Отже, за показниками 2004-2006 рр. витрати Державного бюджету на розвиток економіки становлять 13,7 % у 2006 році, що дещо більше, ніж у 2005 році, але менше ніж у 2004 році. Спостерігається тенденція до зниження витрат на соціально-культурні заходи. Відбувається коливання витрат на національну оборону і правоохоронну діяльність, соціальну спрямованість бюджету у 2005 році підкреслює значне зростання видатків на соціальний захист.

Поряд з бюджетним регулюванням через пряме фінансування з бюджету використовуються непрямі методи, до яких належить амортизаційна політика, а також державні закупки і державні контракти на поставку матеріальних ресурсів з оплатою із бюджету.

Важливу роль у бюджетному регулюванні відіграють різні форми надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам, і насамперед через субсидії. Бюджетне фінансування економіки, як і соціальної сфери, має низку недоліків, від чого знижується ефективність бюджетного регулювання. Існує багато недоліків при фінансуванні соціальних та й економічних програм і неврегульованість цих питань зумовлює розпорошення дотаційних коштів, використання їх не за цільовим призначенням. Тому нагальною потребою є удосконалення правових і організаційних засад бюджетного регулювання.

Бюджетне регулювання розвитку економіки не обмежується прямими бюджетними субсидіями і залучає опосередковані методи, до яких слід віднести:

а) звільнення від оплати податків окремих господарських структур і цілих галузей економіки;

б) надання спеціальних режимів оподаткування окремим територіям;

в) надання відстрочки зі сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету;

г) списання і реструктуризацію податкової заборгованості;

ґ) утворення недоплати з платежів до бюджету.

Зазначені явища зменшують дохідну базу бюджетної системи і за суттю є втратами доходів бюджету. Найвагомішим чинником непрямого бюджетного регулювання є пільги з податків. За економічною суттю такі пільги – це система внутрішнього перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами оподаткування. В економічному аспекті надання пільг є формою бюджетного регулювання економічного й соціального розвитку. В економічному житті держави нерідко трапляються випадки, коли для підтримки окремих виробництв доцільніше знизити розмір сплачуваних податків, ніж покривати збитки і здійснювати виплати з бюджету на соціальні цілі. Можна стверджувати, що виплати допомоги з безробіття, а також дотацій збитковим підприємствам можуть бути значно більшими, ніж втрати у зв’язку з наданням податкових пільг [27].

Однією з форм бюджетного регулювання економічних і соціальних процесів є міжбюджетне регулювання. В Україні міжбюджетний перерозподіл досяг значних розмірів, він щорічно становить понад 20 % витрат Державного бюджету України. Аналіз показників міжбюджетного регулювання дає підставу зробити висновок, що вони не мають солідного наукового обґрунтування і здебільшого недостатньо впливають на здійснення ефективної бюджетної політики.

В економіці України особливістю є те, що Уряд контролює формування й використання значних обсягів фінансових ресурсів, які сконцентровано у різних ланках фінансової системи, підприємницьких структурах державної форми власності. Тому нині треба чітко визначити напрями здійснення фінансового забезпечення підвищення життєвого рівня населення. Такими напрямами можуть бути, зокрема, здійснення інвестицій у людський капітал, тобто в освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, оскільки за експертними оцінками кожна гривня, вкладена у цю сферу, в перспективі забезпечує зростання валового внутрішнього продукту в розмірі 8 гривень. Спрямування бюджетних видатків на збільшення суспільного споживання дає змогу залучати інвестицій в економіку в 6 разів більше за розмір витрат [27].

Забезпечення суспільного добробуту населення потребує значних фінансових ресурсів. Це зумовлює необхідність науково обґрунтованої концепції доходів і видатків.

Фінансування соціальних витрат – головний інструмент держави для підвищення добробуту населення, ці витрати повинні стати основою впливу держави на рівень матеріального забезпечення населення як у середньостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Для реалізації зазначеного слід провести такі заходи:

а) інвентаризувати соціальні програми, що були прийняті за роки незалежності, а також ті, які залишилися в спадок з часів існування СРСР, здійснивши відповідні розрахунки щодо потреби та можливостей у фінансових ресурсах для їх виконання;

б) з урахуванням результатів інвентаризації соціальних програм визначити ті, що втратили соціальну значимість в умовах ринкової економіки і підлягають вилученню з бюджетного фінансування, та такі, які потребують першочергового здійснення і мають перспективне значення;

