Проведення роботи з реструктуризації товарної дебіторської заборгованості підприємства потребує чітко визначеної послідовності дій.

На першому етапі власник або керівництво підприємства повинні усвідомити та оцінити наявні або можливі проблеми, зрозуміти необхідність їх розв'язання та виявити бажання зробити це за допомогою реструктуризації активів, в тому числі товарної дебіторської заборгованості.

Доведення до підлеглих прийнятих управлінських рішень щодо обсягу та структури товарної дебіторської заборгованості повинно супроводжуватися встановленням кінцевих результатів у кількісному вимірі, тобто цілей, яких необхідно досягти після завершення процесу реструктуризації дебіторської заборгованості.

Другий етап процесу реструктуризації товарної дебіторської заборгованості пов'язаний із призначенням відповідальної особи або керівника групи спеціалістів (залежно від розмірів підприємства та обсягів дебіторської заборгованості).

Третій етап - проведення поглибленого її дослідження. Основним завданням на цьому етапі є оцінка рівня й складу товарної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих у неї фінансових ресурсів.

Аналіз обсягів та питомої ваги у загальному обсязі окремих "вікових груп" заборгованості дає змогу наочно виявити гостроту проблеми погашення дебіторської заборгованості. Точний аналіз стану дебіторської заборгованості за окремими її видами може бути зроблено тільки шляхом визначення "віку" усіх рахунків дебіторів за книгами підприємства та класифікації їх за строками виникнення (наприклад: до 20 днів, до 40 днів, до 60 днів) — і далі шляхом порівняння цих строків з умовами кредитування за кожною угодою. За результатами такого порівняння необхідно зробити висновок щодо доцільності кредиту конкретному дебітору.

На четвертому етапі робіт і реструктуризації товарної дебіторської заборгованості розробляються окремо заходи щодо підвищення її ліквідності.

Основною метою фінансового аналізу є отримання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об’єктивну і точну картину фінансового становища підприємства, його прибутків і збитків, змін в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами і кредиторами.

Фінансовий аналіз, як метод пізнання економічних процесів і явищ, займає важливе місце в системі управління підприємством.

Основними функціями фінансового аналізу є [13]:

-                     об’єктивна оцінка фінансового становища об’єкта аналізу;

-                     виявлення чинників і причин досягнутого стану;

-                     підготовка і обґрунтування управлінських рішень, що приймаються в області фінансів;

-                     виявлення і мобілізація резервів поліпшення фінансового становища діяльності.

Результати фінансового аналізу сприяють зростанню інформованості адміністрації підприємства інших користувачів економічної інформації (суб’єктів аналізу) про стан цікавлячих об'єктів.

Практика фінансового аналізу вже виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити шість основних методів:

1.                 Горизонтальний (тимчасовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

2.                 Вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат загалом.

3.                 Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з поряд попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показників, обчищеної від випадкових впливів і індивідуальних здібностей окремих періодів. З допомогою тренда формують можливі значення показників в майбутньому, а отже ведеться перспективний прогнозний аналіз.

4.                 Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників

5.                 Порівняльний (просторовий) аналіз – це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності по окремих показниках фірми, підрозділів, так і міжгосподарський аналіз показників даної фірми з показниками конкурентів і середніми господарськими даними.

6.                 Факторний аналіз – аналіз впливу окремих чинників на результативний показник. Причому факторний аналіз може бути як прямим, коли результативний показник дроблять на складові частини, таким чином, коли його окремі елементи з’єднують в загальний результативний показник.

Мета фінансового аналізу оцінити фінансове становище підприємства на основі виявлених результатів, дати рекомендації по його поліпшенню.

Оскільки фінансове становище оцінюється перед усім по статтях бухгалтерського балансу і додатком до нього, то такий аналіз можна назвати зовнішнім.

Задачами зовнішнього аналізу є: оцінка майнового положення, аналіз фінансової стійкості платоспроможності підприємства, аналіз ефективності вкладеного капіталу.

