У підсумкові графи заносяться дані про кількість другорядних, допоміжних, марних функцій по деталях, що дозволяє зробити попередній висновок про їхню необхідність.

Далі можна побудувати таблицю вартості деталей по кошторису чи найбільш важливим його статтям і оцінити вагомість функцій кожної деталі у взаємозв'язку з витратами на їхнє забезпечення. Це дозволить виявити можливі напрямки зниження витрат шляхом внесення змін у конструкцію виробу, технологію виробництва, заміни частини власного виробництва деталей і вузлів, заміни одного виду матеріалів іншим, більш дешевим чи економічним в обробці, зміна постачальника матеріалів, розміру їхніх постачань і т.д.

Угруповання витрат на функції по факторах виробництва дозволять виявити першочерговість напрямків зниження собівартості виробу. Такі напрямки доцільно деталізувати, ранжируя по ступені значимості, обумовленої експертним шляхом, і зіставляючи з витратами, вибирати шляхи здешевлення продукції. Для цього можна скласти таблицю:

Таблиця 2.6

Зіставлення коефіцієнтів значимості функцій і їхньої вартості (на прикладі ТОВ „ФЕРУМ”).

Зіставивши питому вагу витрат на функцію в загальних витратах і значимість відповідної йому функції, можна обчислити коефіцієнт витрат на кожну функцію. Оптимальним вважається Кз/ф =1. Кз/ф < 1 бажаніше, ніж Кз/ф > 1. При істотному перевищенні даного коефіцієнта одиниці необхідно шукати шляхи здешевлення даної функції (у нашому прикладі це друга функція).

Результатом проведеного ФВА є варіанти рішення, у яких необхідно зіставити сукупні витрати на вироби, що є сумою елементних витрат, з якою-небудь базою. Цією базою можуть, наприклад, служити мінімально можливі витрати на виріб. Теорія ФВА пропонує обчислювати економічну ефективність ФВА, що показує, яку частку складає зниження витрат у їхній мінімально можливій величині:

КВФА = Ср. - Сф.н. / С ф.н.,

де КФВА - економічна ефективність ФВА (коефіцієнт зниження поточних витрат); Ср - реально сформовані сукупні витрати; Сф.н. - мінімально можливі витрати, що відповідають спроектованому виробу.

На четвертому, дослідницькому, етапі оцінюються пропоновані варіанти розробленого виробу.

На п'ятому, рекомендаційному, етапі відбираються найбільш прийнятні для даного виробництва варіанти розробки й удосконалення виробу. З цією метою можна рекомендувати побудовати матричну таблицю:

Таблиця 2.7

Таблиця рішень по варіантах вибору виробів для виробництва.

З урахуванням значимості функції виробу, його вузлів, деталей і рівня витрат за допомогою ціноутворення, ґрунтуючись на знанні попиту на продукцію, визначається рівень її рентабельності. Усе це в сукупності служить меті ухвалення рішення про вибір до виробництва конкретного виробу чи напрямків і масштабу його удосконалення.

Методи технічного нормування. Істотну допомогу у визначенні й аналізі витрат на якість продукції можуть зробити методи технічного нормування. Вони засновані на розрахунку подетальних норм і нормативів матеріальних ресурсів (сировини, покупних комплектуючих виробів і інших видів матеріалів), розрахунку трудомісткості й інших витрат, що включаються в собівартість продукції відповідно до проектних розмірів, конкретної технології її виготовлення, збереження і транспортування, а також витрат на гарантійне і сервісне обслуговування. Для їхнього розрахунку використовуються методи мікроелементного нормування, нормативно-довідкові матеріали. Методи технічного нормування дозволяють досить точно визначити витрати як на новий виріб по його складовим, так і на удосконалення продукції.

Якщо підприємство переходить до виробництва нової продукції, що мала раніше аналог по споживчому призначенню і властивостям, то витрати на якість (Вя) можна визначити різницею між витратами на стару (Вст) і нову (Вн) продукцію: Вя = Вст - Вн

Якщо підприємство удосконалить якісні параметри виробленого раніше виробу, то витрати на якість можна визначити прямим розрахунком по відповідним нормах і напрямкам.

Ступінь взаємозв'язку між будь-якими характеристиками якості, що мають кількісне вираження, і витратами на нього чи ціною виробу в цілому як формою його вартості, у якій основну питому вагу займають витрати, дозволяє визначити коефіцієнт кореляції. Його можна обчислити по формулі:

де n - число пар даних; S(xy) називається коваріацією; x і y - два досліджуваних показники.

Коефіцієнт кореляції може приймати значення від -1 до +1. При r, близькому до 1, можна говорити про високий ступінь тісноти зв'язку між досліджуваними перемінними і навпроти: при r, близькому до 0, кореляція між ними виражена слабко. Якщо r = 1, усі крапки на діаграмі розсіювання будуть лежати на одній прямій. Якщо ж r = 0, кореляційний зв'язок між факторним і результативним показниками відсутній. Знак "+" чи "-" говорить про напрямок зв'язку - прямий чи зворотній. По наведеним формулах і даним табл. 2.8 можна знайти коефіцієнт кореляції.

Таблиця 2.8

Дані опитування покупців щодо додаткового укомплектування.

Дані наведені в таблиці про результати опитування проведеного фахівцями ТОВ „ФЕРУМ” як впливає комплектування автопричепів на попит на дану продукцію.

Додаткові необхідні розрахунки приведені в табл. 2.9. Тоді, підставивши отримані значення, будемо мати:

Звідси

Значення r, рівне +0,758, свідчить про наявність високої позитивної кореляції між укомплектуванням товару, що є одним з показників його якості, і ціною на нього, у якій утілені витрати на товар.

Таблиця 2.9

Показники для розрахунку коефіцієнта кореляції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6