Проблема конвертованості гривні та шляхи її розв’язання

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

РЕФЕРАТ

на тему:

«Проблема конвертованості гривні та шляхи її розв’язання»

Виконала:

студентка 4 курсу 1 групи

спеціальності «Облік і аудит»

Мацюпа М.Р.

Рівне – 2010

Зміст

Вступ

1.                Механізм конвертованості валют

2.                Значення конвертованості валюти

3.                Особливості формування конвертованості гривні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Найпоширенішим в економічній літературі визначенням конвертованості валюти є здатність валюти певної країни вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.

При такому спрощеному підході до поняття конвертованості валюти майже повністю ігнорується її економічна сутність, і вся проблема практично зводиться до звичайної технічної акції обміну. Подібне трактування конверсії валюти породжує у свою чергу зовнішню видимість її легкої реалізації.

Насправді ж досягнення і підтримка країною конвертованості своєї національної валюти — це досить складна економічна проблема, пов'язана з глибокими якісними змінами як у самій економіці країни, так і в її економічних відносинах із зовнішнім світом. Саме тому введення режиму конвертованості національної валюти вимагає від країни серйозної підготовки і створення цілого комплексу економічних передумов.

Так, обов'язковою передумовою конвертованості національної валюти є наявність у країні, яка хоче її запровадити, певних економічних і правових умов для прояву господарської самостійності власника грошей. Іншою обов'язковою умовою є наявність ринкового господарства, за якого всі учасники економічного обміну діють самостійно на свій страх і ризик. При цьому ринкове господарство має бути достатньо збалансованим, конкурентоспроможним і відкритим, з незначними торговельними валютно-фінансовими обмеженнями або взагалі без них.

Все це можливе при переході економіки країни до альтернативного вибору між внутрішнім і зовнішнім ринками, коли внутрішня економіка стає органічною частиною світової, а світова економіка — природним продовженням внутрішньої.

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави.

1. Механізм конвертованості валют

Конвертованість - гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Вже процес визначення вартості товару означає, що вона здатна вимірюватися грошима. Тобто товар конвертується (обмінюється) на гроші, а гроші, в свою чергу, конвертуються на товар. Гроші також здатні конвертуватися на інші валюти. Тоді й кажуть, що гроші мають властивість вільно конвертуватися на світовому ринку на інші валюти. Обмін однієї національної валюти на інші відбувається на валютних біржах, у банках, спеціальних міняльних лавках та в інших фінансово-кредитних закладах. Здатність тієї або іншої національної грошової одиниці вільно обертатися на інші валюти оцінюється висловом "вільна конвертованість".

Конвертованість з економічної точки зору означає свободу будь-якого підприємства чи особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно купувати, продавати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючими курсами без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави. В даному розумінні конвертованість означає певний рівень розвитку продуктивних сил, такий стан економіки, який жодним декретом створити не можна. Це - цілий механізм прямого зв'язку внутрішнього ринку із світовим, з відповідною відкритістю економіки та багатогранністю торгівлі.

Практично конвертованість грошей означає, що підприємства і фізичні особи отримують вільний доступ до іноземної валюти, що дає змогу купувати товари та послуги на внутрішньому та зовнішніх ринках. Відповідно іноземні юридичні та фізичні особи, маючи змогу обмінювати свої валюти на інші, можуть купувати товари чи послуги національного виробника [4]/

Конвертованість національних грошей є не просто вираженням їх вартості в іноземній валюті у процесі обміну, а й посиленням взаємозв'язків внутрішнього ринку зі світовим через валютний паритет, валютний курс за максимальної свободи торгівлі, руху капіталів, робочої сили. Здатність конвертуватися мають валюти країн з високорозвинутою ринковою економікою, стійким грошовим механізмом та широкими зв'язками й ідентичністю умов національного ринку зі світовим.

Конвертованість національної валюти є вагомим чинником успішної інтеграції країни у міжнародну економіку, що, в свою чергу, позитивно впливає на розвиток внутрішнього ринку, стабілізацію економіки, загальне зростання добробуту населення. Особливого значення набуває конвертованість національної валюти за переходу до ринкової економіки. Інвесторам конвертованість дає змогу вільно обирати найприбутковіші проекти і створює сприятливі умови мобілізації та залучення коштів під них. Класичний золотий стандарт передбачав необмежене карбування повноцінних металевих монет, їх обіг у внутрішньому грошовому обороті і розмін паперових грошей на золото за твердим паритетом.

