого задуму" консерваторів. Метою
Стокмен було - за будь-яку ціну провести цей план через конгрес, в якому тоді
домінували демократи.
У чому ж полягав основний концептуальний задум
плану?
Федеральний бюджет передбачалося збалансувати
до 1984 фін. г. Це козирна карта республіканців, проти якої протилежний стороні
фактично нічого не було заперечити. Федеральний бюджет міг бути збалансований
Трояк: або федеральні витрати заморожувалися на показники їх частки в ВНП на
рівні початку 80-х років, а через 4 роки до нього повинен бути підтягнутий
показник податкових надходжень; або брали середнє показник між рівнями витрат і
доходів, і через відповідний період часу витрати зменшувалися б, а податки
збільшувалися б приблизно на 50% по відношенню до цього рівня (як частка у ВВП),
і нарешті, за контрольний міг бути взятий показник доходів, і вся тяжкість
процедури збалансування бюджету лягла б виключно на видаткові статті.
Саме цей шлях - самий важко реалізований - і
вибрала рейганівська адміністрація. Бюджет намічалося збалансувати на рівні
19,3% ВВП1. Головним завданням такого збалансування, Стокмен вважав - скорочення
федеральних видатків на соціальні потреби. Але, проте, демократи, які зберегли
контроль над палатою представників, в прямому сенсі цього слова лягли кістьми,
захищаючи соціальні програми - головний фактор їх масової політичної бази в
країні. Політичної війни вдалося уникнути тільки тому, що сталося нове різке
збільшення бюджетного дефіциту, коли конгрес дав зелене світло і податкової
реформи, і нарощування військових витрат, при цьому демократам вдалося зберегти
темпи росту соціальних витрат приблизно на рівень попереднього десятиліття. Результатом
цього компромісу і став "бюджетний Дюнхерк", середини 80-х років в
1983 фін. г. дефіцит федерального бюджету досяг рекордного рівня за весь
повоєнний період, скакнув з 2,8% ВНП у 1980 фін. г. до 6,3%. В абсолютному
вираженні він виріс майже в три рази - з 73,8 млрд. дол до 207,8 млрд. долл1. Після
цього дефіциту бюджету США, перевалив за рівень 200 млрд. дол (у 1985 фін. г. -
212,3 млрд, у 1986 фін. г. - 221,2 млрд), так і не опускалися нижче за цю
позначку протягом десятиліття.
Прийшла до влади в січні 1993 р. демократична
адміністрація Клінтона отримала від республіканців досить суперечливе спадщина
в бюджетно-економічній сфері.
З одного боку економіка США перебувала на
підйомі, який тривав не тільки в 1993 р., але і в 1997 р., правда, різко
уповільненими темпами.
З іншого боку, на новою адміністрацією "завис"
рекордний в американській історії бюджетний дефіцит - в 1992т фін. г. - 290,4
млрд. дол.
Неприємна особливість бюджетної ситуації,
успадкованої клінтонською адміністрацією, полягала в тому, що дефіцит,
автоматично збільшуючи щорічний розмір державну боргу. (Зокрема, в 1992 фін. г.
борг федерального уряду склав астрономічну величину у 4 трлн. Дол, або 67,4%
ВНП), в якийсь момент міг спровокувати різке збільшення обсягу виплачуваних по
ньому відсотків (1992 фін. р. виплачуються нетто-відсотки також досягли свого
рекордного показника в 200 млрд. дол, і на них припадало 14,4% всіх федеральних
витрат), обсяг яких навіть міг зрівнятися або перевершити розміри самого
дефіциту, і тоді практично будь-які заходи щодо зменшення розміру дефіциту вже
не дали б ніякого реального результату.
У лютому 1994р., Як я говорив вище,
адміністрація Клінтона представила конгресу бюджетну стратегію і свою систему
бюджетних пріоритетів, прорахованих аж до 1999 фін. г. Адміністрація не
розраховувала на повне усунення дефіциту федерального бюджету, але вважала для
себе здійсненним мати в другій половині 90-х років дефіцити менше 200 млрд. дол
щорічно (в середньому 180 млрд. дол). До кінця 90-х борг федерального уряду не
повинен був перевищувати 6,3 трлн. долл.2, і адміністрація вважала можливим
утримувати його приблизно на рівні 71-72% ВВП.
У результаті, за два роки перебування у влади
адміністрації вдалося зменшити дефіцит федерального бюджету на 1/3 - у 1994 фін.
р. він склав 202,3 млрд. дол. Утім, зменшення дефіциту було досягнуто не в
останню чергу за рахунок того, що реальні темпи приросту ВВП (у незмінних цінах
1987 року) в 1993 році склали 3,1%, а в 1994 - 4%, що є одним з кращих
показників в розвитку економіки США за останні 7 років.
Наступний рік, а саме 1997 фін. р., приніс
також зниження дефіциту федерального бюджету, який склав - 193 млрд. дол.
Проте, на початку 1997 року Бюджетне бюро
конгресу опублікувало свій варіант прогнозу дефіцитів федерального бюджету на
другу половину 90-х років. Згідно з його даними, навіть за сприятливої
економічної кон'юнктури аж до 2000 року дефіцити федерального бюджету будуть
складати не менше 200-300 млрд. дол.
