-   умови і строки початку дії даного договору.

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні майнової бази; умови участі у розподілі прибутків та ризиків; порядок передавання прав на об,єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання; відповідальність партнерів за неналежне виконання своїх обов,язків; форс-мажорні обставини; порядок вирішення суперечок між учасниками і право, що застосовується; конфіденційність у ході створення і діяльності фірми; строк діяльності.

І Статут і установчий договір приймається та затверджується загальними зборами засновників. Все повинно оформлюватися відповідним протоколом.

І Статут і установчий договір повинні бути підписані усіма засновниками, дані докуманти тиражуються у такому числі, скільки засновників. Реєструються дані документи у відповідності до встановлених законодавчих норм.

2.3 Статутний фонд відкритого акціонерного товариства

та його формування

Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд, за допомогоюякого створюється і функціонує підприємство (товариство).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності товариства. Вкладом до фонду можуть бути: всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників; усі види майнових прав.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) в статутний фонд обумовлюється в установчих документах.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений або зменшений, за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади.

Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва.

Державна реєстрація завершує процес створення підприємства (фірми, товариства).

3.    Діяльність відкритого акціонерного товариства

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об,єднати в окремі головні напрямки.

Відповідно до логіки і послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства є вивчення ринку товарів, потім інноваційна діяльність, комерційна діяльність, соціальна діяльність, але все починається з визначення місії підприємства.

3.1 Місія підприємства

Місія у концентрованій формі виражає зміст існування фірми, її придназначення. Місія повинна відображати інтереси шости суб,єктів, а саме:

-   влісника підприємства (товариства);

-   співробітників підприємства;

-   покупців;

-   ділових партнерів;

-   місцеого суспільства;

-   суспільства у цілому.

Взагалі місія підприємства повинна вироблятися з урахуванням таких факторів:

-   історія підприємства;

-   існуючий стиль поведінки;

-   становище середи існування;

-   ресурси підприємства;

-   відмінні особливості підприємства.

У розшифровці місії повинні бути відображені характеристики підприємства, такі як: цільові орієнтири, сфера діяльності, філософія фірми, можливості і способи здійснення діяльності підприємства.

Отже місія створюється для:

-   вона дає уявлення суб,єктам зовнішнього середовища що собою являє підприємство, до чого прагне, якими засобами воно володіє;

-   місія співдіє формуванню об,єднання усередені підприємства та утворенню корпоративного духу;

-   місія створює можливості для більш діючого управління підприємтсвом.

Хотілося б  відмітити, що місію організації чи підприємства не слід прлутати з ціллю діяльності фірми.

Якщо місія задає загальні орієнтири направлення, функціонування організації, виражає зміст її існування то конкретні кінцеві умови до яких йде підприємтсво фіксуються її цілями. Таким образом ціль, це конкретний стан окремих характеристик підприємства. Цілі є початковою точкою планування, вони лежать у основі побудови організаційних відносин, на цілях базується система мотивації. Цілі це початкова точка відліку у процесі котролю.

3.2 Структура управління підприємством

Господарські функції і права акціонерного товариства як суб,єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

Акціонерне товариство є підприємством з найбільш складною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об,єктом і суб,єктом права колективної (спільної) часткової власності акціонерів, права на частки якої за загальним правилом є трансферними, можуть вільно пеедаватися ними іншими особами.

З урахуванням такої особливості даного виду спільної часткової власності світова теорія акціонерного товариства виробила три основних принципи організації управління товариством, які традиційно застосовуються загальним і статутним акціонерним законодавством та практикою.

Перший принцип – це розмежування компетенційними, правовими нормами (законодавчими, статутними) функцій колективного власника (акціонери) і функцій колективного власника (акціонери) і функцій централізованного управління діяльністю товариства. Даний принцип втілює організацію і виражає діяльність та управлінську компетенцію вищого органу товариства, яким закон визначив його загальні збори.

Другий принцип – централізація керівництва поточною (звичайною ) діяльністю товариства в руках компетентного виконавчого органу на чолі з керівником, який без доручення діє від імені товариства. Централізацію втілюють і виражають виконавчі органи, якими закон за загальним правилом визначив правління товариства, голову і членів правління. Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи, наприклад, рада деректорів, президент. Це виконавча управлінська влада в товаристві, яка складається з посадових осіб. Згідно з відповідно. Статтеє Закону України “Про господарські товариства” головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Третій ринцип – вищиго і постійного поточного контролю акціонерів (як засновників і співвласників товариства) за управлінською та фінансовво-господарською діяльністю правління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні сфери традиційно розділені. Тому товариство, за загальним првилом, має два контрольні органи – вищий контрольний і контрольний.

Вищий контроль управлінської діяльності правління товариства здійсноє спостережна рада товариства. Це незалежна від правління контрольна влада, яка є однією з форм реалізації економічної влади колективної власності акціонерів.

Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія товариства, яку обирають загальні збори з числа акціонерів. Голова і члени ревізійної комісії є посадовими особами.