Внутрішній фінансовий аналіз більш глибоко досліджує причини складання фінансового становища, ефективність використання основних і обробки коштів, взаємозв’язок показників об’єму, собівартості і прибутку.

Управлінський аналіз може бути тільки внутрішнім. Він використовує весь комплекс економічної інформації, носить оперативний характер і повністю підлеглий волі керівництва підприємства. Тільки такий аналіз має можливість реально оцінити стан для підприємства, дослідити структуру собівартості не тільки всієї випущеної і реалізованої продукції, але і собівартості окремих її видів, склад комерційних і управлінських витрат, дозволяє з особливою ретельністю вивчити характер відповідальності посадових осіб за дотримання розділів бізнес-плану. Результати управлінського аналізу розголосу не підлягають, тобто відносяться до відомостей, що є комерційною таємницею.

Фінансовий аналіз є гнучким інструментом в руках керівників підприємства. Особливо це торкається малих підприємств, фірм.

3.3 Обґрунтування методики визначення показників ефективності використання позикового капіталу

Поточна неплатоспроможність - це такий фінансовий стан підприємства, коли на певний момент через випадковий збіг обставин у господарюючого суб'єкта недостатньо високоліквідних активів для погашення поточних зобов'язань. Показником, що характеризує поточну неплатоспроможність (Пнп), є різниця між сумою грошових засобів, їх еквівалентів, інших високоліквідних активів та сумою поточних зобов'язань підприємства:

Пнп = Дфі + Пфі + Гк – Пз, (3.6)

де Дфi - довгострокові фінансові інвестиції; Пфі- поточні фінансові Інвестиції; Гк - грошові кошти та їх еквіваленти; Пз - поточні зобов'язання.

Від’ємний результат свідчить про поточну неплатоспроможність господарюючого суб'єкта.

Критична неплатоспроможність - такий фінансовий стан підприємства, коли присутні ознаки поточної неплатоспроможності, коефіцієнт покриття менше 1,5, а коефіцієнт забезпечення власними засобами менше 0,1.

Якщо за результатами року коефіцієнт покриття менше одиниці і підприємство не одержало прибутку, то такий фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності. Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану підприємства, коли воно відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зобов'язане звернутись у місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто якщо задоволення вимог одного чи декількох кредиторів призведе до неможливості погашення зобов’язань в повному обсязі перед іншими кредиторами [14]. З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючих підприємств та використання антикризових заходів з метою попередження банкрутства, методичними рекомендаціями пропонується проведення систематичного експрес-аналізу фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера (К6), який визначається як відношення різниці між чистим прибутком та нарахованою амортизацією до суми довгострокових та поточних зобов'язань.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий фінансовий стан підприємства, коли протягом тривалого проміжку часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2. Даний результат відображує небажане скорочення прибутку, який спрямовується на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому результаті призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг, а його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1

Згідно задуму коефіцієнт Бівера повинен виконувати роль показника, який характеризує рентабельність довгострокових та поточних зобов’язань. Але чистий прибуток – це результат використання як залучених , так і власних фінансових ресурсів. Тому він не може виконувати це завдання.

Найбільш оригінальною методикою визначення ефективності використання позикового капіталу є методика , запропонована А. Андрійчуком та С. Галузинським [1]. Основним показником ефективності використання позикового капіталу розглядається розмір прибутку в розрахунку на одиницю власного капіталу, тобто рентабельність. Формула в цьому випадку з урахуванням перетворень може бути подана в одному з варіантів:

 або ;(3.8)

;(3.9)

;(3.10)

;(3.11)

(Рвл.к – рентабельність власного капіталу; Ра.к – рентабельність авансованого капіталу; ПП. – позиковий відсоток; П, ПАК – загальний розмір прибутку, грош. одиниць; П1 – прибуток, одержаний на власний капітал, грош. одиниць; П2 – прибуток, одержаний на позиковий капітал, грош. одиниць; Вл.к – власний капітал, грош. одиниць; ПК – позиковий капітал, грош. одиниць).

