5 жовтня курінь УПА захопив місто Козин на Рівненщині. Знищено ворожий гарнізон, спалено тюрму, здобуто продовольство, медикаменти, зброю.

8 жовтня сотня УПА провела переможний бій біля міста Володимерець. Здобуто зброю і справний танк. У жовтні-листопаді відбулися сутички на Самбірщині і Станіславщині.

Останні місяці 1943 року показали, що війна йде до завершення. Вермахт тріщав під могутніми ударами Радянської Армії, а союзники Німеччини після виходу з війни Італії хотіли розірвати стосунки. За таких умов командування УПА провело переговори з Бухарестом і Будапештом, низку локальних переговорів з командирами окремих частин і з'єднань угорців, італійців, словаків, румунів, латишів. З метою укладення угод про ненапад, підтримки УПА зброєю, в обмін на продовольство і спокійний прохід окупантів територіями підконтрольними повстанцями.

Тактичний характер мали переговори з німцями влітку і восени 1943 року. В обмін на зброю, спорядження, боєприпаси, обіцянки звільнити з тюрем лідерів організації і можливість загонам УПА переходити фронт, повстанці обіцяли дотримуватись нейтралітету при зустрічах з німецькими частинами, постачати вермахт розвідувальною інформацією і дезорганізовувати радянський тил. Однак з німецьких документів видно, що реально досягнуті домовленості не виконувались. Німці, як правило не давали зброї, мотивуючи це тим, що не відомо, яка інстанція має займатись передачею зброї, скаржились, що націоналісти продовжують роззброювати їхні підрозділи, нападають на обози, господарські об'єкти, своєю агітацією сприяють дезертирству з лав СС «Галичини» та української поліції. ОУН закидали німцям підрив економіки при відступі, грабунки населення, вивезення населення на примусові роботи до Німеччини, небажання звільнення політичних в'язнів.

В 1944 році переважали переговори між УПА і Німеччиною, тому між ними відбувались лише поодинокі зіткнення місцевих боївок. 9 січня 1944 року біля села Ліс огірки Кам'янець - Подільської області німці напали на українських повстанців. Партизани оточили німців, здобули в бою 3 автомашини з великим майном, 7 кулеметів, 2 міномети, 10 крісів, 30000 набоїв, 500 гранат, 3 радіоапарати.

В лютому під час облави в лісі коло Дубівлян відбувся бій між українською самообороною й німцями. Ворог втратив 8 вбитих, УПА - 3. Подібні збройні сутички упівських загонів з нацистами відбулися 5 березня в селі Садки, а 12 березня в селі Ягольнця Стара Чортківського району. 28 квітня в селі Новий Вербів Бережанського району.

9 квітня в селі Лукавець Сторожинецького району на Буковинщині знищено окупаційну залогу, зібране окупантами продовольство роздано людям. В квітні проведено визвольні акції на інших теренах Буковинщини: в селах Багна, Міліїв, Каратів, Чорноус.

Проходили бої німецьких підрозділів з УПА у Львівській області. Так, 11 травня великі німецькі сили повели наступ в селі Карів і Бандзін Рава-Руського району, де були розташовані відділи УПА. Загинуло 8 стрільців, 4 ранено, 40 потрапило в полон. В руки німців попало багато зброї і військового виряду, спалено 6 господарств. Втрати німців не відомі. При обстрілі з гармат села Бандзіна загинуло 3 стрільці, 2 поранено. Німці захопили магазини сотні Морозенка з харчами та одягом. Село спалили.

25 травня відбулися сутички під час облави, яку німці провели в лісі між селами Садів, Котів, Гранатів, Литва в Сорочинському районі. Загинуло 7 повстанців.

8 червня відбувся бій вояків УПА на горі Лопаті проти 2 німецьких та однієї угорської дивізій, який став найбільшою перемогою повстанців над німецькими військами. Українське військо здобуло велику кількість стрілецької зброї, ручних гранат, набоїв, амуніції. Втрати німців 150 вбитими і раненими, знищено вантажні автомашини Останній великий бій з німецькими військовими частинами звела УПА-Захід 9-16 липня 1944 року у Скільщині біля села Кам'янки і Липа.