Що стосується державного боргу то в середині
90-х років борг федерального уряду впритул наблизився до позначки 5 трлн. дол,
або близько 85% ВВП.
Отже, знову вистежує залежність показників
бюджетного сектора від урядових перестановок в США. Так, з приходом Клінтона
намітилася тенденція до зниження дефіциту федерального бюджету при загальному
підйомі економіки США і зростання темпів ВВП. Очікується, що до 2000 фін. року
дефіцит федерального бюджету не перевищить 1-1,5% ВВП, а повністю збалансувати
федеральний бюджет - до 2002 фін. р.
Про показники бюджетного дефіциту в США див. додаток
Ж "Показники дефіциту федерального бюджету США".
Поняття “податкове навантаження” можна
визначити як ефекти впливу податків на економіку в цілому та на окремих їх
платників, пов’язані з економічними обмеженнями, що виникають у результаті
сплати податків і відволікання коштів від інших можливих напрямів їх
використання.
Визначення та досягнення ефективного показника
податкового навантаження є необхідним для кожної країни, тому що завищене
податкове навантаження може спричинити пригнічення виробництва, його тінізацію,
зменшення податкових надходжень до бюджету країни тощо. Тому податкове
навантаження має бути оптимальним для вирішення комплексу завдань, пов’язаних
із управлінням економікою, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня
населення. Оптимальним можна вважати рівень податкового навантаження, що
передбачає вилучення
частини доходів економічних суб’єктів, що не
перешкоджає їхньому ефективному індивідуальному розвитку, і водночас, що є
достатнім для втручання держави в економічні процеси, необхідні для підвищення
ефективності національної економіки в цілому.
Таблиця 1
Податкове
навантаження у країнах з розвинутою ринковою економікою
Як свідчать дані таб.1, найвища питома вага
податків у ВВП у скандинавських країнах, зокрема у Норвегії, Данії, Швеції. У
них склалась достатньо раціональна й ефективна система розподілу і використання
зібраних коштів на соціальні цілі. Найменший рівень податкового навантаження
характерний для США. Тут це зумовлено використанням податкової політики як
засобу створення сприятливих умов для діяльності промислових компаній, що
потребує низького рівня оподаткування. Також для визначення податкового
навантаження в країні необхідно звернути увагу на ставки податків. Для
порівняння виберемо три податки, які займають основну частину в податкових надходженнях
до бюджету у більшості країн: податок на прибуток підприємств, податок на
доходи фізичних осіб та податок на додану вартість (ПДВ) (табл.2).
Таблиця 2
Ставки податків у країнах світу на 15.02.2009
р.,%
Як бачимо з даних табл.2, ставки податків у
країнах з розвинутою ринковою економікою дуже різноманітні. Це залежить від
специфіки та орієнтації податкової політики у цих країнах. Також пусту клітинку
ПДВ навпроти США ми бачимо не випадково, просто такого податку, як ПДВ, у США
немає. В цій країні застосовують податок з продажу як різновид податку з
обороту, а в багатьох країнах світу перевага віддається прямим податкам (таким,
як прибутковий, корпоративний, на майно, на землю, на спадщину та ін.).
Отже, провівши дослідження фінансової системи
США, зробимо наступні висновки:
• Сучасна система державних фінансів США
складається з фінансової системи федерації, фінансових систем 50 штатів,
фінансових систем 82,7 тис. адміністративних одиниць і спеціальних фондів;
• Структура витрат і доходів федерального
бюджету безпосередньо залежить від того, хто перебуває у "керма влади"
- республіканці або демократи, так як вони мають різні бюджетні пріоритети, які
і визначають статті витрат і доходів федерального бюджету США;
• У 90-ті роки в структурі витрат переважають
витрати на соціальне страхування, а основним джерелом доходів федерального
бюджету є індивідуальний прибутковий податок;
• При єдності податковій системі США кожна
адміністративна одиниця вибирає собі свою структуру податків з урахуванням
різноманітності місцевих умов та рівня життя населення;
• Спеціальні фонди США мають цільовий характер
і формуються за рахунок податкових, неподаткових надходжень і за рахунок коштів
федерального бюджету;
• Історію бюджетного процесу в США можна
розділити на три етапи, кожен з яких мав свої власні особливості;
• З початку 90-х років у США спостерігається
тенденція до зниження бюджетного дефіциту при загальному підйомі економіки та
зростання темпів ВВП.
1. А.М. Ковалева, Финансы, М., Финансы и статистика, 2003.
2. В.М. Родионова, Финансы, М., Финансы и статистика, 1995
3. www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/freu/2009_19/64_1.
pdf
4. Т. Ткаченко - Порівняльний аналіз податкового навантаження в країнах з
розвиненою економікою
5. www.readbookz.com/books/115.html Податкова система - Золотько
6. Фінанси капіталістичних країн - Б.Г. Болдырева
7. http://www.gzt.ru/topnews/economics/265732.html
- Финансовая система США низко пала.
Страницы: 1, 2
|
Знание — сила. Библиотека научных работ.
Фінансова система США
Наверх