Висновки: Джон Роулс вважає що спаведливість повинна бути у всьому, він стверджує що повинен бути бути преросподіл певних благ які служать, поліпшенню шансів, менш процвітаючих членів суспільства. Рівність в благі в багатстві і  владі. Обставини  народження не повинні впливати на досягнення успіху, всі повинні бути рівними, уряд повинен забеспечувати   можливості освіти, навіть для малозабеспечиних дітей.Головна ідея Роулса полягеє в тому, щоб нетралізувати, за допомогую переросподілу благ, вплив на шагси людини його соціального членства.Так само в багатстві, в зв’язках, в доходах, в політичному положенні неповинно впливати на шанси людини в доходах та політичній владі.

2.1 Інститути справедливого суспільства

У другій частці «Теорії справедливості» предметом дослідження стає можливість втілення двох принципів справедливості в діяльності суспільних інститутів. Проблематика при цьому стає дуже широкою: свобода совісті і правова держава, справедливість розподілу матеріальних благ і справедливість у відносинах між поколіннями, громадянський обов'язок і громадянська непокора, політична терпимість і свобода совісті. У цій частині автор спускається з висот філософських абстракцій на рівень політології, теорії права і економіки. Головна мета, яку переслідує Роулз, полягає в доказі, що його принципи є не порожньою абстракцією, а робочою гіпотезою. На основі цих принципів цілком можливо створити працюючі інститути основної структури суспільства. Інститути, які проголошує Роулз, - це традиційні інститути конституційної ліберальної демократії, оскільки саме ці інститути витікають з двох принципів справедливості. Цей процес поступової кристалізації справедливих інститутів протікає в чотири прийоми. В результаті яких з'являються: справедлива політична конституція, справедливий економічний устрій, а також механізми по подоланню несправедливості у цьому недосконалому світі. У міру поступового просування від ступеня до ступеня, завіса незнання поступово підводиться і учасники гіпотетичної конвенції набувають все більш широких знань відносно суспільства і самих себе до тих пір, поки після четвертого ступеня ця завіса не спадає зовсім.

Після того, як основні принципи справедливості вибрані, про що йшла мова вище, настає черга другого ступеня - побудови справедливої політичної конституції, що закріплює основні права і свободи. На цьому ступені учасники конвенції вже знають прийняті раніше принципу справедливості. Вони також отримують інформацію про найбільш спільні факти свого власного суспільства. Справедлива конституція передбачає широку свободу, яка не визначатиметься ніякими перфекціоністськими принципами і, в основі якої не лежатиме ніякий релігійний ідеал. Це, зокрема означає, що «уряд не має ні права, ні обовязку виконувати свої власні побажання або побажання більшості щодо питань моралі і релігії». [4, c. 45]. Те ж саме слід сказати відносно ідеї. У цьому суспільстві не може бути спільної національної ідеї. Роль ідеї грає справедливість. У певних випадках уряд може обмежити свободу, але тільки на користь самої свободи і виходячи з необхідності підтримки безпеки. Це означає, що свобода совісті не може бути обмежена ні за яких обставин. Зокрема, принципи толерантності зобов'язані діяти навіть відносно не толерантних особистостей. Принцип рівного громадянства передбачає, що громадяни дістають можливість вільної участі в політичному процесі. З цією метою знадобиться розділення влади а також заборон і противаг, що направлені проти можливих зловживань влади, знадобиться і біль про права як гарантія їх збереження. Справедлива політична конституція це та, яка обмежує владу уряду, але залишає йому повноваження підтримувати закон.

Висновки: Роулс спрямовує ідею спарведливого суспільства,  побудова справедливої, політичної конструкції, що закріплює за собою прово та свободу людини. В праведливій конструкції Роулса, є передбаченням широкої свободи,  в основі якої не буде лежати ніякий релігійний ідеал. Це означає що уряд не має права ні обов’язку виконувати побажання більшості щодо питань релігії та моралі. В цьому суспільстві не може бути спільної національної ідеї. Свобода совісті не може бути обмежена, громадяни дістають можливість вільної участі в політичному житті.

