Частка активних основних засобів, показує розмір основних засобів підприємства що постійно беруть участь у виробництві. Даний показник зазвичай планується і за сприятливих умов повинен збільшуватися. Для виявлення напрямку динаміки розвитку цього показника використовуються розрахунки на початок і кінець кожного із років. На початок 2007 року частка активних основних засобів складає 0,39, на кінець року – 0,42. В 2008 році на початок – 0,42, а на кінець року – 0,41. В 2008 році не спостерігається динаміка росту, а навпаки, незначне падіння, тобто до виробництва не залучається більша кількості власних основних засобів. Що відбувається у зв’язку з вилучення частини основних засобів (додатки А, Б).

Одними з найголовніших показників фінансового стану підприємства є ліквідність і платоспроможність.

Ліквідність – це показник фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати гроші і повернути борги у міру настання строку їх повернення. Вона полягає у можливості підприємства швидко розрахуватись за допомогою наявного на балансі майна по своїх зобов’язаннях. Від рівня ліквідності активів залежить платоспроможність підприємства. [18, c. 278–279]

Платоспроможність – це можливість підприємства своєчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників, повертати кредити і позики, видавати заробітну плату, вносити платежі до бюджету. [18, c. 280] Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів більша або рівна його зовнішнім поточним зобов’язанням. Про неплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність грошей на розрахунковому рахунку, наявність непогашеної в строк заборгованості, порушення строків виплати заробітної праці тощо.

Загальний коефіцієнт покриття. Він визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. [18, c. 279]

Платоспроможність = Поточні активи / Поточні зобов’язання (1.1)

Коефіцієнт покриття за 2007 рік складає 1,2, що вказує на платоспроможність підприємства, але таку, що наближається до критичного значення 1, менше якого підприємство стає неплатоспроможним. За 2008 рік – 1,8, що свідчить про можливість підприємства своєчасно ліквідувати борги. Отже, в разі ліквідації підприємства, воно зможе розрахуватися за всіма боргами.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Він дорівнює частці від ділення частини оборотних активів на суму поточних зобов’язань підприємства. Виправдана оцінка цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,5 – 1,0. [18, c. 279]

(1.2)

Коефіцієнт швидкої ліквідності за 2007 рік складає 0,09, а за 2008 рік – 0,55, що вказує на недостатність швидко ліквідних активів підприємству для вчасного погашення зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності, це відношення оборотних активів в грошах готових до платежу й розрахунків негайно до поточних зобов’язань підприємства. Теоретично достатнє значення згідно з визначеними нормами – понад 0,2. [18, c. 279–280]

Коефіцієнт швидкої ліквідності на кінець 2007 р. складає 0,07, а на кінець 2008 р. – 0,05. Дані значення знаходяться далеко від нормативного, що свідчить про неможливість швидкої оплати заборгованостей.

В даному випадку цих двох показників достатньо для визначення наскільки платоспроможним є підприємство. З вище вказаних значень випливає, що підприємство має не достатньої кількості швидко ліквідних активів і для погашення заборгованості доведеться продавати основні засоби. А така ситуація я передумовою банкрутства (додатки А, Б).

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобов’язань підприємства і характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу.

Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а одержаний прибуток забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування майна.

Фінансова стійкість – це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність. [18, с. 283]

Коефіцієнт фінансової незалежності «автономії» обчислюється як відношення загальної суми власного капіталу до підсумку балансу. Цей коефіцієнт характеризує частку активів власників підприємства в загальній сумі активів, авансованих у його діяльність. Критичне значення коефіцієнта складає 0,5.

На кінець 2007 року коефіцієнт автономії складає 0,56, а на кінець 2008 року – 0,58. Таким чином, спостерігається значна залежність підприємства від зовнішніх джерел формування майна і значення коефіцієнта надто наближене до критичного значення автономії.

Зворотним показником коефіцієнта автономії є коефіцієнт фінансової залежності. Він показує, яка сума загальної вартості активів підприємства припадає на 1 грн. власних коштів. Чим менше значення коефіцієнта, чим ближче він до 1,0, тим менша фінансова залежність підприємства від зовнішніх джерел.

На кінець 2007 року коефіцієнт фінансової залежності складає 1,77, а на кінець 2008 року – 1,73. Зменшення даного коефіцієнта свідчить про зменшення залежності підприємства від зовнішніх джерел формування активів, але це зменшення дуже незначне, оскільки вкладені кошти займають більше половини активів підприємства. Коефіцієнт показує що в кожній 1,77 грн. і 1,73 грн. вкладених в активи підприємства 0,77 грн. і 0,73 грн., відповідно, залучені ззовні.

Коефіцієнт фінансового левериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань і визначається як відношення довгострокових зобов’язань до власного капіталу. Зростання коефіцієнта фінансового левериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто можливість втрати платоспроможності.

На кінець 2007 року коефіцієнт фінансового левериджу підприємства складав 0,49 і на кінець 2008 року – 0,54, що свідчить про зростання показника. Нормативним значенням даного показника є 0,1. Для підприємства показник набагато більший й показує наскільки загрозливий його фінансовий стан (додатки А, Б).

Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержання прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку – рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання.

Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. [18, c. 276]

Показник рентабельності показує скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах в його господарську діяльність у розмірі 1 грн.

Чистий прибуток – прибуток що залишається підприємству для самостійного використання його власниками. [18, c. 276]

Прибутковість господарської діяльності характеризується загальним показником рентабельності, який визначається як відношення прибутку-брутто або чистого прибутку до всіх витрат, що брали участь у створенні цього прибутку.

