На зміну Українській Народній Республіці прийшла Українська держава у формі Гетьманату генерала Павла Скоропадського.

Новостворений український уряд на чолі з Федором Лизогубом більш практично підійшов до державної розбудови у різних сферах господарського і культурного життя країни, у тому числі і до взаємовідносин так званих видовищних заходів і закладів та проблеми їх оподаткування. За Гетьманату в Україні відбулася відносна стабілізація економіки і фінансової системи. Національна валюта зміцнила своє становище тощо. Такі ознаки стабілізації поряд із поверненням гетьманом права на приватну власність й ініціативу, сприяли відродженню і збільшенню в країні приватних закладів культурного відпочинку, розваг тощо. В Україну, особливо до Києва, масово потягнулися представники заможних класів з Петрограду, Москви та інших російських міст.

Те що сьогодні називається індустрією розваг (щоправда на початку XX ст. цей процес важко кваліфікувати як "індустрію" з огляду на рівень суспільно-економічного розвитку), вже тоді давало немалий зиск її діячам, які згідно з чинним законодавством змушені були частину своїх прибутків віддавати державі.

Невдовзі законопроект, поданий Міністерством фінансів, було розглянуто заступниками урядових міністрів (журнали малої ради міністрів від 27, 28, 30, 31 травня та 3, 4 червня 1918 р.), які постановили:

"Законопроект ухвалити з тим, щоб половина надходжень від зазначеного податку грошей була в рівних частинах призначена на потреби народної освіти і державного опікування" [41].

14 червня 1918 року Закон про оподаткування прилюдних вистав та гулянок було затверджено Гетьманом Павлом Скоропадським. Розмір цього податку встановлено пояснювальною запискою міністра фінансів, наступний: з квитків, ціною менше 50 коп. - 5 коп., з 50 коп. до 1 крб. - 10 коп., з 1 крб. до 1 крб. 50 коп. - 20 коп., від 1 крб. 50 коп. до 2 крб. - 35 коп., з 2 крб. доЗ крб. - 50 коп., від 3 крб. до 4 крб. -- 80 коп., з 4 крб. до 5 крб. - І крб., від 5 крб. до 8 крб. - І крб. 50 коп., з 8 крб. до 10 крб. - 2 крб., а з квитків, що коштують більше 10 крб. - 1/5 вартості всього квитка.

Закон встановлював, що "податок з прилюдних вистав та гулянок і пеня за невиплату податків, що збираються у розмірі, який установлено законом 22 листопада 1915 року та 30 серпня 1916 року надходять до прибутку Державної скарбниці".

"Постанова Фінансової палати, - як зазначав § 8 Закону "Про оподаткування прилюдних вистав та гулянок" - за порушення законів про податок з прилюдних вистав та гулянок у розмірі не більш 200 карбованців вважається остаточною і виконується владою Фінансової палати в беззаперечному порядку" [2].

Що стосується українських театрів, то уряд гетьманату з метою допомоги у становленні та розвитку багатьом з них надав статус державних (у тому числі й вищезазначеному театру Садовського). Це дало можливість театрам отримувати значні на той час грошові асигнування з Державної скарбниці, що широко відомо сьогодні з наукової і популярної літератури про здобутки уряду Гетьмана Павла Скоропадського на ниві науки, освіти, культури і мистецтва.

Павло Скоропадський змушений був зректися влади в оточеному військами Директорії Кисві, яка одразу після своєї перемоги проголосила відновлення Української Народної Республіки. Згідно з зазначеним законом усі театральні видовища у сфері оподаткування поділялися на три групи, а саме на тих, що звільнялися від оподаткування:

а) всякого роду українські вистави;

б) сільські народні вистави;

в) робітничі вистави;

г) кіно та театральні вистави, в яких завжди демонструються фільми з українськими написами й театральні вистави - українські концерти (ті, в яких текст до виконання, афіші, програми викладалися українською мовою), видовища, гулянки, улаштовані коштом і засобами державних і громадських культурно-освітніх, мистецьких чи наукових закладів, а не приватних підприємців [41].

5 % театрального збору встановлювалося для видовищ, які мають культурно-освітнє й художнє значення, а саме:

а) оперні вистави;

б) драматичні вистави у тих театрах, що ставлять у вечір тільки одну виставу;

в) симфонічні концерти;

г) балетні вистави.

