Інвестиційна діяльність

Контрольна робота

Інвестування

Зміст

Вступ

1. Інвестиційна діяльність та її суб’єкти

2. Інвестиційна діяльність в Україні

Висновки

Література

Вступ

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкають самі глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу зі сформованої економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Актуальним у даний час є поглиблене теоретичне дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на мікро- і макрорівнях. Важливою проблемою виступає теоретичне обґрунтування критеріїв ефективності інвестиційних витрат, взаємозв'язку і взаємозумовленості капітальних вкладень і структурних зрушень в економіці, визначення пріоритетів у галузевій структурі інвестицій, а також усередині основних народногосподарських сфер: основного виробництва (власне виробництва), виробничої і соціальної інфраструктур. Не менше значення має також дослідження джерел і засобів формування інвестиційних ресурсів у сучасних умовах перехідної економіки в Україні.

Сформована нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, компанії або галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.

Ці питання є корінними, вони тісно зв'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, із вирішенням завдань по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки.

Інвестиції – це основний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, що визначає темпи економічного росту. Регулюючий вплив суспільства на формування і структуру використання інвестицій може здійснюватися тільки шляхом визначення обґрунтованих економічних важелів і нормативів. Відтворення національної економіки України, як складової частини світового господарства, ґрунтується на обов'язковому обліку ряду важливих загальних закономірностей у сфері інвестиційної діяльності, але, водночас, воно породжує нові істотні риси, обумовлені зміною економічних пріоритетів, розвитком національного ринку. Тому рух інвестицій варто розглядати як результат взаємодії цих чинників.

Розробка інвестицій і пріоритетів їхнього використання можуть бути використані у викладанні економічних дисциплін. У господарській практиці можуть бути використані обґрунтовані рекомендації по удосконалюванню економічного механізму інвестиційної діяльності, визначення критеріїв оптимізації співвідношення нагромадження і споживання, пріоритетних напрямків використання інвестиційного потенціалу й ін.

1. Інвестиційна діяльність та її суб’єкти

Поняття інвестиції практично в будь-якому словнику трактується як вкладення капіталу в галузі економіки країни і закордоном. Це визначення уточнюється цілим поруч інших, що зазначені в таких законах, як «Про інвестиційну діяльність», «Про оподатковування прибутку підприємств», «Про режим іноземного інвестування», «Про зовнішньоекономічну діяльність підприємства». Отже, зробимо короткий огляд даних понять по вітчизняному законодавству.

Інвестиції — усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект (Закон України «Про інвестиційну діяльність», ст.1).

Не менше важливе визначення, що уточнює сутність інвестицій - це інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій (Закон України “Про інвестиційну діяльність”, ст.2).

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями і суспільствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування;

- іноземного інвестування;

- спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України й іноземних держав [10].

Інвестиційна діяльність реалізується звичайно в правових формах, що відповідають договорам підряду на капітальне будівництво, проектування, постачання й інше. Інвестування може відбуватися шляхом придбання акцій акціонерного товариства, вступу в товариство з вкладенням паю. Інвестиції можуть здійснюватися шляхом придбання патенту або прав користування по ліцензійному договорі, придбанням товарного знака і т.д.

Інвестиційний договір визначає взаємовідносини власників або власників засобів, вкладених в об'єкти підприємницької діяльності, взаємодія в процесі реалізації інвестиційного проекту, у розподілі прибутків від наступної експлуатації проекту, а також встановлює право на об'єкт.

Інвестор, як головна фігура інвестиційного проекту, має право:

1) визначати напрямки, об'єми, характер і ефективність інвестицій;

2) контролювати їхнє цільове використання; володіти;

3) користуватися і розпоряджатися результатами інвестицій (крім випадків обговорених у законодавстві);

4) передачі частини своїх повноважень іншим організаціям.

Інвестор визначає об'єми інвестицій залучаючи для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відношення учасників інвестиційної діяльності понад своєю компетенцією.

Держава виступає одночасно як інвестор і як ініціатор інвестиційної діяльності для задоволення інтересів суспільства. Державне регулювання інвестиційною діяльністю може виступати у формі:

- державних інвестиційних програм;

- прямого керування державними інвестиціями;

- податковій політиці;

- надання фінансової допомоги на розвиток окремих територій, галузей, виробництв;

- фінансової, кредитної, ціноутворювальної й амортизаційної політиці;

- антимонопольній політиці;

- приватизації об'єктів державної власності;

- контролю за дотриманням норм і стандартів.

