Якщо дата подання
звітності збігається з неробочим (вихідним або святковим днем), термін подання
переносять на перший після вихідного робочий день.
1.2.
Якісні
характеристики бухгалтерської звітності
Для подання і сприйняття
інформації найзручнішою є таблична форма. Саме тому всі звітні форми (у тому
числі й примітки до фінансової звітності) подано у вигляді таблиць.
Основний елемент форм
фінансової звітності – стаття. Кожна стаття відповідає конкретному виду об’єктів обліку (активів, зобов’язань, капіталу, витрат, доходів
тощо). Як правило, стаття – це один рядок, що має свій код (умовну позначку),
який складається з трьох цифр. У балансі деякі статті складаються з трьох цифр.
Наприклад, стаття “Нематеріальні активи” має три рядки (їх коди 010, 011, 012).
За економічним змістом статті об’єднано в розділи та частини.
В українському
варіанті фінансових звітів (на відміну від міжнародної практики, де статті
звітів визначають самі підприємства, керуючись при цьому принципами складання
фінансової звітності) найменування статтей (показників), а також коди рядків
стандартизовано (встановлено відповідними стандартами) і в усіх формах
відображено в графах 1 і 2. Решту граф призначено для заповнення показниками
підприємства, яке звітує. Причому в різних формах звітності для заповнення
призначено різну кількість граф. У балансі (форма № 1) їх дві:
-
в одній
(графа 3) відображають показники на початок звітного періоду;
-
у другій
(графа 4) – на кінець того самого звітного періоду, тобто
на дату складання балансу.
У звіті про
фінансові результати (форма № 2) і у звіті про рух грошових коштів (форма № 3)
наводять показники як за звітний, так і за попередній
періоди. Отже, забезпечують порівнянність показників –
одну з якісних характеристик фінансової звітності, передбачених п.14
П(С)БО 1. Але у звіті про фінансові результати для заповнення призначено дві
графи, а в звіті про рух грошових коштів - чотири, оскільки в кожній статті (як
за звітний, так і за попередній періоди) потрібно подати дані про надходження
та витрати. У звіті про власний капітал (форма № 4) кожна графа відповідає
одному з видів капіталу (статутний, додатковий, резервний тощо). А в примітках
до річної фінансової звітності (форма № 5), що складається з кількох автономних
розділів, у різних розділах різна кількість граф.
Як правило, графи
“на початок звітного періоду” і “за попередній період” заповнюють шляхом
простого перенесення до них показників із звітних форм за відповідний період.
Але у деяких випадках ці показники слід відкоригувати. Зокрема, “шляхом
коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року”
відображають:
-
виправлення помилок, допущених під час складання
фінансових звітів у попередніх періодах (п.4 П(С)БО 6);
-
вплив
зміни облікової політики на події та операції минулих періодів (п.12 П(С)БО 6).
Загальну суму
коригувань відображають також у рядку 050 (із розшифровкою за видами коригувань
у рядках 020, 030 і 040) звіту про власний капітал у графі 8 “Нерозподілений
прибуток”.
Пунктом 10 П(С)БО
1 встановлено певні критерії, яким повинна відповідати стаття, для того, щоб
була підстава відобразити її у фінансовій звітності. Такими критеріями
визначено:
-
наявність
ймовірності надходження і вибуття майбутніх економічних вигід, пов’язаних з цією статтею;
-
можливість
достовірної оцінки статті.
Ці самі критерії
застосовують і для визнання відповідних об’єктів обліку (основних засобів, запасів, зобов’язань, доходів, витрат тощо) з метою
відображення їх у бухгалтерському обліку. Це означає, що до фінансової
звітності включають (у вартісному вираженні) ті об’єкти, які раніше вже було відображено
в бухгалтерському обліку. Джерелом інформації для складання фінансових звітів є
дані бухгалтерського обліку: сальдо й обороти за рахунками та субрахунками,
деякі показники аналітичного обліку. Тому такою важливою є узгодженість між
Планом рахунків і статтями фінансових звітів.
Складанню звітів
повинен передувати аналіз усіх показників, які до них входять. І якщо якісь із
них не відповідають зазначеним критеріям, необхідно виконати відповідні
коригування.
