Фінансове забезпечення діяльності підприємств

КУРСОВА РОБОТА

Тема: «Фінансове забезпечення діяльності підприємств»

Вступ

Розвиток ринкових відносин в Україні, підвищення підприємницької активності, розширення можливостей залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел для організації бізнесу обумовлюють необхідність досконалого процесу управління фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання з урахуванням їхньої організаційно-правової форми.

Мета курсової роботи – отримання знань з практичних питань організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу.

Основні завдання:

– ознайомлення з теоретичними, методологічними та організаційними основами фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

– з’ясування особливостей фінансування підприємств різних форм організації бізнесу;

– оволодіння основними прийомами фінансування підприємств за рахунок власного та позичкового капіталу;

– ознайомлення з базовими питаннями політики самофінансування та виплати дивідендів;

– обґрунтування фінансових аспектів реорганізації підприємств;

– оволодіння основними підходами до оцінювання фінансових інвестицій та вартості підприємства;

– вироблення навичок з організації фінансового контролінгу та бюджетування на підприємстві.

Активне використання фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва, що знаходить своє відображення у фінансовій політиці держави, пов’язане з правильним розумінням об’єктивних факторів

розвитку економіки. І від того, наскільки раціонально організовані фінанси суб’єктів господарювання, залежить дієвість фінансів як економічної категорії. Це викликає потребу у дослідженні суті фінансів суб’єктів господарювання із загальнотеоретичних і практичних позицій.

Саме такий підхід дозволить правильно визначити поняття фінансів суб’єкта господарювання, сферу їх функціонування і впливу на становлення та розвиток бізнесу.

В умовах ринкових відносин взаємопов'язаний розвиток виробництва і торгівлі виступає як один із важливіших факторів інтенсифікації виробництва і підвищення рівня життя людей.

Ріст виробництва товарів народного споживання, удосконалення їх структури, скорочення дефіцитності товарів потребують чіткої організації взаємодії і узгодження економічно-взаємовигідних інтересів виробництва і торгівлі, що обумовлює необхідність пошуку нових організаційних форм і принципів економічного регулювання господарських зв'язків, які сприяють підвищенню ефективності виробництва.

В умовах подальшого удосконалення господарських зв'язків торгівлі з промисловістю важливе значення має вивчення попиту населення і на основі цього формування асортименту товару.

Внаслідок недоліків у вивченні і прогнозуванні попиту багато-які можливості покращання торгового обслуговування населення залишаються невикористаними.

Насичення ринку товарами потребує певного зміщення прийняття господарських рішень від виробничих підприємств до тих, які займаються реалізацією товарів – до магазинів. Промисловість, збуваючи товари, прагне заставити покупця брати те, що вона може йому запропонувати. Але ринкова економіка направлена на те, щоб заставити промисловість (виробника) робити те, що бажає покупець.

Економічні інтереси виробників і споживачів не завжди співпадають. Задачі торгівлі – врахувати ці обставини і добиватись поєднання інтересів як виробників, так і споживачів. В цих умовах інтереси споживачів є визначальними.

Задачі торгівлі і промисловості в цій галузі зводяться, по-перше, до того щоб виявити потенційні можливості ринку і в короткий строк налагодити виробництво нових товарів, які б відповідали вимогам населення, і по-друге, до того, щоб за допомогою реклами і других засобів підготувати ринок до нових товарів, а часом і створювати його, розвивати потреби, виховувати смаки населення і тим самим перетворювати потенційні можливості реалізації в дійсний попит і задовольняти його.

В сучасних умовах не можна обмежуватись тільки вивченням попиту і навіть його прогнозуванням. Необхідно навчитися організовувати, регулювати попит, управляти ним. Це потребує проведення досліджень з тим, щоб на науковій основі вирішувати що виробляти і продавати, кому, де і як продавати.

Між торгівлею і промисловістю повинно бути певне розділення праці в галузі вивчення попиту.

Торгівля повинна вивчати попит для обґрунтування замовлення на потребу в товарах на наступний рік і забезпечення поточного товаропостачання роздрібної мережі.

Задачі промисловості – прогнозувати попит на перспективу, без чого вона не може планувати розвиток галузі і вірно використовувати капітальні вкладення в її розвиток.

В зв'язку з цим промисловість має потребу у специфічних джерелах інформації і не може обмежуватись тільки тією інформацією, яку дає їй торгівля.

1. Основи організації фінансів підприємств

фінансування господарювання капітал позичковий

1.1 Характеристика підприємства як суб’єкта фінансових відносин

Підприємство будь-якої організаційно – правової форми – це така господарська ланка, що бере участь в усіх фазах процесу відтворення, де поєднуються фактори виробництва.

