Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види до­ходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, капіталу і землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є пер­винними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступа­ють результатом перерозподілу.

Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за працю. В умовах, коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляє, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робив різниці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника і розрізняв їх лише кількісно.

Сміт визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив до фізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростання народжуваності, от­же, збільшення пропозиції робочої сили на ринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати.

Значну роль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам, які мають переваги перед робітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитись мають можливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого по­збавлені робітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.

Прибуток у Сміта має трудову субстанцію. Він писав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться... до двох частин, одна з яких опла­чує їх винагороду, а друга — прибуток їх наймача на весь авансований ним фонд матеріалів і заробітної плати»

В даному разі прибуток виступає як різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. А прибуток — це результат неоплаченої праці. Сміт виступає проти тверджень тих, хто називає прибуток платою за працю по нагляду і уп­равлінню. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у вироб­ництві. Розмір прибутку визначається розміром капіталу. А це означає, що Сміт розглядає прибуток як породження всього капіталу, як результат продук­тивності капіталу. Прибуток виступає в нього і як винагорода капіталіста за працю та ризик. Отже, непослідовність у розумінні вартості (у Сміта — цінність) позначились і на трактуванні прибутку. Він у Сміта виступає то як по­родження праці, то як результат функціонування капіталу.

З прибутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Величина про­цента і його рух у нього слідують за величиною норми прибутку, яка з розвит­ком промисловості Ц торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження норми прибутку, а отже, і процента Сміт розглядає як прояв економічної розвинутості здоров'я нації, які забезпечуються природним порядком. Йому протидіє будь-яка монополія. Тому Сміт виступає як непримиримий супротивник всякого роду монополії і привілеїв.

Земельна рента у Сміта — це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної пла­ти, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслює він, не пов'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодами капіталовкладень, тому що при відновленні орендного договору вимагає підвищення плати.

Джерело ренти Сміт визначає по-різному. Виходячи з позицій трудової теорії вартості, він ренту, як і прибуток, розглядає як відрахування від праці робітника. Інше трактування походження ренти пов'язане у Сміта з його теорією витрат виробництва. Рента в цьому випадку виступає як природна ви­нагорода за користування землею, подібно до того, як прибуток є природною винагородою за капітал, а заробітна плата — природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А це означає, що земля поруч з працею є джерелом цінності.                            

Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факторів: прибутку заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою (як праця й капітал) боку власника землі. Відрізняється рента від прибутку і заробітної плати Це складова ціни. Останні конституюють ціну, а рента виступає як функція ціни. «...Рента,— писав Сміт,— входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробіт­на плата і прибуток. Висока або низька заробітна плата і прибуток на капіталу причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір ренти результатом останньої».

Є у Сміта і елементи фізіократичного трактування земельної ренти. Вiн виступає як результат дії сил природи, які землевласник надає у користуванні фермеру. Працю в сільському господарстві він вважав більш продуктивною, тому що тут разом з людиною працює природа.

Різні трактування суті прибутку і ренти не викликали у Сміта сумнівів, він використовує з різною метою: то для підтвердження тези про працю, як основне мірило вартості, то для аналізу розподілу реалізованої мінової цінності товару між основними класами буржуазного суспільства.

Сміт бачив відмінності в родючості і місцерозcташуванні ділянок землі і аналізував Їх вплив на величину ренти. Розглядає він також залежність ренти від капіталовкладень. Проте у Сміта немає розуміння понять диференційної і абсолютної ренти. Разом з тим він визначає монопольну ренту (хоч і не вжи­ває цього терміну), яка виникає тоді, «коли кількість землі, яка може бути при­стосована під яку-небудь особливу культуру, занадто незначна для задоволен­ня дійсного попиту»^. Оплачує її споживач.

Вчення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непро­дуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де вона застосовується. Проте у Сміта визначається ієрархія галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й непродуктивну працю.

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є два підходи до визначення продуктивної й непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слуги нічому не додає цінності. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної — доход.

Другий підхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праці пов'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яка закріплюється і реалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визна­ченням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництва оголошу­валась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, їі чиновників, церкву, армію, флот тощо.

Визначення продуктивної й непродуктивної праці Смітом є суперечливі. Якщо взяти простого товаровиробника, то він виготовляє товари, але не при­носить капіталісту прибутку. Отже, його праця за однією ознакою є продуктив­ною, а за другою — непродуктивною.

У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов'язував зро­стання національного багатства країни і тому енергійно наполягав на скоро­ченні непродуктивної праці.

Такий підхід Сміта до визначення продуктивної й непродуктивної праці був підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактували про­дуктивну працю. Економісти класичної школи сприйняли такий підхід. З пев­ним зауваженням сприйняв його і Маркер

Капітал, Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом;  розуміє запас продукції, що приносить прибуток або за допомо­гою якого: працею створюються нові блага. Запаси певної особи, писав він, діляться на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержати дохiд, нази­вається її капіталом. Друга частина — це та, яка йде на безпосереднє її спожи­вання.

Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу він відносить машини і різні знаряддя праці, промислові і торговельні будівлі, склади, будівлі на фермі, «покращення землі» (розчистка, осушення, внесення добрив), «людський капітал» — капіталізована цінність «придбаних і корисних здібностей усіх мешканців або членів суспільства». Віднесення Смітом люд­ського капіталу до основного правомірно випливає з того, що капітал у ньо­го — це виготовлені матеріальні ресурси, а здібності робітників до праці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів.

Включення до основного капіталу трудових навичок і здібностей робіт­ників здійснював ще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», одержить відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. У К. Маркса, як побачимо далі, мовиться про те, що кваліфікована робоча сила має вищу вартість.

Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства, запасів сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Поділ на основний і оборотний капітал Сміт застосовує до будь-якого капіталу, незалежно від сфери його використання. Різницю між ними він бачить в тому, що перший приносить прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючи власника, а другий — приносить доход тільки за допомогою обігу і зміни власника. Основний капітал формується і поповнюється за рахунок обо­ротного. Він не може приносити доход без допомоги оборотного. Спів­відношення між основним і оборотним капіталом, підкреслює Сміт, неоднако­ве в різних галузях виробництва.

Мету функціонування капіталу Сміт трактує позаісторично. Він писав, що «єдину мету і призначення як основного, так і оборотного капіталів становить збереження і збільшення запасів, що призначаються для безпосереднього споживання».

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Він ставить завдання не лише дослідити природу і причини багатства народів, а й з'ясувати питання щодо зростання національ­ного багатства. «Зростання... доходу і капіталу означає зростання націо­нального багатства»^. Отже, економічне зростання Сміт пов'язує не лише із зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.

Нагромадження капіталу у Сміта є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений для утримання продуктивних робітникiв. Збільшення числа останніх веде до зростання цінності, що додається оброблюваним продуктам.

Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продук­тивності праці працюючих. Зростання продуктивності праці Сміт пов'язує із застосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість засобів виробництва він включає як четверту частину в ціну кожного окремо взятого товару окремого капіталіста. Що ж до всієї товарної маси всього класу капіталістів, то в її мінову цінність включаються лише три частини: заробітна д плата, прибуток і рента. Виходить, що цінність річного продукту суспільства І складається лише з доходів. Проте це не зовсім так. Такий підхід Сміта до            визначення мінової цінності сукупного суспільного продукту в марксистській літературі одержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тому, що він ви­ключає перенесену вартість з вартості сукупного продукту. Сміт виходить з того, що матеріальні витрати (перенесена вартість) становлять чиїсь доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва, і можуть бути розкладені на         доходи. Такий підхід спрощував аналіз теорії вартості. «Догма Сміта» по супі вирішувала ту ж складну теоретичну проблему у визначенні вартості, що й  марксистське вчення про двоїстий характер праці (конкретна праця переносить вартість зречевленої праці, абстрактна — створює нову). Марко, І аналізуючи положення Сміта про зведення річного продукту до суми доходів, показав, що воно має сенс або при повному абстрагуванні від фактору часу, або при аналізі формування вартості продукту за досить тривалий період. Для короткого проміжку часу формула Сміта непридатна, тому що у вартості тако­го продукту завжди є частка, яка не розпадається на доходи цього року, а відшкодовує вартість засобів виробництва, які були на початку року.

Зауваження цілком слушне. Проте ця частка відносно невелика порівняно з усім річним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до уваги. Якщо з точки зору кількісної характеристики «догма Сміта» і має вади, то її практич­на цінність надзвичайно велика. І не випадково вона використовується на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того, аналізуючи «догму Сміта», слід враховувати, що він чітко розрізняє валовий і чистий доход нації. Під валовим доходом він розуміє весь річний продукт країни. Чистий доход — це нова цінність, яка лишається після відшкодування основного й оборотного капіталу.

Отже, річний продукт праці і землі країни ділиться на фонд відшкодування капіталу і фонд доходів платників капіталу і землі. Праця продуктивних робітників оплачується з фонду відшкодування. Джерелом зростання капіталу висипають прибутки. Сміт підрахував, що фонд відшкодування капіталу в ба­гатих країнах більший і абсолютно, і в долі валового продукту, ніж у бідних. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частина валового продукту йде на утримання продуктивної праці, що, в свою чергу, веде до зростання багатства.

Роблячи підсумок, слід зазначити, що заслуга Сміта полягає не лише в тому, що він поклав початок систематизованому викладу політичної економії., Сміт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу в умовах, коли всім забезпечені однакові можливості для його прояву. Коли ж; власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набуває не­сприятливого для суспільства значення. Ринковий механізм встановить гар­монію лише тоді, коли він буде включений у відповідні правові та інституціональні рамки. Англійський історик економічної думки М. Блауг писав, ,що «... Сміту немає рівних ні у XVIII, ні навіть у XIX ст. відносно глибокого проникнення в суть економічного процесу, економічної мудрості...».

Страницы: 1, 2