Пенсійний фонд України, його формування та використання

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду

1.1 Історичні аспекти розвитку пенсійної системи, передумови та мета створення Пенсійного фонду

1.2 Основні етапи та головні події у діяльності Пенсійного фонду України

Розділ 2. Аналіз формування та використання коштів Пенсійного фонду в Україні

2.1 Формування та використання коштів Пенсійного фонду

2.2 Аналіз діяльності Пенсійного фонду

Розділ 3. Управління Пенсійним фондом та шляхи його удосконалення

3.1 Управління Пенсійним фондом

3.2 Пріоритети діяльності Пенсійного фонду України щодо реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення, своєчасних перерахунків пенсій та сталого їх фінансування у 2008 році

3.3 Короткий огляд сучасних систем пенсійного страхування в зарубіжних країнах

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті – це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян.

Світова наука й практика мають значний досвід щодо мобілізації коштів на вказані цілі, які включають такі джерела: внески громадян; асигнування з бюджету; ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення існують майже в усіх країнах, проте в кожній є свій їхній перелік.

В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення.

Загалом, принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

–                   відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

–                   відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

–                   витрати з фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами України.

Створення фондів фінансових ресурсів цільового призначення, по суті, є об'єктивним процесом фінансового забезпечення соціальних потреб населення у зв'язку з настанням або виникненням відповідних обставин. Проте цю функцію можуть виконувати як державні фонди фінансових ресурсів, так і фонди недержавної форми власності. Усе це, врешті-решт, залежить від рівня розвитку системи соціального забезпечення в державі.

Для забезпечення виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення" було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру. Кошти фонду не включаються до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності вивчення проблем пенсійного забезпечення населення, зокрема, діяльності Пенсійного фонду України, оскільки світова практика ринкових відносин переконує в тому, що значення цієї галузі фінансової системи країни є дуже великим для нормального функціонування економіки та відповідного рівня життя того прошарку населення, яке проминуло межу працездатного віку.

Об'єктом дослідження є теоретичні основи фінансової науки.

Предмет дослідження – Пенсійний фонд, його формування та використання.

Метою курсової роботи є дослідження і наукова обробка кола проблем, які вирізняють діяльність Пенсійного фонду України та узагальнення висновків і відомостей, що стосуються цієї проблеми.

Реалізація поставленої мети здійснюється вирішення кількох основних завдань:

1.     Визначити теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду.

2.     Здійснити аналіз формування та використання коштів Пенсійного фонду в Україні.

3.     Висвітлити особливості управління Пенсійним фондом та шляхи його удосконалення.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Базилевич В.Д., Василик О.Д., Єпіфанов А.О., Кириленко О.П. та ін.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду

1.1  Історичні аспекти розвитку пенсійної системи, передумови та мета створення Пенсійного фонду

Сучасна пенсійна система України, основою якої є запроваджене з січня 2004 року загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, постала не на порожньому місці, а є результатом еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який сформувався після здобуття незалежності на початку 90 років ХХ століття і, в свою чергу, фактично, був своєрідною "пенсійною спадщиною" колишнього СРСР.

Фінансовою основою радянської пенсійної системи до 1990 року був Союзний держбюджет, за рахунок якого виплачувались пенсії [29].

Як відомо, в середині 80-х років у Радянському Союзі почалися потужні радикальні перетворення у політичній та соціально-економічній організації суспільного життя. Вони були викликані погіршенням загального економічного стану Радянського Союзу, низькою ефективністю економіки з погляду задоволення споживацького попиту, високою затратністю військово-промислового комплексу.

Це призвело до того, що соціальні витрати, особливо пенсійні, стали надмірним тягарем для держбюджету. Таким чином, наприкінці 1980-х років у СРСР виникла проблема пошуку небюджетних джерел для фінансування пенсій.

З цією метою було вивчено досвід функціонування пенсійних систем інших країн, багато з яких у 70-80-х роках ХХ століття зазнали кризових явищ у пенсійній сфері, викликаних, перш за все, несприятливою демографічною ситуацією, і тому змушені були реформувати свої пенсійні системи.

Як засвідчив зарубіжний досвід, найбільш ефективним фінансовим механізмом у солідарній пенсійній системі виявився механізм пенсійного страхування – персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів.

Такий підхід фінансування пенсійних виплат і було закладено у Законі СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", який був ухвалений у травні 1990 року і набрав чинності з 1 січня 1991 року. Прийняття цього Закону практично завершило процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Звичайно, ця система не була побудована цілком на принципах страхування, – фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету [29].

Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як це було раніше, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.

Уперше було передбачено, що однією з умов одержання права на трудову пенсію є умова сплати страхових внесків до Пенсійного фонду. Проте Пенсійний фонд на той час був абсолютно новою інституцією, яку ще треба було створити.

Для цього при Раді Міністрів СРСР було створено спеціальну робочу групу, до складу якої увійшли представники всіх союзних республік. Протягом 1990 року було напрацьовано необхідну нормативно-правову базу – Положення про Пенсійний фонд СРСР, Інструкцію, яка регулювала порядок сплати внесків до Пенсійного фонду та витрачання коштів Фонду, інші документи. Водночас утворювалися організаційні структури Пенсійного фонду СРСР, які на рівні союзних республік склалися з відповідних республіканських відділень Фонду (крім Російської Федерації, яка одразу створила власний Пенсійний фонд, що не входив до складу Пенсійного фонду СРСР).

