Авторські новотвори в поезії П. Тичини

План

Вступ

Розділ І. Способи творення лексичних інновацій

1.1. Авторські новотвори як об'єкт дослідження

1.2 Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі

1.3 Способи творення авторських новотворів

Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П.Тичини

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Інтенсивне різноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XX ст. Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українській літературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного, економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновлення лексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів (Пашко - 1994; Русанівський - 1997; Януш - 1997; Мазурик - 2000; Кочерган - 2001; Стишов - 2003; Турчак - 2003).

Виділяється спеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення - лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню творчості письменників, чия творчість протягом тривалого часу була штучно вилучена з літературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій, через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним і об'єктивним. Поглиблюється дослідження особливостей оказіональної номінації у творчості класиків української літератури - Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Самійленка, П.Тичини та ін.

Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори - відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладні оказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функції яких зумовлені передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місце індивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національної мови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфіка оказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття, описуються особливості експресивних новотворів, розробляється лексикографічний аспект дослідження інновацій.

Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображають специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сфері оказіональної номінації.

Для успішного розв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення досліджень інноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а також аналіз результатів індивідуального словотворення як окремих письменників, так і груп авторів певних хронологічних періодів. Актуальним є порівняльно-зіставне дослідження специфіки оказіональної номінації у різних стилях сучасної української літературної мови, передусім у публіцистичному і розмовному, де це явище відбивається найбільшою мірою.

У 70-і роки здійснюються перші спроби лексикографічного опису індивідуально-авторських новотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого було включено понад 600 одиниць.

Актуальність теми: джерела виникнення неологізмів бувають різні. Причому, в одних випадках появу нового слова помічає кожний, хтось з ним уперше зустрівся, а в інших - нові слова входять у вжиток багатьох носіїв мови так, що їх новизна залишається непоміченою.

Об'єктом дослідження: утворення новотворів в поезії українського письменника П.Тичини.

Метою дослідження: встановлення формально-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей авторських новотворів у поезії П.Тичини.

Розділ І. Способи творення лексичних інновацій

Мова надзвичайно чутливо реагує на зміни в соціальному житті народу. Йдеться не лише про назви на позначення нових понять; соціальні чинники приводять у рух закладені в систему мови потенційні сили, рухливішими, живішими стають «атоми» і в цілому організмі мови, і в окремих її мікросистемах.

Неологізми (гр. neos “новий” і logos “слово”) - слова, а також їх окремі значення, вислови, які з'явилися в мові на даному етапі її розвитку й новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми) [6].

Неологізми називають лексичними інноваціями. На думку О.Сербенської, інновації - це “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох” [7].

Фактори, які спричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи:

1) позамовний - потреба дати назви новим предметам і явищам;

2) інтралінгвальний - для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками - тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інше.

Неологізми поділяються на лексичні й семантичні.

Семантичні неологізми - це нові значення, які розвиваються в словах, уже наявних у мові (меню, фанера, піратство).

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.

Авторські неологізми, які називають стилістичними, індивідуально-авторськими, оказіоналізмами, становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми ввійшли до літературної мови.

Переважну більшість неологізмів становлять слова, утворені з власне українських словотворчих компонентів - з основ широко вживаних українських слів за допомогою звичайних для української мови суфіксів і префіксів, подібно до вже існуючих в українській мові форм. Такі неологізми виникають в українській мові незалежно від будь-якого впливу інших мов, але нерідко поява їх зумовлена наявністю відповідних слів в інших мовах, зокрема в російській. У цьому випадку слово іншої мови, як правило, теж нове, відіграє лише роль стимула для виникнення українського новотвору, тим часом останній виникає на грунті власне українських словотворчих компонентів - коренів, суфіксів. Префіксів.

За допомогою власне українських словотворчих засобів, нові слова - як кальковані за зразками інших мов, так і цілком незалежні від іншомовних зразків - творяться в українській мові зовсім вільно. Можна без перебільшення сказати, що нові слова, не зафіксовані раніше в жодному словнику, виникають у живому мовленні щоденно. Це пояснюється тим, що в самій словотворчій системі української мови вже наперед закладена можливість утворення від будь-якого наявного слова за допомогою властивих українській мові словотворчих засобів нових слів, структурно подібних до тих, які були утворені раніше.

Вдало вжиті нові слова, які створюються поетами в кожному окремому випадку для чіткішого висловлення якоїсь певної сторони художнього образу, надають поетичним творам особливої свіжості, оригінальності, привабливості.

1.1 Авторські новотвори як об'єкт дослідження

Кожен письменник - носій літературної мови, але він і найактивніший творець національної мови в тому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що в особистісному відтворює багато разів пережите живе слово народу. Тому і є таким важливим і авторитетним слововживання письменника, коли йдеться про усталення мовностилістичної норми.

Мовотворчість відомих українських письменників неодноразово була об єктом вивчення мовознавців.

Індивідуально - авторські новотвори - важливий елемент твору. У них виявляється індивідуальність автора.

