Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовленості. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару). До комісійних відносять також операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення.

Як суб'єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції, виступають:

1) оптово-роздрібна фірма (база) —безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів;

2) торговий дім — здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах;

3) дистриб'ютор — придбання безпосередньо у виробників та реалізація (розподіл) товарів своїм постійним клієнтам;

4) дилер — перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок;

5) комівояжер — продаж товарів із доставкою покупцям.

Аукціони проводяться у формі прилюдного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни (початкової ціни, з рівня якої розпочинається торг) і лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавна аукціонна торгівля здійснюється постійно стосовно промислових товарів і нерухомості, а міждержавна — періодично і стосується тільки специфічних товарів (наприклад, скакових коней, хутрової сировини, предметів антикваріату, тютюну, чаю, прянощів тощо).

Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції:

1) товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами;

2) фондові — купівля-продаж цінних паперів;

3)  валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів, іноземної валюти;

4) праці (переважно у вигляді центрів зайнятості населення) — облік попиту і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання.

Специфічними операціями, що їх виконує біржове підприємництво, є:

а) ф'ючерсний контракт — контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну;

б) опціон — договірне зобов'язання купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. Опціони здійснюються стосовно конкретних товарів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів.

Крім двох основних типів підприємництва (виробничого й посередницького), існує підприємництво фінансових інституцій. Як суб'єкти підприємництва фінансового спрямування, що, з одного боку, є посередниками, а з іншого — надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інвестиційні компанії (фонди). Спеціалізовані державні та комерційні банки акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надають кредити, стають посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами (організаціями) й окремими фізичними особами. Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного й позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних і організаційних проектів на галузевому чи регіональному рівнях.

Формування і функціонування соціальне орієнтованого та економічно ефективного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спи­ратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими та соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Основними параметрами належного бізнесового середовища треба вважати:

1) стабільність національної кредитно-грошової системи;

2) пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур (окремих підприємців);

3) державну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва;

4) ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності;

5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;

6) сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;

7) інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір;

8) достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності.

В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних передумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господарювання дають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницької діяльності має передбачати:

• створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальної трансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до мінімальних меж);

•  практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури; реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу; І максимально можлива активізація малого підприємництва).

2. РЕСУРСЫ, ОБЪЕКТЫ, ФОРМЫ , МЕТОДЫ, КОНЦЕПЦИИ И

ИНСТРУМЕНТЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ

ЭКОНОМИКИ

Механизм государственного экономического регулирования - одна из

важнейших подсистем современной смешанной экономики. Он

непосредственно воздействует на размеры государственного сектора, его

соотношение с другими секторами национальной экономики, на пропорции

между этими секторами. Структура данного механизма не является

застывшей, она диктуется потребностями технологического и социально-

экономического развития, неразрывно связана с перегруппировкой

политических сил в стране, сменой партий, стоящих у власти, изменениями в

проводимой ими экономической политике, эволюцией теоретических идей.

Механизм государственного регулирования (его масштабы, конкретные формы

и методы) существенно различается по странам. Он отражает и историю, и

традиции, и тип национальной культуры, масштабы страны и ее

геополитическое положение, многие другие факторы. От адекватности данным

условиям зависит эффективность той или иной национальной модели

государственного регулирования.

Следует иметь в виде и то обстоятельство, что не существует линейной

обратной связи между уровнем экономического развития страны и объемом

государственного регулирования - по принципу: чем ниже данный уровень,

тем якобы выше роль государства в сфере регулирования. Степень

государственной интервенции в хозяйственную жизнь подчиняется не вполне

еще выявленным экономической наукой закономерностям цикличности.

Отметим также, что исследовать экономическую роль государства необходимо

не по степени его вмешательства в рыночный механизм, а по степени участия в

обеспечении внутренних и внешних условий функционирования национальной

экономики. Иными словами, экономически эффективным государство может

быть только тогда, когда эффективной является сама экономика. А при

«плохом» государстве не может быть «хорошей» национальной экономики,

развивающейся на основе рыночных принципов.

Механизм регулирования экономики включает:

1) ресурсы регулирования,

2) объекты регулирования,

3) формы регулирования,

4) методы регулирования,

5) концепции регулирования,

6) инструменты регулирования.

К ресурсам регулирования относятся: государственные финансы (расходы

государства и налоговые поступления в бюджет); государственный сектор

экономики; денежная масса под контролем центрального банка;

законодательное право; возможность сбора и обработки информации.

Объекты регулирования - совокупный спрос, совокупное предложение,

общий уровень цен, занятость, доходы населения, инвестиционная активность,

темпы социально-экономического развития, его пропорции и т.п.

Традиционные формы регулирования современной смешанной экономики:

• конкурентно-рыночная;

• корпорационная;

• государственная;

• межгосударственная.