В законодавстві функції та компетенцію органів товариства врегульовано методом виключення. Відповідно діє відкритий перелік питань компетенції загальних зборів.

Функції, компетенція та порядок діяльності загальних зборів врегульовані безпосередньо Законом “Про господарські товариства”. Залежно від змісту їх функції треба кваліфікувати на організаційні та фінансово-господарські. Схема кваліфікації функцій загальних зборів зображена на рисунку 1.

			Функції загальних зборів відкритого акціонерного товариства

 

Рис. 1 Загальна схема кваліфікування функції загальних зборів акціонерного  товариства

Правління є органом управління товариства, який здійснює оперативне управління його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визначають персональний склад правління, стратегію його діяльності. Оперативне управління товариством передбачає, що правління вирішує усі питання, в тому числі делеговані зборами, діяльності товариства, крім питань компетенції зборів та спостережної ради.

Посадовими особами правління є голова та члени. Відповідною статтею Закону України “Про господарські товриства” введені обмеження щодо посадових осіб товариств. Ці посади не можуть займати члени виборних органів грмадських організацій, військові, посадові особи органів прокуратури, суду, служби нотаріату, а також органів державної влади і управління, які контролюють діяльність товариств.

У правовідносинах товариства правління діє від його імені в межах закону і статуту.

Голова і члени правління обираються або призначаються залежно від того, як це визначено статутом.

Спостережна рада товариства є органом, який реалізує законодавчі і статутні контрольні функції та повноваження акціонерів як колективного власника. Призначення цього органу і мета діяльності – захист інтересів акціонерів.

Функції спостережної ради поділяються на контрольні в сфері управління та контрольні в сфері господарської діяльності товариства. У першій сфері рада затверджує голову правління, за його поданням – членів правління, аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій сфері рада розглядає і аналізує звіти правління, ревізійної комісії товариства; аналізує дії правління щодо реалізації інвестиційної, технологічної та цінової політики, додержання товариством номенклатуори товару (послуг); є ініціатором позачергових ревізій та аудиторських пеевірок господарських і фінансових результатів роботи підприємства; вносить засновнику і зборам пропозиції з питань діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товарисвта.

Рада підзвітна засновникові і зборам. Вона подає їм річний звіт про свою роботу. При визнанні цими органами роботи ради незадовільною вони подають комісії пропозиції про зміни у складі ради. Утримується рада за рахунок акціонерного товариства.

3.3 Виробничо-фінансові плани підприємства

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство (товариство) передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об,єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно викоритовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидко вирішувати різноманітні завдання управління.

Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об,єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування є система об,єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування.

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для: різних підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи; різних періодів часу – довго-, середньо-, та короткострокові. Кожний вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники.

В залежності від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне і поточне.

Перспективне планування на товаристві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове.

Довгосроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства.

Найважливішими складовими елементами середньострокового плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура виготовлювальної продукції, більш конкретні інвестиційні та фінансові показники. Середньостроковий план – це більш деталізований стратегічний план на перші роки діяльності товариства.

Поточне планування полягає у розробці планів на всіх рівнях управління товариством та по усіх напрямках його діяльності, а також планів на більш короткі періоди (квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, яке являє собою календарне ув,язування виробничого процесу між структурними підрозділами із врахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу (схема взаємодії основних блоків процедури розробки планів діяльності товариства зображена у додатку 4).

Ядром (визначальною ланкою) системи планів товариства виступає його стратегія розвитку.

Планування діяльності товариства здійснюється за допомогою різних методів, а саме:

-   ресурсний метод – із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись при монопольному становищі товариства або при слабо розвинутій конкуренції;

-   метод екстраполяції – заснований на динаміці різноманітних показників діяльності товариства у минулому;

-   інтерполятивний метод – товариство встановлює ціль для досягнення в майбутноьму і виходячи з неї визначає довжину планового періоду та проміжні планові показники;

-   спробно-статистичний метод – передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки;

-   балансовий метод – ураховується узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для їх задоволення;

-   інші методики.

4.    Гарантування прав акціонерам

4.1  Мероприємства по гарантуванню прав акціонерам

Відкрите акціонерне товариство, як вже зазначалося вище, має право випуску облігацій, акцій та інших цінних паперів відповідно до законодавства Украіни “Про цінні папери та фондову біржу”. Отже випускаючи відповідні цінні папери та залучаючи акціонерів товариство бере на себе відповідальність по відповідним гарантіям. Відкрите акціонерне товариство повинно проводити відповідні мериприємства по гарантуванню прав своїм акціонерам, серед яких наступні:

-   мероприємства по одержанню інформації про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов,язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

-   мероприємтва щодо ознайомлення акціонерів з віробничо-фінансовими планами підприємства;

-   мероприємсва щодо ознайомлення акціонерів з результатами перевірки фінансової діяльності товариства, яка здійснюється державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями.

4.2 Захист прав акціонерів при реорганізації підприємства

Реорганізація відкритого товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу у порядку, передбаченому чинним законодавством Украіни.

Страницы: 1, 2, 3