У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругооборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам товар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник часто потребує в довгостроковому кредиті.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордони комерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, банківський кредит - і нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.

В останній період велике значення має лізинг. «Лізинг - довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення з погашенням заборгованості протягом декількох років». Використання лізингу має свої переваги, оскільки "при цій формі співробітництва для перебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідає самим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливих ресурсами. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не є банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близької до банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств.

Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт. Іпотечний кредит - це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватним особам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищує залишок на рахунках. Овердрафт припускається у відомих межах, наприклад, у суму місячного окладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строку клієнт зобов'язаний погасити виниклу заборгованість, після чого він одержує право на новий кредит у вигляді овердрафта.

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угоди є банк.

Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації. [17,с.336]

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові - до 1 року, середньострокові - від 1 року до 5 років і довгострокові - понад 5 років.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

·        перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимального прибутку;

·        економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків внаслідок розвитку безготівкових платежів;

·        прискорення концентрації і централізації капіталу.

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження, сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.

Інші надходження фінансових ресурсів

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор - це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство - це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор - деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

У цілому інформація про розмір власних джерел подана в I розділі пасиву балансу. До них, у першу чергу, відносяться:

статутний капітал - вартісний відбиток сукупного внеску засновників (власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і внесенню відповідних змін в установчі документи;

резервний фонд - джерело власних ресурсів, створюваний підприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фонд має строго цільове призначення - використовується на виплату прибутків засновникам при відсутності або недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік і ін.;

фонди спеціального призначення - джерела власних ресурсів підприємства, утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;

нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена підприємством за станом на дату упорядкування звіту.

Дані про склад і динаміку позикових ресурсів відбиваються в II розділі пасиву. Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінки їхньої структури і складу за даними балансу і розшифровок до нього. Варто вивчити, чим подані джерела власних ресурсів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.

Потім переходять до поелементного вивчення кожного джерела, маючи у вигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.

Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту його формування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто з засновників не виконав (частково виконав) свої зобов'язання по внеску в статутний капітал. У Далі варто переконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітного періоду й відповідності даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності від організаційно-правової форми створення підприємства.

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства має динаміка розміру фондів спеціального призначення (нагромадження і споживання). При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначених фондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає з відомості роздільно в частині ресурсів, що спрямовуються на виробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних ресурсів) і потреби споживання. Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

Рівень самофінансування розраховується за допомогою наступних коефіцієнтів:

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кс) - це співвідношення власних і запозичених коштів:

,

де М - власні кошти, К - позикові кошти, З - кредиторська заборгованість.

Чим вища величина даного коефіцієнта, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

2. Коефіцієнт самофінансування (Ксф) :

,

де П - прибуток, направлений у фонд нагромадження, А - амортизаційні відрахування.

Даний коефіцієнт показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.

Коефіцієнт самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіцієнта, тим вище рівень самофінансування.

3. Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування (К):

Цей коефіцієнт показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного коефіцієнта, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. - 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.

4. Рентабельність процесу самофінансування (Р):

,

де ЧП - чистий прибуток.

Рентабельність процесу самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого доходу, отриманого з 1 грн. вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування.

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):

Коефіцієнт незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі джерела.

6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):

Коефіцієнт інвестування показує, у якій степені джерела власних коштів покривають проведені інвестиції.

7. Іншим показником, що характеризує використання власних коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідне).

У цьому зв'язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштів вкладений у найбільше мобільні активи. Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові зобов'язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.

При розрахунках із постачальниками і підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку невчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у відсотках від суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовним джерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходить від їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства і часом відвантаження в багатьох випадках вимірюються місяцями. [15,с.155]

2.2 Аналіз ефективності використання майна

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:

- вибір способу нарахування амортизації основних засобів;

- вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;

- визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидко зношуються, при їхній експлуатації;

- порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в міру уточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніх витрат і платежів);

- склад витрат, віднесених безпосередньо на собівартість конкретного виду продукції;

- склад непрямих витрат і спосіб їхнього розподілу і ін.

Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.

У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції - (рентабельність продажів) розраховується по формулі:

Значення цього коефіцієнта показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.

Зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції може бути викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін.

2.3 Напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

Для розв’язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб’єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв’язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення в країні в цілому.

Для ефективного функціонування окремого підприємства й важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні:

·        економічне обґрунтування структури державного бюджету;

·        розвиток банківської системи;

·        розвиток небанківських фінансових посередників та фінансових ринків;

·        державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств;

·        державне регулювання кризи платежів.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

Так зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілі фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому. Так обсяг капітальних затрат упродовж 1992-1997 років скоротився на 62,8%. Централізовані капіталовкладення становили на кінець періоду 24,8% від загального їх обсягу.1 Очевидно, що інвестування з використанням бюджетних ресурсів має першочергово спрямовуватись на фінансування економічно обґрунтованих проектів національного значення з високим ступенем окупності.

Амортизаційний фонд - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного виробництва доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату - прибутку.

Прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб’єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання доходів державного бюджету.

Водночас останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств (у 1993 році збитковим було кожне дванадцяте підприємство, у 1994 - дев’яте, у 1995 - п’яте, у 1996 - третє, у 1997 - друге, а протягом тільки січня - травня 1998 року близько 53% підприємств працювали збитково). Як наслідок, найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами підприємств. Відповідно до Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року лише в 1996 році було визнано банкрутами 1700 підприємств.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об’єктивно обмежене і пов’язане із потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту.

На розвиток підприємств негативно впливає кризова ситуація в країні, зокрема низька купівельна спроможність населення, неплатоспроможність основних виробничих підприємств, недосконале законодавств, недостатнє методичне і організаційне забезпечення санації та процесів, державної підтримки підприємств. Більшість підприємств обирає стратегію виживання ,використовуючи бартер, недогляди чинного законодавства, системи ціноутворення та контролю за підприємницькою за підприємницькою діяльністю з боку адміністративних органів управління.

Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств. При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися паралельно, послідовно чи інтервально.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів і отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повну суму прибутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування і відбувається взаємозалежно в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу.

Жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства. [20,с.276]

Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

ВИСНОВОК

Отже, фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб».

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Конституція України // Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. –С.383-435.

2.     Конституція України - К: Вікар, 1996.-64 с

3.     Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Калина А.В., Кощеєв А.А. Работа современного коммерческого банка : Учеб.-метод. пособие. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

4.     Закон України «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.

5. Закон України “Про державний бюджет України на 2005 рік” // Фінанси України. – 2005. – № 2. – С. 3–67.

6. Базилевич В.Д. Державні фінанси. - К.: Атіка, 2005. - 368 с.

7. Бескід Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. – Київ: НІОС. – 2000. – С.5-396.

8. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – 2-ге вид., перероб. і доп./ В.М. Опарін, В.І. Малько, С.Я. Кондратюк, Г.Б. Коломієць.- К.:КНЕУ, 2002.– 5-333 с.

9. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: Вища школа. - 2003. – 398 с.

10. Василишин Р. Взаємозв’язок бюджетного дефіциту і державного боргу України // Вісник УАДУ. – 1999. - №4. – С.200-207.

11. Василишин Р. Державний борг України та управління ним. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Випуск 1. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С.165-168.

12. Верхолаз В.В. Формирование современных механизмов управления государственным долгом: Автореф. дис. экон. наук. – М., 2001. – 25 с.

13. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учеб. пособие. – Харьков: Легас, 2003. – 359 с.

14. Головачев Д.Л. Регулирование государственного долга в рыночной экономике: Автореф. канд. юрид. наук. – М, 1996. – 25 с.

15. Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль: Економічна думка, 1999.- 163 с

16. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 238 с.

17. Опарін В. М. Бюджетна система. - К.: КНЕУ, 2002. - 336 с.

18. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. – К.: Наукова думка, 2005. – 178 с.

19. Стукало Н.В. Деякі аспекти формування фінансової політики в умовах глобалізації // Фінанси України. - 2006.-№ 1.-с. 24-30.

20. Федосов В.М. Государственные финансы / В.М. Федосов, С.Я. Огородник, В.Н. Сутормина. – К.: Либідь, 2001. – 276 с.

Страницы: 1, 2, 3