Звідси основними етичними вимогами, що регламентують сам
процес вибору, є: непохитність ідейних позицій, з яких він повинен розглядати
всі питання боротьби із злочинністю; непримиренність до будь-яких порушень
закону; реалізація професійного обов'язку як етичного імперативу (вищої етичної
вимоги); недопущення формалізму, недбалості, байдужості і поспішності в
ухваленні рішень, байдужості до долі людини.[18]
Грубість, нестриманість, нетактовність не можуть бути
виправдані ніякими посиланнями на «неделікатність» області, в якій працює
прокурор, тим більше що насправді значна частина її діяльності охоплює
надзвичайно делікатну область людських взаємин. А в словнику української мови,
разом з іншими значеннями слова «делікатний», є і таке: «що вимагає обережної і
тактовної поведінки».
3. Етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних
сферах діяльності
3.1 Професійна етика слідчого
Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу
того, що він знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю,
зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому, щоб
спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими
владними повноваженнями, тобто правом одноособово вирішувати багато питань, що
виникають у процесі слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції
прокурора. Отже, на користь об'єктивності і оперативності, можливості гласності,
прилюдної критики дій слідчого обмежені.[10]
Слідчий - спеціаліст-юрист, обов’язком якого є розслідування
вчинених злочинів і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготовка
матеріалів кримінальної справи для розгляду справи в суді. від якості роботи
слідчого залежить не тільки дотримання прав та свобод людини під проведення
розслідування, але й досягнення його основної мети: прийняття справедливого
рішення у справі, що виявляється у виявленні та притягненні до кримінальної
відповідальності винних у вчиненні злочину чи, навпаки, в реабілітації
невинних. [11]У даний час посади слідчих є у штатах органів прокуратури,
внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо. Проведення слідства різними
органами визначено нормативними актами в залежності від тієї чи іншої категорії
справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх
оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в залежності від зібраних
доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли
вчиненню злочинів і відповідному реагуванні на них.
Особливостями цієї діяльності є те, що слідчий як
процесуальна фігура найбезпосереднішим чином стикається з досконалим злочином і
особою, підозрюваною (обвинуваченим) в скоєнні злочину. При цьому, як правило,
він випробовує активну протидію з боку зацікавлених осіб, нерідко вимушений
діяти в умовах конфліктних ситуацій, ухвалювати рішення в умовах риски,
вирішувати складні евристичні завдання.
Зважаючи на обмежену гласність слідства, в його руках на
певний період сконцентровані всі основні процесуальні функції: кримінальне
переслідування (звинувачення), захист (пошук не тільки викривальних, але і
реабілітовуючих доказів); дозвіл справи (звинувачення або припинення справи).
Для реалізації всіх цих функцій слідчий наділений дуже великими правами і
широкими владними повноваженнями, що дозволяють йому самому, як правило,
вирішувати всі питання, що виникають при розслідуванні, і самостійно ухвалювати
рішення.
Саме тому - до слідчого пред'являються високі етичні вимоги.
Ідейна зрілість і гарт, моральна стійкість і чистота, свідомість суспільної
значущості своєї діяльності і цивільної відповідальності за її результати - все
це допомагає слідчому знайти правильний шлях в найскладнішій і заплутанішій
ситуації, діяти завжди згідно закону і етичному боргу» .
Важливим тут є те, що реалізація владних повноважень слідчим
здійснюється в рамках процесуальних норм, що дають йому право вибору як
поступити. Слідчий завжди має певний тактичний простір. (Наприклад, він має
право, але не зобов'язаний, застосувати один з мерів припинення). Тому
цінності-норми грають істотну роль в діяльності слідчого і вплив на них його
моральних установок очевидно. При цьому цінності-норми завжди виступають в
єдності належного і реального (сутнього), тобто як винен, як міг поступити
слідчий і як він поступив в даній конкретній ситуації.
У цінностях-цілях виражаються етичні орієнтації і прагнення
слідчого. Добросовісна діяльність слідчого завжди направлена на благо
суспільства, служить високому цілям боротьби із злочинністю. Правовим і етичним
критеріями такої діяльності є точного і неухильного виконання слідчим законів.
Дотримання всіх принципів і норм кримінального процесу повинне вважатися
основним не тільки як професійний обов'язок слідчого, але і як його основний
етичний обов'язок. В цілому ж під етичним боргом слідчого розуміють сукупність
моральних обов'язків, виконання яких покликане забезпечити встановлення
об'єктивної істини по кожному злочину, що розслідується, реалізацію цілей
попередження і викорінювання злочинів, виховання громадян у дусі пошани і
виконання законів. Цінності-якості слідчого виявляються у вигляді стійких
елементів його моральної свідомості і доведення (як професійного, так і
повсякденного). Ці якості слідчого повинні характеризуватися наступними
компонентами: прагненням до істини, до торжества справедливості; гуманізмом, що
виражається в дбайливому, поважному, людському відношенні до особи, у поєднанні
з непримиренним відношенням до злочинності; принциповістю, строгістю, коректністю;
твердістю у відстоюванні своєї позиції, що поєднується з постійними сумнівами
усередині себе і, як наслідок, прагненням все перевірити, щоб уникнути помилки;
розумінням того, що твої помилки - це трагедія людей і колосальний моральний
збиток всьому суспільству.
