4. Простим для застосування та розповсюдженим методом діагностики банкрутства є побудова балансових (агрегатних) моделей оцінки фінансового стану. Під агрегатами мають на увазі абсолютні оцінні показники, які визначаються за спеціальними методиками на основі показників звітності та управлінського обліку підприємств.

Ідентифікація виявлення ризику банкрутства передбачає порівняння між собою агрегатів та створення діагностичного висновку залежно від результатів порівняння.

Найбільш поширеною є балансова модель, наведена у працях [73, с. 824].

5. Широкого визнання в процесі експертної оцінки вірогідності банкрутства набули матричні моделі ідентифікації стану підприємства, визначені у працях французьких аналітиків Франшона та Романе.

Матричні моделі діагностики кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачають побудову діагностичної матриці, кожен квадрат якої характеризується особливим співвідношенням показників господарсько-фінансової діяльності підприємства або розрахованих оціночних агрегатів та ідентифікується як певний стан підприємства.

Визначення наявності загрози банкрутства визначається місцезнаходженням підприємства у матриці та ретроспективним визначенням зміни місцезнаходження (аналіз шляху).

6. Специфіка статистичних моделей діагностики банкрутства полягає в обчисленні дискримінанти функції (границі), у якості аргументів якої застосовуються фінансові коефіцієнти-індикатори, які найбільшим чином характеризують розвиток кризи, а значення (Z-рахунок) - дозволяє встановити ймовірність загрози банкрутства.

Побудова статистичної моделі характеризує математичну обробку інформації стосовно результатів господарсько-фінансової діяльності 2-х однорідних сукупностей підприємств-об'єктів спостереження, одна з яких охоплює підприємства, що визнані банкрутами, інша - підприємства, що продовжують здійснювати нормальну господарську діяльність.

Експертна оцінка вірогідності банкрутства українських підприємств на основі закордонних статистичних методик не завжди є коректною, оскільки мають місце порушення найважливіших умов застосування статистичних моделей: відповідність об'єкта діагностування, часова відповідність, відповідність методики визначення параметрів моделі. Зазвичай варто використовувати метод, а не результати його використання.

Сьогодні всеж в теоретичних джерелах найбільш розповсюдженими є закордонні джерела, однак з методичної позиції, перешкоди для створення національних моделей діагностики банкрутства відсутні.

7. Рейтингові моделі діагностики загрози банкрутства являють собою іншу форму створення простої для застосування системи узагальнюючої оцінки низки характеристик об'єкта оцінювання, які мають чимале значення для визначення наявності та глибини кризи його розвитку [75, с. 580].

Побудова рейтингової системи передбачає наступні етапи роботи: визначення характеру діагностики показників; встановлення переліку оціночних показників фінансового стану та загрози банкрутства підприємства; виокремлення окремих типів життєздатності та стадій розгортання кризи; обгрунтування граничних значень або характерних якісних ознак кожного показника відповідно до типу фінансового стану; розроблення критеріїв бальної оцінки окремих показників та формування ідентифікаційних таблиць оцінювання; встановлення узагальнюючого критерію, інтерпретація та узагальнення результатів рейтингової оцінки.

8. Процес діагностики кризового стану дозволяє використання графічного методу, який носить допоміжний характер і слугує для наочної інтерпретації результатів попередньо здійсненої аналітичної роботи. Діагностика грунтується на 2-3-мірній матриці. Кожний квадрант її характеризується характерним діапазоном значень окремих оціночних показників.

Визначення стану підприємства відбувається у графічній формі визначенням положення підприємства в межах матриці.

9. Специфікою використання експертних методів діагностики кризового стану та загрози банкрутства є використання для формування діагностичного висновку не лише кількісних, а й якісних показників, які характеризують рівень успішності діяльності підприємства, його ресурсне забезпечення, якість менеджменту тощо. Така якісна інформація формується експертами шляхом спостереження або проведенням опитування.

10. Специфікою динамічного підходу до діагностики банкрутства є поглиблений аналіз грошового обороту підприємства, через дослідження обсягів грошового обороту та грошових потоків підприємства, характеризуються джерела формування вхідного та напрями використання вихідного грошових потоків, аналізується ритмічність та синхронність їх, достатність грошових залишків та грошових потоків для фінансування поточних та боргових зобов'язань підприємства. Наявність загрози неплатоспроможності визначається на підставі аналізу ритмічності та синхронності грошових потоків, їх достатності для фінансування грошових витрат підприємства.

В процесі визначеної роботи застосовують спеціальну систему аналітичних коефіцієнтів динамічної платоспроможності, яка визначається за матеріалами бухгалтерського та оперативного обліку, планових даних відносно руху грошових коштів.