в) фінансування установ і закладів соціальної сфери як на стадії визначення обсягів витрат, так і на стадії їх використання здійснювати строго відповідно до результатів діяльності. Це дасть змогу відмовитися від практики фінансування соціальної сфери залежно від досягнутого рівня бюджетних витрат, а також приймати обґрунтовані рішення щодо удосконалення соціально-культурних установ і закладів, їх об'єднання, скорочення та ліквідації;

г) розробити програму реформування соціальних пільг, привілеїв і виплат, на основі чого удосконалити систему адресної соціальної підтримки населення, відмовившись від відомчого характеру надання пільг, замінивши їх грошовими формами соціальної підтримки;

ґ) здійснювати витрати на фінансування вищої освіти на основі затвердженого урядом державного замовлення на підготовку кадрів вищої кваліфікації і єдиних норм витрат на їх підготовку, розрахованих Міністерством фінансів за участю зацікавлених органів державного управління;

д) фінансування науки проводити шляхом виділення коштів на дослідження за тематикою, розробленою Міністерством освіти і науки та затвердженою урядом, замінивши кошторисне фінансування виділенням коштів на оплату виконання державних наукових замовлень;

е) підвищити відповідальність органів виконавчої влади за прийняття та реалізацію рішень, які не забезпечуються відповідними джерелами фінансування, посилити вимоги до проведення експертних оцінок щодо визначення потреб та джерел фінансових ресурсів на здійснення накреслених заходів.

Суттєвого поліпшення стану фінансування заходів соціального спрямування можна досягти і шляхом удосконалення управління бюджетними ресурсами. Тут на перший план виходять питання казначейського виконання державного та місцевих бюджетів. Треба досягти такого стану, коли Уряд та місцеві органи виконавчої влади матимуть у своєму розпорядженні інформацію про щоденний рух коштів на казначейських рахунках державного та відповідних місцевих бюджетів.

Ґрунтовного методичного забезпечення потребує система визначення планових обсягів бюджетних витрат на утримання соціально-культурних установ і здійснення заходів, пов'язаних з рівнем матеріального добробуту населення.

Другим блоком бюджетного механізму є бюджетне забезпечення, основною складовою якого є фінансове планування та прогнозування.

Бюджетне планування – це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. Сферою застосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу. Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему бюджетних планів [31].

В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів («від досягнутого»), нормативний, балансовий та програмно-цільовий.

В недалекому минулому в практиці фінансового планування застосовувалося планування «від досягнутого»: сума коштів за окремими статтями на наступний фінансовий рік визначалася шляхом простого зменшення або збільшення відповідної суми поточного року, за основу бралися звітні дані за минулий рік без врахування визначення результатів фінансування. Таке планування не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів.

Балансовий метод дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Він направлений на те, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб.

Досконалішим методом бюджетного планування є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов’язаних норм і нормативів. Нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат у соціальну сферу, оскільки він спроможний відносно об’єктивно оцінити потреби соціальних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання. Перехід до планування фінансових ресурсів бюджетних установ на основі використання стабільних нормативів обґрунтовується тим, що відкриває можливість забезпечити збалансованість розвитку соціальної сфери. Отже, встановлення соціальних норм заслуговує значної уваги, дивлячись на те, що від науково та економічно обґрунтованого їх визначення залежить забезпечення найважливіших потреб громадян.

Планування соціальних видатків бюджету базується на застосуванні нормативного методу, що дає можливість спрогнозувати обсяг грошових коштів, які повинні забезпечити ефективну діяльність цієї сфери. Для цього створюється спеціальний механізм удосконалення розрахунку бюджетних показників соціального захисту і забезпечення [78].

В Україні для поліпшення бюджетного планування включаються в систему макроекономічних показників державного бюджету соціальні стандарти, на основі яких визначається лише реальна мінімальна потреба державного і місцевих бюджетів у коштах, а також, відповідно, перерозподіляються і закріплюються доходи за рівнями бюджетної системи. Тобто, соціальні норми відповідають сучасним уявленням про мінімальний рівень і якість соціальних послуг, що надаються населенню. Саме ці норми виступають критерієм визначення видатків бюджету на соціальну сферу, а не величина бюджетних доходів, хоча вони й вважаються лімітами всіх витрат.