На кінець 2007 року рентабельність підприємства складала 4,8%, а на кінець 2008 року – 1,16%. Такі відсотки говорять про те, що підприємство загалом не рентабельне, оскільки доходи від діяльності підприємства ледве покривають його витрати. А зменшення відсотка у 2008 році попереджає про можливу загрозу банкрутства підприємства.

Рентабельність основної діяльності. Визначається як відношення прибутку, одержаного від продажу об’єктів підприємницької діяльності до виробничої собівартості, а також адміністративних витрат та витрат на збут. Цей показник розкриває взаємозв’язок чистого доходу, прибутку та собівартості проданої продукції.

На кінець 2007 року рентабельність основної діяльності складає 5,5%, а на кінець 2008 року – 0,75%. Такий низький відсоток рентабельності свідчить про неспроможність основного виробництва забезпечити підприємство необхідні прибутки. А різке зменшення й до того низького відсотка в 2008 році, також показує, що підприємству загрожує банкрутство.

Коефіцієнт окупності виробничих витрат за 2007 рік складає – 4,8, а за 2008 рік – 3,1. Різниця становить 1,7, що свідчить про зменшення окупності витрат, а як наслідок зменшення загальної рентабельності підприємства.

Чиста рентабельність виручки від реалізації продукції показує, скільки прибутку надходить підприємству в кожній гривні від продажу продукції, товарів, робіт, послуг. Цей показник характеризує прибутковість торгівельної діяльності.

Даний показник є ще одним підтвердженням скрутного становища підприємства, оскільки чиста рентабельність виручки за 2007 рік – 4,6%, а за 2008 рік – 1,6%. А пониження відсотку говорить про те, що підприємству потрібно змінювати свою стратегічну політику, зменшувати витрати на збут, знаходити нові ринки, виготовляти нову продукцію й скористатися послугами антикризових менеджерів, які зможуть розробити антикризову програму. Якщо цього не робити, то підприємство спіткає гірка доля ліквідації.

Загальна економічна рентабельність підприємства за 2007 рік становить – 1%, а за 2008 рік – 0,19%, в такому випадку можна сказати що підприємство є зовсім нерентабельне.

Про це свідчить і показник комерційної рентабельності, який складає 7,8% та 2,6% відповідно за 2007 і 2008 рр. (додатки А, Б).

2. Діагностика кризового стану підприємства

2.1 Діагностування рівня неплатоспроможності та типу ситуації банкрутства підприємства

Ідентифікація рівня неплатоспроможності та типу ситуації банкрутства здійснюється на підставі Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки Україні від 17 січня 2001 р. №10.

Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156–2 -156–4 Кримінального кодексу України [10] – приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.

Відповідно до Методичних рекомендацій діагностуються зазначені нижче види неплатоспроможності.

1. Поточна неплатоспроможність, якою характеризується фінансовий стан підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (ПП) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою [9]:

Пп = А040+А045 + А220 + А230 + А240 – Ппід (2.1)

де А040, А045, А220, А230, А240, – відповідні рядки активу балансу;

Ппід – підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

За даними звітності ТОВ «Агро-Гарант-Цукор+» (додаток Б):

На початок звітного 2008 року показник платоспроможності складає 118 000 грн. На кінець звітного року – 56 000 грн. Що свідчить про поточну платоспроможність даного підприємства.

2. Критична неплатоспроможність, яка відповідає фінансовому стану потенційного банкрутства, діагностується у випадку, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень відповідно 1,5 і 0,1 [9].

За даними звітності ТОВ «Агро-Гарант-Цукор+»:

Коефіцієнт покриття складає на початок звітного періоду 1,25 і на кінець 1,23, що свідчить про неможливість підприємства погасити свої борги. Але коефіцієнт забезпечення власними засобами обрахувати неможливо, оскільки має місце негативне значення.

3. Надкритична неплатоспроможність, яка діагностується якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку. Задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зобов'язаний звернутися в місячний строк до суду з заявою про порушення справи про банкрутство, тобто тоді, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання.

Ідентифікація рівня неплатоспроможності є основою для визначення виду банкрутства (з точки зору умисності виникнення) та прийняття управлінських заходів в перебігу розгляду справи про банкрутство.

Іншою формою використання інформації балансу та інших форм фінансової звітності для оцінки кризового стану та загрози банкрутства підприємства є використання агрегатних (балансових) моделей.

Агрегати – це абсолютні оціночні показники, розраховані у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємств, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі [9].

Найпоширенішим прикладом побудови та використання агрегатних моделей є балансові моделі оцінки фінансової стійкості підприємства, які отримали достатньо широке розповсюдження в російськомовній економічній літературі. Розроблено типологію фінансової стійкості та балансові рівняння з метою їх оцінки, яку інколи називають моделями В.В. Ковальова, який вперше навів їх у своїй роботі. Запропонований підхід набув подальшого розвитку в роботах інших дослідників та учбово-методичних виданнях.

Реалізація цього методичного підходу до проведення діагностики передбачає визначення зазначених нижче агрегатів.

1. Власні обігові кошти (ВОК) підприємства, розмір яких визначається за формулою [9]:

ВОК = ВК+ДП-ПА (2.2)

де ВК – власний капітал (розділ І пасиву балансу, ряд. 380 ф. №1);

ДП – довгострокові зобов'язання (розділ III пасиву балансу, ряд. 480ф. №1);

ПА – позаоборотні активи (розділ І активу балансу, ряд. 080ф. №1).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6