У західній економічній теорії можна виокремити два основні напрямки розвитку моделі людини. Один з них є характерним для англійської класичної школи, маржиналізму, неокласичної економічної теорії. Першому напрямку притаманний принцип історичного індивідуалізму. Головним мотивом економічної діяльності є власний егоїстичний інтерес, який зводиться до грошей або корисності. Перша модель виходить з того, що економіка представляє собою міцну сукупність індивідів і врівноважену систему, в котрій індивіди, керуючись своїми інтересами, добиваються найбільшого добробуту.

Для другого напрямку моделей людини є характерним більш широке пояснення цільових функцій людини. У них значне місце відведено вільному часу, праці як самореалізації, дотриманню традицій, альтруїстичним судженням. Іншими словами, у другому типі моделей цільова функція людини включає в себе не тільки економічні, але й чимало надекономічних, соціокультурних моментів. Ці моделі характерні для історичної школи, кейнсіанства, інституціоналізму, для теорій “людських відносин”, “людського капіталу”, “постекономічної людини”.

У зв’язку з вивченням моделі людини і сучасних тенденцій розвитку ринкової економіки крізь призму механізму трудової мотивації в дисертації обгрунтовуються два взаємозв’язаних висновки. Один із них пов’язаний з ускладненням механізму трудової мотивації, що виражено у наступному: по-перше, у нього в міру наростання зрілості виробничо-економічного організму, поглибленя соціалізації і гуманізації економіки включаються все нові й нові мотиви та стимули, які найчастіше носять надекономічний характер, а, по-друге, змінюється пріоритетність складників механізму, невпинно зростають роль і значення соціокультурних факторів. Виходячи з цього, в роботі аргументується теза про доцільність виділення трьох етапів ускладнення механізму трудової мотивації, пов’язаних з пануванням економічної людини, становленням людського капіталу і постекономічної людини.

Другий висновок полягає у зростанні ролі людини в розвитку сучасних соціально-економічних процесів, з перетворенням праці у домінуючий фактор суспільного виробництва.

У  сучасній  економіці все більшого значення набуває посилення та прискорення її гуманізації, орієнтація всіх її структур на інтереси індивіда, людини. Становлення цивілізованої ринкової економіки неможливе без повороту її до людини, без визнання виробника і споживача як суб’єктів реалізації економічних законів, рушіїв виробництва, поступового перетворення їх у самоцінність розвитку. Олюднення економічної діяльності, людський вимір економіки сприяє, як це слідує з теорії людських відносин, людського капіталу, якості життя, самодетермінації суб’єктів виробництва, приближенню економічних процесів до моделі громадянського суспільства.

Відзначено, що механізм активізації трудової діяльності не залишається незмінним, - він ускладнюється. Це знаходить відображення, по-перше, у розширенні економічної свободи та незалежності найманого працівника, підвищені його відповідальності за власний добробут та статус. По-друге, у посиленні інституціональних основ соціально-трудових відносин, перетворенні їх у об’єкт жорсткого багатосуб’єктного регулювання. По-третє, у зростанні залежності розподілу кінцевих результатів від трудової діяльності, зусиль працівника. По-четверте, у посилюваному процесі перетворення праці в домінуючий фактор. Зі зростанням значимості власності на робочу силу закономірно послаблюється роль інших форм власності і, перш за все, капіталу. Вони поступово перетворюються у всезагальні зусилля здійснення праці всіх громадян, здатних до праці.

У дисертації відзначається, що в ринковому механізмі трудової мотивації високорозвинених країн найбільш концентрованого виразу набуло подолання відчуження працівника від праці та її результатів, від власності на засоби виробництва.

Економічні перетворення в Україні пішли шляхом відродження приватної власності на робочу силу і найманої праці, характерних для приватно-підприємницького типу економіки. Реформа не змогла утвердити інститут приватної власності на робочу силу, перетворити працю у головне джерело доходів і засіб забезпечення більш-менш нормального життєвого стандарту.

У дисертації обгрунтовується висновок про те, що доки ринкові перетворення не будуть орієнтованими на зміни зарплатостимулюючого блоку, всебічне прискорення інституту приватної власності на робочу силу у якості домінуючої форми власності, на подолання відчуження праці від власності на речові фактори виробництва, неможна очікувати бажаних результатів, активізації трудової діяльності.