Наведені формули є, на наш погляд, некоректними, бо у чисельнику представлено прибуток, який є результатом ефективного використання як власного, так і позикового капіталу, тобто авансованого капіталу (ΣАк=Вл.к+Пк). У знаменнику ж значиться тільки власний капітал, який при відсутності позикового капіталу не міг забезпечити реалізацію потенційних можливостей біологічних виробничих ресурсів. Це потребує подальшого вдосконалення та уточнення методик оцінки достатності розмірів кредиту та його ефективності.

Метою даного дослідження є розробка методики обчислення показників ефективності використання кредитних ресурсів та обґрунтування оптимального розміру кредиту для збереження позитивного рівня рентабельності виробництва займача.

В процесі дослідження використовується монографічне та вибіркове спостереження ,абстрактно-логічний метод,метод групувань та разрахунково – конструктивний .

Результати досліджень . Вивчення методик визначення показників ефективності використання позикових фінансових ресурсів показало , що в них є раціональне зерно. В найбільшій мірі цьому завданню відповідає методика А. Андрійчука та С. Галузиньського. Тим не менше, на наш погляд, вона потребує деякого вдосконалення.

Уявляється правильним обчислення рентабельності всього авансованого капіталу, виходячи із загального розміру одержаного прибутку:

.(3.12)

Прибуток, одержаний від використання позикового капіталу, буде дорівнювати загальному обсягу прибутку, помноженому на питому вагу позикового капіталу в авансованому:

.(3.13)

Але зважаючи на те, що займач повинен сплачувати позиковий відсоток, загальна сума прибутку, одержаного від використання позикового капіталу, повинна бути зменшена на величину виплат кредитодавцю (Пк*ПП):100% . Тоді сума прибутку, одержаного за рахунок позикового капіталу, буде обчислюватися за формулою:

П2 = ( Пак * Пк/ Ак ) – ( ПК * ПП ) : 100%. (3.14)

Прибуток від використання власного капіталу може бути обчислений за формулою:

П1=ПАК-П2; (3.15)

Тоді рентабельність власного капіталу можна обчислити за формулою:

 ; (3.16)

Рентабельність позикового капіталу у цьому разі може бути обчислена за формулою :

 ;   (3.17)

Таким чином, для забезпечення існуючого рівня рентабельності авансованого капіталу рентабельність власного капіталу повинна бути більшою, тому що рентабельність позикового капіталу, в залежності від величини позикового відсотка, може бути і від’ємною.

З урахуванням зниження рентабельності авансованого капіталу при збільшенні в ньому питомої ваги позикового капіталу виникає запитання, до яких розмірів її можна збільшувати. Тобто потрібні критерії доцільності збільшення питомої ваги позикового капіталу при існуючих рівнях рентабельності авансованого капіталу та позикового відсотка.

Результати дослідження . На основі запропонованої методики в таблиці 3.1 розраховано допустимий розмір позики даного підприємства при існуючій рентабельності для збереження її позитивного рівня.

Розрахунки, зроблені згідно із запропонованою методикою визначення рентабельності авансованого капіталу за існуючим рівнем рентабельності власного капіталу і питомою вагою позикового капіталу при фіксованій ставці позикового відсотка, дозволяють визначати граничну межу питомої ваги позикового капіталу. При рентабельності на рівні 40 %, виробництво продукції буде рентабельним навіть при повній заміні власного капіталу на позиковий для забезпечення виробництва оборотними засобами. При рівні 30 % можна використовувати 80 % позикового капіталу, при 20% - 50%, при 10 % - не більше 20 %.

Таблиця 3.1. Допустимий розмір позики при відповідному рівні рентабельності виробництва, %

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13