Знание — сила. Библиотека научных работ.~ Портал библиофилов и любителей литературы ~ |
|
|
| ||||||
Основні фактори та умови корпоративних відносин |
Рис. 1. Сукупність механізмів корпоративного управління та корпоративних відносин в АТ
Особливу роль у корпоративному секторі відіграють відкриті АТ, утворені шляхом трансформування державних підприємств. З огляду на значення цих АТ в економіці України, на недосконалість законодавства і відсутність необхідної методичної бази, запропонована і впроваджена така схема роботи з ВАТ: 1) формування реєстрів (кількість АТ, державних пакетів акцій, уповноважених осіб, контрактів тощо); 2) надання допомоги в організації корпоративного управління; 3) робота з головами правлінь, укладання контрактів і контроль за виконанням умов контрактів; 4) робота з наглядацькими радами, діяльність представників органів управління у наглядацькій раді; 5) організація постійно-діючої комісії з питань аналізу фінансового-грошової діяльності підприємств; 6) участь у вирішенні питань аналізу фінансово-грошової діяльності підприємств; 6) участь у вирішенні питань реструктуризації, санації, банкрутства і ліквідації; 7) оформлення прав власності на державні пакети акцій; 8) управління державними пакетами акцій, робота з уповноваженими особами; 9) здійснення від імені держави дивідендної політики, контроль за нарахуванням дивідендів на державні пакети акцій.
В Україні розвиток корпоративного управління є актуальною проблемою приватизації і функціонування відкритих акціонерних товариств. Це також вадливий фактор інвестиційних рішень внутрішніх та іноземних інвесторів. Підприємства, що здійснюють справедливе й ефективне управління, активно залучають іноземний капітал, і навпаки.
Функціонування будь-якої моделі корпоративного управління визначається двома характеристиками: розміром пакетів акцій різних акціонерів і доходами, що їх одержують акціонери від володіння акціями визначеної корпоратизації. Власність, розподілена між багатьма акціонерами, створює зовсім інші проблеми управління і контролю, а ніж власність, зосереджена в одних руках. У першому випадку головна проблема полягає в тому, щоб ефективний контроль забезпечував контрольованість дій з боку всіх акціонерів, у той час як окремі акціонери прагнуть, не затрачаючи додаткового часу і засобів, використовувати активність використання домінуючим акціонером своєї влади для ухвалення рішень, що не враховують інтересів інших акціонерів.
Відповідно до цільових установ і ступеню участі інвесторів в управлінні акціонерним капіталом в Україні, можна виділити 4 моделі вітчизняного корпоративного управління.
Перша модель. Менеджери компаній – домінуючі акціонери. Ця модель характерна для невеликих і середніх підприємств, оскільки у процесі приватизації у менеджерів не було б можливості зосередити в своїх руках значні пакети акцій великих підприємств. Перевагою такої моделі є те, що істотно згладжується основний недолік корпоративного управління – відмежування власності від контролю. У менеджерів є стимул найефективно використовувати активи підприємства, оскільки вони мають право на значну частину прибутку у вигляді дивідендів. При цьому їхня увага зосереджується на максимізації результатів у довгостроковому періоді, розширенні сегменту ринку. Однак така модель управління має свої недоліки. Наявність у менеджера великого пакета акцій ще не свідчить про його професійні здібності, уміння вести справи підприємства відповідно до поставлених цілей, швидко й адекватно реагувати на умови, що диктуються ринком. Непрофесійний керівник – загроза життєздатності підприємства. Як показує практика, чим більший пакет акцій перебуває у власності менеджера, тим сутужніше домогтися його відставки.
Друга модель. Контроль трудового колективу. Основна проблема цієї моделі – прагнення трудового колективу, що контролює власника, одержувати приватні винагороди, що спричиняє низку негативних моментів:
§ Консервацію зайнятості, тобто не скорочується чисельність робітників;
§ Прагнення одержувати дохід у вигляді заробітної плати, а не дивідендів, виплачуваних із прибутку. Звідси невисокі розміри прибутку, непривабливість підприємств для інвесторів і відсутність зовнішнього фінансування;
§ Короткострокове планування, що спричиняє до використання прибутку на забезпечення споживання і недостатнє реінвестування;
§ Збитковість соціальної сфери підприємства.
Іншими словами, неефективність використання ресурсів може бути закладена у цільових настановах самих акціонерів.
Перевага цієї моделі порівняно з попередньою в тому, що акціонери порівняно легко можуть домогтися відставки некваліфікованих менеджерів.
Третя модель. Аутсайдери – домінуючі акціонери. Перевага такої моделі полягає у прагненні інституціональних інвесторів підвищити ефективність використання всіх наявних ресурсів. При цьому стратегія управління зорієнтована на максимізацію прибутку на вкладений капітал, що у свою чергу сприяє підвищенню курсової вартості акцій. Однак і тут існують негативні аспекти. Недолік такої моделі управління в тому, що діяльність підприємства зорієнтована на досягнення короткострокових цілей, а це може загрожувати його життєдіяльності у довгостроковому періоді. Що стосується якості управління, то збереження керівних позицій за некваліфікованими менеджерами тут менш ймовірне.
