1.2.2  Основні законодавчі  положення про  кредитування               

           зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :

·      самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих  , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

·      Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.

·      Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки  з іноземними суб’єктами господарської діяльності , користуватись їх послугами  з додержанням при цьому вимог чинніх законів України .

Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності  здійснюється на теріторії України банком для  зовнішньоекономічної діяльності  України  і уповноваженими банківськими та кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками , зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України

Кредитування  зовнішньоекономічної діяльності  у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей та на умовах погоджених між кредиторами та  одержувачами кредитів у кредитних угодах , договорах .

Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності  за  спеціальним кредитним (позичковим ) рахунком у діючий на теріторії  України валюті для покриття коштів , що тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном , що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.

Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в Україні здійснюється через банк для  зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки .

Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності  та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком  зовнішньоекономічної діяльності України  в межах лімітів державного кредитування  зовнішньоекономічної діяльності  у діючій на теріторії України валюті та в іноземній  валюті  за  поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності кредитів . Банк для  зовнішньоекономічної діяльності України повинен повідомити про соє рішення  подавця заявки  на державний кредит ( державну гарантію комерційного кредиту )  у місячний строк  з дня подання зазначеної заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності  з підстав недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії України валюті  та/або іноземній валюті одному суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати  5 %  від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

             1.3    Страхування зовнішньоекономічних операцій

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у звязку зі всезростаючим  розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного  з наданням комерційного кредиту .

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.

Трасант (  drawer ) -  особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)

Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити  за перевідним векселем

 Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити  за

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата  та банком , який є акцептантом  , накладає на останнього зобов’зання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно  акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до  експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа  , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта . Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт .  Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло  , бо акцепт векселя  банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .

Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .

Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт.  Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який  засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком )  та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба  зазначити  , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

 В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих  угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування  та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною.  Цього виду ризику неможливо  запобігти  звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену  суму  застрахованого кредита з вказанням  терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % )   яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії  , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від  0.25  до 10 %  застрахованої суми .  Тепер зупинемось на основних принципах страхування .

1. Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.

2. Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера .     Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним ,  перекручував би природу страхування , збільшував би вартість страхування.

3. Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми  заміни останіх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування  фінансового ризику,    ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу ,  при акцепті тратти без права обернення її на трассанта  бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний )  . При акцепті  ж тратті з правом регресу  він може пред’явити притензії  обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик.  Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків,  так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в спеціальному інституті , що об’єднував би  функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .

4. Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.

5. Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної  операції може отримати вішкодування  у розмірі застрахованої суми лише після встановлення  розмірів кінцевого збутку.  Механізм і наслідки використання цієї умови наступні .  Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це .  Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої вимоги  по  відношенню  до трасанта . Останній  в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований ,  але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу ,  з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс.  Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування  значно знижується.  Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця .  Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати  збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .    

Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики - загрозавалютних втрат в результаті зміникурса валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгівельної  угоди  та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :

· одностороні дії одного з контрагентів ;

· операції страхових компаній та банків ;

· Домовленість між учасниками угоди ;

Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів  і передбачають  можливість  їх перегляду  в процесі виконання для страхування валютних  та інших  ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежа пропорційно зміні курсу валюти обмовки  з ціллю страхування контрагентів від ризику  знецінення валюти. Валюта платежу ставиться прицьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто  сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика .  Складовими елементами валютних обмовок  є :

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10