Протинімецькі збройні акції УПА, які тривали від початку 1943 року до середини 1944 року не мали стратегічного значення і не впливали на хід боротьби між Німеччиною і Радянським Союзом. Вони лише обмежували діяльність німецької окупаційної адміністрації стосовно економічної експлуатації території Волині-Полісся, де знаходилась матеріальна база національного підпілля. Наказом від 22 серпня 1944 року по групі УПА «Захід» протинімецький фронт остаточно згортався. В наказі зазначалося, що німці з опущенням української території перестають бути для нас окупантом і головним ворогом. Наказувалося оминати сутичок з німцями, мадярами.

Отже, проблема внеску ОУН, УПА у антинациську боротьбу на території України є суперечливою і не однозначною. Стосунки українського національного підпілля і Німеччини зазнавали постійних змін, залежно від геополітичної ситуації. Однак за будь-яких умов оунівці намагалися діяти таким чином, щоб максимально використати обставини на користь боротьби за самостійну Українську державу. Коли інтереси України потребували співробітництва з Німеччиною - вони йшли на співпрацю, коли була необхідність поберегти сили, перебуваючи в стані нейтралітету, займали вичікувальну позицію, але коли обставини вимагали боротьби з рейхом, то УПА вела цю боротьбу самовіддано, безкомпромісно, масштабно. Від гітлерівців було визволено значні території, на яких переставала функціонувати німецька адміністрація, зривали поставки сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, вивозу населення в Німеччину, визволення полонених, захист населення від каральних дій… Тому цілком закономірно було б визнати, що ОУН, УПА зайняли свою почесну сходинку в ієрархії борців проти гітлерівського рабства.

4. Польський націоналістичний Рух Опору в Україні

4.1 Створення та боротьба польських підпільних організацій

На території Західної України крім радянських та українських національних сил діяло польське підпілля. Між цими силами були, як акти суперництва так і акти взаємодії на антинациському грунті.

На території Східної Галичини був створений «Дистрикт Галичина», який було приєднано до створеного на польській території Генерал-губернаторства. Волинь увійшла до Рейхскомісаріату Україна. Основна роль в польському підпільному русі належить Союзу збройної боротьби Армії Крайової - організації сформованої в листопаді 1939 року. У ЗВЗ-АК був мандат уряду Речі Посполитої в екзині. Згодом цей союз зріс до кількатисячної підпільної армії, яка підпорядковувала собі та об'єднала всі інші підпільні організації, які визнав польський еміграційний уряд.

Територіальна структура ЗВЗ-АК охоплювала: області, округи, під округи, інспектори, обводи, райони, осередки.

ЗВЗ-АК передбачав три етапи боротьби залежно від ситуації на фронтах і у самій окупованій країні. Це були: підпільна боротьба, період перед повстанням та загальне повстання. Повстання мало не лише визволити окуповану країну, але й забезпечити її територіальну неподільність.

ЗВЗ-АК очолював генерал Казімєж Савицький «Прут» та підполковник Владислав Філіпковський «Янка». У Львівському окрузі - комендантами були підполковники Владислав Смеричинський «Домб», Адам Маліновський «Роберт», Стефан Червінський «Стефан», полковник Людвік Чижевський «Францішек». У Станіславському окрузі - підполковник Ян Роговський «Влодзімєж», капітан Владислав Герман «Ноша». Тернопільському окрузі - капітан Мечислав Зенон Відаєвич «Черма», підполковник Францішек Студзінський «Сніба», капітан Францішек Гавроль «Дзірит». Волинському окрузі - майор Грунон Рольне «Аспін», полковник Казімєж Бондзінський «Либонь», підполковник Ян Войцєх Сіверський «Оліва». Володіли вони 18_ма зорганізованими районними інспекторами і 50_ма обводами, різними за чисельністю. У 1944 році особовий склад організації складав приблизно 40 тисяч чоловік.

Методи боротьби, використовувані Армією Крайовою:

1. диверсії;

2. саботаж;

3. терор.