2.2 Два принципи справедливості і проблема стабільності

Добре організоване суспільство - це суспільство, яке задовольняє наступні основні умови: «...всі визнають і знають, що інші визнають одні й ті ж самі принципи справедливості, і основні суспільні інститути в основному задовольняють, що загальновідомо, цим принципам». Роулз вважає, що його принципи справедливості мають всі шанси створити суспільну рівновагу. Але сама головна перевага його принципів полягає в тому, що таке суспільство набуває більшу стабільність, ніж інші різновиди ліберальних суспільств, наприклад, утилітаризму. Роулз зробив спеціальні теоретичні зусилля з вивчення умов стабільності суспільної конструкції, яку він сам створив. «Справедливі порядки можуть виявитися виведеними з стану рівноваги з тієї причини, що чесні вчинки можуть представляти собою далеко не найкращу відповідь на вчинки інших. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. У разі, якщо ці почуття досить сильні і здатні подолати спокусу порушення правил, справедлива схема співпраці стає працездатною. Слідування обовязку і виконання обов'язків відтепер сприймається усіма, як правильна відповідь на дії інших. До цього висновку приводить раціональний життєвий план, заснований на почутті справедливості».[36, c. 95]. У «Теорії справедливості» Роулз поставив завдання довести три основних положення:

1. Товариство двох принципів справедливості являє собою благо в собі, воно вже є реалізацією концепції блага; 

2. Втілення двох принципів справедливості народжує сильне почуття суспільної справедливості у відповідь, яке виступає як потужний фактор стабільності;

3. Принципи справедливості не суперечать, а навпаки, сприяють індивідуальним концепціям блага членів цього товариства.[21, c. 31].

 З цією метою він наводить три докази:

1. Принципи справедливості мають публічний характер, вони будуть згуртовувати людей, завдяки цьому доповнюючи зв'язки на рівні почуттів, інституційними зв'язками. Втрата почуття справедливості означала б нанесення шкоди громаді і, отже, нашим друзям і близьким, тобто шкоди нашому ж благу. З огляду на закони моральної психології, ми зробимо всі зусилля, щоб це не сталось;

2. Оскільки подібне товариство являє благо в собі, то участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства;

3. Справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти». Товариство двох принципів відкриває небувалий простір для цього кантіанського устремління, якщо раптом таке виявиться, то  буде розглядатися як одна з можливих цілей.
Таким чином, деонтологія Роулза, хоча і підпорядковує благо належному, але благо не тільки не страждає, але скоріше навіть виграє від цього підпорядкування. Подібна деонтологія не накладає ніяких обмежень на розумні концепції блага, саме суспільство стає благом у собі, і народжується почуття справедливості, поряд з прагненням до блага, що виступає як потужний стабілізуючий чинник.

Висновки: Роулс  зробив зусилля з вивченням конструкції умов і стабільності

Суспільства яку він сам створив. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття  здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства.

Висновки

1.                 При виконанні роботи нами було опрацьовано більше сорока  наукових праць, більшість з яких мають вітчизняне  походження. Опрацьована нами література стосується не лише виключно аналізу теорії Джона Роулза, але й інших розробок щодо питань справедливості та інших моральних положень у політиці.