При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхідно
виділити три види правил, які визначають поведінку слідчого при виконанні ним
своїх функціональних обов'язків у кримінальному процесі:
§ сутність, форма, зміст слідства; все
це визначається процесуальними законами і основними положеннями матеріального
права (кримінального, цивільного, адміністративного тощо);
§ методи, прийоми і тактика
розслідування, які дозволяють максимально ефектно, швидко і повно розкрити
злочин і викрити винних;
§ допустимість, законність застосування
вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого
з точки зору судової етики.
Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її
творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів
професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою
роботу на встановлення прихованої істини. Тут особливого значення набуває
талант, наполегливість, швидка реакція, холоднокровність, витримка, зосередженість,
творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання
слідчої роботи вимагає високої позитивної мотивації, готовності до напруженої
праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної
діяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень
працівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення
речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи
слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з
іншими учасниками і суб’єктами попереднього розслідування. Слідчі дії, що
викликаються потребою і дозволяються законом (деякі за згодою суду), допускають
вторгнення слідчого в особисте життя осіб, допускають порушення ним, охоронюваних
конституцією, прав і свобод. Тому, на перший план виступають етичні вимоги, що
вимагають поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і,
звичайно ж, конфіденційність.[10]
Говорячи про роботу слідчого, не слід відкидати також спроби
тиску на нього з боку «зацікавлених» представників державної влади,
керівництва, кримінальних структур, погрози і пропозиції «щодо
співробітництва», прохання знайомих і близьких. До всього цього юрист, що
присвячує себе слідчій професії повинен готуватися морально і фізично, довго і
всерйоз.
Слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде
розкрито, винні знайдені та покарані, а справедливість восторжествує. Від нього
чекають швидких і рішучих дій, втішних результатів. Діяльність слідчого
повністю регулюється Кримінально-процесуальним кодексом. Він містить багато
демократичних норм, спрямованих на захист честі і гідності особи під час
проведення розслідування, але вони є дуже загальними, а деколи і
декларативними. Головним правовим орієнтиром є конституційний принцип
презумпції невинуватості. Презумпція невинуватості в поєднанні з «золотим
правилом» «поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою», що визнано
моральним ідеалом поведінки людини, становлять основу діяльності слідчого.
Моральні вимоги до діяльності слідчого спрямовані на забезпечення прав і свобод
особи, її честі і гідності.
З огляду на високі завдання, що ставляться суспільством і
державою до слідчого, особливо щодо оперативності і результативності їх
виконання, перед слідчими постійно постає питання щодо моральних методів
досягнення мети.
Співвідношення тактичних прийомів і етичних вимог при
розслідуванні справи значною мірою визначається моральними орієнтирами слідчого
і цілями, що стоять перед ним. Якщо слідчий заклопотаний розкриттям злочину і
встановленням справжнього винуватця, він, як правило, не вдається до
підтасування фактів, фальсифікації матеріалів слідства та ін. Подібні прийоми
застосовуються у разі, якщо розкриття злочину перетворюється на самоціль і
досягається будь-якою ціною. Тоді використовується обман, шантаж,
провокації.[11]
Свого часу запропонована була думка застосовувати в слідчій
практиці такі «методи боротьби», як «роздроблення сил і засобів «супротивника»,
що виражалося в розпаленні конфліктів між співучасниками злочину і нанесенні
«удару» в найуразливіші місця.
Саме по собі питання щодо перетворення обвинувачуваного в
«супротивника» слідчого суперечить духу і букві закону, що покладає на слідчого
завдання виявлення обставин як таких, що обвинувачують, так і оправдовують
підозрюваного, обвинувачуваного. Теорія «конфліктного слідства» приховує у собі
небезпеку нанесення горезвісних «ударів» невинній особі.
Аморальним і абсолютно неприпустимим з погляду закону явищем
у роботі слідчих слід визнати дезінформацію свідків, експертів, провокація
бажаних показань.
Безперечно, як будь-яка людина він може помилятися. Однак
помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і
виправити її - цілком гідна особистість. Людина, що ставить кар'єру вище усього
і прагне будь-що довести свою непогрішність, нехай навіть ціною волі та
здоров'я, а часом і життя іншої людини, вчиняє злочин. Чим більші повноваження,
тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за порушення закону нерідко
вдається уникнути, суду власної совісті - ніколи.
