Фінансове забезпечення діяльності підприємств
КУРСОВА РОБОТА
Тема: «Фінансове
забезпечення діяльності підприємств»
Вступ
Розвиток ринкових
відносин в Україні, підвищення підприємницької активності, розширення
можливостей залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел для організації
бізнесу обумовлюють необхідність досконалого процесу управління фінансовою
діяльністю суб’єктів господарювання з урахуванням їхньої організаційно-правової
форми.
Мета курсової роботи – отримання знань з
практичних питань організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання
різних форм організації бізнесу.
Основні завдання:
– ознайомлення з теоретичними,
методологічними та організаційними основами фінансової діяльності суб’єктів
господарювання;
– з’ясування особливостей фінансування
підприємств різних форм організації бізнесу;
– оволодіння основними прийомами
фінансування підприємств за рахунок власного та позичкового капіталу;
– ознайомлення з базовими питаннями політики
самофінансування та виплати дивідендів;
– обґрунтування фінансових аспектів
реорганізації підприємств;
– оволодіння основними підходами до
оцінювання фінансових інвестицій та вартості підприємства;
– вироблення навичок з організації
фінансового контролінгу та бюджетування на підприємстві.
Активне використання
фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва, що знаходить
своє відображення у фінансовій політиці держави, пов’язане з правильним
розумінням об’єктивних факторів
розвитку економіки. І від
того, наскільки раціонально організовані фінанси суб’єктів господарювання,
залежить дієвість фінансів як економічної категорії. Це викликає потребу у
дослідженні суті фінансів суб’єктів господарювання із загальнотеоретичних і
практичних позицій.
Саме такий підхід
дозволить правильно визначити поняття фінансів суб’єкта господарювання, сферу
їх функціонування і впливу на становлення та розвиток бізнесу.
В умовах ринкових
відносин взаємопов'язаний розвиток виробництва і торгівлі виступає як один із
важливіших факторів інтенсифікації виробництва і підвищення рівня життя людей.
Ріст виробництва товарів
народного споживання, удосконалення їх структури, скорочення дефіцитності
товарів потребують чіткої організації взаємодії і узгодження
економічно-взаємовигідних інтересів виробництва і торгівлі, що обумовлює
необхідність пошуку нових організаційних форм і принципів економічного регулювання
господарських зв'язків, які сприяють підвищенню ефективності виробництва.
В умовах подальшого
удосконалення господарських зв'язків торгівлі з промисловістю важливе значення
має вивчення попиту населення і на основі цього формування асортименту товару.
Внаслідок недоліків у
вивченні і прогнозуванні попиту багато-які можливості покращання торгового
обслуговування населення залишаються невикористаними.
Насичення ринку товарами
потребує певного зміщення прийняття господарських рішень від виробничих підприємств
до тих, які займаються реалізацією товарів – до магазинів. Промисловість,
збуваючи товари, прагне заставити покупця брати те, що вона може йому
запропонувати. Але ринкова економіка направлена на те, щоб заставити
промисловість (виробника) робити те, що бажає покупець.
Економічні інтереси
виробників і споживачів не завжди співпадають. Задачі торгівлі – врахувати ці
обставини і добиватись поєднання інтересів як виробників, так і споживачів. В
цих умовах інтереси споживачів є визначальними.
Задачі торгівлі і
промисловості в цій галузі зводяться, по-перше, до того щоб виявити потенційні
можливості ринку і в короткий строк налагодити виробництво нових товарів, які б
відповідали вимогам населення, і по-друге, до того, щоб за допомогою реклами і
других засобів підготувати ринок до нових товарів, а часом і створювати його,
розвивати потреби, виховувати смаки населення і тим самим перетворювати
потенційні можливості реалізації в дійсний попит і задовольняти його.
В сучасних умовах не
можна обмежуватись тільки вивченням попиту і навіть його прогнозуванням.
Необхідно навчитися організовувати, регулювати попит, управляти ним. Це
потребує проведення досліджень з тим, щоб на науковій основі вирішувати що
виробляти і продавати, кому, де і як продавати.
Між торгівлею і промисловістю
повинно бути певне розділення праці в галузі вивчення попиту.
Торгівля повинна вивчати
попит для обґрунтування замовлення на потребу в товарах на наступний рік і
забезпечення поточного товаропостачання роздрібної мережі.
Задачі промисловості – прогнозувати
попит на перспективу, без чого вона не може планувати розвиток галузі і вірно
використовувати капітальні вкладення в її розвиток.
В зв'язку з цим
промисловість має потребу у специфічних джерелах інформації і не може
обмежуватись тільки тією інформацією, яку дає їй торгівля.
1. Основи організації фінансів підприємств
фінансування господарювання капітал позичковий
1.1 Характеристика підприємства як суб’єкта
фінансових відносин
Підприємство будь-якої
організаційно – правової форми – це така господарська ланка, що бере участь в
усіх фазах процесу відтворення, де поєднуються фактори виробництва.