Економіка постійно розвивається, регіони країни мають різне соціально-економічне становище, потреби населення змінюються й зростають, відбувається науково-технічний прогрес – все це потребує постійного перегляду та коригування нормативів з огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку й в основі таких змін повинні бути такі інструменти, як соціальні стандарти для кожної категорії населення, які забезпечують високий рівень життя, а не соціальні мінімуми. Таким чином, нормативи повинні бути лише умовно стабільними й орієнтуватися на якісне забезпечення соціальними послугами населення.

Нормативи бюджетного фінансування соціальної сфери, що визначаються на основі державних мінімальних стандартів, є основою для розрахунку мінімальних розмірів видаткової частини державного бюджету та відповідних місцевих бюджетів і не забезпечують розвиток, вдосконалення. Але ж для покращення, якісного надання послуг соціальним галузям потрібні середньострокові й довгострокові ефективні програми розвитку й відповідно планування, прогнозування й здійснення їх фінансування. Тому, в Україні зроблені перші кроки до запровадження фінансування соціальної сфери на основі цільових програм, тобто програмно-цільового методу формування бюджету. Початком практичного упровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі в Україні стало розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі від 14 вересня 2002 року № 538-р [52]. Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочергових цілей держави, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цих програм фінансовими ресурсами, оцінку ефективності використання бюджетних коштів у процесі виконання завдань програми.

Сучасний річний бюджет повинен формуватися як складова частина тривалого плану-прогнозу, в межах якого враховані стійкі довготермінові тенденції і наближення до цілей, визначених попередньо. У процесі розробки плану важливою є точність прогнозів. Варто зазначити, що розробка плану-прогнозу, передусім, залежить від рівня кваліфікації аналітиків. Прогноз бюджету минулого року слід використовувати як базу складання проекту реального бюджету в поточному році. На сьогодні в Україні складається тільки проект щорічного бюджету, що пояснюється суттєвою нестійкістю економічних процесів та відсутністю досвіду в розробці прогнозів. Але ж прогнозування має стати невід’ємною частиною процесу бюджетного планування, що дасть змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджету та їхнє використання, виявити чинники, які необхідно враховувати у розрахунках бюджетних показників, визначити їх взаємозв’язки, а також можливі способи впливу на ці показники. Призначення бюджетного прогнозування полягає в оцінці різних і найбільш вірогідних варіантів формування ресурсів бюджету і напрямків використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробленні бюджету.

Бюджетне прогнозування має набути стратегічного характеру, включати варіанти обґрунтування заходів щодо вдосконалення бюджетного механізму і засобів бюджетного регулювання за умови динамічного підтримання фінансової збалансованості в економіці.

Ефективне вирішення завдань, пов’язаних із формуванням доходів і видатків бюджету, ґрунтується на основі економіко-математичних методів і моделей. Для реалізації основного методологічного принципу бюджетного прогнозування, що полягає в досягненні й динамічному підтриманні збалансованості руху бюджетних потоків у процесі економічного розвитку, доцільно використовувати економіко-математичні моделі, які мають уможливити:

а) взаємопов’язаний розрахунок основних показників доходів і витрат бюджету з розрахунками показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану;

б) оцінку бюджету за критерієм його збалансованості з урахування його впливу на ефективність виробництва і темпи економічного зростання.

Принцип досягнення, встановлення і підтримання бюджетної збалансованості має дотримуватися при розв’язанні всього кола завдань бюджетного прогнозування, серед яких основними є:

а) визначення інструментарію бюджетного регулювання і кількісне визначення економічних регуляторів;

б) побудова шкали пріоритетів при визначенні бюджетної політики.

Таким чином, сформульовано низку завдань бюджетного прогнозування, при розв’язанні яких доцільно використовувати економіко-математичні моделі. Однак врахування названих завдань – необхідна, але недостатня умова реального застосування моделей на практиці бюджетного прогнозування. Достатня ж умова полягає в поєднанні технології модельних розрахунків із чинною технологією бюджетного прогнозування. Виходячи із цих умов, рекомендовані до практичного застосування в бюджетному прогнозуванні моделі мають:

а) стати невід’ємним елементом процесу прогнозування і реально використовуватися у вирішенні конкретних завдань, пов’язаних із формуванням відповідних показників бюджету;

б) мати адресність;

в) бути по можливості простими;

г) забезпечувати свободу вибору стратегічних прогнозних рішень працівниками, що несуть повну персональну відповідальність за їхні наслідки.

Найширшого використання серед методів бюджетного прогнозування набули регресійні багатофакторні моделі для розрахунку на перспективу окремих показників бюджету, а також бюджетних нормативів. Нині дедалі більше використовуються методи економетричного моделювання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16