Згідно з правилами МВФ, що стосуються й України як члена цієї організації, рівень конвертованості може вважатися задовільним тоді, коли країна:

а) не прийняла ніяких валютних обмежень на платежі за поточними операціями;

б) не зберігає обмежень на короткострокові банківські й кредитні операції, платежі щодо погашення позик та відсотків по них;

в) не перешкоджає здійсненню переказів прибутків за інвестиції та інші види капіталовкладень;

г) вільно реалізує процес грошових переказів некомерційного характеру.

Основними критеріями конвертованості є: по-перше, наявність всебічно розвиненого й динамічно зростаючого внутрішнього ринку на основі конкурентних цін; по-друге, достатньо розвинений і диверсифікований рівень національного господарства в поєднанні з регулярними імпортними закупівлями. Тут рівень цін і затрат не мають сильно відрізнятися від умов закордонних партнерів, тому що інакше імпорт стане пригнічувати, а не доповнювати внутрішнє виробництво; по-третє, розширення виробничого потенціалу не лише має пов'язуватися з потребами власного ринку, а й узгоджуватися з можливостями зовнішнього ринку. Коли ж рівень експортного виробництва буде недостатнім, то це не забезпечить вільної рівноваги платіжного балансу; по-четверте, наявність валютних резервів, які потрібні для підтримки стабільності міжнародних розрахунків за можливих тимчасових відхилень рівноваги платіжного балансу. Покриваючи розриви в платежах, країна отримує необхідні можливості прийняти відповідні дії для покращення. ситуації. Важливим критерієм конвертованості є наявність стабільної економіки й проведення антиінфляційної політики. Конвертованість можна ввести і в умовах інфляції, але тоді знецінення національної валюти не повинно випереджати падіння вартості інших грошових одиниць, особливо тих, якими користуються як міжнародним платіжним засобом. Окрім цього, номінальне зростання цін має компенсуватися номінальним зростанням доходів у країні.

Механізм конвертованості як складова частина економічної системи включає:

1.     ринковий курс національної валюти, що регулює і відображає попит та пропонування;

2.     відсутність валютних обмежень у поточних і фінансових операціях;

3.     право резидентів володіти й розпоряджатися іноземною валютою;

4.     право нерезидентів здійснювати операції з національною валютою;

5.     регулювання зв'язків із світовим ринком, відповідну торгову, митну, а також валютну політику (режим валютного курсу й форми його підтримання, валютний контроль);

6.     регулювання ринкових відносин і участь держави в економіці, грошово-кредитну та бюджетну політику [5].

Основна група західноєвропейських країн змогла взяти на себе зобов'язання утримуватися від застосування торговельних і платіжних обмежень за поточними комерційними операціями згідно зі Статутом Міжнародного валютного фонду (стаття VII) лише в лютому 1961 p. Це Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Ірландія і Люксембург. Тобто лише через 15 років після закінчення Другої світової війни цим країнам вдалося відновити конвертованість своїх валют.

Інші держави підійшли до цього ще пізніше. Японія, наприклад, запровадила конвертованість своєї валюти в 1964 p., Данія — у 1967, Фінляндія — у 1979, Іспанія — у 1986, Туреччина — у 1990 p. Більшість національних валют досягли режиму вільної конвертованості лише за поточними комерційними операціями, зберігаючи різні обмеження на операції, пов'язані з закордонними інвестиціями та іншими міжнародними переміщеннями капіталу.

2. Значення конвертованості валюти

Конвертованість валюти, органічно пов'язуючи внутрішній ринок зі світовим, дає можливість оперативно реагувати на зміни міжнародної господарської кон'юнктури, що позитивно впливає на економічний розвиток країни. В економіці країни, на яку поширює свій вплив світовий ринок, відбуваються процеси пристосування і вирівнювання національних умов виробництва зі світовими за всіма параметрами — затратами, цінами, якістю, технічним рівнем продукції і т. ін. Тільки такий режим може забезпечити повною мірою реалізацію відомого ринкового принципу: "Продавати на найдорожчих ринках і купувати на найдешевших", дає змогу найраціональніше використовувати засоби для інвестицій у світовому масштабі, а також одержувати вигоди від міжнародного поділу праці.

За класифікацією форм конвертованості (оборотності) за видами та суб'єктами зовнішньоекономічних операцій розрізняють валюти вільно конвертовані, частково конвертовані і неконвертовані.

Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де немає ніяких обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов'язані з рухом капіталів, а також на всі категорії вітчизняних (резидентів) й іноземних (нерезидентів) юридичних і фізичних осіб — власників цієї валюти. Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту (долар США, євро).

Відображаючи стан ефективності всієї економіки, повна конвертованість позитивно впливає на її розвиток. Вона означає вільне пересування товарів, капіталів і праці, укладання довготермінових багатосторонніх торговельних угод, переваги у зовнішньоекономічних розрахунках, пошук найвигідніших ринків збуту й закупівель необхідних товарів. Через конвертованість національної валюти здійснюється тиск на виробника з боку зовнішніх конкурентів. Це змушує товаровиробників діяти більш ефективно, бути завжди конкурентоспроможними і технологічно краще забезпеченими. Водночас конвертованість як ознака відкритості економіки здатна негативно впливати ззовні на її стабільність.

Частково конвертовані валюти (ЧKB) — це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти більшості західноєвропейських країн.

До часткової (обмеженої) конвертованості провідні європейські країни перейшли лише в кінці 50-х років, а в 1991р.вже 17 країн-членів МВФ із 152 (США, ФРН, Англія, Японія, Канада, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Сінгапур, Гонконг, Малайзія, арабські нафтодобувні країни) повністю відмінили обмеження, понад 60 країн в основному ліквідували обмеження в поточних операціях, а решта членів МВФ зобов'язалися просуватися до цього. До частково конверованих валют також належить українська грошова одиниця – гривня.

Неконвертованими валютами (НКВ) є валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слабо розвинених країн, які здебільшого прикріплені до валют колишніх метрополій.

Під час і після Другої світової війни всі валюти, за винятком долара США, швейцарського франка та шведської крони, були не-конвертованими. Конвертованість валют фактично нейтралізує обмежувальний вплив національних кордонів на міждержавний рух товарів, послуг та переміщення капіталів. Експортеру, наприклад, забезпечується можливість перетворити одержану виручку в національні гроші, а для імпортера через механізм конвертованості здійснити обмін його національної валюти на іноземні засоби платежу [4].

Залежно від місцеперебування суб'єкта, конвертованість може бути зовнішньою та внутрішньою.

При зовнішній конвертованості (оборотності) повна свобода обміну зароблених у певній країні грошей для закордонних розрахунків надається лише іноземним фізичним і юридичним особам (нерезидентам), тоді як громадяни і юридичні особи цієї країни (резиденти) такою свободою не володіють. Світовий досвід показує, що перехід до конвертованості, як правило, розпочинається із зовнішньої оборотності. Річ у тім, що саме зовнішня конвертованість стимулює активність іноземного капіталу, формує більш-менш стійкий міжнародний попит на валюту певної країни, зміцнює світовий престиж національної валюти, завдає менше клопоту державі щодо правопорушень, оскільки кількість нерезидентів, порівняно з контингентом вітчизняних власників валюти, незначна.

За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну національних грошей на іноземні валюти користуються лише резиденти. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринках тощо. Тому після її запровадження створюються необхідні умови для переходу до часткової та повної конвертованості [5].

Отже, шлях до запровадження повної конверсії національної валюти лежить від зовнішньої до внутрішньої, кожна з яких є особливою формою часткової конвертованості національної валюти.

3. Особливості формування конвертованості гривні

Світова практика підтверджує, що потреба в конвертованості національних валют виникає як закономірний наслідок інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, коли приймаються рішення про відкриття національної економіки світовому ринку для більш активного використання такого важливого фактора, як міжнародний поділ праці. Одержавши статус конвертованої, деякі національні валюти можуть набувати властивості виконувати зовнішні функції загального міжнародного платіжного і купівельного засобу. Але такою властивістю володіють не просто конвертовані валюти, а лише резервні — грошові одиниці економічно сильних країн з могутнім фінансовим потенціалом, з розвиненою і розгалуженою по всьому світу банківською системою, де резервна валюта може бути обернена на будь-який товар. Інші ж країни в цих валютах створюють свої резерви. Нині налічується близько 70 конвертованих валют, а резервних — кілька: долар США, німецька марка, японська єна, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк та деякі інші. Водночас функцію світових грошей значною мірою виконує лише одна валюта — долар США.

Страницы: 1, 2