Албано-сербські протиріччя: історія виникнення і шляхи вирішення

4

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ КОСОВО В XIV СТ.

1.1 Косово під владою Османської імперії (ХIV ст. - 1878 р.)

1.2 Соціально - економічний і політичний розвиток Косово у кінці ХІХ ст., та під час першої Югославії

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК АЛБАНО - СЕРБСЬКИХ ПРОТИРІЧ, ТА ВАРІАНТИ ЇХ ПОДОЛАННЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

2.1 Загострення албано - сербських потиріч в другій половині ХХ століття

2.2 Шляхи вирішення проблеми в Косово

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Регіональні конфлікти у світі не припиняються протягом всієї історії людства. Соціальна, національна і конфесійна неоднорідність суспільства нерідко приводять до конфліктів. Конфлікти є невід'ємною частиною громадського життя. Протиріччя пронизують усі сфери життя: соціально-економічну, політичну, духовну. Одночасне загострення всіх цих протиріч створює кризу.

В силу свого географічного розташування Балкани відіграють ключову роль у транспортній мережі, яка з'єднує західну та південно - східну частини європейського континенту, а також Європу з країнами Середнього Сходу та Азії. Крім того саме тут пролягає єдиний водний шлях за вектором Захід - Схід.

Існує кілька причин, що спонукують людей різних національностей піднімати питання автономії і сепаратизму: расові, національні і релігійні розходження з глибокими історичними коренями, на які накладаються економічні причини і соціальна нерівність.

Не всі проблеми цього ряду вдається розв'язати мирним шляхом. Яскравий приклад тому албано - сербські протиріччя, він не тільки привернув увагу усього світу, але і втягнув у нього світове співтовариство, загостривши багато протиріч. Косовський конфлікт - це складова частина серії балканських конфліктів, пов'язаних з розпадом Югославії на самостійні держави.

Сучасні події на Балканах підігрівають в останній час інтерес до історії балканських народів. А особливо до історії виникнення албано - сербських протиріч. У відносоно невеликому, з географічної точки зору Косово зустрілися декілька світових релігій та багато різнобічних культурних традицій.

Актуальність даної теми полягає в тому, що албано - сербські протиріччя до цього часу залишаються не вирішеними, у прийнятній для всіх учасників конфлікту формі. Проголошення парламентом краю Косово, 17 лютого 2008 р. незалежності Косова, неоднозначно оцінюється, і самими учасниками конфлікту, і міжнародною спільнотою. З 15 червня 2008 р. набрала чинності нова конституція Косова, яку було одноголосно прийнято парламентом Косово 9 квітня 2008 року. А в січні 2008 р. Косово оголосило про створення власних збройних сил.

Незалежність краю визнали США, Японія і більшість країн Євросоюзу. Росія, Китай, Іспанія відмовилися визнати самопроголошену державу. Зокрема, Росія пообіцяла не допустити членства Косова в ООН. Україна досі не визначилася з реакцією на проголошення незалежності Косова. Міністр закордонних справ Сербії Вук Єреміч заявив на засіданні Ради Безпеки ООН, що Белград ніколи не визнає незалежність Косова.

Актуальним є і інтернаціональний характер проблеми. Саме тут з найбільшою гостротою перетнулися інтереси Заходу і Сходу, християнства та ісламу, Європи та Азії. Саме інтернаціональний характер протиріч, споріднює їх з багатьма ключовими протистояннями, що виникають в світі. Балкани завжди були і є важливим центром загальноєвропейської спільноти і разом з тим найбільш гарячою точкою. Саме тому до вирішення албано - сербських протиріч долучилась більшість країн світу і в тому числі Україна, яка направила своїх миротворців в регіон суперечок.

Мета кваліфікаційної роботи полягає в дослідженні історії виникнення, розвитку албано - сербських протиріч, та шляхів її вирішення. Виходячи з цієї основної мети, автор визначив такі завдання:

· Провести аналіз джерельної та літературної бази даної проблеми.

· Прослідкувати історію виникнення конфлікту.

· Вияснити причини, що впливали на виникнення та розвиток протиріч.

· Розглянути позиції які відстоюють сторони - учасниці конфлікту.

· Визначити аргументи які висувають та відстоюють албанці та серби.

· Означити позиції міжнародних організацій щодо конфлікту.

· З'ясувати можливі шляхи вирішення конфлікту.

· Зробити загальні висновки.

Хронологічні рамки. Враховуючи специфічність теми, початковим періодом дослідження доцільно вважати ХІІ ст., коли з'явилася історична назва сучасного Косова - Косово і Метохія. День проголошення незалежності Косова - 17 лютого 2008 р. автор кваліфікаційної роботи визначив, як кінцеву межу власного дослідження.

Історіографія проблеми. Сербо - албанські відносини є однією з «гарячих» тем нової балканської історії. В останні роки було багато написано про «албанське питання» в старій Сербії, тобто про албано - сербські відносини в Косово і Метохії, в південних областях Сербії.