Наприкінці 1941 року у складі розвідвідділу ГК АК був створений Східний відділ, який діяв у тилу німецького фронту. На дільниці «Україна» було створено кілька осередків, які вели розвіддіяльність. Вони здобували інформацію про чисельність, напрямки руху німецьких військ, яка передавалася союзникам та СРСР. До кінця 1943 року німецька контррозвідка фактично знищила усі ці осередки.

На території Волині та Східної Малопольщі, поряд з місцевими організаціями діяли перший подільський і другий київський сектори диверсійної організації «Вахляж». Це була саботажно-диверсійна організація, зокрема, друга дільниця «Вахляжу» діяла на комунікаційних шляхах: по лінії шосе - Рівне - Звягіл - Житомир - Київ, по лінії волинської північної залізниці Ковель - Сарни - Коростень - Київ та по лінії південної залізниці Рівне - Здолбунів - Шепетівка - Бердичів - Козятин - Фастів - Київ. Щоб не спровокувати німців на каральні дії проти польського населення Волині, керівники «Вахляж» передбачали, що саботажно-диверсійна діяльність повинна проводитись більш активно на територіях, які лежали на схід від довоєнного польського кордону. До складу організації входили «тихотемні» спеціально підготовлені у Великобританії кадри диверсантів. Однак діяльність цієї організації також була спаралізована німецькою контррозвідкою, а її члени увійшли до складу АК.

З квітня 1942 року на території дистрикту Галичина діяли осередки Звйонзека одвету. Ця організація була складовою частиною АК, але з метою безпеки мала власну мережу зв'язку і власні виконавчі структури. Її завданням було проведення саботажно-диверсійної діяльності і репресивних акцій у відповідь на дії німців на території Генерал-Губернаторства і приєднаних до Рейху земель.

На території Східної Галичини 1942 році були створені Батальйони Хлопські. У зв'язку з малочисельністю документів важко відтворити хід об'єднавчої акції між загонами БХ і АК та назвати точну кількість бехівців, які увійшли до складу АК. Відомо лише, що 14 квітня 1943 року у місті Львові на зборах представників Узгоджувальної комісії польських партій окружної комендатури БХ і АК було прийнято рішення про надання допомоги радянським партизанським загонам і про налагодження з ними співпраці. Тривалий час організаційну незалежність від АК на Львівщині зберігали ендеми та їхнє збройне формування - Національна організація воскова.

З військових організацій, організацій військового характеру, партій та політичних угрупувань, свої відділи організовували зокрема: БХ, НОВ, НСЗ,, ЗЙ, КН, ОВ-КБ, ООБ, ПОЗ, Унія, ЗОР, ТОВ, КОП, ПЛАН, ЗСП, «Меч і Плуг», «Збройне визволення», СОБ, ГЛ-ВРН, БО «Схід», Шаре шереги. Деякі з них користувалися широкою підтримкою серед місцевого населення. Найбільшим впливом володіли БХ, сформовані у восьмий округ Волинь та девятий округ Львів з Львівським, Станиславівським, Тернопільським підокругами. З національних організацій НОВ мала львівський округ, на правах обшару, натомість до територіальної структури НЗС входив Чотирнадцятий південно-східний округ, який фактично був ошаром та П'ятнадцятий волинський округ. У Львові організовували свої округи СОБ, ОВ-КБ, ЗЙ. Чисельність вищезгаданих організацій складала кілька тисяч. У результаті об'єднавчого процесу переважна частина з них увійшла до складу АК.

Поряд з військовою вертикаллю підпільної польської держави, свій адміністративний і виконавчий комітет у 51 повіті мали Окружні делегатури уряду на Волині та у Львові. Вони тісно співпрацювали з ЗВЗ-АК і політичними угрупуваннями СЛ, СН, ППС.

Основними завданнями Командування львівського обшару і волинського округу була підготовка до загального повстання. Згідно розроблених оперативних звітів №54 і №154 львівський обшар і волинський округ, що були висунені назовні повстанської бази, готувалися до того, щоб у зоні прикриття провести посилену диверсійну операцію і виступити проти українських зазіхань захопити Волинь і Східну Малопольщу зі Львовом. Додатково утворено райони і диверсійні центри для дій у час повстання. У 1943-1944 роках проведено понад 100 акцій на ешелони, залізничні рейки і мости.

