Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, які є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування:

а) короткострокові – до 1 року;

б) середньострокові – до 3 років;

в) довгострокові – понад 3 роки.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язанням).

за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород.

1.3 Довгострокові кредити банків

Здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання залежно від окреслених цілей може потребувати кредитування.

Основним видом кредитування є банківський кредит. Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121–ІІІ "Про банки і банківську діяльність" з наступними змінами та доповненнями, банківський кредит – будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Залежно від строку надання підприємству грошових коштів банківський кредит поділяють на:

довгострокові кредити;

короткострокові кредити банків.

Довгострокові кредити банків (Long-term Bank Loans) – сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням. Об'єктами довгострокового кредиту банку можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та ін.

Відповідно до П(с)БО 11 "Зобов'язання", довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в Балансі за їхньою теперішньою вартістю.

Теперішня вартість довгострокового зобов'язання за кредитом банку розраховується так:

Розмір заборгованості підприємства за отриманими позиками на кінець року залежатиме від графіка погашення, обумовленого договором.

Погашення банківських кредитів може здійснюватися шляхом:

сплати заборгованості за відсотками і основною сумою боргу водночас наприкінці строку позики;

щомісячною сплатою заборгованості за відсотками і наприкінці строку позики – за основною сумою кредиту;

одночасним утриманням комісії та/або процентів авансом зі сплатою основного боргу наприкінці строку позики;

на виплату;

щорічними платежами з арифметичною або геометричною прогресією чи регресією;

після обумовленого періоду;

з постійною сумою погашення основного боргу;

достроково (на вимогу) та ін.

Найчастіше позики погашаються постійними періодичними виплатами (щорічними, щоквартальними, щомісячними та ін.), які включають відсотки і суму погашення основного боргу.

Приклад

5 січня 2005 року підприємство "Стрибунець" уклало з банком договір про довгострокову позику у сумі 200 000 грн. терміном на три роки під 18% річних. Відсотки мають бути сплачені разом з основною сумою позики наприкінці терміну договору. Позику було одержано 01.02.2005. У цьому разі для розрахунку відсотків застосовують принцип складних відсотків, оскільки підприємство користується окрім суми кредиту ще й сумою нарахованих відсотків. Тобто сума відсотків за користування кредитом буде така:

За перший рік (з 01.02.2005 до 31.01.2006) загальна сума відсотків (200 000 х 0,18) = 36 000 грн., а щомісячні нарахування – 3 000 грн.

За другий рік (з 01.02.2006 до 31.01.2007) загальна сума відсотків (236 000 х 0,18) = 42 480 грн., а щомісячні нарахування – 3 540 грн.

За третій рік (з 01.02.2006 до 31.01.2008) загальна сума відсотків (278 480 х 0,18) = 50 126, 40 грн., а щомісячні нарахування – 4 177,20 грн.

Наприкінці терміну погашення підприємство "Стрибунець" сплатить 250 126 грн. (200 000 + 3 000 + 3 540 + 4 177).

Довгострокове зобов'язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушено, вважається довгостроковим, якщо:

позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди впродовж дванадцяти місяців з дати балансу.

Заборгованість за довгостроковими кредитами банків відображається у ІІІ розділі Пасиву Балансу "Довгострокові зобов'язання" за рядком "Довгострокові кредити банків":

Фрагмент Балансу

1.4 Довгострокові зобов'язання за облігаціями

Суб'єкт господарювання – юридична особа має право випускати від свого імені облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.

Відповідно до Закону про цінні папери, облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Право на випуск облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

Суб'єкту господарювання забороняється випуск облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

Якщо випуск облігацій здійснюється емітентом уперше, емітент має право здійснювати випуск облігацій за умови повної сплати статутного капіталу на момент прийняття рішення про випуск облігацій в обмін на довгострокове зобов'язання за облігаціями.

Облігації є фінансовим інструментом суб'єкта господарювання і використовується ним для залучення грошових коштів. Реалізуючи облігації на первинному ринку (первинна емісія), емітент отримує грошові кошти від продажу облігацій.

На вторинному ринку держатель облігації перепродує облігації. За вторин ного ринку емітент облігацій не отримує нічого.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

найменування цінного паперу – "облігації";

фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

номінальну вартість облігації;

строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);

підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Номінальна вартість, яка зазначається на облігації, є основною сумою платежу за облігацією, яка підлягає сплаті в день погашення облігації та на яку нараховуються відсотки за відповідні періоди. Номінальна вартість облігації не змінюється.

На відсоткових облігаціях завжди вказується ставка відсотків, під які випущено облігації. Ця ставка відсотків не змінюється з часом. Емітент облігації зо бов'язується сплатити відсоток у визначені дати (щоквартально, кожні півроку, щорічно або наприкінці обігу – під час погашення облігації). Кожний періодичний платіж за відсотками нараховується множенням основної суми облігації на установ лену ставку відсотків.

Строки погашення облігації – це дата, передбачена умовами емісії облігацій, на яку емітент сплачує держателю облігації номінальну вартість.

Облігації підприємства можуть випускатися залежно від:

типу зазначення (незазначення) власника (іменні, на пред'явника);

нарахування доходу за облігаціями (процентні, безпроцентні);

умов обертання (вільно обертаються, з обмеженим колом обігу);

наявності додаткового забезпечення (додатково забезпечені, звичайні);

можливості обміну на акції емітента (конвертовані, неконвертовані);

терміну обертання (короткострокові, середньострокові, довгострокові).

Продаватися облігації можуть за номіналом, з дисконтом (тобто нижче номіналу) або з премією (тобто вище номіналу). Ціна реалізації визначається різницею між:

встановленою за облігацією ставкою процентів;

ринковою ставкою процентів.

Ринкова ставка процентів – це ставка, за якою одна сторона (покупець облігацій) погоджується тимчасово надати кошти, а друга сторона (продавець облігацій) вважає можливим взяти ці кошти з урахуванням всіх пов'язаних з цим ризиків. Ринкова ставка процентів визначається конкурентними факторами на фондовому ринку і може змінюватися щоденно на відміну від встановленої на весь строк дії ставки процентів, зазначеної на процентній облігації. Ринкову ставку процентів називають діючою ставкою або купонною ставкою.

Різниця між встановленою ставкою процентів за ринковою ставкою так впливає на вартість продажу облігації:

якщо встановлена і ринкова ставка процентів збігаються, облігації продають за номіналом;

якщо ринкова ставка вище встановленої, облігацію продаватимуть зі знижкою – дисконтом;

якщо ринкова ставка нижче встановленої, облігацію продаватимуть з надбавкою – премією.

Витрати на випуск і розміщення облігацій зменшують фактичну вартість продажу.

Зобов'язання за довгостроковими облігаціями, на які нараховуються відсотки, відображають у Балансі на дату продажу за вартістю продажу, теперішньою вартістю.

Теперішня вартість майбутніх грошових потоків складається з таких чинників: платежів проценту (ануїтет); основного платежу.

Для визначення вартості продажу облігації необхідно здійснити такі кроки:

Крок 1. Розрахувати теперішню вартість майбутніх платежів за процентами.

Крок 2. Розрахувати теперішню вартість майбутнього основного платежу.

Крок 3. Скласти ці позиції разом для одержання теперішньої вартості облігації.

Приклад

Є такі дані про розміщення облігацій 1.01.2001:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5