2.                 В даному  розділі ми по-перше, акцентуємо увагу на тривалому періоді розробки теорії справедливості, що почався у 1957-му році публікацією в « Журналі філософії » своєї маленької статі під назвою «Справедливість як чесність». Ми визначаємо три етапи формування теорії. Перший з 1958 по 1967 р., у цей час Роулз ставить під сумнів основні положення концепції утилітаризму, що домінувала в цей час в етиці, але й також робить спробу відродити традицію політичної думки, що спирається на фундаментальні принципи моральної філософії. Другим же етапом можна визначити статтю «Дистрибутивна справедливість» («Distributive Justice»), що вийшла в 1967 р., в цій статі Роулз аналізує свої дії у попередньому етапі, виправляє основні помилки. І третім – стає вже згадувана «Теорія справедливості», яку він видає в 1971р. Таким чином, Роулз витратив на виконання роботи 13 років. Ми розглядаємо три поетапні моделі теорії і визначаємо їх недоліки. Також ми розглянули основні принципи та концепції, які Роулз використав у роботі.

3.                 Ми структурно розглядаємо два принципи справедливості. Перший принцип: кожен індивід повинен володіти рівним правом відносно спільної системи рівних основних свобод, співвідношуваних зі свободою всіх. Другий принцип: соціальні і економічні нерівності мають бути організовані таким чином, щоб вони одночасно служили благу найменш процвітаючої частки суспільства у відповідності з принципом справедливих заощаджень, позиції і посади, які є відкриті для всіх при умові чесної рівності можливостей. Також ми розглядаємо два правила пріоритету. Перше правило пріоритету стверджує, що перший принцип справедливості має лексичний пріоритет в порівнянні з другим. Це означає, що він має бути задоволений раніше, ніж другий. Друге правило пріоритету встановлює пріоритет між двома частками другого принципу. Принцип чесної рівності можливостей має пріоритет в порівнянні з принципом відмінності. Перший означає, що свобода не може бути куплена ціною добробуту. Свобода може бути обмежена тільки в ім'я самої свободи. Роулз доводить нам те, що його принципи життєздатні висловлюючи три докази:

- оскільки подібне товариство являє благо в собі, участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи що відкривається простір для вільної кооперації з другими членами суспільства;

- справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти».

4.                 Ми розглядаємо критику теорії Роулза і намагаємось визначити її недоліки та переваги. Докази цих наших думок можуть бути приведені в декількох тезах:

·                    По своїх інтуїтивних підставах «теорія справедливості як чесності» близька цінностям соціалізму, що відповідає її статусу як неоліберальної теорії. Однією з цих підстав є переконання в необхідності неухильного дотримання суспільними інститутами загальнозначущих та загальноприйнятих принципів справедливості. Але на відміну від наукового соціалізму, з його міфічним принципом розподілу по праці, принципи Роулза теоретично обґрунтовані і можуть задовольняти найвимогливіші нормативні та наукові вимоги;

·                    Теорія Роулза, на відміну від утилітаризму, дає надійні гарантії від авторитаризму і тоталітаризму, бо перший з його принципів передбачає рівність відносно основних прав і свобод, які ні за яких обставин не можуть бути принесені в жертву будь-яким би то не було економічним і соціальним придбанням суспільства;

·                    Теорія Роулза не є ригористичною і не накладає дуже жорстких вимог до індивідів, не дивлячись на свій деонтологічний характер. Жорсткі вимоги справедливості покладаються на владу багатих. Особливістю «теорії справедливості» є її «конгруентність», тобто збіг теорії належного і теорії блага, а також підвищена увага до проблеми індивідуального блага;

·                    Теорія Роулза здатна задовольнити сакральну потребу індивіда і суспільства. Її принципи і пафос досить піднесені і навіть комунітарні (чого не можна сказати про багато інших ліберальних теорій справедливості), що цілком відповідає духу нашого народу, який просто не зможе змиритися із життям в ім'я власного егоїстичного інтересу. Теорія Роулза не нав'язує егоїстичної поведінки. Вона передбачає індивідуальну автономію, але рекомендує цивільні чесноти;

·                    Теорія Роулза є вкрай гуманною. Її принципи передбачають необхідність спеціальних програм, направлених на відшкодування незаслуженої нерівності як результату сліпої гри природного і суспільного випадку. Всяке множення добробуту окремих представників суспільства можливо і допустимо лише в тому випадку, якщо результатом цього множення є покращення якості існування всіх і особливо найменш процвітаючих членів суспільства;

