Основні ідеї Римського клубу

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Кафедра філософії

Реферат на тему:

"Основні ідеї Римського клубу"

Київ – 2007

План

Вступ

1.            Чим спричинена необхідність вивчення СПП?

2.            Філософія глобалістики

3.            Основні етапи становлення глобалістики

4.            Основні напрямки глобалістики

5.            Виникнення Римського клубу

6.            Доклади Римському клубу

7.            Головні ідеї Римського клубу

8.            Соціально-філософські передумови будування моделі глобального розвитку

9.            Головні проекти та моделі глобального розвитку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Що таке наука глобалістика?

Слово «глобалістика» етимологічно йде від латинського слова globus – шар.

Під терміном «глобалістика» розуміють область знань, що стикається з проблемами світового масштабу, а отже, проблемами що притаманні планеті Земля, розумінням того, якими соціоприродними процесами (СПП) супроводжується життя на нашій планеті.

СПП, що проходять у масштабі всієї планети зазвичай називають глобальними, актуальність яких була спричинена глобальними проблемами (ГП). Отже, глобалістика займається аналізом глобальних проблем, котрі відображають СПП що протікають на планеті Землі.

Про які СПП йде мова?:

Перерахуємо їх:

Збільшення кількості населення;

Нестача продуктів харчування;

Виснаження запасів не відновлюваних ресурсів;

Зростання потреби в енергетичних ресурсах;

Нерівномірність економічного розвитку регіонів планети;

Швидка індустріалізація та НТП;

Деградація навколишнього середовища;

Дегуманізація культури;

Прогнозування та моделювання майбутнього планети;

Розробка та збільшення кількості засобів масового ураження;

Усі перераховані процеси спричиняють стурбованість певних верств населення. Аналізом цих СПП, з метою подальшого контролю та керування ними, покликана займатись глобалістика.

1. Чим спричинена необхідність вивчення СПП?

СПП, що протікають на планеті визначають соціальний розвиток людства та його фізичний ріст. Проблема полягає у тому, що «розвиток» є безмежним, а «ріст» має свою межу. Межа обумовлена тим, що планета Земля має певні фізичні обмеження. Тому, незважаючи на необмеженість розвитку, ріст, незмінно супроводжуючий цей розвиток, є вельми обмеженим.

Вперше, думка про обмеженість росту людства була висловлена англійським економістом Р.Т. Мальтусом (1766-1834). Однак, якщо застереження Мальтуса відносились до далекого майбутнього, то у другій половини ХХ сторіччя, вказане «майбутнє» настало.

СПП виникло разом із людством і як наслідок, має таку ж древню історію. Однак їх протікання залишалось непоміченим, так як їх наслідки не викликали побоювань.

Що ж трапилось в середині ХХ сторіччя, що спонукало людство звернути увагу на характер та тенденції СПП?

Друга світова війна дуже сильно змінила характер СПП – це руйнування світової колоніальної системи та виникнення НТР. В результаті перерозподіл світового ринку та використання досягнень НТР у світі почався небачений економічний розвиток, що спричинило за собою відповідний ріст. Останній зіткнувся зі своєю межею, що накладають на людство фізичні можливості планети. Таким чином, протікаючи СПП підвели людство до межі його росту. Саме ця обставина стала причиною необхідності рішення ГП сучасності, що в свою чергу вимагає аналізу спричинивших їх СПП.

2. Філософія глобалістики

Під філософією глобалістики розуміється місце та роль СПП у бутті людини. Або, інакше кажучи, які виправляння при усвідомленні свого існування повинна внести людина, якщо вона стане співвідносити своє існування з СПП, що відбуваються.

Філософія глобалістики йде від ідеї цілісності планети та населення чи живих істот, що населяють її, та повинна знайти фундаментальні принципи людського буття, виходячи з яких, СПП, що проходять, стали б сприяти досягненню ідеї цілісного єднання.

Необхідно відразу ж відмітити – не сьогоднішній день такі принципи не є виявленими. Існують тільки окремі підходи, такі наприклад, як глобальна стабілізація демографічних процесів, глобальна кооперація економічного та науково-технічного розвитку, створення екологічно стабілізованої економіки, створення глобальної культури нового типу, створення транснаціональної політичної структури або ж Світового уряду. Однак, вказані методи неможна розглядати як філософські, так як вони не виходять із самого змісту людського буття, бо в основі всього повинна стояти проблема людини та її онтологічний статус.

У філософії глобалістики існують два підходи до проблеми існування людини. Перший підхід можна позначити як сцієнтистсько-технократичний. Він розглядає проблему людини утилітарно-прагматично, тобто припускає подальше покращення людини шляхом розвитку в ній «нових якостей». Такий підхід розвивається в рамках Римського клубу та був першим у історичному плані.