20 % податку сплачувалося з вистав "що не мають культурно-освітнього чи художнього значення", а саме:

а) всякі вистави, видовища й розваги, улаштовані в ресторанах, кафе-шантанах, кабаре і всяких інших закладах ресторанного характеру;

б) кінотеатральні вистави;

в) мініатюри;

г) фарси;

д) опереточні (опереткові) вистави; е) літні садові гуляння з виставами характеру иар'єте. Як видно, закон мав виразний соціальний і національний характер і був далекий від досконалості, через що Директорії невдовзі довелося його скасувати для доопрацювання [12].

Невдовзі у січні 1919 року Директорія під тиском наступаючих більшовицьких військ евакуювалася з Києва, а Україну охопила кривава громадянська війна, що в підсумку закінчилася крахом української державності. З 20-х років розпочався новий радянський період вітчизняної історії з новим соціально-політичним, економічним ладом, з новою формою господарської, грошової податкової системи тощо початку XX ст.

1.2 Функції податків та принципи оподаткування в Україні

Вітчизняна фінансова наука при вивченні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкретних функцій цієї категорії, без визначення яких неможливе розкриття суспільного призначення податків.

Функції податку — це вияви його сутності в дії, спосіо вираження його властивостей [21].

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття та враховуючи те, що податки виступають необхідним елементом централізації частини вартості національного продукту в бюджеті для державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості, можна визначити дві функції цієї категорії: фіскальну і розподільчо-регулюючу ( Додаток И).

Вказані функції мають об'єктивний характер та існують з моменту виникнення податків. Але конкретні прояви їх рис пов'язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії [3].

Спочатку податки в усіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. Пізніше держави більшою чи меншою мірою почали використовувати податкові ставки і податкові пільги з метою регулювання соціаль-но-скопомічни\ процесів, і податки почали виконувати регулюючу функцію, тобто впливати на відновлення (стимулювати чи стримувати його темпи, збільшувати чи зменшувати нагромадження капіталу і платоспроможний попит населення) і сприяти рішенню різноманітних соціальних завдань (таких, як захист низь-кооплачуваних осіб, перерозподіл доходів для забезпечення соціальне незахищених верств населення, здійснення ефективної демографічної політики).

Однак на сучасному етапі розвитку і модернізації механізмів оподаткування відбувається свого роду диверсифікація функціонального призначення фіску, тому на теоретичному рівні у складі основних податкових функцій можна умовно виділити певні під-функції залежно від того, на реалізації якого з аспектів впливу оподаткування акцентується увага або прояв якого ефекту в межах головної функції є найбажанішим у конкретній соціально-економічній ситуації.

Такий підхід, по-перше, суттєво не ускладнює понятійного апарату фінансової науки. По-друге, дає змогу чітко і з достатньою мірою деталізації зрозуміти специфічне призначення податків як самостійного фінансового явища і водночас уникнути концентрації уваги на дії податків, що мас "побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки" [21].

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Фіскальна функція забезпечує об'єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. За її допомогою реалізується велика частина суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнона-пруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити на всіх територіальних рівнях.

Що ж до інтерпретації фіскальної функції, то в сучасній фінансовій літературі спостерігається використання змішаної марксистської і немарксистської наукової термінології. Так, одна група науковців і практиків вважає, що податки акумулюють у бюджетних фондах держави частину створеного національного доходу (вартості необхідного і додаткового продукту). Друга вже застосовує понятійний апарат західної економічної науки, де податки виступають частиною вартості ВВП чи ВНП, а третя комбінує обидва підходи. Таку дещо заплутану ситуацію в науці у перехідний період ми розцінюємо як об'єктивно неминучу. Адже фінансова наука також переживає трансформацію. Так чи інакше держава, будучи учасником розподільних процесів, примусово відчужує у вигляді податкових вилучень частину вартості створених у суспільстві благ (продукту) для формування своєї казни, що доводить тісний взаємозв'язок між податковими функціями [8].

Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні - впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що застосування терміна "розподільчо-регулююча функція" є найдоцільнішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, механізм її вияву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім цього, "амортизуючи" кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язку та взаємообумовленості фіскального і регулюючого аспектів функціонування податків.