Крім того,
фінансові звіти повинні відповідати певним якісним характеристикам.
Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До них належать:
-
дохідливість
і однозначність тлумачення (за умови, що користувачі мають достатні знання і
зацікавленість у сприйнятті інформації, яка міститься у фінансових звітах);
-
доречність
і достовірність інформації. При цьому доречною вважають інформацію, яка “…впливає на
прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та
майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому”, а
достовірною вважають інформацію, яка “…не містить помилок та перекручень, які
здатні вплинути на рішення користувачів звітності”;
-
порівнянність,
можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, а також
фінансові звіти різних підприємств.
Конкретний зміст
статтей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1 визначено відповідними
положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Щоб фінансова
звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:
·
підприємство;
·
дату
звітності та звітний період;
·
валюту
звітності та одиницю її виміру;
·
відповідну
інформацію щодо звітного та попереднього періоду;
·
облікову
політику підприємства та її зміни;
·
консолідацію
фінансових звітів;
·
припинення
(ліквідацію) окремих видів діяльності;
·
обмеження
щодо володіння активами;
·
участь у
спільних підприємствах;
·
виявлені
помилки минулих років та пов’язані з
ними коригування;
·
переоцінку
статей фінансових звітів;
·
іншу
інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).
Інформація про підприємство, яка
підлягає розкриттю у фінансовій звітності, включає:
-
назву,
організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де
зареєстроване підприємство, адресу його офісу);
-
короткий
опис основної діяльності підприємства;
-
назву
органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його
материнської (холдингової компанії);
-
середню
чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.
1.3.
Принципи
підготовки бухгалтерської звітності
Принципи ведення бухгалтерського
(фінансового) обліку у світовій практиці регулюються положеннями (стандартами),
які розробляють професійні організації бухгалтерів. При цьому вони мають
рекомендаційний характер та грунтуються на концептуальній основі складання та
подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.
В Україні основи нової
системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України “Про бухгалтерський
облік і фінансову звітність в Україні” та конкретизовано в національних
положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади застосування
нового Плану рахунків бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських
операцій викладено у відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського
обліку.
Закон надає підприємствам
право самостійно визначати обліку політику та розробляти систему і форми
внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю. Отже,
держава встановлює правила й процедури обробки економічної інформації та
складання фінансової звітності тільки для зовнішніх користувачів.
Загалом, ознайомившись з нововведеними
принципами бухобліку та звітності, які передбачені МСБО, можна вважати, що
українські бухгалтери керувалися ними у своїй практичній діяльності задовго до
їх письмового викладу. Але робили вони це неусвідомлено, оскільки вітчизняні
підручники і посібники з бухгалтерського обліку не містили словесного опису
принципів, тоді як західна бухгалтерська школа дає майбутнім бухгалтерам ці
відомості вже з перших днів їх знайомства з предметом.
Майже усі перелічені у МСБО
принципи не є абсолютно новими для вітчизняних бухгалтерів, окрім хіба принципу
обачності.
Сутність принципу
обачності полягає у виборі бухгалтером такого методу оцінки, який дозволяє
уникнути заниження у фінансовій звітності витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів
і доходів.
Дотримання цього
принципу поки що не дуже властиве українським підприємствам. Можна сказати, він
діє навпаки. Підприємці прагнуть показати у звітності якомога більше витрат і,
відповідно, менше доходів з метою мінімізації податкових платежів, оскільки до
користувачів фінансової звітності в основному зараховують переважно податкові
органи. Щодо інших користувачів (інвесторів, партнерів по бізнесу, клієнтів,
постачальників) то, як правило, вони не виявляють серйозної зацікавленості в
отриманні достовірної фінансової інформації про підприємство. Тому керівники
підприємств і не прагнуть показати своє підприємство у вигідному світлі. Інакше
кажучи, немає інтересу до інформації – немає і потреби у її розкритті.
Потреба у
мінімізації податків поки переважає над потребою надавати об’єктивну інформацію про стан справ.