Фінансування здійснюється за рахунок засобів державного бюджету і позабюджетних джерела, тобто від суб'єктів, що беруть долю в реалізації цих програм. Джерелом інвестицій можуть бути і кредити банків під державні гарантії [2,10].

Попередній об'єм державних капітальних вкладень встановлюється Міністерством економіки і повідомляється держзамовникам. На підставі попередніх об'ємів, розробляють перелік об'єктів із техніко-економічним обгрунтуванням і необхідними розрахунками. Затверджений перелік є підставою для проведення торгів підряду. Результатом проведення торгів вважається висновок державних контрактів, у яких уточнюються всі необхідні дані: вартість, терміни і т.д.

Державне регулювання інвестиційної діяльності полягає в гарантіях прав суб'єктів і захисту інвестицій. Держава гарантує, насамперед, стабільність прав, що дуже важливо при довгострокових інвестиціях. Інвестиції можуть бути припинені лише у випадку стихійних лих, визнання інвестора банкрутом, надзвичайного положення й екологічних порушень [2].

На шкода, варто помітити, що більшість гарантій, передбачених у законі, носять декларативний характер, оскільки не розроблені механізми їхньої реалізації.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

- знову створювані і модернізовані основні й оборотні кошти у всіх сферах народного господарства;

- цільові грошові внески;

- цінні папери;

- науково-технічна продукція;

- інтелектуальні цінності;

- майнові права;

- інші суб'єкти власності.

Основними суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори, замовники, виконавці робіт і користувачі об'єктів. Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових або притягнутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування, які забезпечують їхнє цільове використання. Замовником є суб'єкт, що безпосередньо реалізує проект, який здійснює для цього всі необхідні дії в межах прав наданих інвестором. Функції замовника може здійснювати самий інвестор. Користувачами об'єктів можуть бути будь-які юридичні і фізичні особи, а також державні і муніципальні підприємства, іноземні держави і міжнародні організації, для яких створюється об'єкт інвестиційної діяльності і користування який закріплено в договорі з інвестором.

Інвестори, за законом, можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівне і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхній невід'ємним правом, що охороняється законом.

Учасники інвестиційної діяльності — громадяни і юридичні особи інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора [2].

2. Інвестиційна діяльність в Україні

Економічне зростання країни забезпечується капіталовкладеннями на рівні 20-30% валового внутрішнього продукту (ВВП), що вважається індикатором інвестиційної безпеки. В Росії, наприклад, індикатор інвестиційної безпеки прийнятий на рівні 25% [11]. В Україні, починаючи з 2006 р., досягнуто суттєвого приросту внутрішніх капіталовкладень (у 2006 р. – на 14,4%, у 2007 р. - на 17,2%), збільшено обсяг зовнішніх інвестицій тощо. Проте, сумарні капіталовкладення з внутрішніх і зовнішніх джерел у 2007 р. не перевищували 14,68% ВВП. При цьому внутрішні реальні інвестиції становили 13,24%, зовнішні – 1,44% ВВП (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Показники розвитку та інвестування економіки України у 2003 - 2007 роках*

* Розраховано за даними Статистичного щорічника України за 2006 рік /Держкомстат України; За ред. О.Г.Осауленка.-К.:Техніка,2007.- С.30, 31, 72, 197,287.

** Бюлетень Національного банку України № 2/2008. - С. 42, 116.

*** Бюлетень Держкомстату України. "Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2007 році", с. 7.

Якщо орієнтуватися на індикатор інвестиційної безпеки, дефіцит інвестиційних ресурсів в Україні складає як мінімум 5,32% ВВП. Обмеженість інвестиційних ресурсів викликає необхідність залучення прямих іноземних інвестицій. Проте, світовий досвід свідчить, що для збільшення рівня інвестування національної економіки необхідно, в першу чергу, використовувати внутрішні резерви та механізми підвищення інвестиційної активності. Одним з таких резервів є активізація інвестиційної діяльності в регіонах. Аналіз територіальної структури внутрішніх інвестицій свідчить про нерівномірність їх розподілу та різну динаміку по роках у різних регіонах (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Територіальна структура інвестицій в основний капітал* (відсотки)

Страницы: 1, 2, 3