Четверта модель. Змішана модель корпоративного управління – приватно-державна. Питома вага її в Україні досить вагома. Порядку 2460 акціонерних підприємств із часткою держави від 10% до 100% передано у господарське управління суб’єктам підприємництва. Слід зазначити, що ця модель породжує численні проблеми і недоліки. Адже максимальний ефект від управління може бути отриманий тільки тоді, коли реальний власник заплатить свої реальні гроші за конкретне підприємство чи його вагому частку і тим самим у нього виникне ще один матеріальний стимул, додаткова матеріальна зацікавленість у ефективному використанні вкладеного капіталу. Це яскраво підтверджує світовий досвід. В Україні трудовий колектив на чолі з директором одержує у тимчасове користування власний "шматочок" державної власності, і що цілком природно і логічно, прагне його максимально використати, щоб через кілька років повернути державі [11].
2. КОРПОРАТИВНІ КОНФЛІКТИ
2.1. Конфлікт інтересів посадових осіб органів управління: новий ракурс
Кінець 2003р. та початок 2004р. Були ознаменовані великими подіями для багатьох учасників корпоративних відносин. Так, у грудні 2003р. ДКЦПФР ухвалила Принципи корпоративного управління. Серед головних подій – набуття чинності нового Цивільного кодексу України. На перший погляд, зазначені документи є зовсім різними і може здатися, що їх ніщо не поєднує. Перший – Принципи корпоративного управління – є суто рекомендаційним документом і має більше етичний характер, другий – Цивільний кодекс України – є законодавчим актом, обов’язковим до виконання. Однак найбільш глибоке вивчення цих двох документів у поєднанні може відкрити багато нового в регулюванні діяльності, зокрема, акціонерних товариств. Ми зупинимось на проблемі регулювання конфлікту інтересів посадових осіб органів управління АТ, проаналізуємо еволюцію цього поняття в Україні, практичні аспекти застосування та можливі перспективи з огляду на рух України в міжнародне співтовариство.
2.2. Що таке конфлікт інтересів
Для початку пригадаємо, що таке конфлікт інтересів посадових осіб. Принципи корпоративного управління визначили це поняття як розбіжність між особистими інтересами посадової особи або її пов’язаних осіб та її посадовими (професійними) обов’язками діяти у найкращих інтересах товариства. Таким чином, конфлікт інтересів виникає, наприклад, тоді коли посадова особа органу управління укладає угоди у власних інтересах або в інтересах, скажімо, своїх родичів, на противагу інтересам товариства. В України угоди із зацікавленістю, на жаль, є розповсюдженою негативною практикою, яка підриває довіру інвесторів та шкодить іміджу самого товариства. Існує багато випадків, коли контролюючий акціонер (це може бути і член правління, і член наглядової ради), використовуючи свою домінуючу участь в статутному капіталі або в органі управління товариства, “переорієнтовує” фінансові потоки у вигідному для себе напрямку, забуваючи при цьому про інтереси інших та товариства в цілому. Нерідко угоди із зацікавленістю призводять до втрати підприємства. Регулювання порядку угод із зацікавленістю та закріплення вимоги щодо обов’язкового розкриття інформації про наявність конфлікту інтересів – ефективні механізми, що забезпечують захист інтересів акціонерного товариства.
З набуттям чинності Цивільного кодексу в Україні, нарешті, на законодавчому рівні з’явилися деякі норми, пов’язані з конфліктом інтересів: обов’язок діяти в інтересах юридичної особи та відповідальність за порушення обов’язку представництва.