Сьогодні, поряд з переліченими, виокремлюють стимулюючу функцію податків. Однак, зауважимо, податкове стимулювання -один із наслідкови.х ефектів розподільчо-рсгулюючого впливу податків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції [3].

По-перше, сам термін "регулювати" означає вносити певний порядок у якусь діяльність, спрямовувати розвиток (чи зміну) чого-небудь у певне русло. Керуючись таким тлумаченням, слід вважати, що "регулювання" поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи до певних змін процесів, явищ, і рсвсрсний вплив - стримування, сповільнення, послаблення, обмеження.

По-друге, заперечення стимулюючої здатності або, навпаки, виокремлення самостійної стимулюючої функції податків значною мірою зумовлені психологічними факторами. Так, депресивність вітчизняної системи оподаткування щодо підприємницької та інвестиційної активності породжує заперечення будь-якої стимулюючої дії податків взагалі. З іншого боку - применшення їх значення в дирсктивно-плановій економіці радянського типу і зростання ролі оподаткування на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку країни іноді викликають певну гіперболізацію його значимості як стимулятора економічного зростання. Західні вчені до дослідження регулюючого впливу фіску на соціально-економічні сторони життя суспільства підходять із виважених позицій, без надмірних емоцій. Адже циклічність розвитку зрілих ринкових економік- потребує використання податкового механізму не тільки для економічного пожвавлення, а й для захисту від "перегріву" господарської кон'юнктури ринку (кризи перевиробництва).

По-третє, говорити про виконання податками окремої стимулюючої функції недоречно через тс, що конкретні заходи,податкової політики впливають на економіку опосередковано, через процеси розподілу і перерозподілу вартісних пропорцій ВНП. Тому між застосуванням форм податкового заохочення платників податків та виявом результатів їхнього впливу минає певний час. Інколи внаслідок наявності останнього економічна ситуація змінюється настільки, що податкове стимулювання не лише втратить доцільність, а й може стати деструктивним фактором. Крім цього, сам стимулюючий вплив матиме суперечливий характер, викликаючи поряд із позитивними ефектами негативні. Інакше кажучи, скономічну реакцію суб'єктів господарювання на зміну податкового механізму спрогнозувати дуже важко, бо вона залежить від низки інших чинників, які можуть впливати на цей механізм, суттєво віддаляючи його від початкового задуму.

Із з'ясування сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

Справляння податку пов'язано з вартісними пропорціями розподілу ВВП та національного продукту. Причому держава через конкретні ставки та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами, податки - це інструмент державною втручання в економічні процеси та розподільчі відносини, що мають місце у суспільстві (Додаток І) [21].

Використовуючи такий інструмент, держава повинна оптимально враховувати інтереси трьох сторін оподаткування:

• держави;

• платників податку;

• громадян - виборців, які отримують суспільні блага;

Соціально-економічний характер податку виявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В цьому і виявляється природа податну.

Труднощі пізнання природи податку пояснюються тим, що податок - це одночасно економічне, господарське і політичне явище. Російський економіст М. М. Алексєєнко в XIX ст. відзначив цю особливість податку: "З одного боку, податок - один із елементів розподілу та перерозподілу... З другого боку,- запровадження, справляння та використання податків є однією із функцій держави" [5].

Теоретично економічна природа податку полягає у визначенні призначення податку, об'єкта оподаткування і джерела сплати, а також визначення того впливу, який чинить податок у кінцевому підсумку на суб'єктів оподаткування і на всю економіку - як одне ціле. Тому основне завдання пізнання природи податків - простежити еволюцію уявлень про природу податку під впливом учення про державу.

Принципи оподаткування як складова частина податкової політики держави та базис для побудови системи оподаткування

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної, соціальне орієнтованої ринкової економіки. Це період становлення податкової системи, в основу якої було покладено класичну схему податків, характерну для країн із розвиненою ринковою економікою. Становлення податкової системи України відбувалось на тлі системної перебудови економіки, спаду виробництва, загострення соціально-економічної ситуації. Для забезпечення необхідних надходжень до бюджету акцент у побудові системи оподаткування було зроблено на фіскальній функції, проте не набула належного розвитку її регулююча функція. Тому проблема побудови ефективної податкової системи залишається однією із найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і закладення підвалин для економічного зростання [21].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7