11. Специфікою динамічного підходу до аналізу стану підприємства є оперування не статичними, а індексними показниками, які дозволяють оцінювати динамічні зміни підприємства.

Особливостями цього підходу є широке коло об'єктів дослідження, які можуть об'єднувати не лише фінансові, а й нефінансові показники (індикатори) розвитку підприємства, що в сукупності дозволяє оцінити ринкову, виробничу, кадрову та фінансову спроможність підприємства. В якості оціночних використовуються динамічні показники-індекси відповідних показників та індекси співвідношення між двома взаємозалежними аналітичними показниками.

12. Визначення ступеня кризи розвитку підприємства базується також і на використанні автоматизованих систем діагностики – спеціальних програмних продуктах, які використовується для розрахунку окремих показників та визначення на їх основі за спеціальними методиками наявності загрози банкрутства [13].

Визначене розмаїття систем дозволяє класифікувати їх залежно від автономності (автономні, добудовані), наявності функції формування узагальнюючого висновку (розрахункові, інтелектуальні), участі користувача у формуванні узагальнюючого висновку (закриті, відкриті).

Отже, сутність фінансової стійкості підприємства характеризується ефективним управлінням фінансовими ресурсами, а платоспроможність є її зовнішнім проявом.

1.2 Методи та моделі експертної системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства

Банкрутство або неплатоспроможність – це ті категорії ринкової економіки, які характеризують негативний фінансовий стан підприємства.

Вірогідність банкрутства визначає система показників:

·                    фінансові показники;

·                    показники платоспроможності та фінансової стійкості;

·                    показники інвестиційної активності;

·                    показники ефективності використання активів і пасивів підприємства;

·                    показники організаційно-структурних змін в процесі управління підприємством.

Характерними також для аналізу та оцінки можливого банкрутства є і експертні оцінки, економіко-математичні методи і моделі, які з певним ступенем точності вказують перспективну динаміку параметральних показників фінансового стану та можливі відхилення від очікуваного рівня платоспроможності.

Так, наприклад, в процесі дослідження фінансового стану 19 підприємств американський економіст Едуард Альтман відслідкував, що певні комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати вірогідність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. Так з’явився так званий "Z-рахунок Альтмана" [74, с. 580]. Ця модель спочатку була двофакторною, а у розрахунках мали місце коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. З часом постало логічне запитання: чи дійсно можливо, користуючись такою простою функцією, адекватно передбачити імовірність банкрутства? Відповідь ствердна: зазвичай, досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем, можна обмежитись використанням простої функції. Однак, прогнозування неплатоспроможності на основі двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, оскільки не береться до уваги вплив інших показників, які характеризують ділову активність та ефективність функціонування підприємства. Виникає потреба у більш складній функції, яка залежала б від більшої кількості змінних величин. В процесі досліджень, Альтман за результатами дослідження роботи 66 підприємств (з них половина збанкрутували , а решта працювали успішно), з використанням 22 аналітичних коефіцієнтів створив комбінацію найважливіших для встановлення рівнів ймовірного банкрутства підприємств. Так була створена так звана модель "Altman Z-score". Вона є функцією від показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його діяльності за звітний період Z = EAnXn, де n змінюється у діапазоні 1- 5.

У міжнародній практиці, що стабільно функціонує, для оцінки вірогідності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана [74, с. 580].

Розглянемо 2-факторну і 5-факторну модель Z-рахунку Е. Альтмана.

1) Двофакторна модель Альтмана:

Z = - 0,3877 – 1,0736 КП + 0,0579 КАВТ,

де Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

КП – коефіцієнт покриття;

КАВТ – коефіцієнт автономії (фінансової незалежності).

Для підприємств, у яких Z = 0, вірогідність банкрутства становить 50%. Від'ємні значення Z свідчать про зменшення вірогідності банкрутства. Якщо Z > 0 - вірогідність банкрутства підприємства перевищує 50% і зростає зі збільшенням Z.

2) П'ятифакторна модель Альтмана 1968 року [75, с. 580]:

Z68 = 1,2 К1 + 1,4 К2 + 3,3 К3 + 0,6 К4 + К5,

де К1 – відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

К2 – відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;

К3 – рівень доходності активів, тобто відношення загального прибутку до суми активів;

К4 – відношення власного капіталу до суми залученого капіталу;

К5 – коефіцієнт оборотності активів, тобто відношення виручки від реалізації до середньої суми активів.

В залежності від значення Z прогнозується імовірність банкрутства: до 1,8 – дуже висока; від 1,81 до 2,675 – висока; від 2,676 до 2,99 – можлива; більш 3,0 – дуже низька.

