Основные формы внешнеэкономических связей Украины

Зміст

Зміст. 2

Вступ. 3

Глава #1: Функції та місце міжнародного розподілу праці у світовому господарстві. 5

Глава #2: Основні форми та нормативно-правова база  зовнішньоекономічних зв'язків України. 10

Глава #3: Історичний аспект міжнародної торгівлі, як одної з найважливіших форм зовнішньоекономічних зв’язків. 13

Глава #4: Товарна струтура експорту та імпорту України. 15

Моделі взаємовідносин України з Росією та ЄС.. 20

Глава #5: Інтеграційні та інвестиційні процеси в Україні 25

Висновок. 28

Список літератури. 29

Додаток

Вступ.

        Зовнішні зв’язки України – це її взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, що направлена на ефективне вирішення, як особистих проблем громадян, так і глобальних проблем людства.

       Міжнародні зв’язки - поліфункціональні,  вони виконують функції щодо   органічного інтегрування у всесвітні структури з метою закріплення миру та безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі, задоволення особистих потреб громадян та суспільства України в цілому.

       Загалом, у наш  час потрібно всебічно  розглядати  зовнішні зв’язки не тільки міжнародним економістам, прогнозуючим глобальні тенденції ринків зарубіжних держав, але і національним виробникам, продукція яких має потенціал виходу на міжнародні ринки збуту. Знання основ зовнішньоекономічних зв'язків необхідне  для вивчення кон'юктури світового ринку, для оцінки інтенсивності фінансових потоків, визначення стратегічного напрямку розташування представництв в іноземних державах та ін.

        Ціл'ю моєї курсової роботи я поставив розгляд та аналіз основних форм зовнішньоекономічних зв'язків, як природний стан міжнародного розподілу праці. В наслідок того, що міжнародні економічні відносини існують в таких трьох формах: міжнародна торгівля, міжнародна міграція робітничої сили та міжнародний рух капіталу, аналіз цих зв'язків являє собою багатогранний процес.

        Розгляд імпортно-експортного балансу є невід'ємна частина аналізу зовнішньоекономічних зв'язків, тому треба означити поняття цих елементів:

Експорт - продаж або передача на інших законних підставах товарів, що контролюються, іноземним суб'єктам господарської діяльності та їх вивезення за митний кордон України або без нього, включаючи реекспорт товарів з митної території України.

Імпорт - закупівля або одержання на інших законних підставах від іноземних

суб'єктів господарської діяльності товарів, що контролюються, та їх вивезення на територію України, включаючи одержання їх представником будь-якої юридичної особи іноземної держави, іноземцем чи особою без громадянства на території України.

       При висвітленні поставлених питань, в своїй роботі я використовував такі методи:

¨     індуктивний

¨     дедуктивний

¨     літературний

¨     статистичний

¨     порівняльний

¨     картографічний

 Хочу зазначити мінус своєї роботи - деякі, використані статистичні дані позначені датою раніше 2002-2003 років.

Глава #1: Функції та місце міжнародного розподілу праці у світовому господарстві.

Сутністю зовнішньоекономічно діяльності є міжнародний розподіл праці. Міжнародний розподіл праці полягає в спеціалізації окремих країн и їх угруповань на виробництві різних видів промислової, cільськогосподарської продукції та обміні цією продукцією. У контексті цієї економічної категорії об'єктивно формуються загальноукраїнський і регіональні (наприклад міськи, обласні та ін.) зовнішньоекономічні комплекси, що об'єднують взаємопов'язані підприємства-експортери та імпортери, тогово-промислову  палату України, різноманітні економічні асоціації та об'єднання, банки, які займаються операціями, пов'язаними з міжнародною діяльністю.

Взагалом то, кожна країна, або група країн, у певному регіоні світу спеціалізується на видобутку тієї чи іншої сировини, або випуску конкретної продукції. Тип  спеціалізації конкретної країни або регіону залежить від природних (географічне положення, наявність мінеральних ресурсів, забезпеченість водними ресурсами  тощо), соціально-історичних (державний устрій, менталітет нації, шляхи розвитку, геополітичне положення, та ін.), економіко-географічних (ступінь розвитку, кількість і якість трудових ресурсів, структура господарства, економіко-географічне положення, розвиток інфраструктури, в тому числі транспорту) факторів.

Як на міжнародному, так і на внутрідержавному рівнях, спеціалізація сприяє ефективнішому використанню соціально-економічного і природно-ресурсного потенціалу країн та регіонів, налагодженню і розвитку їхніх економічних зв'язків.

На основі міжнародного розподілу праці в Україні сформувався профіль міжнародної спеціалізації, зумовлений розмірами її території і чисельністю населення та іншими вищезазначеними факторами. В системі міжнародного розподілу праці наша держава спеціалізується на виробництві машин (промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільськогосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка ), продукції чорної металургії (залізна і марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продуктів (цукор, рослинна олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви, м’ясо, молоко), хімікатів, цементу, програмного забезпечення для  електронних обчислювальні машин.

   Міжнародний розподіл праці нерівномірний. У сучасному світі існує принаймні шість соціально-економічних угруповань:

1) розвинуті капіталістичні країни (США, єдина в світі наддержава, Японія,

ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Канада);

2) малі розвинуті капіталістичні країни (Бельгія, Норвегія, Швейцарія, Данія,

Нідерланди, Швеція, Австрія та інші).Обидві ці групи спеціалізуються переважно на машинобудуванні (літако-, судно-, автомобілебудуванні), електроніці розробці нових технологій тощо;

     3) соціалістичні країни (КНР, КНДР, Куба);

    4)країни східної Європи та СНД (Польща, Угорщина, Росія, Україна), що знаходяться на етапі переходу до ринкової економіки.