Головною ознакою
підприємства є його економічна відокремленість, яка грунтується на
індивідуальному кругообізі фондів. Це відображається, в свою чергу, на організації
фінансів, пов’язаних із кругообігом коштів, формуванням і використанням
фінансових ресурсів та інших фондів грошових коштів.
Організаційно-правова
форма суб’єктів господарювання є визначальною при встановленні майнової і
фінансової відповідальності та правомочності засновників, структури управління,
способів формування капіталу, розподілу доходів, взаємовідносин з бюджетом.
В Україні основними
органiзацiйно – правовими формами суб’єктiв господарювання є такі.
Підприємство − самостійний статутний
суб’єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну
та комерцiйну дiяльнiсть з метою отримання вiдповiдного прибутку (доходу). Воно
не має у своєму складi iнших юридичних i фізичних осіб. Відповідно до чинного
законодавства, підприємство створює один засновник: держава (державне або
казенне пiдприємство), фiзична особа (приватне пiдприємство). Разом з тим,
пiдприємство може бути засноване внаслiдок примусового подiлу iншого
пiдприємства, вiдповiдно до антимонопольного законодавства; видiлення зі складу
дiючого пiдприємства одного або кiлькох структурних пiдроздiлiв.
Джерелами формування
майна пiдприємства є: грошовi та матерiальнi внески засновника, а також внески
у нематеріальній формі (об'єкти права інтелектуальної власності та ін.);
доходи, отримані вiд реалiзацiї продукцiї, та з iнших видiв господарської
дiяльностi; доходи вiд цiнних паперiв (управлiння корпоративними правами,
операцiй з цiнними паперами); кредити банкiв та iнших кредиторiв; надходження
майна iнших пiдприємств, організацiй; безоплатнi або благодiйнi внески,
пожертвування пiдприємств i громадян; iншi джерела, не забороненi чинним
законодавством України.
Віддаючи пріоритет у
володінні, користуванні і розпорядженні своїм майном, власник майна – держава
встановлює правові рамки стосовно майна, закріпленого за підприємством. Так,
наприклад, відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю
і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних
засадах у порядку, що визначає Фонд державного майна України. При цьому
регламентується і порядок використання коштів, отриманих у результаті такого
відчуження майна.
У ринковій економіці
основною формою господарювання є господарські товариства. Ними визнають підприємства,
органiзації, установи, створенi на засадах угоди юридичними особами i
громадянами України та зарубiжних держав шляхом об’єднання їх майна та пiдприємницької
дiяльностi з метою одержання прибутку.
До господарських товариств
належать акціонерні товариства. Таким вважається товариство, що має статутний
фонд, подiлений на визначену кiлькiсть акцiй рiвної номiнальної вартостi, i
несе вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями тiльки майном товариства. Акцiонери вiдповiдають
за зобов’язаннями товариства тiльки в межах належних їм акцiй.
До акцiонерних товариств
належать: вiдкрите акцiонерне товариство, акцiї якого можуть розповсюджуватись
шляхом вiдкритої пiдписки та купiвлi-продажу на бiржах; закрите акцiонерне
товариство, акцiї якого розподiляються мiж засновниками і не можуть розповсюджуватися
шляхом пiдписки i купуватися та продаватися на бiржi.
В Україні поширеними є
товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю − товариства, що мають
статутний фонд, розподiлений на частки, розмiр яких визначають статутні документи.
Характерним для них є те, що власність товариств – це спільна власність усіх
його учасників. Учасники товариства несуть вiдповiдальнiсть у межах своїх вкладiв.
Товариством з додатковою
вiдповiдальнiстю визнається товариство, статутний фонд якого подiлений на частки
визначених установчими документами розмiрiв. Учасники такого товариства
вiдповiдають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при
недостатностi цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всiх
учасникiв кратному розмiрi до внесків кожного учасника.
Повне товариство − це товариство,
всi учасники якого займаються спiльною пiдприємницькою дiяльнiстю i несуть
солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства усiм майном.
Командитне товариство − це товариство, що
включає поряд з одним або бiльшiстю учасникiв, якi несуть вiдповiдальнiсть за
зобов’язаннями товариства всiм майном, також одного або бiльше учасникiв,
вiдповiдальнiсть яких обмежується вкладом у майнi товариства (вкладникiв). Якщо
у товариствi беруть участь двоє або бiльше учасникiв з повною вiдповiдальнiстю,
то вони несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за борги товариства. Сукупний розмiр
часток вкладникiв не повинен перевищувати 50 вiдсоткiв майна товариства. Управлiння
справами командитного товариства здiйснюється тiльки учасниками з повною вiдповiдальнiстю.
Згiдно із Законом України
«Про пiдприємства в Українi», пiдприємства можуть об’єднуватись в асоцiацiї,
корпорацiї, консорцiуми та концерни.
Асоцiацiя − договiрне
об’єднання, створене з метою постiйної координацiї господарської дiяльностi.
Асоцiацiя не має права втручатися у виробничу i комерцiйну дiяльнiсть будь-кого
iз учасникiв.