Становлення працівника-власника направлене на подолання протиріччя між сягнулою високого рівня концентрацією власності на капітал та позбавленням основної маси працівників можливості отримувати і помножувати засоби капіталу, на послаблення виникаючої у зв’язку з цим соціальної нерівності в суспільстві.

Утвердження статусу власника дозволить, по-перше, робітникові отримувати дохід від застосовуваної ним індивідуальної праці, що враховується за кількістю і якістю; по-друге, як члену виробничого колективу привласнювати частину колективного доходу, який створюється на основі спільного продуктивного використання засобів виробництва та є співвимірним з його трудовим вкладом; по-третє, як члену суспільства привласнювати частину валового національного продукту, надавану йому у формі різноманітних виплат та пільг.

Такий порядок не ігнорує індивідуального інтересу працівника, а, навпаки, робить його домінуючим, органічно поєднуваним з колективним та загальним інтересами. Це сприяє розширенню спектру соціально-трудових відносин.

Прийнята у 1992 році програма приватизації фактично не сприяла процесові возз’єднання праці і власності, розвиткові власності працівника, навпаки, вона сприяла поглибленю відчуження праці від її результатів та власності.

Приватизація, проголосивши формальне забезпечення кожного громадянина часткою власності, виявилася для більшості населення чисто символічною дією.

Головний недолік приватизації полягає у тому, що вона з самого початку не була орієнтованою на підвищення заінтересованості працівника краще працювати, на створення стимулів до більш продуктивної праці. Для цього, як показує світовий досвід, необхідно зруйнувати систему найманої праці і замінити її працею власників, які володіють незрівнянно більш високою і короткою, і віддаленою мотивацією.

Основою курсу ринкових перетворень повинне стати інституціональне забезпечення “священості” права власності на робочу силу і розвиток власності працівників. При цьому переваги ринкового господарювання найбільш повно розкриваються не тільки у певному інституціональному і соціокультурному середовищі, але й в умовах послідовного розвитку виробничої демократії. З подоланням найманої праці, утвердженням власності на здібності працівника як домінуючої форми власності виробнича демократія виконує роль цементуючого начала всіх складників механізму трудової діяльності.

Історичний досвід, концепції економічної людини і трудової мотивації показують, що демократія і трудова ініціатива – це взаємодоповнювані, взаємозбагачуючі процеси. Розвиток виробничої демократії сприяє послабленню діяльного впливу результатів праці та зростанню значимості самої праці. Виробнича демократія розширяє спектр мотивації. Вона додає до традиційних мотивів (оплата праці,  добробут, корисність, задоволення потреб) специфічні мотиви діючої особистості: потяг до самореалізації і суперництва, досягнення більшого контролю над зовнішніми обставинами, забезпечення душевного комфорту у процесі трудової діяльності та прийнятті економічних рішень.

У дисертації робиться висновок, що виробнича демократія як необхідна умова ініціювання трудової діяльності працівників підприємства більш послідовно розвивається за таких форм привласнення, як індивідуальне володіння, коли співвласниками виступають члени підприємства; кооперативне володіння, коли єдиним колективним власником є весь персонал підприємства; державна власність, яка не позбавляє господарсько-правової самостійності підприємств і права працівників на безпосередню участь в управлінні ними; суспільна власність, яка передбачає володіння працівниками активами свого підприємства не на правах власника, а на основі довірливих відносин від імені суспільства без права їх продажу та обороту отримуваного таким чином доходу на свою користь. Не дивлячись на розбіжність вказаних форм власності для них  є характерним те спільне,що вони   створюють сприятливі можливості   для розвитку економічної демократії та розгортання трудової активності кожного працівника.

Для різних форм власності не може бути абсолютно однакових форм та методів розвитку виробничої демократії. Але в кожній із них поряд з іншими механізмами повинен бути забезпеченим демократичний контроль над рішеннями, які приймаються, і йому в найбільшій мірі служить принцип “одна людина – один голос” і володіння фірмою спільно як єдиним колективом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Абалкин Л.И. Проблемы повышения производительности труда на основе достижения НТР.- М.: Экономика 1989г.,247 с.