   Для цих країн характерна суттєва розбіжність показників економічного розвитку (від Китаю, якому притаманні вражаючі темпи економічного прогресу, до Таджикистану, країн колишньої Югославії і Куби, які з різних причин опинилися в ситуації економічного колапсу). Ряд країн цієї групи експортує сировину (нафту, електроенергію та вугілля - Польща, Росія, Україна), сільськогосподарську продукцію (овочі, фрукти - Угорщина, Болгарія, Румунія), продукцію машинобудування, електротехнічні вироби (Угорщина), вантажні автомобілі (Росія), автокари (Болгарія);

5) країни «третього світу» (країни, що розвиваються).Це найчисленніша група. Вона охоплює близько 130 країн і в міжнародному поділі праці займає «сировинну» нішу, постачаючи на світовий ринок різноманітну мінеральну сировину, сільськогосподарську продукцію (країни Південної Америки,

Африки, Південно-Східної Азії), напівфабрикати. Але головною стратегічною продукцією, яку постачає ця група країн (країни Перської затоки і Близького Сходу, Лівія, Нігерія, Венесуела) і яка забезпечує їм левову частку інвалютних надходжень, є нафта;

6) найбідніші країни (вони власне, належать до країн, що розвиваються), у

яких найнижчі у світі показники економічного розвитку, багато невирішених

соціально-економічних проблем і переважає сировинна або сільськогосподарська спеціалізація (Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Сомалі, Гватемала, Гондурас, Бутан, країни Океанії).

   У міжнародному поділі праці є певні суперечності. Йдеться про надмірну спеціалізацію країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це

ставить її господарство в залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства. Окремі держави обирають галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці і слабко пов'язані з іншими галузями економіки. Інша справа галузі обробної промисловості, в тому числі машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки засновані на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Проаналізував деякі показники можна зазначити, що Україна, в свою чергу має всі шанси  претендувати на одне з перших місць з країн колишнього СРСР  по показникам розвитку економіки:

Таблиця 1.1

„Рівень розвитку економіки України та інших держав колишнього СРСР”(бали)

[за даними досліджень економістів „Дойче-Банку” (у списку літератури №5   ) ]

Міжнародний поділ праці має також свої негативні сторони ─ річ йдеться о певних суперечностях, що пов’язані з надмірною спеціалізацією країни на виробництві  кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство в залежність від коливань кон’юктури світового ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства. Деякі держави, якщо бачать на своїй території достатній природно-ресурсний потенціал, обирають галузі спеціалізації таким чином, щоб мінімалізувати витрати на транспортування обробку та ін. І дійсно, деякі галузі які використовують дешеву природну сировину можуть значно покращити економічний стан господарства (якщо його рівень був невеликим ─ ця галузь не повинна мати тісні зв’язки з іншими). Зовсім інший стан із галузями обробної промисловості, що нерозривно пов’язані  з іншими галузями економіки країни бо це повинно мати місце тільки у розвиненому  господарстві, тоді ця промисловість грає роль потужного каталізатора економічного прориву держави.

Глава #2: Основні форми та нормативно-правова база  зовнішньоекономічних зв'язків України.

       Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім

засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економі-

ки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтен-

сивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послу-

гами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і

темпи розвитку.

      Якщо розглядати зовнішньоекономічні зв’язки у комплексі  можна прослідкувати їх диверсифікацію, тобто розглянути їх структуру. Отже ці зв’язки поділяються на:

ü     зовнішньоекономічні зв’язки за спеціалізацією та кооперацією

ü     торгові зовнішньоекономічні зв’язки,

ü     інвестиційні зовнішньоекономічні зв’язки,

ü     науково-технічні зовнішньоекономічні зв’язки,

ü     кредитно-фінансові зовнішньоекономічні зв’язки,

ü     туристичні зовнішньоекономічні зв’язки.  

       Зовнішньоекономічна діяльність діє змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

      Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992 р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993 р.). Концепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

              Кабінет Міністрів України здійснює зовнішньоекономічну політику відповідно до законів України, укладає та забезпечує виконання міжурядових угод, здійснює заходи щодо раціонального використання державного валютного фонду і стабілізації платіжного балансу країни тощо.

 Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в

економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжна-

родному туризмі та інших формах.

      У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві ринкових відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно з чинним законодавством встановлюється межа частки одного власника в 50 % загального експорту або імпорту країни, причому порушення цього положення можна оскаржити в судовому порядку. Різні об'єднання (асоціації, консорціуми, торгові будинки) не мають права прямо або опосередковано створювати монополії зовнішньоекономічної діяльності для певного виду товару чи товарної групи, а також будь-якої іноземної країни, транснаціональної корпорації тощо. Забороняються різного роду угоди, союзи та погоджені дії, спрямовані на поділ ринків збуту чи джерел постачання або інші засоби обмеження свободи конкуренції.

     Такі заходи сприятимуть процесу утвердження відкритої згідно з світовими стандартами економіки, посиленню в ній конкурентних засад, формуванню гнучкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського механізму.

       У сучасних умовах господарство України переживає тривалу економічну

кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не

відповідає можливостям наших товаровиробників і не забезпечує потреб держави у валютних надходженнях, необхідних для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.

 За даними Міністерства статистики України, експорт за останні роки постій-

но скорочується. Крім того, дуже неефективно є структура експорту, майже 90 % його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються світовому ринку за

демпінговими цінами.  Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо у торгівлі з цими країнами зберігається для енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку, акумуляторів тощо. У світовий економічний простір Україна інтегрувала у ролі сировинного придатка. Доказом цього є те, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічних товарів загальному балансі становить 10-20 %, а рівень експорту готової продукції у світі понад 50 %.

Страницы: 1, 2