Головною ознакою підприємства є його економічна відокремленість, яка грунтується на індивідуальному кругообізі фондів. Це відображається, в свою чергу, на організації фінансів, пов’язаних із кругообігом коштів, формуванням і використанням фінансових ресурсів та інших фондів грошових коштів.

Організаційно-правова форма суб’єктів господарювання є визначальною при встановленні майнової і фінансової відповідальності та правомочності засновників, структури управління, способів формування капіталу, розподілу доходів, взаємовідносин з бюджетом.

В Україні основними органiзацiйно – правовими формами суб’єктiв господарювання є такі.

Підприємство − самостійний статутний суб’єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерцiйну дiяльнiсть з метою отримання вiдповiдного прибутку (доходу). Воно не має у своєму складi iнших юридичних i фізичних осіб. Відповідно до чинного законодавства, підприємство створює один засновник: держава (державне або казенне пiдприємство), фiзична особа (приватне пiдприємство). Разом з тим, пiдприємство може бути засноване внаслiдок примусового подiлу iншого пiдприємства, вiдповiдно до антимонопольного законодавства; видiлення зі складу дiючого пiдприємства одного або кiлькох структурних пiдроздiлiв.

Джерелами формування майна пiдприємства є: грошовi та матерiальнi внески засновника, а також внески у нематеріальній формі (об'єкти права інтелектуальної власності та ін.); доходи, отримані вiд реалiзацiї продукцiї, та з iнших видiв господарської дiяльностi; доходи вiд цiнних паперiв (управлiння корпоративними правами, операцiй з цiнними паперами); кредити банкiв та iнших кредиторiв; надходження майна iнших пiдприємств, організацiй; безоплатнi або благодiйнi внески, пожертвування пiдприємств i громадян; iншi джерела, не забороненi чинним законодавством України.

Віддаючи пріоритет у володінні, користуванні і розпорядженні своїм майном, власник майна – держава встановлює правові рамки стосовно майна, закріпленого за підприємством. Так, наприклад, відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах у порядку, що визначає Фонд державного майна України. При цьому регламентується і порядок використання коштів, отриманих у результаті такого відчуження майна.

У ринковій економіці основною формою господарювання є господарські товариства. Ними визнають підприємства, органiзації, установи, створенi на засадах угоди юридичними особами i громадянами України та зарубiжних держав шляхом об’єднання їх майна та пiдприємницької дiяльностi з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать акціонерні товариства. Таким вважається товариство, що має статутний фонд, подiлений на визначену кiлькiсть акцiй рiвної номiнальної вартостi, i несе вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями тiльки майном товариства. Акцiонери вiдповiдають за зобов’язаннями товариства тiльки в межах належних їм акцiй.

До акцiонерних товариств належать: вiдкрите акцiонерне товариство, акцiї якого можуть розповсюджуватись шляхом вiдкритої пiдписки та купiвлi-продажу на бiржах; закрите акцiонерне товариство, акцiї якого розподiляються мiж засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом пiдписки i купуватися та продаватися на бiржi.

В Україні поширеними є товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю − товариства, що мають статутний фонд, розподiлений на частки, розмiр яких визначають статутні документи. Характерним для них є те, що власність товариств – це спільна власність усіх його учасників. Учасники товариства несуть вiдповiдальнiсть у межах своїх вкладiв.

Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю визнається товариство, статутний фонд якого подiлений на частки визначених установчими документами розмiрiв. Учасники такого товариства вiдповiдають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при недостатностi цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всiх учасникiв кратному розмiрi до внесків кожного учасника.

Повне товариство − це товариство, всi учасники якого займаються спiльною пiдприємницькою дiяльнiстю i несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства усiм майном.

Командитне товариство − це товариство, що включає поряд з одним або бiльшiстю учасникiв, якi несуть вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства всiм майном, також одного або бiльше учасникiв, вiдповiдальнiсть яких обмежується вкладом у майнi товариства (вкладникiв). Якщо у товариствi беруть участь двоє або бiльше учасникiв з повною вiдповiдальнiстю, то вони несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за борги товариства. Сукупний розмiр часток вкладникiв не повинен перевищувати 50 вiдсоткiв майна товариства. Управлiння справами командитного товариства здiйснюється тiльки учасниками з повною вiдповiдальнiстю.

Згiдно із Законом України «Про пiдприємства в Українi», пiдприємства можуть об’єднуватись в асоцiацiї, корпорацiї, консорцiуми та концерни.

Асоцiацiя − договiрне об’єднання, створене з метою постiйної координацiї господарської дiяльностi. Асоцiацiя не має права втручатися у виробничу i комерцiйну дiяльнiсть будь-кого iз учасникiв.