Багато уваги приділяли вивченню даної проблеми, російські, а останнім часом і українські дослідники. Автором кваліфікаційної роботи була широко використана робота О.Я. Маначинського «Косово і Метохія. Історичні перехрестя. Історичні особливості, причина та генеза косовського конфлікту» [35]. В праці висвітлюються причин накопичення «конфліктного потенціалу» в Косово, що в кінцевому підсумку призвело до збройного конфлікту, вплив зовнішніх чинників, застосування збройних сил НАТО для врегулювання конфлікту, військово - політичні наслідки війни, також було використано ще декілька праць цього автора, а саме: « Косово - осередок напруженості Союзній Республіці Югославія » [36], «Югославия: приговор вынесен» [34].

Особливо автор критикує позицію західних держав щодо вирішення конфлікту « … через Балкани і Чорне море поширити свій вплив на Близький і Середній Схід та на Закавказзя» [35,36]. Крім того в монографії приділяється увага причині конфлікту між албанцями та сербами, та називаються особи, що мали відношення до конфлікту. Також автор наголошує на упереджене ставлення лідерів іноземних держав до сербів, та пояснює чому вони більш схильні підтримувати албанців..

Крім того в кваліфікаційній роботі використовувалось праця М.І. Рижкова та В.М. Тетьокіна «Югославская Голгофа» [43]. Автори однобоко висвітлюють становище в регіоні виправдовуючи дії сербів. У книзі відчувається ностальгія за втраченими сферами впливу Росії на теренах колишньої Югославії. Робота містить в собі багато документального матеріалу, особливо того, що стосується рішень уряду і керівництва Російської Федерації щодо подій в колишній Югославії, наводиться багато фотографічного матеріалу. Автори даної монографії акцентують увагу на тому, що до основних причин втручання іноземних держав в конфлікт. Автор цієї монографії наголошує на значимій ролі Росії в домовленостях про припинення вогню. В монографії досить чітко розкриті інтереси Росії на Балканах.

Досить цікавими є також роботи Т. Замятіної, яка постійно займається балканської проблеми, а особливо проблеми албано - сербських протиріч в Косово. Цей автор постійно друкується в журналі « Эхо планеты ». Зокрема в кваліфікаційній роботі використовувались такі її праці: «Ненависть в Косово густа как масло: (межнациональный кризи в Косово)» [17], «Бархатная революция» югославський варіант» [19], «Югославия. Огненное десятилетие» [18].

Крім О. Маначинського серед українських авторів, що займалися цією проблематикою, необхідно згадати праці: М. Александрова «Порохова діжка Європи: Югославський апект» [7], І. Денисенко «Сучасне балканське життя» [15], В. Самохов «Нова гаряча точка. Албанський сепаратизм на Балканах: Формування і сучасний стан» [44].

Варто відзначити, що при виборі своїх пріоритетів українські автори в переважній більшості схиляються до позиції, яка в цілому відповідає офіційній позиції України. Україна не визнала незалежність Косово. Президент Віктор Ющенко заявив, що Україна виходитиме з того, що для рішення про визнання або невизнання незалежності Косова для більшості країн ще потрібний час. Водночас у Косові перебувають 98 українських миротворців у рамках спільного україно - польського миротворчого батальйону Укрполбат багатонаціональної тактичної групи East сил KFOR - сили під керівництвом НАТО, відповідальні за забезпечення стабільності в Косові. Російські ж автори більше підтримують сербську сторону та піддають нищівній критиці позицію США та НАТО в Югославії [56].

Для більш ґрунтовного вивчення даної теми автор кваліфікаційної роботи документи але нажаль всі вони мають відношення, що до сьогоденного становища албано - сербських протиріч. Це перш за все «Нотатки з 5-ої конференції Міжнародної асоціації з вивчення релігії у Центральній та Східній Європі (Львів, 11-14 грудня 2003 р.)» [1], в котрій засуджується збройний конфлікт в Косово. Також було використано «Резолюцію союзу сербів Косово і Метохії» [6], де наголошується на постійну практику гноблення сербів, та приводяться факти що на думку союзу доводять права саме сербів на спірну територію [3]. Також було використано «Обращение Священного Архиерейского Собора Сербской Православной Церкви о Косово и Метохии», у якому визначено позицію сербів, що Косово є «…неотьемлимой частью территории Сербии» [4,1]. Також використано висновок спостерігачів Гаазького суду щодо подій в Косово. «Сувернитет предстанет пере судом»; використано і нотатки з ХІ Міжнародного Руського Народного Собору, а саме виступ Ієроманха Петра Драгойловича [3], Резолюция 1244 (1999), принятая Советом Безопасности на его 4011-м заседании[7]

Структура роботи: структурно дане дослідження складається з двох розділів, та підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури - 57. Загальний обсяг тексту - 63.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ КОСОВО В XIV СТ.

Для більш точного і повнішого розуміння сучасних подій в Південно Східній Європі необхідно, хоч приблизно знати генезис тих процесів, які призвели до конфлікту. Албанська та сербська історіографія доводять, що саме албанці, або серби мають найбільше історичних прав на Косово та Метохію. Вони жили тут, раніше інших, раніше за інших освоїли цю територію в господарському та культурному плані, спорудили тут історичні пам'ятки [18, 14].