3) П'ятифакторна модель Альтмана 1983 року:

Z83 = 0,717 К1 + 0,847 К2 + 3,107 К3 + 0,42 К4 + 0,995К5

Якщо Z83 < 1,23, підприємству загрожує банкрутство; якщо Z83 > 1,23, це свідчить про стабільний фінансовий стан.

Модель Альтмана не дає 100%х результатів. Це зумовлено неможливістю встановити адекватну ринкову ціну деяких основних фондів, переоцінкою основних фондів.

Важливо пам’ятати, що в жодному випадку вірогідність банкрутства не може бути оцінена як нульова. Особливо це стосується українських підприємств, на діяльність яких значною мірою впливають фактори неекономічного характеру. Для українських підприємств Z-рахунок Альтмана грунтується на основі двох форм звітності - №1 "Баланс підприємства" та №2 "Звіт про фінансові результати підприємства". З метою отримання реальних, об’єктивних даних необхідно, щоб якість фінансової звітності була високою. Зацікавленим у цьому має бути передусім підприємство, оскільки за результатом розрахунку можна характеризувати фінансовий стан підприємства в цілому, а це допомагає розробити подальшу стратегію її функціонування.

Досвід застосування даної моделі у Канаді, США, Бразилії, Австрії, Японії показав, що спрогнозувати вірогідність банкрутства за її допомогою за один рік можливо з точністю 90%, за два роки - 70%, за три - 50%. Однак незважаючи на ефективність та простоту використання даної моделі для визначення загрози банкротства, у вітчизняних економічних умовах вона не завжди дозволяє отримати об’єктивний результат. Це пояснюється розбіжностями у розрахунку окремих показників, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів, впливом інфляції на їхнє формування та іншими об’єктивними причинами, які характеризують необхідність коригування коефіцієнтів значимості показників, що визначені у моделі Альтмана, а також врахування низки інших показників оцінки кризового стану підприємства.

Не менш зручною у використанні є модель Ліса [72, с. 377]:

ZЛ = 0,063 К1 + 0,092 К2 + 0,057 К3 + 0,001 К4,

де К1 – співвідношення оборотних активів та загального обсягу активів;

К2 – співвідношення прибутку від реалізації та загального обсягу активів;

К3 – співвідношення загального прибутку та загального обсягу активів;

К4 – відношення власного капіталу та залученого капіталу.

Граничне значення ZЛ = 0,037.

Якщо ZЛ < 0,037, то підприємство під загрозою банкрутства; якщо ZЛ > 0,037, то має місце стабільний фінансовий стан.

Граничне значення ZЛ = 0,037.

Нерідко у сукупності з іншими моделями використовують модель Тафлера і модель Спрінгейта:

Перша має вигляд:

ZТ = 0,03 К1 + 0,13 К2 + 0,18 К3 + 0,16 К4,

де К1 – відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;

К2 – відношення оборотних активів до суми зобов’язань;

К3 – відношення короткострокових зобов’язань до суми всіх активів;

К4 – відношення виручки від реалізації до суми всіх активів.

Якщо ZТ > 0,3, підприємство має добрі довгострокові перспективи; якщо ZТ < 0,2, є ймовірність банкрутства.

Модель Спрінгейта визначається так:

ZС = 1,03 К1 + 3,07 К2 + 0,66 К3 + 0,4 К4,

де К1 – відношення робочого капіталу до підсумку активів;

К2 – відношення загального прибутку до підсумку активів;

К3 – відношення загального прибутку до короткострокових зобов’язань;

К4 – відношення виручки від реалізації до суми всіх активів.

Якщо ZС < 0,862, підприємство є потенційним банкрутом.

На основі фінансової звітності підприємства можливо також визначити вірогідність банкрутства через модель Сайфулліна і Кадикова:

ZСК = 2 К1 + 0,1 К2 + 0,08 К3 + 0,45 К4 + К5,

де К1 – коефіцієнт забезпечення власними коштами;

К2 – коефіцієнт поточної ліквідності;

К3 – коефіцієнт оборотності активів;

К4 – рентабельність реалізованої продукції;

К5 – рентабельність власного капіталу.

Якщо ZСК > 1, підприємство має задовільний фінансовий стан; а якщо ZСК < 1, підприємство має вірогідність банкрутства.

Американський дослідник У. Бівер розробив для використання власну принципову систему показників діагностики банкрутства, яка більш детально буде розглянута в наступному розділі.

Модель П. Пратта включає вісім етапів [78, с. 472]:

I        етап - аналіз короткострокової платоспроможності (абсолютної та високої);

II       етап - оцінка результативності використання активів (оборотність активів та їх віддача);

етап – оцінка ступеня ризику (ділового, як вірогідність отримання прибутку за умов зміни обсягів доходів та витрат; фінансового - за дією фінансового важеля);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8