Коли говорять про місце письменника в історії національної мови, насамперед, мають на увазі взаємозв'язок між загально - народною мовою і мовою його творів. Художнє мовлення - двобічний процес. З одного боку, загальновживана мова є основою, будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого - талановитий майстер збагачує літературну мову новими значеннями чи відтінками значень слів, новими словосполученнями.

Таким помітним явищем в історії української літературної мови є творчість П.Тичини. Мова творів П.Тичини - це цвіт народного слова і подих нашої доби, тут взаємодіють найдавніші та найновіші слова.

Не в усіх творах П.Тичини спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю П.Тичини. Стимулюється воно ідейно - художніми, композиційними особливостями творів. Стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через усі твори П.Тичини.

Чи не найхарактерніша ознака індивідуального стилю П.Тичини - його словотворення. Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і це дає йому право на "експеримент" в естетичному освоєнні світу. Водночас неабияка роль в утворенні лексичних новацій належить і аналогії.

Новотвори П.Тичини - це яскравий публіцистичний мовний разок.

Серед них такі групи слів:

I. Індивідуально-авторські новотвори, що демонструють словотворчі можливості української мови. - це яскравий публіцистичний мовний зразок.

II. Запозичення з інших мов, які в тканині публіцистичного твору нерідко виступають як варваризми, є засобом інтелектуалізації мови, сприяють точному висловленню думки.

III. Узвичаєні в російській мові слова й вислови, які нерідко вживають українці. Це, здебільшого, назви реалій радянської доби, які в публіцистичних творах П.Тичини мають яскравий негативний відтінок значення.

IV. Просторіччя, які в публіцистичному стилі є незвичним явищем, бо сфера їх функціонування - усне мовлення. Однак вони є добрим засобом іронії, сатири, вживаються з оцінним значенням.

V. Уживання загальновживаної лексики в новому значенні.

1.2 Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі

Існують такі класифікації функцій оказіональних слів:

1) функція оказіонального слова знаходиться у прямій залежності від авторської мети;

2) матеріальна організація оказіоналізма і роль, яку він виконує, взаємозумовлені.

Менш експресивними є потенціоналізми, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від канонічних утворень. Відсутність експресії обумовлює і функцію таких слів - номінативну чи номінативно-оцінну.

Номінативна функція оказіональних слів полягає в найменуванні того, що важко передати, для чого у літературній мові не існує прямого визначення. У творенні інновацій як номінативних одиниць велику роль відіграє аналогія. Формуючись, оказіоналізм не проходить шлях від знака повідомлення до знака найменування.

Авторський новотвір - це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища.

На процес номінації впливають прагматичні фактори, які відбивають відношення оказіоналізму до того, що ним називається. У цьому випадку вони виконують номінативно-оцінну функцію. Експресія похідних оцінних значень зумовлена невідповідністю твірного значення похідному слову. Номінативно-оцінна функція найбільше притаманна композитам та юкстапозитам, які, порівняно з простими словами, мають пізнавально-оцінну сему. Номінативно-оцінна функція інновацій тісно пов'язана з функцією образності, але стосовно останньої є первинною.

Оказіональне слово є одним із засобів створення гротеску, комічної, версифіації, тому воно активно використовується поетами як засіб стилізації, тобто виконує стилістичну функцію. На стилістичну визначеність оказіонального слова впливають декілька факторів: семантичне забарвлення твірної основи, від якої утворений оказіоналізм, словотвірна модель, за якою він побудований, контекст і мовленнєва ситуація, яка уточнює його значення.

Так, уплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає в тісному зв'язку внутрішньої форми слова з семантикою лексичних інновацій.

Одним із засобів формування авторського стилю є застосування авторського словотвору - оригінального комбінування різностилістичних узуальних морфем при творенні новотворів-іменників. Порівняно зі словотворчими, морфологічні засоби стилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це випадки оказіонального використання категорії числа.

Виступаючи джерелом мовленнєвого новаторства, оказіональні слова використовуються з художньо-виражальною метою і виконують експресивну функцію. Враховуючи характер експресії, розмежовують експресивно-оцінні та експресивно-емоційні утворення. Оскільки більшість оказіоналізмів називає явище з погляду емоційного сприйняття реципієнтом зображуваного, то головною метою таких утворень є вплив на нього. На експресивність новотворів впливає насамперед незвичайна природа їх виникнення, а також експресивна насиченість морфем, які беруть участь у їх творенні.

До формально виражених засобів підвищення експресії належать передусім суфікси, які, приєднуючись до емоційно нейтральних основ, посилюють експресивність новоутвореного слова.

Додатковими експресивними відтінками супроводжуються значення оказіональних слів, які утворюються шляхом комбінування кількох префіксів.

Яскраве експресивно-емоційне навантаження мають слова, утворені шляхом міжслівного накладання або контамінації, які, на відміну від канонічних слів, мають зовсім іншу природу творення.

Художньо-образні завдання твору реалізують авторські композити, які концентрують у собі семантику кількох слів і впливають на поетичний твір. Виступаючи мікрообразами контексту, композити та юкстапозити допомагають відтворити емоційно насичену картину: синьовиновий ранок; столезогостре життя; зеленоброве літо, держимордство, листя-їжаки.

Страницы: 1, 2