2.3. Еволюція поняття в Україні
Термін "конфлікт інтересів" з’явився в Україні порівняно давно. Так, Кодекс честі Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), затверджений ІІІ загальними зборами ПАРД 4 квітня 1997р., містить норму про те, що "члени Асоціації слідкують за тим, щоб їх працівники не виконували жодну роботу і не обіймали жодної посади, за яких може виникнути конфлікт інтересів". Хоча визначення самого поняття в документі відсутнє, наявність терміну свідчить про розуміння Асоціацією важливості запобігання конфлікту інтересів. Також зазначений термін згадується в Правилах адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999р. Правила покладають на адвокатів обов’язок на прохання клієнта повідомляти його про обставини, що можуть вплинути на можливе виникнення конфлікту інтересів, а якщо у спілкування з посадовими особами, службовцями та іншими працівниками клієнта – юридичної особи, пов'язаному з наданням правової допомоги цьому клієнту, стає очевидним, що виникає ситуація конфлікту інтересів – недвозначно повідомити, що він представляє клієнта – юридичну особу і пояснити свої обов’язки, пов’язанні з конфліктом інтересів. Знову ж таки, визначення терміналу документ не містить, хоча з самих формулювань можна зрозуміти, що вкладається в зазначене поняття. Більш чіткими у сенсі визначення конфлікту інтересів є Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом Головного управління державної служби України від 23 жовтня 2000р. Документ містить окрему главу – "Конфлікт інтересів та недопущення проявів корупції" та вперше визначає конфлікт інтересів як ситуацію, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків. Правила покладають на державних службовців обов’язок на вимогу заявляти про наявність чи відсутність у них конфлікту інтересів. Протягом 2000-2004р.р. деякі норми, що регулюють питання конфлікту інтересів, з’явилися для посадових осіб у банківській сфері та у сфері фінансових послуг. Наприклад, Закон України "Про фінансові послуги" передбачає обов’язок тимчасового адміністратора, у разі виникнення у нього конфлікту інтересів після призначення, вжити заходів щодо усунення конфлікту інтересів та одночасно повідомити про це уповноважений орган, який вирішує питання про можливість продовження роботи тимчасового адміністратора. Таку є норму містить і Закон України "Про банки і банківську діяльність". На жаль, для посадових осіб органів управління акціонерних товариств норми щодо конфлікту інтересів з’явилися лише нещодавно, причому, не в "обов'язком, а в "добровільному" документі – Принципах корпоративного управління.
2.4. Принципи корпоративного управління про конфлікт інтересів та проблеми застосування
Крім існування самого визначення, для успішного запровадження поняття конфлікту інтересів в практику логічним було б впровадження ще двох складових: по-перше, закріплення самого обов’язку посадової особи органу управління діяти в інтересах товариства і, по-друге, встановлення відповідальності у випадку його порушення. Обидві зазначені складові присутні в Принципах. Так, п.3.3.1 зазначає, що "посадові особи органів товариства повинні добросовісно та розумно діяти в найкращих інтересах товариства", а п.3.3.6 рекомендує передбачати, що "посадові особи повинні відшкодовувати збитки, завдані товариству внаслідок невиконання або неналежного виконання ними свого обов’язку діяти добросовісно та розумно в найкращих інтересах товариства". При цьому Принципи роблять крок до роз’яснення значення вислову "діяти в найкращих інтересах товариства" – це означає, що посадові особи органів товариства повинні використовувати свої повноваження та можливості, пов’язанні із займаними ними посадами, виключно в інтересах товариства. Багато хто може зауважити, що Принципи не є обов’язковими, внісши їх до статуту, відповідних внутрішніх положень та/або договору з посадовою особою органу управління. Знову ж таки, контролюючий акціонер, від якого залежить внесення зазначених норм до документів товариства, може бути не зацікавленим в цьому та просто "забути" врегулювати це питання. Як тоді буде вирішуватися проблема? За таких умов варто звернутися до Цивільного кодексу України. З набуттям чинності цього документу в Україні, нарешті, на законодавчому рівні з’явилися деякі норми, пов'язанні з конфліктом інтересів: обов’язок діяти в інтересах юридичної особи та відповідальність за порушення обов’язку представництва.
2.5. Цивільний кодекс України про конфлікт інтересів та проблеми застосування
Пункт 3 ст.92 визнає, що "орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не пере вивищувати своїх повноважень". Пункт 4 цієї ж статті передбачає: "Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі". Безумовно, робити висновок про те, що питання вже цілком врегульоване, передчасно. Деякі з постулатів зазначеної статті не зовсім чіткі та потребують подальших роз’яснень. У деяких випадках необхідне додаткове регулювання на рівні документів того ж акціонерного товариства (а в цьому разі знову постає проблема "бажання" контролюючого акціонера). Зупинимося детальніше на можливостях практичної реалізації зазначених норм ЦКУ. Першою є проблема введення понять "добросовісно" та "розумно". Поки що залишається незрозумілим, що законодавець вкладає в ці поняття та як оцінювати ступінь "добросовісності" та "розумності". Певну підказку містять Принципи, які визначають обов’язок добросовісно та розумно діяти в найкращих інтересах товариства як вияв турботливості та обачності, які, як правило, очікуються від людини, яка приймає виважені рішення, в аналогічній ситуації. Сподіваємося, що у разі виникнення спорів щодо порушення посадовими особами органів управління закріплених принципів, трактування зазначених понять не буде надто різнитись залежно від ситуації. Сподіваємося, що у разі виникнення спорів щодо порушення посадовими органами управління закріплених принципів, трактування зазначених понять не буде надто різнитись залежно від ситуації, конкретного АТ чи конкретного суду. Наразі акціонерним товариствам варто самим подбати про наявність відповідного тлумачення у внутрішніх документах і, найголовніше, надати чітке роз’яснення сутності цих понять членам органів управління.
| Новости |
| Мои настройки |
|
|
© 2009 Все права защищены.
Корпоративные взаимоотношения в акционерном обществе 
Наверх