Слідчий має бути витриманим, ввічливим, коректним, що
потребує здоров'я і міцної нервової системи.
3.2 Професійна етика державного обвинувача
Професійна діяльність державного обвинувача нерідко вимагає
великої особистої ініціативи, завзятості, наполегливості, цілеспрямованості і
значних організаторських здібностей.
Прокурор - самостійний і незалежний учасник судового процесу.
Він повинен завжди поступати у відповідності до своїх внутрішніх переконань. З
боку керівників прокуратури аморально здійснювати тиск на прокурора, заставляти
його виступати в суді проти свого переконання. Для успішного здійснення
кримінального судочинства велике значення має встановлення правильних відносин
прокурора з слідчим, судом, захисником та іншими учасниками судового
процесу.[20]
Культура поведінки прокурора в суді - широке і багатобічне
поняття. Вона включає і строге дотримання закону, і етичні початки
прокурорської діяльності, і уміння володіти словом, навіть зовнішній вигляд,
манери прокурора.
Для досягнення успіху в своїй діяльності державний обвинувач
повинен володіти наступними якостями:
глибини - здатності проникнути за межі видимого, в суть
фактів, зрозуміти сенс що відбувається, передбачати найближчі і віддалені,
прямі і побічні результати явищ і вчинків;
широти - уміння охопити широкий круг питань і фактів,
привертаючи знання з різних областей науки і практики;
мобільності - здібності до продуктивності мислення,
мобілізації і використання знань в складних умовах, в звичній обстановці;
швидкості - уміння вирішувати завдання в найкоротші терміни,
оцінюючи обстановку і приймаючи необхідні заходи;
самостійності - здібності до постановки мети і завдань,
уміння знаходити їх рішення і шляхи їх досягнення без сторонньої допомоги;
цілеспрямованості - вольовій спрямованості мислення на
рішення певного завдання, здібності тривалий час і утримувати її в свідомості і
послідовно, планомірно її розміщувати;
критичності - уміння зважувати повідомлення, факти,
припущення, відшукуючи помилки і спотворення, розкриваючи причини їх
виникнення;
гнучкості - уміння підійти до явища з різних точок зору,
встановлювати залежності і зв'язки в порядку, зворотному тому, який вже був
засвоєний, перебудовувати свою діяльність і змінювати ухвалені рішення відповідно
до нової обстановки [13].
У судовому змаганні на плечі прокурора-обвинувача покладено
важливе завдання - «згрупувати і перевірити все що викриває підсудного, і якщо
підведений ним підсумок з необхідним і обов'язковим обліком вказує на користь
обвинуваченого і створює в нім переконання у винності підсудного, - заявити про
те суду. Зробити це треба в зв'язному і послідовному викладі, із спокійною
гідністю виконуваного сумного боргу, без пафосу, обурення і переслідування
будь-якої іншої мети, окрім правосуддя, яке досягається не неодмінною згодою
суду з доводами обвинувача, а неодмінним вислухуванням їх [21].
Через ст. 264 УПК України прокурор зобов'язаний прийняти всі
передбачені законом заходи до усестороннього, повного і об'єктивного
дослідження обставин справи, незалежно від того, чи йде це на користь
звинуваченню або захисту. Він повинен бути об'єктивний і в оцінці доказів, що
ослабляють або спростувальних звинувачення. Прокурор повинен підтримати
звинувачення зі всією енергією, наполегливістю і умінням, пам'ятаючи, що саме
на нім лежить обов'язок викривати злочинця, доводити правильність пред'явленого
підсудному звинувачення. Але він звинувачує підсудного лише в тій мірі, в якій
його провина доведена в суді, і якщо прийде до переконання, що дані судового
слідства не підтверджують пред'явленого підсудному звинувачення, зобов'язаний
відмовитися від звинувачення.
Етика має безпосереднє значення в діяльності державного
обвинувача, оскільки:
етичними нормами і розпорядженнями пронизана вся тканина
кримінального і карно-процесуального законодавства;
як прокурори, так і особи, що порушують загальнообов'язкові
правила поведінки, будучи носіями суспільних відносин, керуються в своїх
вчинках морально-етичними нормами;
у загальному плані боротьба із злочинністю є боротьбою із
злом в ім'я добра, і тому даний процес завжди має морально-етичний фонд.
Питання про роль етичних початків в діяльності державного
обвинувача актуалізується через ряд особливостей його спілкування з
процесуальними особами в ході розгляду кримінальної справи в суді.
Специфічність моральних станів прокурора і учасників процесу - це підвищена
нервова напруга у зв'язку з високою відповідальністю за результати процесу.
Разом з правовими нормами, положеннями психології, логіки і інших наук, в реальну
основу, на якій відбувається конструювання і практичне здійснення тактичних
прийомів, включаються і норми моралі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
|