У предметів з кістки археологічного походження спостерігається розшарування та розтріскування маси. Особливо легко руйнуються кінці довгих трубчастих кісток, хребти та зуби.

У музейних приміщеннях, які не оснащені системою кондиціювання повітря, спостерігаються два типи мінливості температури і вологості: сезонні, пов'язані зі змінами пори року та періодами опалення, і добові, пов'язані з різкими змінами зовнішніх умов і кількістю відвідувачів.

Оптимальні параметри температури та вологості повітря можуть бути забезпечені системами кондиціювання повітря, а допустимі - системами опалення та вентиляції.

У будівлях, обладнаних лише системами опалення в зимовий та перехідні осінній та весняний періоди, температурний режим підтримується завдяки правильній роботі опалювальної системи. Повітряний режим забезпечується за рахунок організованого природного повітрообміну (провітрювання).

Недопустимі перерви в опаленні система опалення має легко регулюватися, щоб не допустити перегрівання повітря в приміщенні, що призводить до різкого пониження відносної вологості.

Необхідно стежити за чистотою батарей, протирати їх вологими ганчірками.

Дерев'яні решітки, якими в музеях закривають нагрівальні прилади, слід для зручності зробити знімними чи приставними.

. Система опалення в будівлях - пам'ятках архітектури, які раніше не опалювались, повинна забезпечити в зимовий період температуру всередині приміщень не вище + 50С .

Температурно-воложистий режим приміщень залежить від кількості відвідувачів, які виділяють певну кількість тепла, вологи, газів, тому для кожного музею повинна бути встановлена граничнодопустима кількість відвідувачів. При цьому необхідно враховувати забезпеченість музею інженерними системами (опалення, вентиляції, кондиціювання повітря). Граничнодопустима кількість відвідувачів установлюється як річна, так і добова.

Доступ відвідувачів у неопалювані музейні приміщення дозволяється тільки в теплий і сухий періоди року.

Зміна температурно-воложистого режиму, при якому зберігаються музейні предмети, здійснюється повільно і поступово.

При надходженні предметів до музею з інших місць особливе значення має їх поступова акліматизація в умовах проміжного режиму. Їх не можна розміщувати в шафах, скринях тощо до повної акліматизації.

Під час переміщення музейних предметів з одного будинку в інший або в інше місто необхідно передбачити створення умов, що забезпечують поступову акліматизацію предметів.

Бажано переміщувати музейні предмети за найбільш сприятливих погодних умов.

У приміщеннях, що не опалюються, зокрема, пам'ятках архітектури (палацах та культових спорудах), а також у приміщеннях, де відсутні системи вентиляції для нормалізації температурно-воложистого режиму та видалення застійного повітря зі шкідливими компонентами суворо дотримуючись правил провітрювання в різні періоди року. При цьому не допустимо безпосереднє попадання повітря на музейні предмети. Слід мати на увазі, що надмірне провітрювання в зимовий час може призвести до пересушення повітря, що небезпечно для предметів з органічних матеріалів.

Можливість і очікуваний результат провітрювання визначаються на основі аналізу співвідношення параметрів внутрішнього і зовнішнього повітря. На початку провітрювання необхідно визначити температуру, відносну вологість та вологовміст повітря у приміщенні та із зовнішнього боку приміщення. Температуру і відносну вологість повітря визначають за допомогою психрометра. Для визначення вологовмісту повітря користуються J-d - діаграмою або психрометричною таблицею (додатки №№ 39, 40, 41).

Провітрювання неопалюваних приміщень необхідно проводити в погожі дні, тоді, коли немає різкого розходження між зовнішньою температурою повітря і температурою всередині приміщення.

Підвищення і зниження температури повітря у приміщенні в процесі провітрювання не повинно бути більше ніж 20С.

Провітрювання неопалюваних приміщень весною передбачає поступове вирівнювання внутрішньої і зовнішньої температур. Провітрювання має проходити при постійному контролі вимірювальними приладами. Тривалі слабкі провітрювання краще зберігають стабільність режиму в залах, аніж короткі та інтенсивні.

Забороняється розташовувати поблизу вікон та кватирок відкриті музейні предмети з гігроскопічних матеріалів (олійний та темперний живопис, дерево, тканину, шкіру тощо).

4.2.2. Світловий режим

Однією з головних причин старіння матеріалів, з яких виготовлені музейні експонати, є вплив світла.

Шкідливість різних джерел світла за ступенем фотохімічного впливу на художні твори визначається величинами коефіцієнтів ушкодження (коефіцієнт відносної шкідливості КВШ):

* освітлення неба через віконне скло 11,4

* освітлення неба, покритого хмарами 5,0

* люмінесцентні лампи денного світла, на зразок ЛДЦ 4,3

* люмінесцентні лампи з подвійним шаром люмінофору 1,7

* лампа розжарювання 1,0

Найбільш шкідливим за фотохімічною дією є природне світло, характеристики якого істотно залежать від стану хмарного покриву, нахилу сонця над обрієм та ін. У зв'язку з цим необхідно обов'язково застосовувати різні світлозахисні пристрої.