На відміну від
українських, американські та західноєвропейські бізнесмени прагнуть прикрасити
показники фінансово-майнового стану своїх підприємств, оскільки для них
набагато важливіше показати користувачам фінансової звітності, що бізнес
розвивається успішно, фінансовий стан стійкий, зобов’язання в нормі, рентабельність
висока. Усе це обіцяє інвесторам та акціонерам високі відсотки та дивіденди.
Щодо решти
принципів, то вітчизняні бухгалтери користувались ними і раніше, бо без них
облік був би неможливим, тому вони й принципи (засади, база). Саме до таких
принципів належать: автономність, безперервність, історична собівартість,
єдиний грошовий вимірник тощо.
Сутність принципу
автономності полягає у тому, що активи, капітал і зобов’язання підприємства повинні
розглядатися окремо від активів, капіталу, зобов’язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і зобов’язань власників цього підприємства,
оскільки бізнес є самостійною, відокремленою від засновника субстанцією.
Принцип
історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на баланс активів їх слід
оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто за
собівартістю, яка склалася історично. Решту методів оцінки активів (ринкова
вартість, справедлива вартість тощо) слід застосовувати лише у випадках, колі
такі витрати неможливо визначити з високим ступенем достовірності або коли
оцінка активів за їх історичною собівартістю не відповідає економічній
доцільності їх придбання.
Сутність принципу
єдиного грошового вимірника полягає у тому, що вимірювання й узагальнення
усіх операцій, що їх проводять у регістрах бухгалтерського обліку, здійснюються
в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют підприємство
має у своєму розпорядженні. Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство
зареєстровано. Це означає, що неможливо підсумовувати українські гривні з
американськими доларами під час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі
валюти приводяться до однієї.
Основне завдання принципу
превалювання змісту над формою полягає у тому, що облік всіх господарських
операцій (реєстрацію фактів господарського життя) слід здійснювати відповідно
до сутності цих операцій та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх
юридичної форми.
Такий принцип
як безперервність можна розглядати подвійно: власне як принцип і як умову
(припущення). У міжнародних стандартах безперервність бухгалтерського обліку
розглядають саме як припущення.
Безперервність
полягає у тому, що оцінка активів і зобов’язань здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства
продовжуватиметься необмежено довго і його ліквідація в недалекому майбутньому
не очікується.
Поряд з тим,
безперервність бухгалтерського обляку полягає не тільки в тому, що підприємство
діє необмежено довго і продовжуватиме діяльність у осяжному майбутньому, а й у
тому, що наслідки операцій, що їх відображають на рахунках, можуть правильно
визначатися лише з урахуванням наслідків попередніх операцій. Інакше кажучи,
кінцеве сальдо не може бути визначене без урахування початкового сальдо. У
сальдовому балансі ніколи не буде рівності, якщо хоча б один, відмінний від
нуля, залишок не буде враховано у загальному підсумку валюти балансу. При цьому
не має значення переривало підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час чи
ні. Сальдо – обороти – сальдо тощо – це безперервний ланцюг.
Якщо принцип
безперервності розглядати як умову тривалості, то його значення полягає у тому,
що підприємство діятиме необмежено довго і в близькому майбутньому не
очікується його ліквідація. А у випадку, наприклад, банкрутства активи може
бути переоцінено за ліквідаційною вартістю для більш швидкого їх продажу, щоб
можна було розрахуватися з кредиторами.
Принцип
нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому, що ддя визначення
фінансового результату звітного періоду необхідно зіставити доходи звітного
періоду та витрати, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому
доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення,
незалежно від часу надходження і сплати грошей. Інакше кажучи поняття доходів і
витрат не потрібно ідентифікувати з грошовими потоками. Цей принцип,
передбачений МСБО, не є для нас новим, оскільки уже в процесі обліку ми
зіставляємо отримані доходи та понесені на них витрати. Суттєву роль цей
принцип відіграє в американському обліку, тому що американці користуються ним
тільки під час підготовки фінансових звітів, оскільки доходи і витрати вони
відображають за фактом оплати.
Принцип
періодичності
припускає розподіл діяльності підприємства на певні проміжки часу з метою
складання фінансової звітності. Вітчизняний облік передбачає поділ звітності на
періодичну (місяць, квартал, півріччя, 9 місяців) та річну. Обов’язкова подача фінансової звітності передбачає
квартальні періоди та річну.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|