Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів

(Кеф.ф.р.) - це відношення прибутку підприємства до валюти балансу:

Він дає можливість визначити, за який період часу прибуток, отриманий підприємством, може компенсувати вартість майна.

Цей коефіцієнт мас першочергове значення для оцінки народногосподарської ефективності підприємства.

Що стосується коефіцієнта ефективності власного капіталу (Кеф.в.к.), то він є цікавим для власників підприємств, оскільки дає узагальнюючу оцінку ефективності вкладень коштів у дане підприємство.

2.2 Оцінка запасу фінансової стійкості підприємства

1.Коефіціент фінансової стійкості (Кс) - це співвідношення власних і запозичених коштів:

 (2.16)

де М - власні кошти, К - позикові кошти, З - кредиторська заборгованість.

Чим вища величина даного коефіцієнта, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

При аналізі фінансового стану підприємства необхідно знати запас його фінансової стійкості. Попередньо всі затрати підприємства слід розбити на дві групи в залежності від об’єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні.

Змінні затрати збільшуються і зменшуються пропорційно об’єму випуску продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, зарплати робітників на відрядній формі оплати праці, відрахування і податки від зарплати і виручки і т.д.

Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відносяться амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, зарплата персоналу на почасовій оплаті.

Постійні затрати разом з прибутком становлять маржинальний прибуток підприємства.

Маржинальний дохід підприємства — це сума постійних витрат та прибутку.

Ділення затрат на постійні і змінні і використання показника маржинального прибутку дозволяє розрахувати границю рентабельності, ту суму виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але і не буде збитків. Рентабельність при такій виручці буде рівна нулю.

Розраховується межа рентабельності відношенням суми постійних затрат в складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального прибутку в виручці.

Якщо відома межа рентабельності, то не важко розрахувати запас фінансової стійкості (ЗФС). Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального доходу від виручки:

 (2.17)

У ході аналізу аналітик повинен з'ясувати, наскільки близький або далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна опуститися виручка підприємства. [6]

2.3 Фінансове планування, як запорука фінансової стійкості

Фінансова стійкість є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб'єкта, є його візитною карткою. Тому підприємствам і організаціям необхідно постійно дбати про фінансову стійкість, вживати заходів для її зміцнення.

Слід зазначити, що досягається фінансова стійкість налагодженням ритмічної й ефективної роботи підприємства, завдяки вмілому управлінню виробничими фондами і джерелами їх формування. Цьому сприяють: розроблення економічно обгрунтованого бізнес-плану і його невід'ємної складової — фінансового плану; контроль і аналіз виконання бізнес-плану, зокрема фінансового плану; вжиття конкретних заходів щодо фінансово-господарської стабілізації.

У контексті фінансової стійкості фінансовому плануванню має відводитися особлива роль, оскільки воно пов'язане з ресурсним чинником — формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Саме у процесі фінансового планування економічно обґрунтовується потреба підприємства у капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів господарської діяльності, яка ув'язується з наявними і реальними для залучення джерелами фінансування, та створюються передумови фінансової стійкості підприємства.

В ринкових умовах, коли конкурентоспроможність підприємств усіх форм власності, їх сильна позиція на ринку товарів і послуг значним чином залежать від вибору сфери діяльності й уміння забезпечити фінансову стійкість, інтерес економістів до фінансового планування та форм і методів контролю виконання фінансового плану постійно зростає.

2000 року Міністерство економіки з питань європейської інтеграції України затвердило Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (наказ № 277 від 25 грудня 2000 року), форму якого 2003 року удосконалено й доповнено (наказ № 137 від 27 травня 2003 року). Ним визначено порядок складання річного фінансового плану державними підприємствами (окрім казенних). [1]

З 2002 року кооперативні організації й підприємства, користуючись наявними методичними рекомендаціями, великою інформаційною базою та власним досвідом, налагоджують фінансове планування й контроль виконання фінансового плану. Це сприяє зміцненню фінансового стану, забезпечує фінансову стійкість організацій та підприємств системи споживчої кооперації в цілому (табл. 2.2).

У процесі планування головну увагу приділили доходам, витратам і прибутку, оскільки значна кількість кооперативних організацій і підприємств тривалий час працювала збитково. Тому прибуткова діяльність — це результат виконання плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), економії витрат, зведення до мінімуму непродуктивних втрат та отримання доходів від іншої операційної діяльності. Відчутно змінився рівень витрат, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та управлінням в основних галузях діяльності (табл. 2.3)

Таблиця 2.2. Показники оцінки фінансової стійкості організацій та підприємств споживчої кооперації України за 2001—2005 роки.

Таблиця 2.3. Витрати, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та управлінням в основних галузях діяльності споживчої кооперації України за 2001—2005 роки (у % до обороту).

Поступове зростання обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і зниження рівня витрат сприяли тому, що питома вага збиткових підприємств і організацій у загальній кількості господарюючих суб'єктів споживчої кооперації зменшилася за розглядуваний період з 28,8 % у 2001-му до 9,7 % в 2005 році.