Застосування люмінесцентних ламп, що мають високі складові ультрафіолетового випромінювання та потребують обов'язкової фільтрації короткохвильової частини спектра в музеях, картинних галереях, на виставках тощо не дозволяється, за винятком окремих випадків, погоджених з органами Державного пожежного нагляду.

Для широкого застосування в системах штучного освітлення музеїв рекомендовані лампи розжарювання загального призначення (типу В, Г, Б і БК ) та дзеркальні (типу ЗК, ЗС і ЗШ). Лампи можуть використовуватися тільки у світильниках закритого типу, що унеможливлює випадання частин лампи при її механічному руйнуванні в процесі експлуатації.

Для освітлення найбільш цінних з художнього боку експонатів варто використовувати джерела світла з підвищеними інактивними властивостями. Для цього рекомендується застосовувати низьковольтні галогенні лампи розжарювання з інтерференційними відбивачами, що пропускають інфрачервоні, але добре відбивають видимі випромінювання.

Особливо шкідлива дія світла в сукупності з вологою атмосферою, киснем та агресивними складовими повітря.

Музейні предмети за ступенем світлостійкості матеріалів, з яких вони зроблені, поділяються на три основні групи:

I група. Музейні предмети високої світлостійкості: скло, порцеляна, емаль, кераміка, мінерали, метали і їх сплави

II група. Музейні предмети помірної світлостійкості: олійний живопис, натуральна шкіра, дерево, слонова кістка, клейові фарби, лаки

III група. Музейні предмети низької світлостійкості: акварель, пастель, тканина, фарбована шкіра, деякі види стінного розпису, чучела, а також усі музейні предмети з паперу, особливо рукописи і фотографії.

Для забезпечення умов збереження музейних предметів в експозиційних виставкових залах, запасниках та ін. необхідно дотримуватися існуючих норм освітлення (додаток 42).

Для зниження руйнівної дії випромінювання систем музейного освітлення повинні запроваджуватися такі заходи:

* вибір і використання для штучного освітлювання найменш актинічних джерел світла

* обмеження і нормування освітлення експозиційних залів й запасників залежно від груп музейних предметів

* створення локалізованих систем освітлювання з урахуванням просторового розміщення зон експозицій у залах з використанням спеціалізованих приладів музейного освітлювання.

Контроль рівнів освітленості варто проводити люксметром. Переносні фотоелектричні люксметри призначені для виміру освітлення, що створюється лампами розжарювання й природним світлом.

У системах музейного освітлення обов'язковим є додаткова фільтрація світла для зниження його шкідливого впливу на музейні предмети.

У світильниках з лампами розжарювання необхідно використовувати як фільтр, що знижує інфрачервоне й ультрафіолетове випромінювання, скло поліроване теплопоглинальне ПШ, ТУ 21-23 (54)-б53-80 завтовшки 3 і 5 мм з тональними відтінками - бронзове, нейтральне, блакитне.

Ахроматичні за видовими властивостями музейні предмети (рукописи, фотографії, графіка, друковані тексти на папері та ін.) варто експонувати під жовтим фільтром, що зрізує ультрафіолетову і синьо-блакитну області спектра випромінювань. Освітлення монохромних музейних предметів світлом того самого кольору різко підвищує якість зорового ефекту і підвищує стійкість до впливу світла приблизно в 10 разів.

Нормування рівнів освітлення різних груп музейних предметів і створення умов зорового комфорту повинно здійснюватися за рахунок використання в системах освітлення експозиційних залів, крім загального освітлення та систем місцевого підсвічування. Місцеве освітлення використовується для світлового виділення одного чи групи предметів особливого характеру, освітлення зон експозицій з однотипними за світлостійкістю предметами, висвітлення стендів, шаф тощо.

Освітлення музейних предметів, розташованих у вітринах, забезпечується світловими приладами, винесеними з корисного обсягу вітрини.

Обмеження та регулювання освітлення в експозиційних залах та сховищах через віконні отвори досягається за допомогою спеціалізованих конструкцій, які мають назву сонцезахисних пристроїв (далі - СЗП).

Закордонна практика відрізняється застосуванням широкої розмаїтості конструкцій світлозахисних пристроїв, механізмів їх керування, застосуванням сучасних матеріалів з високим технічним дизайном. Прикладом сучасних СЗП можуть бути:

* вертикальні поворотні ребра з металу і пластмас розміром в один або кілька поверхів, з механічним чи автоматичним регулюванням, наприклад, фірми “Йозеф”, Німеччина “Леммер”, США

* регульовані маркізи із синтетичного матеріалу з механічним чи регулюванням з електроприводом, наприклад, фірми “Йохан Міллер”, Німеччина “Перко”, Швеція

* зовнішні металеві штори-жалюзі з електроприводом, наприклад, фірми “Звірі”, Великобританія “Трессер”, Швейцарія

* міжскляні і внутрішні регульовані штори-жалюзі з алюмінію на електроприводі з фотоелементом, наприклад, фірми “Хар'яваллан Кхайдін”, Фінляндія тип жалюзі “Катве”

* вертикальні міжскляні штори з полімерних матеріалів з механічним регулюванням, наприклад, фірми “Крілланд”, Німеччина

* горизонтальні міжскляні і внутрішні штори з полімерних матеріалів з механічним регулюванням, наприклад, фірми “Марккіноінт Ківісаарі”, Фінляндія штори Хак-мана з плівок Солар Скрин і синтетичної тканини Верасол.

