До довгострокових належать також угоди типу «своп» (SWAP), що являють собою комбінацію операцій «спот» і «форвард».

«Форвардний» курс, природно, різниться від того курсу, який застосовується в угодах «спот». У міжнародній практиці для котирування валют за форвардними угодами, як правило, використовують не сам «форвардний» курс, а лише різницю відносно курсу «спот» (знижку або премію). Для визначення форвардного курсу цю різницю необхідно відповідно відняти або додати до курсу «спот».

Певна річ, наші комерційні банки можуть запропонувати клієнтам свої курси за угодами «форвард», але в такому разі їм насамперед доведеться вирішувати проблему прогнозування динаміки валютних курсів.

Прогнозування динаміки валютних курсів дуже ускладнилось у зв’язку із поширенням системи «плаваючих» курсів.

Природно, що більш-менш вірогідно передбачити величину зміни валютних курсів можна і, як правило, необхідно в тому разі, коли йдеться про досить невеликий період часу — від одного до кількох днів або тижнів. В останніх випадках задовільним вважається вдале передбачення всього напряму (тренду) в зміні курсу валюти — його зниження або підвищення, чого вже достатньо для проведення прибуткових операцій зі страхування валютного ризику. Вважають, що найбільш вдалими є передбачення динаміки валютних курсів на термін у півроку (180 днів), що використовуються для встановлення в курсі за угодами «двох підходів» — фундаментального та технічного.

Фундаментальний підхід виходить з того, що основними чинниками формування курсів на валютному ринку є відсоткові ставки за депозитно-кредитними операціями, темпи інфляції та стан платіжного балансу за поточними операціями. Отже, знання про зміни, що відбулися, або очікувані зміни цих чинників, з одного боку, та знання про ступінь впливу цих чинників на величину валютного курсу (тобто про величину коефіцієнтів кореляції) — з іншого, вважаються достатніми для прогнозування шляхом побудови адекватних економічних моделей. Використовувані моделі можуть бути досить складними, коли врахувати, що сама кількість чинників впливу насправді не обмежується трьома щойно згаданими.

Практики схильні застосовувати так званий технічний підхід. Він базується на впевненості, шо графіки, які ілюструють динаміку валютних курсів, самі по собі можуть дати ключ до прояснення можливих напрямів зміни курсів у майбутньому. Сутність основного методу цього напряму, методу «чартів» (від англ. сhart — графік), полягає у проведенні графічного аналізу динаміки курсів для виявлення подібних моментів у їх русі з метою прогнозування. При цьому виходять із припущення, що одного разу помічена послідовність у коливаннях валютного курсу виявлятиметься й надалі (при цьому, чим менше ви знатимете про реально існуючі економічні залежності, тим краще).

У ході аналізу «чартів» виокремлюють певні фігури, злами графіків певної конфігурації: «прапор» або «вимпел», «трикутник», «провал», «дуга», «голова—плечі» тощо. Помітивши, що точки, які фіксують стан поточного курсу, починають вишиковуватися на графіку в певну фігуру («чарт»), валютний дилер може достатньо впевнено визначити ті моменти, коли дану валюту необхідно купувати, а коли настає час її позбутися [5,с.383].

Зауважимо, що на завершальній стадії прогнозування проводиться експертне оцінювання, яке ґрунтується на якісному аналізі всієї сукупності фактів, що впливають на курси (фінансові, загальноекономічні, політичні та психологічні). Експертна оцінка, як один з методів прогнозування, покликана враховувати можливість зміни курсів.

Результати прогнозування, здобуті за будь-яким методом, служать для прийняття рішення про те, як уникнути можливих збитків або отримати додатковий потенційний прибуток.

Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти, маючи на меті отримання прибутків. Але для тих суб’єктів господарської діяльності, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієї категорії належать, насамперед, комерційні банки.

Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає, насамперед, в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Фактично банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Втім досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон’юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.

Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, то виникає потреба оцінити валютний ризик та можливі наслідки прийнятих управлінських рішень.

Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку, описується аналітичною моделлю:

DPV = (sp – s) · VP                                        (5.2)

де DPV — прибуток (збиток) від переоцінювання валютних коштів у зв’язку зі зміною валютного курсу; VP — валютна позиція банку; sp, s — прогнозований та поточний валютний курс відповідно.