·                    Нарешті, «теорія справедливості як чесності» має ту безперечну перевагу, що може знайти собі гарячих прихильників в лавах української бюрократії. Принципи справедливості Роулза передбачають необхідність значного державного регулювання стосунків розподілу і вельми сильної соціальної політики. Ця обставина не може не додати нашому «загальному стану» настільки необхідне для його існування етичне виправдання, яке воно нині безуспішно намагається знайти в «національній ідеї».

Через все перераховане, особливо останнього, теорія Роулза має чималий потенціал як теорія справедливості для України.

Список використаної літератури

1. Алексеева Т.А. Справедливость: морально-политическая философия Д.Роулза, // М., 1992. c. 120

2. Алексеева Т. А. Джон Роулз и его теория справедливости // Вопросы философии. 1994. № 10. С.26-37.

3. Алексеева Т.А. Справедливость как политическая концепция: Очерк современных западных дискуссий. // М.: Московский общественный научный фонд. 2001. c. 150

4. Апресян Р.Г., Гусейнов А.А., Прокофьев А.В. Проблема справедливости в глобальной перспективе // Диалог культур в глобализирующемся мире:мировоззренческие основания и ценностные приоритеты / Отв. ред. В.С. Степнин, А.А. Гусейнов. // М.: Наука, 2005. c. 220

5. Бауман З. Индивидуализированное общество. // М.: Логос, 2002. С. 220.

6. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. // М., 1998, с.193.

7. Бердяев Н.А. Философия неравенства. // М., 1990.c.245

8. Гегель Г.В.Ф. О научных способах исследования естественного права, его месте в практической философии и его отношении к науке о позитивном праве // Политические произведения. М.: Наука, 1978. c. 315

9. Гегель Г.В.Ф. Философия права. // М.: Мысль, 1990. c. 345

10. Гоббс Т. Левиафан. // Соч. в 2-х т. Т. 2. М.: Мысль, 1989.

11. Гречко П.К. Эксплуатация: социально-антропологический анализ // Вестник МГУ (серия 7. Философия), 1992, № 5. C. 16-33

12. Гусейнов А.А. Великие моралисты. // М.: Республика, 1995. c.150

13. Гусейнов А.А. Философия, мораль, политика // М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. c. 198

14. Гусейнов А.А. История этических учений. Под ред. М.: Гардарики, 2003. c. 190

15. Дубко Е.Л. Политическая этика. // М.: Академический проект, Трикста, 2005. c. 313

16. Кант И. К вечному миру. Философский проект. //. Собр. Соч. в 8 т. Т. 7. М.: ЧОРО, 1994.

17. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. // Собр. Соч. в 8 т. Т. 8. // М.: ЧОРО, 1994.

18. Капустин Б.Г. Моральный выбор в политике. // М.: КДУ: Изд-во МГУ, 2004. c.290

19. Кашников Б.Н. Либеральные теории справедливости и политическая практика России. // Великий Новгород: НовГУ-НовМИОН, 2004. c. 340

20. Кузьмина А.В. Нравственные аспекты моральной концепции справедливого общества и морально-политическая философия Джона Роулса, // М., 1998. c. 120

21. Литвиненко, Н. Концепция справедливости Джона Ролза // Логос. — 2006. — № 1. — С. 26—34.

22. Локк Дж. Два трактата о правлении. // Соч. в 3-з т. Т. 3. М.: Мысль, 1988.

23. Макхиджани А. От глобального капитализма к экономической справедливости // Новосибирск, 2000. c.230

24. Мур Джон. Принципы этики // М., 2000. c. 350

25. Назарчук А.В. Этика глобализирующегося общества. // М.: Директмедиа Паблишинг, 2002. c.198

Страницы: 1, 2, 3