Вибір того або іншого типу СЗП залежить від цілого ряду факторів: кліматичної зони розташування музею, орієнтації світлових отворів, фізико-хімічних властивостей експонатів та ін.

Горизонтальні СЗП (козирки, маркізи, жалюзі) ефективні в першу чергу для вікон, орієнтованих південь, а також можуть застосовуватися з східного та західного боку. Вертикальні СЗП (ребра, жалюзі) доцільні для світлових отворів, орієнтованих на північний схід і північний захід.

Для приміщень з несвітлостійкими музейними предметами повинні вибиратися найбільш ефективні СЗП.

Для зниження дії ультрафіолета, тепло- та світлопостачання через світлові отвори рекомендується використовувати інші різноманітні конструкції: екрани з полімерних плівок, штори тощо.

При кінозйомках, телевізійних передачах та фотографуванні в музейних приміщеннях необхідно дотримуватися застережних заходів. Джерела світла повинні розміщуватися не ближче ніж 4 м від музейних предметів, а світло потрібно вмикати на мінімальний час (не більше ніж 3-5 хв.). Неприпустимим є підвищення температури, де проводиться зйомка, більше ніж на 20С.

Дозвіл на кіно-, фото-, телезйомки дається при обов`язковій попередній згоді головного зберігача та згідно з порядком, установленим Міністерством культури і туризму України.

Зйомки ігрових фільмів у приміщеннях і на території музею та видача справжніх експонатів на кінозйомки категорично забороняється. Зйомки документальних фільмів дозволяються у виняткових випадках.

Дозвіл на подібні роботи для іноземних фірм і організацій дається Міністерством культури і мистецтв України.

Кіно- і телезйомки музейних предметів у незадовільному стані збереженості забороняються.

Теле- та кінозйомки проводяться без переміщення і розбирання експонатів.

При проведенні кінозйомок, телевізійних передачах і фотографуванні з метою збереження експонатів музеї зобов'язані забезпечити присутність електрика, зберігача і реставратора.

4.2.3. Забруднення повітря

Крім широковідомої дії змін температури і відносної вологості повітря, великий вплив на стан музейних предметів має газовий склад повітря.

Значну частину домішок повітря складають пил, дими різного походження, сажа. Пил з діаметром часток менше ніж 15 мк довгий час перебуває у зваженому стані і легко осідає на внутрішніх поверхнях, проникаючи крізь незначні щілини шаф і вітрин. Цей пил містить високий відсоток сажі і смол, що мають в результаті сорбції сірчистого ангідриду повітря кислу реакцію металів, що є каталізаторами процесів деструкції.

Усередині музею джерелами пилу є предмети інтер'єру і відвідувачі, однак це пил іншого складу - волокна різного походження, часточки тканин, гуми, шкіри. Хімічно вони можуть бути нешкідливі, але являють собою живильне середовище для розвитку мікроорганізмів і комах.

Сажа пошкоджує камінь. Надзвичайно шкідливі часточки кіптяви для тканин, оскільки їх важко видалити. У старих тканинах відбувається механічне руйнування структури волокон.

Слід пам'ятати, що у нових будівлях протягом двох років бетон і цемент виділяють аерозолі. Їхні частки мають ланцюговий характер і розмір менше ніж 100 нм, що дає змогу їм вільно проходити через мікропористі фільтри. Механізм утворення цих аерозолей не встановлений, але відомо, що їхні частки мають лужність, достатню для руйнування шовку, що втрачає блиск та міцність, знебарвлення пігментів, зміни складу олій, хвороби скла. Лляна олія твердне, стає крихкою та набуває коричневого забарвлення. Крім того, аерозолі, що виділяються з вогкого цементу, осідають на поверхні предметів, пошкоджуючи шкіру, живопис, тканину, папір.

Найнебезпечнішими для музейних предметів серед газових складових повітря є двоокис сірки, що утворюється в атмосфері при спалюванні різних видів паливних матеріалів: вугілля, газу, олій, нафти та ін. Газоподібний двоокис сірки зв'язується з твердими і рідкими частками, зваженими в повітрі, і стає складовою частиною аерозолів. Якщо ці частки рідкі (туман), газ розчиняється в них, а на твердих частках абсорбується. Таким чином, аерозолі з двоокисом сірки здатні проникати практично всюди.

Під впливом сонячного світла та радіації від штучних джерел світла в атмосфері утворюється триокис сірки (1:10 щодо двоокису сірки). При взаємодії з вологим повітрям двоокис й триокис сірки утворять сірчисту і сірчану кислоти. Окислювання двоокису сірки і перетворення її в сірчану кислоту відбувається як у повітрі, так і на поверхні предметів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10