Другий підхід виник як альтернатива першому. Та хоча історично він виглядає як більш пізній, по суті, він є більш древнім, бо він виходить з суті самої філософії. Цей підхід припускає повернення людині її справжності, котра була втрачена в ході її історичного розвитку. Основна ідея другого підходу лежить у відповідальності людини за все, тобто за своє існування. Це направлення в глобалістиці виходить із філософії екзистенціалізму.

3. Основні етапи становлення глобалістики

Як і всяка область знань, глобалістика має свою історію. Але, оскільки ця історія нараховує всього декілька десятиріч, то більш коректно казати не про історію, а про етапи становлення.

На сьогоднішній день прийнято відокремлювати три етапи становлення глобалістики. При цьому необхідно враховувати специфіку глобалістики, бо глобалістика це не просто наука, тобто система теоретичного знання, а певне знання, що відображає протікаючи на планеті СПП. Тому етапи становлення глобалістики, це одночасно і глобальні етапи еволюції людини.

Перший етап. Приходиться на 60-ті роки. В цей період масштаби виробництва досягли небувалого розвитку та почали заважати можливостям природи компенсувати їх вплив. На цьому етапі виник так званий Римський клуб (1968), котрий й поклав початок глобальній проблематиці світового розвитку.

Другий етап. Цей етап приходиться від середини 70-х до середини 80-х років. Віх характеризувався посиленою реконструкцією економіки, спричиненою похмурими прогнозами докладів Римському клубу, вибухнувшою нафтовою кризою, загостренням економічних протиріч між країнами, що розвиваються та промислово розвиненими країнами.

Третій етап. Цей етап починається з середини 80-х років, в результаті зміни політичної карти світу, тобто зникненням табору соціалізму. Цей етап характеризувався тим, що самі ГП відійшли на другий план, а на перше місце стали СПП, що носять глобальний характер.

4. Основні напрямки в глобалістиці

В теперішній час на базі двох філософських підходів, в суспільній думці виникли різноманітні напрямки, що розглядають ГП з різних точок зору. При цьому, слід пам’ятати, що основоположною причиною, що викликала стурбованість протікаючими СПП є збільшення негативних наслідків технічного прогресу.

На поточний момент можна виділити наступні п’ять напрямків в глобалістиці:

1. Технократична глобалістика. Прибічники цього напрямку виходять з того, що оскільки науково-технічний прогрес є головною причиною загострення ГП, то, як наслідок, вирішення цих проблем можливе тільки шляхом подальшого удосконалення техніки.

2. Постіндустріальна глобалістика. Прибічники цього напрямку бачать причини ГП у змінах, що проходять у політичний, соціальній та економічній структурах суспільства, спричинених переходом від індустріального до постіндустріального суспільства. З виникненням глобального постіндустріального суспільства, глобальні проблеми будуть вирішені.

3. Еколого-популістська глобалістика. Прихильники цього направлення бачать джерело загострення ГП у взаємодії суспільства та природи. За їх переконаннями, для вирішення ГП необхідно звести разом новітні досягнення природничих наук та використати їх при прийнятні політичних рішень, що, у підсумку, дозволить усунути антропогенні наслідки технічного процесу. Ключ до вирішення ГП, по їх переконаннями лежить у «альтернативному світогляді» або ж так званому «третьому шляху».

Як не важко помітити, перераховані три направлення глобалістики реалізують ідею «утилітарно-прагматичного» підходу до вирішення проблеми людства.

В рамках другого підходу, тобто справжності існування людського суспільства розвивається «екзистенціально-культурна глобалістика» та «еволюційно-детерміністська».

4. Екзистенціально-культурна глобалістика. Для представників цього напрямку є характерним більш широкий погляд на генезис ГП. В якості основної причини загострення ГП можна назвати дегуманізацію культури. Рішення сучасної кризи бачиться у поверненні справжнього гуманізму, де людина буде нести відповідальність за своє існування.

5. Еволюційного-детерміністська глобалістика. Представники цієї течії вважають, що феномен техніки має онтологічний статус, тобто, технічний прогрес – це частина еволюції природи. Людства повинно тільки правильно сфокусуватись на цей еволюційний процес, а «мудрість» природи сама вирішить створену кризу.

5. Виникнення Римського клубу

Римський клуб був заснований 6-7 квітня 1968 року в Римі. Ініціатором створення був італьянський майстер Ауреліо Печчеі, котрий сумісно з генеральним дирекротом по питанням науки ОЕСР (організації по економічній співпраці та розвитку, Париж) професором фізичної хімії Олександром Кінгом, запросив у Рим біля 30 європейських вчених – соціологів, економістів фахівців природничих наук.