Корпорацiя − договiрне
об’єднання, створене на основi поєднання виробничих, наукових та комерцiйних iнтересiв,
з делегуванням окремих повноважень централiзованого регулювання дiяльностi
кожного з учасникiв.
Консорцiум − тимчасове
статутне об’єднання промислового i банкiвського капiталу для досягнення
спiльної мети.
Концерн − статутне
об’єднання пiдприємств промисловостi, наукових органiзацiй, транспорту, банкiв,
торгiвлi тощо на основi повної фінансової залежності вiд одного або групи
пiдприємств.
Своєрідним об'єднанням
підприємств є промисловофінансова група. Промислово-фінансова група − це об’єднання, до
якого можуть входити промислові підприємства, підприємства інших галузей
економіки, банки, наукові і проектні установи та організації усіх форм власності,
що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Кабінету
Міністрів України.
Характерними ознаками для
всiх п’яти груп об’єднань пiдприємств є:
1. Об’єднання пiдприємств
проводиться на добровiльних засадах.
2. Пiдставою для
створення об’єднання пiдприємств є лише статут.
3. Об’єднання є юридичною
особою, може мати самостiйний баланс i рахунки в установах банку. Тим не менше,
при створеннi господарських об’єднань пiдприємств-корпорацiй, консорцiумiв i,
особливо, концернiв слiд враховувати, що кожнiй iз груп притаманнi особливостi
щодо представництва засновникiв, фiнансової та адмiнiстративної залежностi
пiдприємств членiв статутних об’єднань.
По-перше, засновниками
об’єднань є власники або уповноваженi ними органи, а не самi пiдприємства.
По-друге, члени
об’єднання перебувають у частковiй (корпорацiя, консорцiум) або повнiй
(концерн) фiнансовiй залежностi.
По-третє, пiдприємства-члени
об’єднання мають обмежене право виходу з нього. Вони, як правило, мають право
вийти зі статутного об’єднання лише за згодою засновника (власника або
уповноваженого органу).
По-четверте, фiнансова
залежнiсть членiв об’єднання породжує залежнiсть i адмiнiстративну, оскiльки
підприємство-засновник стає вищестоящим органом стосовно пiдприємств-членiв
об’єднання.
Фінансова незалежність підприємств
гарантується чинним законодавством України. Держава гарантує всiм суб’єктам
господарювання, незалежно вiд обраних ними органiзацiйних форм (підприємство,
товариство), однаковi права i створює однаковi можливостi для доступу до фiнансових,
трудових та природних ресурсiв; недоторканiсть майна; забезпечує захист
будь-якої форми власностi.
Фiнансовi резерви, якi
створюються на пiдприємствах, в асоцiацiях та мiнiстерствах за рахунок
прибутків, необхiднi для підтримування стабiльностi кругообігу грошових коштiв
i всього процесу розширеного вiдтворення. Наявнiсть фiнансових резервiв
дозволяє перерозподіляти фінансові ресурси між підвідомчими підприємствами з
метою лiквiдації тимчасових фiнансових труднощiв, що виникають у процесi ведення
господарської дiяльностi, проводити єдину технiчну і технологічну полiтику
підвідомчих пiдприємств тощо.
Подiл коштів на власнi та
залученi є важливим для пiдприємств тому, що в окремi перiоди діяльності, або й
постiйно, виникає додаткова потреба в коштах, яка реалiзується шляхом отримання
короткотермiнових позик i довгострокових кредитiв. Поєднання власних i
позичених коштiв дозволяє рацiональніше використовувати та зберігати власний
обіговий капiтал i своєчасно реалiзовувати iнвестицiйнi проекти.
1.2 Особливості організації фінансів підприємств
Активне використання
фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва і
прискорення соціально-економічного розвитку держави вимагає детального розгляду
суті такої складної економічної категорії, як фінанси. Особливу актуальність ця
проблема матиме впродовж періоду формування ринкового середовища в Україні, що
вимагає узгодження основних принципів національної економічної моделі зі світовими,
які відпрацьовані на практиці сторіччями.
З точки зору прагматиків,
фінанси на мікрорівні (суб’єктів господарювання) взагалі не вписуються у категорійний
апарат у нашому розумінні, а можуть вважатися лише безпосередньою реакцією
суб’єктів господарювання на рівень свого достатку і на його частку, яку
присвоює держава у формі податків.
Більш прийнятною є
концепція трактування фінансів на всіх рівнях як стосунків, що виникають між
інституціями, які забезпечують не тільки задоволення суспільних благ і рівень
добробуту членів суспільства, а й встановлюють взаємозв’язок між ринком і державою;
економічно обгрунтований розподіл ресурсів між приватним та державним секторами
економіки тощо.
Функціонування фінансів як
економічної категорії в умовах товарно-грошових відносин саме собою не розкриває
суті цієї категорії як на рівні загальнодержавному, так і на рівні суб’єктів
господарювання. Проявляються
фінанси при опосередкуванні
руху вартості валового внутрішнього продукту, продиктованого закономірностями розвитку
матеріального виробництва, необхідністю дотримання пропорцій відтворення.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|