Помимо этих ведущих компонентов в процессе становления институтов

гражданского общества все большую значимость в регулировании социально-

экономических процессов приобретают различного рода соглашения,

конференции, ассоциации - союзы промышленников и предпринимателей,

ассоциации банкиров или торгово-промышленные палаты, не являющиеся

элементами государства, но и не чисто рыночные структуры. Следует назвать и

такие образования, как профессиональные союзы, общества потребителей,

экологические движения. Именно им, а не рынку передает свои функции

регулирования экономики современное государство.

Соотношение между данными формами подвижно и определяется

конкретно-историческими факторами каждой страны на различных этапах ее

развития. Так, если после «кейнсианской революции» в экономической науке

на практике четко обозначилась тенденция к усилению государственного (а

затем и межгосударственного) регулирования экономики, то в последние

десятилетия - в условиях «монетаристской контрреволюции» стала

преобладающей тенденция к дерегулированию, когда все больше проблем

решаются рынком и корпорациями. Особенность современного этапа -

развитие новых форм взаимодействия четырех форм регулирования:

появляются разнообразные формы координации деятельности государств (и

их группировок), крупного, среднего и мелкого бизнеса, их совместных

действий в сфере разработки и реализации целевых программ, выработки

промышленной стратегии. Одной из таких форм является создание смешанных

государственно-частных предприятий (в том числе совместных). Их

преимуществами выступают дополнение достоинств функционирования

предприятий в условиях конкурентного рынка реализацией на микроуровне

целей макроэкономической политики; гибкое маневрирование объемом

государственного капитала; воздействие правительства на инвестиционную,

инновационную, структурную, ценовую политику фирмы. В то же время

повышается значение и регулирующее влияние межгосударственных

институтов, а также транснациональных корпораций (около 2/3 мировой

торговли сегодня - внутренний оборот последних).

Но дерегулирование, как уже отмечалось, не означает демонтажа системы

государственного вмешательства в экономику вообще. Просто государство

освобождается в индустриально развитых странах (где достаточно

отлаженным представляется механизм конкурентно-рыночного и

корпорационного регулирования) от части своих прежних функций - с тем,

чтобы эффективнее решать другие, остающиеся за ним задачи, которые более

решать некому. Государственными приоритетами все больше становятся

денежная, валютная, кредитно-финансовая и налоговая политика,

антимонопольные меры. И в условиях происшедшего в 70-х гг.

неоконсервативного сдвига в макроэкономической политике во Франции,

ФРГ, Испании, Японии, Южной Корее и других странах государство проводит

активную политику в сфере НИОКР и структурных сдвигов. Во всех странах

со смешанной экономикой, даже в тех, где политика дерегулирования

осуществляется наиболее последовательно (США, Великобритания),

важнейшей функцией государства остается «социальное корректирование»,

социальная защита.

Современное рыночное хозяйство регулируется косвенными

(экономическими) и прямыми (административными) методами. При этом

безусловно преобладающими являются экономические регуляторы,

которые органично вписываются в рыночную систему, не разрушая ее

структуру. Причем следует особо подчеркнуть, что проведенное

разграничение методов регулирования довольно условно.

экономический регулятор несет в себе элементы администрирования: он

контролируется той или иной государственной службой, которая изменяет его

после принятия соответствующего политического решения - например

снижение ставки налога на добавленную стоимость с 28 до 20%. С другой

стороны,

экономическое - воздействие на интересы хозяйственных субъектов.

Например, переход правительства к прямому контролю над ценами,

установление потолков или минимального уровня цен неминуемо побуждает

фирмы к оперативному пересмотру их производственных программ.

Любой

в каждом административном регуляторе должно быть нечто

Вместе с тем административные и экономические методы существенно

различаются. Административные приемы существенно ограничивают свободу

экономического выбора, а иногда вообще сводят ее к нулю (последнее

возможно там, где администрирование выходит за экономически

обоснованные границы, перерождаясь в административно-командную

систему). В подобном случае правительство начинает не просто, скажем,

планировать цены, но и стремится осуществлять контроль за объемом

производства, его структурой, потребительскими качествами продукции,

издержками, зарплатой, прибылью и ее распределением, связями между

поставщиками и потребителями и т.д.

Экономические же методы регулирования, наоборот, расширяют свободу

выбора. Использование каждого из них оборачивается для фирмы

дополнительным стимулом. Например, повышение ставки процента по

государственным облигациям создает ситуацию, при которой владелец

денежного дохода добавляет к прежнему количеству вариантов его

использования еще один, на данный момент, возможно, наиболее

привлекательный с точки зрения теории «выбора портфеля»,.

Но при всех достоинствах экономических регуляторов существует по

меньшей мере пять областей, в которых административные приемы

достаточно эффективны, и их применение является обязательным (в силу их

наивысшей результативности). При этом хотя и подавляется индивидуальная

экономическая свобода, но потери отдельных субъектов оправдываются

сокращением потерь для всего рыночного хозяйства. Каковы же эти сферы

применимости административных методов регулирования рыночной

экономики?

а) При обеспечении прямого государственного контроля над

монопольными рынками. Правда, данные рынки весьма неодинаковы, а

Страницы: 1, 2, 3