Корпорацiя − договiрне об’єднання, створене на основi поєднання виробничих, наукових та комерцiйних iнтересiв, з делегуванням окремих повноважень централiзованого регулювання дiяльностi кожного з учасникiв.

Консорцiум − тимчасове статутне об’єднання промислового i банкiвського капiталу для досягнення спiльної мети.

Концерн − статутне об’єднання пiдприємств промисловостi, наукових органiзацiй, транспорту, банкiв, торгiвлi тощо на основi повної фінансової залежності вiд одного або групи пiдприємств.

Своєрідним об'єднанням підприємств є промисловофінансова група. Промислово-фінансова група − це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, підприємства інших галузей економіки, банки, наукові і проектні установи та організації усіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Характерними ознаками для всiх п’яти груп об’єднань пiдприємств є:

1. Об’єднання пiдприємств проводиться на добровiльних засадах.

2. Пiдставою для створення об’єднання пiдприємств є лише статут.

3. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостiйний баланс i рахунки в установах банку. Тим не менше, при створеннi господарських об’єднань пiдприємств-корпорацiй, консорцiумiв i, особливо, концернiв слiд враховувати, що кожнiй iз груп притаманнi особливостi щодо представництва засновникiв, фiнансової та адмiнiстративної залежностi пiдприємств членiв статутних об’єднань.

По-перше, засновниками об’єднань є власники або уповноваженi ними органи, а не самi пiдприємства.

По-друге, члени об’єднання перебувають у частковiй (корпорацiя, консорцiум) або повнiй (концерн) фiнансовiй залежностi.

По-третє, пiдприємства-члени об’єднання мають обмежене право виходу з нього. Вони, як правило, мають право вийти зі статутного об’єднання лише за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).

По-четверте, фiнансова залежнiсть членiв об’єднання породжує залежнiсть i адмiнiстративну, оскiльки підприємство-засновник стає вищестоящим органом стосовно пiдприємств-членiв об’єднання.

Фінансова незалежність підприємств гарантується чинним законодавством України. Держава гарантує всiм суб’єктам господарювання, незалежно вiд обраних ними органiзацiйних форм (підприємство, товариство), однаковi права i створює однаковi можливостi для доступу до фiнансових, трудових та природних ресурсiв; недоторканiсть майна; забезпечує захист будь-якої форми власностi.

Фiнансовi резерви, якi створюються на пiдприємствах, в асоцiацiях та мiнiстерствах за рахунок прибутків, необхiднi для підтримування стабiльностi кругообігу грошових коштiв i всього процесу розширеного вiдтворення. Наявнiсть фiнансових резервiв дозволяє перерозподіляти фінансові ресурси між підвідомчими підприємствами з метою лiквiдації тимчасових фiнансових труднощiв, що виникають у процесi ведення господарської дiяльностi, проводити єдину технiчну і технологічну полiтику підвідомчих пiдприємств тощо.

Подiл коштів на власнi та залученi є важливим для пiдприємств тому, що в окремi перiоди діяльності, або й постiйно, виникає додаткова потреба в коштах, яка реалiзується шляхом отримання короткотермiнових позик i довгострокових кредитiв. Поєднання власних i позичених коштiв дозволяє рацiональніше використовувати та зберігати власний обіговий капiтал i своєчасно реалiзовувати iнвестицiйнi проекти.

1.2 Особливості організації фінансів підприємств

Активне використання фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва і прискорення соціально-економічного розвитку держави вимагає детального розгляду суті такої складної економічної категорії, як фінанси. Особливу актуальність ця проблема матиме впродовж періоду формування ринкового середовища в Україні, що вимагає узгодження основних принципів національної економічної моделі зі світовими, які відпрацьовані на практиці сторіччями.

З точки зору прагматиків, фінанси на мікрорівні (суб’єктів господарювання) взагалі не вписуються у категорійний апарат у нашому розумінні, а можуть вважатися лише безпосередньою реакцією суб’єктів господарювання на рівень свого достатку і на його частку, яку присвоює держава у формі податків.

Більш прийнятною є концепція трактування фінансів на всіх рівнях як стосунків, що виникають між інституціями, які забезпечують не тільки задоволення суспільних благ і рівень добробуту членів суспільства, а й встановлюють взаємозв’язок між ринком і державою; економічно обгрунтований розподіл ресурсів між приватним та державним секторами економіки тощо.

Функціонування фінансів як економічної категорії в умовах товарно-грошових відносин саме собою не розкриває суті цієї категорії як на рівні загальнодержавному, так і на рівні суб’єктів господарювання. Проявляються

фінанси при опосередкуванні руху вартості валового внутрішнього продукту, продиктованого закономірностями розвитку матеріального виробництва, необхідністю дотримання пропорцій відтворення.

Страницы: 1, 2, 3, 4