Союзний Пенсійний фонд розпочав свою повноцінну діяльність з 1 січня 1991 року, коли до нього почали надходити страхові внески і, в свою чергу, за рахунок коштів Фонду було розпочато фінансування пенсійних виплат.

Фактично Пенсійний фонд СРСР функціонував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду СРСР. Незалежні держави, які утворилися на його теренах, в тому числі Україна, утворили й власні незалежні пенсійні фонди, робота яких має національні правові, економічні та організаційні особливості.

Водночас після розпаду СРСР було утворено Асоціацію пенсійних та соціальних фондів, у рамках якої відбувається інформаційне співробітництво і обмін досвідом між фінансовими пенсійними інституціями колишніх союзних республік. Членом Асоціації є і Пенсійний фонд України.

1.2 Основні етапи та головні події у діяльності Пенсійного фонду України

Одним з перших і визначальних кроків на шляху глибокого системного реформування пенсійної системи України стало створення у грудні 1990 року Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР (постанова Ради Міністрів Української РСР і Ради Федерації незалежних профспілок України від 21 грудня 1990 року № 380), яке з січня 1992 року перетворено на Пенсійний фонд України. Цей факт не лише засвідчив появу нової фінансової інституції в державі, а й означив революційну зміну ідеології функціонування пенсійної системи, яка відтепер в основному фінансово не спиралася на державний бюджет, а одержала цільові джерела поповнення коштів, власні механізми їх акумуляції та розподілу і, головне, залучила інших соціальних партнерів – роботодавців та працівників до фінансової участі у вирішенні питань пенсійного забезпечення [29].

З прийняттям цієї постанови розпочалося формування організаційної інфраструктури матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу майбутнього Пенсійного фонду України. Ця робота в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, здійснювалася фактично "з нуля".

Проте вже з перших днів 1991 року нова пенсійна установа почала акумулювати страхові обов'язкові платежі підприємств і громадян та здійснювати фінансування видатків органів соціального забезпечення на виплату пенсій. У 1991 році бюджет Пенсійного фонду становив 34 млрд карбованців. При цьому 5 млрд. складали дотації з Пенсійного фонду СРСР, які забезпечувалися за рахунок перерозподілу коштів між союзними республіками-донорами (там, де була краща демографічна ситуація) та дотаційними республіками, де питома вага пенсіонерів у структурі населення була доволі вагомою. Постановою Пенсійного фонду СРСР, Державного комітету з праці та соціальних питань, Міністерства фінансів СРСР, Спільної Конфедерації професійних спілок СРСР від 19.12.90 № 52-ПФ у 1991 році тарифи страхових внесків до Пенсійного фонду було встановлено на рівні 80,5% від загальної суми внесків на державне соціальне страхування, тариф яких складав 26% від фонду оплати праці, згідно з Указом Президента Союзу РСР від 04.10.90 "Про першочергові заходи по переходу до ринкових відносин" [29].

Протягом 1991 року було сформовано структуру центрального апарату Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР у складі 3-х управлінь, 4-х самостійних відділів та ревізійної комісії. Крім того, в Автономній Республіці Крим, областях та у місті Києві було утворено філії Відділення, в складі яких працювали уповноважені філій по районах, містах та районах у містах.

Загалом наприкінці 1991 року в системі Відділення працювало понад 2000 працівників, в тому числі в центральному апараті – понад 60 працівників.

Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року та прийняття в листопаді цього ж року Закону України "Про пенсійне забезпечення" сформувалася законодавча база функціонування Пенсійного фонду нової незалежної держави. Статтею 8 зазначеного Закону було передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою і що Положення про Пенсійний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цього Кабінет Міністрів України 28 січня 1992 року ухвалив постанову № 39, згідно з якою на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР було утворено Пенсійний фонд України, а на базі філій відділення – управління в Автономній Республіці Крим, областях та місті Києві (управління Пенсійного фонду у місті Севастополі утворено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.92 № 534 у липні 1992 року на базі міського відділу Кримського республіканського управління Пенсійного фонду).

Цією урядовою постановою було затверджено перший склад правління Пенсійного фонду та Положення про Фонд, на підставі якого він діяв до червня 1994 року. До цього ж часу виконання функцій, покладених на Пенсійний фонд, в районах та містах продовжували виконувати уповноважені відповідних обласних управлінь.

Законом України від 16.10.92 № 2704-XII було запроваджено адміністративну відповідальність за порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування.

Цікавим є факт, що у 1991-1993 роках відбувалися перші спроби впровадження елементів розширеного відтворення пенсійних фінансів, які притаманні накопичувальним пенсійним системам. [29]

Ці спроби полягали в тому, що у зазначений період тимчасово вільні кошти Пенсійного фонду з метою одержання прибутку розміщувалися на банківських депозитах, вкладалися у статутні фонди підприємств, використовувались для надання кредитів тощо. Ці спроби хоч і забезпечили певний прибуток Пенсійному фонду у 1991-1993 роках, проте виявилися не зовсім вдалими з точки зору адміністрування та належного правового забезпечення і були припинені у середині 1993 року.

Водночас практика комерційної (господарської) діяльності Пенсійного фонду довела необхідність ґрунтовного правового регулювання, багаторівневого контролю у питаннях використання фінансів пенсійної системи. В цьому контексті вищезазначений досвід мав і має важливе значення як для вдосконалення організації солідарної пенсійної системи, так і для побудови накопичувальної пенсійної системи.

З 1994 року сталися значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був перетворений із самостійної фінансово-банківської системи на центральний орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями. Водночас було суттєво удосконалено організаційну структуру Фонду.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7