Вершиною діяльності Армії Крайової стала операція «Буря». Спочатку вона планувалася, як посилена диверсійна операція проти відступаючих німецьких відділів. В дійсності перетворилася на збройне повстання, яке розвивалося поетапно зі сходу на захід. Його мета - заявити про прагнення боротися з німцями та самооборона у випадку нищення населення відступаючими силами ворога. Щодо Червоної Армії було заборонено вдаватись до збройних дій, за винятком самооборонного характеру. Політичне завдання «Бурі» - це представити радянській владі загони АК, як законних господарів даної території, як представника підпільної польської держави та польського уряду в екзині.

У січні 1944 року, округ Волинь першим з-поміж східних округів приступив до здійснення операції «Буря». Відділи АК спільно діючи з радянськими частинами у січні та лютому взяли участь у боях за Клесів, Сташів, Рівне.

Основний тягар акції взяла на себе 27_ма Волинська дивізія піхоти АК під командуванням підполковника «Оліви», яка налічувала близько 7 тис. чоловік. Маючи у своєму розпорядженні полкові з'єднання «Громада» майора Яна Шатковського «Коваля» під Ковелем та «Основа» капітана Казімєжа Жняка «Гарди» під Володимиром-Волинським, захопила територію приблизно 430 кв. км. Між залізничною лінією Ковель - Холм і шосе Луцьк - Водимир - Волинський, її західним кордоном був Буг, східним - спершу лінія Стир - Стохід, згодом річка Турія.

У другій половині березня дивізія встановила контакти з Червоною Армією і уклала попередню військову угоду. Отримала наказ розгорнути свої дії в районі Туриська, Олеська, Любомля та Володимира-Волинського, з метою відволікти радянські відділи, які тоді наступали на Ковель. Провела ряд агресивних дій, зокрема, наступ на Голоби, брала участь у здобутті Туриська і вела бої за захоплення мостів у Туропині і під Капітулкою.

З перших днів квітня 27_ма дивізія безперервно знаходилася на передовій лінії фронту. З'єднання «Громада» захищало ділянку фронту по лінії Замлиння - Штунд - Чмикос - Пустинка - Ставочки - Ставки - Оволочин.

Після того, як одиниці німецької армії перейшли до контрнаступу, становище дивізії погіршало. Невдачею закінчилися спроби з'єднання групи «Основа» та 56_го полку кінної піхоти захопити Володимир-Волинський та наступ «Громади» та 54_го полку кінної піхоти на Олесько, Ставочки, Овлочин. За цих обставин дивізія зайняла нові бойові позиції на північному краю Мосурських лісів і на півдні від Стенжариць до Лісок. В середині квітня рішучий наступ німецьких бронетанкових дивізій та піхоти призвели до того, що вона опинилася поза лінією фронту. Оточена з усіх сторін вела важкі бої, у ході яких загинув командир дивізії. Під час пробивання під Ягодином через залізничну лінію Холм - Любельський - Ковель, дивізія зазнала великих втрат і була частково розпорошена. Перебуваючи у Шацьких лісах вела боротьбу з угорцями та німцями. 21 травня вирвавшись з кільця вирішили перейти фронт на Прип'яті. 27 травня на радянську сторону пробилося з'єднання «Гарди», втративши 120 чоловік. За період від січня до червня 27_ма Дивізія провела понад 100 боїв, різних за масштабом.

На початку березня 1944 року був наказ розпочати операцію «Буря» в інспекторатах: Тернопіль, Золочів, Бережани тернопільського округу, інспектораті Коломия Станиславівського округу, які опинилися в прифронтовій зоні. 7-9 березня проведено координовану диверсійну операцію на шляхах Тернопіль - Красне, Тернопіль - Потутори, Броди - Красне, під Теребовлею. Виведено з дії 16 поїздів. У Тернополі зупинено 5 евакуаційних ешелонів. Здійснено ряд засідок на дорогах і руйнування телекомунікаційної мережі. Проведено бої у Тернополі і Микулинцях, надана допомога радянським відділам у боях за Броди. У квітні фронт зупинився на річці Стрий. Дії по здійсненню операції «Буря» призупинились до липня.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9