2.      Абалкин Л.И. Проблемы рыночных отношений в СССР. Правление Всесоюзн.о-ва. «Знание», Всесоюзный центр юридического всеобуча.- М.: Наука, 1991г.,41с.

3.      Агафонов М., Радченко В. Ринковий механізм мотивації до праці у сфері аграрного виробництва.//Економіка України.-1998.-№3.- с.66-73.

4.      Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности: личность как объект и субъект социальных отношений .- М.: Наука, 1984.- 287с.

5.      Анчишкин А.И. Наука – техника – экономика. -М.: Экономика, 1989.- 383с.

6.      Афонин А.С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты: Учебное пособие.-К.:МЗУУП,1994.-298с.

7.      Бессонова О.Е. Раздаточная экономика в ретроспективе.//Общественные науки и современность.-1998-N4.-с.85-101.

8.      Бесчастный Л. Про механізм мотивації до наукової і науково-технічної   діяльності в умовах ринкової економіки.//Економіка України.-1995.-№8.-с.15-22.

9.      Блази Дж. Р., Круз Д.А. Новые собственники (наемные работники – массовые собственники акционерных компаний)./Пер. с англ. При участии Д.Паниной, Е. Грачевой.- М.: Дело, 1995.- 319 с./

10. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів.// Економіка України.- 1999.-№5.-    с.5-12.

11. Боровой Я. БАСФ: запас  прочности.// Политическое обозрение. – 1988.-№15.-с. 98-102.

12. Бугуцький О., Бугуцький Ю. Проблеми вартості робочої сили в галузях економіки України.//Економіка України.- 1999.-№2.-с.50-56.

13. Буторина О.В. Испания: стратегия экономического подъема. - М.: Наука, 1994.-154с. 

14. Бутко М., Белокур Є. Ринок праці і процеси його регіональної трансформації.// Економіка України .-1998.-№4.-с.13-18.

15. Васильчук Ю. Постиндустриальная экономика и развитие человека. // Мировая экономика и международные отношения. – 1997.- №9.- с. 25-29, №10.-с.18-22.

16. Вєтрова Н. Особливості впливу соціальних чинників на мотивацію праці в нових умовах.//Економіка України.- 1994.-№11.-с.93-96.

17. Вильховченко Э.Д. Человек в «инновационной экономике» XX в.-М.: Наука, 1994.-152с.

18. Вильховченко Э.Д. Новое в культуре труда, производства, компании.// Мировая экономика и международные отношения. – 1995.-№3.-с. 29-34.

19. Вильховченко Э.Д. В поисках альтернативной трудовой жизни: зарубежный опыт.//МЭМО.-1995.-№10.-с. 27-32.

20. Вильховченко Э.Д. О посттейлоризме и «человеческом капитале».//МЭМО.-1995.-№11.- с.58-62.

21. Власність і господарський механізм в умовах оновлення економіки/ І. Дімов, С.Б. Мєдвєдєв, С.В. Мочерний, В.Г. Скотний/ За ред.С.В. Мочерного.- Львів: Світ, 1993.- 172 с.

22. Вовканич С., Кошелюк Е., Кусий Л., Григоренко Е., Співак П. Інтелектуальна власність і саморозвиток нації.// Економіка України.- 1993.- №8.- с.70-74.

23. Волгин Н.А., Плакся В.И. Доходы и занятость: мотивационный аспект. -М.: Луч, 1994.-263с.

24. Всемирная история экономической мысли: В 6т./ МГУ им.М.В. Ломоносова/ Под ред. В.Н.Черковца и др.- М.: Мысль, 1988-1994.

25. Гальчинський А.С. Складним шляхом реформ: деякі підсумки і перспективи//Економіка України.-1999.-№6.-с.4-12.

26. Геєц В. Ще раз про складові економічного підйому в Україні.// Економіка України.-1998.-№11.-с.17-24. №12.-с.4-11.

27. Герцберг Ф., Майер М.У. Побуждение к труду и производственная мотивация. //Социологические    исследования. – 1991. - №1. – с.122-132.

28. Гильдебранд Б. Политическая экономия настоящего и будущего./ Пер. с нем. – СПб. – 1916.- с.19

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17