Для поглиблення фінансового аналізу на замовлення Центральної спілки споживчих товариств України Львівська комерційна академія 2004 року розробила Методичні рекомендації з аналізу й оцінки фінансового стану підприємств (керівник НДР — О.Г. Біла), де на конкретних прикладах розкрито методику загальної оцінки фінансового стану підприємства і поглибленого факторного аналізу основних показників за розділами фінансового плану. Практичне застосування цих рекомендацій піднесло рівень фінансового менеджменту. Однак наявність певної кількості збиткових підприємств доводить, що фінансове планування на підприємствах і в організаціях не безпроблемне.

Практика свідчить, що суб'єкти господарювання у процесі фінансового планування нерідко обмежуються розробленням плану доходів, витрат і прибутку і не приділяють належної уваги ресурсному забезпеченню кругообігу виробничих фондів на засадах, що забезпечують фінансову стійкість і платоспроможність. Та без тісното ув'язування прогнозованих обсягів операційної, інвестиційної та інших видів діяльності із джерелами їх фінансування важко забезпечити очікувані кінцеві фінансові результати та створити передумови фінансової стійкості підприємства. Тому з виконанням плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) такі підприємства не завжди отримують прибуток від операційної та звичайної діяльності.

Слід зазначити, що комплексне фінансове планування потребує фахового підходу. У процесі розробки плану й контролю за ходом його виконання у полі зору фінансиста повинна бути вся різнобічна фінансово-господарська діяльність підприємства. Першочерговим його завданням має бути забезпечення фінансової стабільності суб'єкта господарювання. Підсумовуючи, слід зауважити, що для забезпечення фінансової стійкості підприємств необхідно більше уваги приділяти фінансовому плануванню з тим, щоб ресурсно забезпечувати виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості, створювати передумови для отримання чистого прибутку в розмірі, достатньому для самоокупності й самофінансування. За наявності структурних одиниць і підрозділів треба систематично забезпечувати їх необхідним інструментарієм фінансового управління, надавати методичну й консультативну допомогу з фінансово-економічних питань з тим, щоб спільними зусиллями шляхом планової, оперативної і контрольно-аналітичної фінансової роботи запобігати збитковості та зміцнювати фінансову стійкість суб'єктів господарювання. [4]

3. Шляхи покращення фінансової стіійкості підприємств

Щоб досягти поставленої мети, підприємствам необхідно: визначити величину потрібних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності; оптимізувати структуру капіталу за джерелами формування і напрямами розміщення. визначити прогнозовану дохідність капіталу, авансованого на формування активів підприємства;

·   розробити альтернативні чи запобіжні заходи на випадок відхилень від прогнозованих показників;

·   контролювати й оперативно реагувати на хід виконання фінансового плану.

·                   У процесі розроблення фінансового плану пропонується поетапно прогнозувати:

·                    доходи, витрати й прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності та чистий прибуток і напрями його використання;

·                    потребу в оборотних коштах за джерелами формування і напрямами використання;

·                    джерела інвестиційних ресурсів для виконання плану капітальних вкладень;

·                    величину і напрями використання коштів соціального спрямування;

·                   баланс активів і пасивів на кінець планового періоду.

На першому етапі необхідно розробити план доходів, витрат і прибутку з тим, щоб упевнитися в економічній і фінансовій результативності прогнозованих видів діяльності, достатності очікуваного чистого прибутку для самоокупності (простого відтворення) та остаточно визначитися у напрямах діяльності.

На другому етапі слід подбати про достатність грошових ресурсів для ритмічного кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто створити фінансові передумови виконання прогнозованих обсягів діяльності. Для цього доцільно скласти баланс грошових ресурсів, у якому відобразити потребу в обігових коштах для формування запасів планових оборотних засобів, з одного боку, і джерела формування обігових коштів — з другого. Слід зауважити, що структура джерел має бути не довільною, а такою, що забезпечить підприємству платоспроможність, кредитоспроможність і ліквідність поточних зобов'язань. Тому величина власних обігових коштів повинна бути прогнозованою, має встановлюватися норматив. Обов'язок підприємства забезпечити їх наявність у розмірі, не меншому за норматив.

На третьому етапі необхідно визначити джерела фінансування капітальних вкладень, щоб уникнути недофінансування об'єктів і не допустити непланового вилучення власних коштів із обігу на капітальні вкладення. За великих обсягів капітальних вкладень доцільно скласти баланс фінансування капітальних вкладень, в якому відобразити їх напрями та конкретні джерела фінансування. Якщо підприємство залучає зовнішні інвестиції на визначений строк, треба спершу скласти розрахунок їх окупності. За невеликих обсягів капітальних вкладень джерела і напрями використання коштів на реальні інвестиції можна відобразити окремими розділами у балансі грошових ресурсів.

Страницы: 1, 2, 3, 4