Особливість моделі полягає в наявності чинника невизначеності, зумовленого прогнозами очікуваних значень валютного курсу (sp). Прогнози справджуються з певною ймовірністю, тому введення в модель ймовірнісних характеристик (імовірність того, що валютний курс досягне прогнозованого значення) дозволяє проводити поглиблений аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв. У такому разі отримують два показники: ймовірність настання події та суму можливих втрат, яка з нею кореспондується [9, с.305].

В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулюється Національним банком України через ліцензування валютних операцій та установлення обов’язкових нормативів.

З метою обмеження максимальних рівнів валютних ризиків для вітчизняних банків встановлено такі нормативи відкритої валютної позиції:

1.                Норматив загальної відкритої валютної позиції (Н13 — до 30%).

Розраховується як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку до капіталу банку:

Н13= Вп / К·100%,                                                             (5.3.)

де Вп — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К — капітал банку.

2.                Норматив довгої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах, що обчислюється як співвідношення довгої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах у гривневому еквіваленті до капіталу банку. (Значення нормативу не перевищує 20%.)

Н13-1 = Вд / К·100%,                                     (5.4.)

де Вд — довга відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за банківськими металами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К — капітал банку.

3. Норматив короткої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах, який визначається як співвідношення короткої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах у гривневому еквіваленті до капіталу банку. (Значення нормативу не перевищує 10%.)

Н13-2= Вк / К·100%,   (5.5)

де Вк — коротка відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за банківськими металами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К — капітал банку.

Для прямого оцінювання ймовірних втрат банк може визначити очікуваний розмір збитку, спричинений несприятливою зміною валютного курсу. З цією метою практикується використання деяких припущень щодо потенційно можливої несприятливої зміни валютного курсу. І на основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснивши переоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним курсом. Тоді розмір потенційних збитків підлягає лімітуванню. Цей ліміт може бути виражений як абсолютна величина збитку чи як відсоток, наприклад від прибутку банку.

Для безпосередньої оцінки потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі зміни валютного курсу, які використовуються у таких обчисленнях, не були «приблизними».

Слід зазначити, що прогнозування поведінки валютного курсу — надзвичайно складний процес, адже на валютний курс має вплив велика кількість факторів. Визначення «правильного» несприятливого руху курсу залежить від характеристик національної та іноземної валюти. Для банків країн з твердою національною валютою оцінка несприятливої зміни валютного курсу може ґрунтуватися на аналізі статистичних даних минулих періодів і побудові на їх основі прогнозів, як правило, короткострокового характеру і з певним ступенем достовірності [3, с.314].

Imax = Li · Vi / 100,                                                 (5.6.)

де Imax — максимально припустимий вплив валютного ризику на прибуток банку;

Li — ліміт відкритої валютної позиції для і-ї валюти;

Vi — прогнозні зміни курсу і-ї валюти, %.

Для банків країн, де мають місце серйозні та часті урядові інтервенції, оцінка потенційної зміни валютного курсу повинна враховувати, що курс буде часто і в значних розмірах коригуватися. Банки, які містяться у країнах з перехідною економікою, можуть управляти валютним ризиком, розглядаючи групу твердих валют як єдину. Тобто ризик, який виникає від позицій у твердій валюті, що протистоїть позиції в іншій твердій валюті, завжди буде меншим, ніж ризик від позиції у національній валюті, яка протистоїть позиції у твердій валюті. Особливо це має місце коли зобов’язання у твердій валюті фінансують активи у національній валюті. На практиці така процедура спрощує управління позиціями в іноземній валюті, але слід зазначити, що цей підхід не захоплює ризик, який виникає внаслідок перехрещення позицій, виражених у твердій валюті.

Часто перед банками постає проблема: чи потрібно і в яких обсягах треба проводити операції в іноземній валюті для того, щоб не виникали додаткові ризики, пов’язані з цими операціями. Адже для багатьох банків ресурси, які потрібні для правильного управління валютним ризиком, недоступні. Вільний доступ до ринків ліквідних ресурсів дає змогу банкам хеджувати позиції в іноземній валюті легко та ефективно, забезпечуючи основу для розумного управління ризиком. У таких умовах банки можуть тримати відкриті валютні позиції для здійснення своїх операцій (надати клієнтові позику чи прийняти депозит), оскільки вони мають можливість швидко змінити ці позиції, якщо виникне потреба.