Зібравшись вчені обговорили підготовлений голландським астрономом Еріхом Янцом документ під назвою «Спроба створення принципів світового планування з позицій загальної теорії систем». Суть документу можна звести до наступного:

«На теперішній момент ми починаємо усвідомлювати людське суспільство та оточуюче середовище як єдину систему, неконтрольований ріст якої є причиною її нестабільності. Досягнутий нині абсолютний рівень цього неконтрольованого росту визначає високу інерційність динамічної системи, знижуючи тим самим її гнучкість та здатність змінюватися й пристосовуватися. Стало очевидним, що в цій системі немає ніяких внутрішніх кібернетичних механізмів та, не здійснюється ніякого “автоматичного” саморегулювання макропроцесів. Цим кібернетичним елементом еволюції нашої планети є сама людина, здатна активно впливати на формування свого власного майбутнього. Однак людина може на ділі виконувати це завдання тільки за умови контролю над всією складною системною динамікою людського суспільства в контексті навколишнього середовища його перебування… що може сповістити про вступ людства в нову фазу психологічної еволюції” /13. С. 123-124/. Наприкінці другого дня стало очевидним, що переважна більшість учених не підтримує основну мету клубу.

Ядро клубу “постійний комітет” склали шість чоловік. Це Ауреліо Печчеі, Еріх Янц, Олександр Кінг, Макс Монне (голландський експерт по міжнародних проблемах), Жан Сен-Жур (експерт з питань економіки й фінансів французької футурологічної школи) і Гуто Тіманн (голова Баттелевского інституту в Женеві).

Перед клубом були поставлені дві основні цілі. Перша - сприяти усвідомленню ускладнень що виникли перед людством; друга - шляхом впливу на суспільну свідомість, сприяти виправленню нинішньої ситуації.

Таким чином, був створений Римський клуб - міжнародна неурядова організація, що поєднує у своїх рядах учених, суспільних і політичних діячів різних країн світу. Юридично Римський клуб зареєстрований у Швейцарії. За Статутом чисельність Клубу не повинна перевищувати більше 100 чоловік.

Перший проект доповіді Римському клубу за назвою “Пошуки конструктивної відповіді на зростаючу складність і невизначеність світового розвитку” був запропонований Хасаном Озбекханом, турком за походженням, філософом, фахівцем в галузі кібернетики й планування, що очолював один з каліфорнійських мозкових центрів. Ідея його доповіді складалася в “розробці первісної, грубої моделі або декількох моделей, - яка загалом відбивала б динаміку світового розвитку, у надії, що вона дозволить виявити найбільш важливі компоненти системи й самі небезпечні (з погляду майбутнього) взаємозв'язкі між ними” /13. С.133/. Однак через складність проекту й нестачу часу для його розробки, лідери Римського клубу відмовилися від цього проекту.

6. Доповіді Римському клубу

Першою роботою під егідою Римського клубу була математична модель, що імітувала світову ситуацію – “Мир – 1”. Її творець - Джей Форрестор - професор прикладної математики та кібернетики Массачусетського технологічного університету, розробив в 4-х тижневий строк досить примітивну модель, що складалася з більш ніж 40 нелінійних рівнянь, що описують взаємозв'язок наступних 5 параметрів: населення, капіталовкладення, використання не поновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища й виробництво продовольства.

Так, уперше, була реалізована ідея глобального моделювання. Модель пророкувала, що людство йде до неминучої катастрофи. Модель була примітивною та грубою, тому було вирішено створити нову, більш досконалу модель. За порадою Форрестора, групу по створенню нової моделі світового розвитку очолив Деннис Медоуз. Використовуючи економіко-математичні моделі Джея Форрестора Медоуз створив модель “Мир – 3”.

12 березня 1972 р. у Вашингтоні, у Смитсоновському інституті була представлена перша доповідь Римському клубу “Межі росту”, розроблена фахівцем в області системної динаміки, професором Массачусетського університету Деннисом Медоузом.

Модель давала самі похмурі прогнози на майбутнє. Через 75 років стверджувалось у доповіді, сировинні ресурси будуть вичерпані, а нестача продовольства стане катастрофічною.

З тих пір з ініціативи Римського клубу було виконано 18 дослідницьких проектів, результати яких представлені у формі доповідей Римському клубу. До числа основних з них входять:

“Межі росту”, 1972 р. (рук. Д.Медоуз);

“Людство на поворотному пункті”, 1974 р. (М.Месарович і Э.Пестель);

“Перегляд міжнародного порядку”, 1976 р. (Я.Тинберген);

“За межами сторіччя марнотратства”, 1978 р. (Д.Габор);

“Цілі для людства”, 1977 р. (рук. Э.Ласло);

“Енергія: зворотний рахунок”, 1978 р. (рук. Т. Монтбрил)

“Немає меж навчанню”, 1979 р. (рук. Дж.Боткін, М.Эльманджера, М.Малиця);

“Третій світ: три чверті світу”, 1980 р. (М.Гренье)

“Діалог про добробут та благополуччя”, 1980 р. (О.Джаріні)

Страницы: 1, 2, 3