Після розпаду Римської імперії вся територія сучасного Косова ввійшла в склад Візантійської імперії. До кінця VI століття Косово, як і більша частина Балканського півострова, було колонізоване слов'янами, які частково асимілювали, а частково витіснили, місцеве романізоване населення на узбережжя (іллірійці), або в гори (валахи або албанці).

Хоч Візантія і залишалася номінальним сюзереном територій, на яких розселилися слов'яни, влада належала місцевим вождям слов'янських племен, (жупанам), котрі на території сучасної Сербії, та сучасного Косово утворили напівдержавні утворення - жупанії. Хоча жупанії поступово об'єднувалися в невеликі князівства, процес утворення державності був досить повільний, через віддаленість територій, які були населені різними сербськими племенами, віддаленість від міст та центрів торгівлі, відсутність взаємних економічних зв'язків. В результаті на сербській території виділилось декілька центрів утворення державності, один з яких,знаходився на північ від сучасного Косово - в Рашке[24, 19].

Паралельно з утворенням держав проходив процес християнізації сербського населення. Почавшись в період правління Іраклія, хрещення населення Рашке та Косово в цілому було завершене приблизно IX столітті [28, 6].

У балканських народів відчуття релігійної приналежності та релігійної солідарності, і досі має велике значення. Цей фактор пояснюється умовами багатовікового чужоземного панування. Християнська православна церква відігравала і зараз відіграє помітну роль в консолідації сербського народу. Вона довгий час залишалася єдиною організацією, яка зберегла структуру і вплив, об'єднала на ґрунті релігійних принципів різні верстви і прошарки населення. Церква стала тією силою, в якій народ вбачав захисника своїх прав, берегиню культурної спадщини. Віками сербська православна церква виконувала не лише релігійні, а й громадські, а іноді і державні функції [28, 8].

Серби почали заселяти Балкани наприкінці VI - початку VII століття. В XII сторіччі як позначення регіону, населеного сербами, з'явилася історична назва сучасного Косово - Косово і Метохія. У VIII-XII ст. територія Косова і Метохії становила центральну частину Сербської держави. Косово - означає край чорних птахів, а метохіями називалися володіння православних монастирів у цьому регіоні. Відомий як «збирач сербських земель» легендарний князь Стефан Неманя в XII ст., об'єднав князівство Рашка (Стара Сербія), Косово і Метохію, ряд інших територій населених сербами, в одну державу. Формування єдиної держави сприяло розвитку сербської середньовічної культури, та укріпленню православ'я як провідної релігії.

Історичні, географічні, культурні, духовні, топонімічні та інші факти є переконливим доказом, що область Косово і Метохія була колискою сербської культури і держави з тих пір, як серби прийшли на Балкани. Те, що Сербська середньовічна держава мала дуже високий рівень розвитку, підтверджується також фактом, що в той час коли населення Лондона складало 2000 жителів, Ново Брдо мав 40 000 мешканців, багато хто з яких були шахтарями та ремісниками. Багато іноземців, включаючи саксів, жили в Ново Брдо [35, 8].

Область Косово і Метохія стала центром Сербської середньовічної держави в IX-XIV ст., коли виникли численні церкви і монастирі, а також єпархії (Приштинська - 1019 р.) і резиденції єпископів. Метохійське місто Печ, було центром Патріархії з 1346 по 1459 і з 1557 по 1766 роки. Найбільш важливі культурні та історичні цінності - монастирі Граканіца (1321 р.), Богородиця Левицька, Патріарший Печ і Високі Декані, як і затишки середньовічних міст Ново Брдо, Звецан чи Душанов Град. Скарби монастирів Декані, Граканіца і Патріарший Печ містять більш ніж 300 дорогоцінних рукописів і друкованих книг, а теж чимало інших пам'яток культури XII - XVIII сторіч.

В другій половині IX ст. розпочалася інтенсивна експансія болгар, на сербські землі. Косово стало ареною боротьби між Першим Болгарським Царством, Візантією і більш слабким сербським князівством Рашка. На початку X ст. Косово стає частиною Болгарської держави Симеона. Спроба відновити самостійність Рашки при Часлав'є завершилась невдало: до кінця X ст., Косово знову повернулося під владу болгар, визнавши своїм сюзереном царя Самуїла.

Та все ж в 1018 р. болгарська держава була завойована візантійським імператором Василем II, а Косово та Рашка, фактично вперше після IV ст., опинилась під контролем Візантії. Це призвело, до переміщення центру формування сербської державності в приморські області - в Дуклю, де в середині XI ст., утворилось сильне слов'янське князівство, котре при Констянтині Бодині підкорило Рашку і північне Косово [39, 15].

На початку XII ст., після смерті Констянтина Бодіна, Дуклянська держава розпалась. Косово знову стало ареною протистояння між відновленим князівством Рашка та Візантією. Переломним моментом цієї боротьби стало вступ на престол Рашки князя Стефана Немані, засновника династії Неманічей [35, 17].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7