Хеджування можна розглядати як позицію, яку створюють для захисту дохідності вже існуючої позиції, тобто створення компенсаційної валютної позиції. Ризик двох відкритих позицій визначається так:

,                          (5.7.)

де R — ризик двох відкритих позицій;

X1 — обсяг відкритої позиції активу зі стандартним відхиленням дохідності S1;

X2 — обсяг компенсаційної позиції зі стандартним відхиленням дохідності S2;

P12 — коефіцієнт кореляції дохідності активів.

Для того щоб визначити, яким же має бути обсяг компенсуючої позиції для хеджування, використовують коефіцієнт хеджування b, який дорівнює: b = Х2 / Х1. Отже, обсяг позиції для хеджування Х2 визначається за формулою:

Х2 = bХ1.             (5.8.)

Важливо знати, за якого значення b ризик портфеля двох відкритих позицій буде мінімальним, тобто необхідно знайти оптимальний коефіцієнт хеджування. Він визначається за формулою:

B = S1 P12 / S2.   (5.9.)

Це значення було знайдено у результаті розв’язку задачі мінімізації виразу (5.7). Отже, формула (5.8) набуває вигляду:

Х2 = Х1 S1 P12 / S2.                                      (5.10)

Якщо підставити це значення у формулу для ризику портфеля (5.7), то отримаємо (після скорочення) значення ризику, яке відповідає оптимальному хеджуванню:

.                       (5.11)

Приклад 1. Коефіцієнт кореляції курсів американського долара і російського рубля становив Р = 0,7, стандартне відхилення курсу російського рубля S1 = 0,006, американського долара S2 = 0,03. Який обсяг короткої позиції в американських доларах є оптимальним для хеджування довгої позиції 2 000 000 російських рублів?

Щоб дати відповідь на це питання скористаємося формулою (5.10):

Х2 = 2 000 000 · 0,006 · 0,7 / 0,03 = 280 000.

Приклад 2. Якою буде міра ризику курсової вартості портфеля, що складається з довгої позиції 2 000 000 російських рублів і короткої позиції 280 000 американських доларів?

Відповідь знаходимо з формули (5.11):

Формулу для розрахунку валютного ризику під час проведення окремої операції можна подати в такому вигляді:

R = (100 – R1) · (C + P / 360 · å(NiCI),                               (5.12)

де R — валютний ризик;

R1 — рівень кредитного ризику для активів та ризику ліквідності для пасивів;

P — процентна ставка за операцією;

Nі — кількість днів в i-му періоді нарахування процентів;

C — відхилення можливого курсу від існуючого на дату закінчення операції;

CI — відхилення ймовірного курсу від існуючого на дату перерахування процентів за операціями [3, с.316].

Підсумовуючи викладене вище, можна визначити особливості розрахунку валютного ризику:

1.                Валютний ризик не існує для операцій, які проводяться в національній валюті.

2.                Рівень валютного ризику розраховується лише для строкових операцій.

3.                Рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов’язань банку. Для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов’язань — на ризик ліквідності.

На рівні фірми валютний ризик оцінюється по формулі:

Валютний ризик = exposure * «неочікуване» зміна обмінного курсу.

Термін exchange rate exposure буквально переводиться як «ступінь схильності фірми валютному ризику» і позначає, наскільки неочікувані зміни в обмінному курсі на одну одиницю з мерения впливають на грошові потоки фірми за певний період часу.

Exposure = зміна вартості фірми в домашній валюті / неочікувані зміни в обмінному курсі S на одну одиницю.

Відмінність поняття risk exposure від поняття risk укладається в тім, що, хоча фірма не має контролю над даним ризиком, вона може вибирати ступінь своєї схильності йому. Наприклад, після розпаду БреттонВудской системи валютний ризик різко зріс і у відповідь багато фірм знизили свою схильність (exposure) цьому ризику.

В аналітичних фінансах використовується й альтернативне визначення exposure:

Exposure = delta позиції * номинальная вартість позиції,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7