Організація міжбюджетних відносин в Україні

Зміст

Вступ

Організація міжбюджетних відносин в Україні

Висновки та рекомендації

Використана література

Вступ

Тема дослідницької роботи "Організація міжбюджетних відносин в Україні".

В роботі проведено аналіз системи організації міжбюджетних відносин в Україні, висвітлено наявні проблеми, внесено пропозиції щодо вдосконалення механізмів регулювання фінансових відносин між центральною владою і органами місцевого самоврядування в контексті оптимального співвідношення централізації та децентралізації.

Забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку країни неможливе без створення обґрунтованої системи міжбюджетних відносин. І хоча її формування розпочалося з набуттям Україною незалежності, через значну неоднозначність та суперечливість даного питання воно остаточно не вирішене й досі. Отже, не випадково, що йому постійно приділяють увагу державні діячі, суб'єкти бюджетних правовідносин, дослідники у галузі державного управління та фінансів.

Проблеми організації міжбюджетних відносин, фінансового вирівнювання розвитку регіонів, зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування входять до кола наукових інтересів багатьох учених. Зокрема, даній проблематиці присвячено праці вітчизняних науковців С. Буковинського, О. Василика, О. Кириленко, І. Луніної, В. Опаріна та інших. У своїх дослідженнях вони визначають теоретичні і практичні аспекти регулювання фінансових відносин між центральною владою й органами місцевого самоврядування, характеризують наявні у даній сфері проблеми, пропонують способи їх розв'язання, вносять пропозиції з реформування міжбюджетних відносин в Україні.

Основними завданнями даної роботи є обґрунтування об'єктивної необхідності існування системи міжбюджетних відносин, ретроспективний аналіз чинної в Україні практики їх реалізації, висвітлення невирішених питань і визначення механізмів регулювання фінансових відносин між центральною владою і органами місцевого самоврядування в контексті оптимального співвідношення централізації та децентралізації.

Організація міжбюджетних відносин в Україні

Чинна система міжбюджетних відносин в Україні пройшла два основних етапи свого розвитку.

Перший етап (з 1992 по 2001 рік) характеризувався домінуванням суб'єктивного підходу в розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи. В основу формування дохідної частини місцевих бюджетів було покладено систему нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів. І хоча ці стягнення були не єдиним джерелом доходів місцевих бюджетів, саме вони забезпечували левову їх частку. Для бюджетів обласного рівня використовувались як індивідуальні (окремий норматив для конкретного регіону), так і єдині (однакові для всіх регіонів) нормативи. Для інших бюджетів такі нормативи завжди встановлювалися індивідуально. Планування видатків визначалося наявністю об'єктів місцевого господарства, а також установ і організацій освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення та соціального захисту, що підпорядковувалися відповідним місцевим органам влади.

Недосконалість даної системи обумовлювалася такими причинами:

а) вона слабо корелювала з реальними потребами бюджетів, чим утворювався дисбаланс між величиною фінансових ресурсів та обсягами владних повноважень відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

б) вона не дозволяла місцевим органам належним чином планувати свою діяльність, запроваджувати програми розвитку на перспективу, оскільки нормативи відрахувань від загальнодержавних податків не були сталими (щороку переглядалися). За умови їх зниження діяльність та ініціатива органів влади взагалі могли бути паралізовані;

в) вона не давала можливості справедливо і неупереджено розподілити бюджетні кошти, оскільки не було чітких правил та процедур обчислення сум трансфертів; створювала передумови для суб'єктивних рішень і лобіювання інтересів.

Як наслідок, такий механізм не тільки гальмував діяльність органів місцевої влади, взаємовідносини між суб'єктами бюджетних правовідносин, а й негативно впливав на загальноекономічний розвиток країни. Певним удосконаленням існуючої системи стало запровадження з 1999 року щоденних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, що дозволило підвищити рівень виконання місцевих бюджетів за доходами.

Прийняття Бюджетного кодексу та набрання ним чинності ознаменували початок другого етапу розвитку міжбюджетних відносин в Україні, який принципово змінив порядок планування доходів і видатків місцевих бюджетів та організацію взаємовідносин між ними.

Суть основних нововведень зводиться до такого:

переглянуто склад доходів державного та місцевих бюджетів і проведено більш чітке розмежування видатків між ними;

запроваджено поділ надходжень і видатків місцевих бюджетів на такі, що враховуються, і такі, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, як основи для обчислення сум дотацій вирівнювання (вилучення коштів);

розроблено формулу для розрахунку сум міжбюджетних трансфертів;

здійснено перехід до прямих відносин між державним бюджетом і 686 (станом на 2009 рік) місцевими бюджетами - областей, АР Крим, міст обласного і республіканського значення та районів областей (АР Крим).

Очікувалося, що внесені до системи регулювання міжбюджетних відносин зміни зроблять її більш стабільною та прозорою, дозволять підвищити рівень автономії бюджетів, відповідальності влади і сприятимуть розвитку регіонів. Разом із тим нині уже очевидно, що самостійність місцевих бюджетів - це лише декларація про наміри, а становлення та подальший розвиток місцевого самоврядування досі перебувають під загрозою (табл.1).

міжбюджетний україна місцевий центральний

Таблиця 1. Аналіз доходів і видатків місцевих бюджетів у 2001-2009 роках

Реальну самостійність місцеві бюджети можуть мати тільки за умови їх фінансової незалежності. І хоча, як видно з табл.1, у динаміці спостерігається зростання доходів та видатків місцевих бюджетів, - причому як номінальних, так і обчислених у порівнянних умовах, з використанням індексу-дефлятора ВВП, - що є позитивним, одночасно наростає негативна тенденція до надмірної централізації доходів у державному бюджеті. Частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті знизилася з 37,33 % у 2002 році до 28,51 % у 2009-му, або на 8,82 процентного пункта. Аналогічна ситуація і з видатками: в 2009 році за рахунок власних і закріплених коштів місцевих бюджетів здійснювалося лише 26,77 % видатків зведеного бюджету проти 36,36 % 2002-го. Зазначимо, що при обчисленні частки доходів (видатків) місцевих бюджетів у доходах (видатках) зведеного бюджету ми виходили лише з власних надходжень місцевих бюджетів і витрат, здійснених за рахунок виключно власних надходжень, не враховуючи при цьому зустрічного руху коштів між бюджетами. Розраховані у такий спосіб показники певним чином відрізняються від тих, що містяться у щорічних звітах Рахункової палати України, проте дозволяють точніше уявити та оцінити стан міжбюджетних відносин.

Наявний рівень централізації, за якого 71,49 % коштів спрямовуються до державного бюджету і лише 28,51 % - розподіляються серед приблизно 12 тис. місцевих бюджетів, не додає регіонам фінансової стабільності, залишаючи поза увагою їхні потреби та існуючі проблеми. Відбувається також зменшення часток доходів і видатків місцевих бюджетів у ВВП; з 2001 по 2009 рік вони скоротилися відповідно з 9,87 % до 8,80 % і з 9,84 % до 8,49 %.

Про посилення залежності місцевих органів влади від центру яскраво свідчить і показник частки міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів: за останні шість років даний показник зріс з 29,1 % до 43,4%. До речі, за підсумками 2009 року, значення даного показника по регіонах коливалося від 12 % у Києві до 68,7 % у Тернопільській області.

Такий стан речей, по-перше, веде до того, що місцеві органи влади займаються переважно виконанням делегованих державою повноважень, а не питаннями місцевого значення, а по-друге, надмірна частка трансфертів аж ніяк не стимулює їх до нарощування власної дохідної бази (втрачається їх зацікавленість у збільшенні надходжень від власних та закріплених дохідних джерел).

Для того щоб докорінно змінити дану ситуацію, слід переглянути існуючий склад доходів місцевих бюджетів. На сьогодні основні бюджетоформуючі податки (а саме податкові надходження забезпечують левову частку доходів бюджетів) концентруються у державному бюджеті. Передусім йдеться про податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств, частка яких у податкових надходженнях зведеного бюджету становить близько 60 %. До місцевих бюджетів потрапляє лише податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, при цьому він забезпечує менше 1 % суми податкових надходжень місцевих бюджетів. Фактично, основним податком, за рахунок якого наповнюються місцеві бюджети, є податок з доходів громадян, який забезпечує близько 70 % податкових доходів. Зрозуміло, що за такого порядку закріплення податків за бюджетами говорити про перспективи самофінансування місцевих бюджетів не доводиться. І це при тому, що на зорі формування міжбюджетних відносин в Україні і ПДВ, і податок на прибуток не тільки формували кошти державного бюджету, а й надходили у певних пропорціях до місцевих бюджетів.

Як уже зазначалося, Бюджетним кодексом запроваджено поділ усіх надходжень і видатків на такі, що враховуються, і такі, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Отже, на практиці створюється два окремих кошики. Величину першого контролює вищий орган влади: за умови, що сума накопичених там коштів перевищує потребу в них, решта підлягає вилученню; коли ж наявних у даному кошику коштів недостатньо для фінансування всіх запланованих (обов'язкових) заходів, то бюджет відповідної адміністративно-територіальної одиниці має право на отримання компенсації (дотації вирівнювання). Кошти другого кошика є власністю відповідної громади, отже, вилученню не підлягають і використовуються на визначені даною громадою цілі. Зрозуміло, що розмір видатків з другого кошика обмежується сумою одержаних ним доходів. Що більше коштів збере місцева влада до цього кошика, то більше різних програм зможе профінансувати в інтересах жителів відповідної території. Видатки, заплановані понад ці доходи, відшкодуванню з бюджету іншого рівня не підлягають. Запровадження двох кошиків передбачало посилення ініціативи та відповідальності місцевих органів влади при формуванні та використанні бюджетних коштів і водночас мало стати перешкодою для центральної влади у можливому її бажанні профінансувати виключно делеговані повноваження (мінімально необхідний рівень видатків).

Місцеві органи влади в основному зацікавлені у збільшенні потенційних джерел доходів другого кошика, оскільки ці кошти залишаються у повному їхньому розпорядженні й не підлягають вилученню. Разом із тим, як доводить аналіз складу доходів зазначених кошиків, основні, найзначущі доходи, - зокрема податок з доходів фізичних осіб, єдиний податок, - включено до першого кошика. Натомість частка другого кошика в дохідній частині місцевих бюджетів є досить незначною, а отже, обмежено й кошти, якими бюджети можуть вільно розпоряджатися. Наприклад, у бюджетах Харківської області та Дзержинського району Харкова на 2009 рік співвідношення між доходами першого і другого кошиків становили відповідно 78 % проти 22 % і 69 % проти 31 %.

Страницы: 1, 2