Також відповідно до статті 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

         Тому одним з документів, необхідних для державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, є документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом (ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 р.). Таким документом є довідка з банку про відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду та про перерахування на цей рахунок вкладу засновника (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів засновників) або акт приймання-передачі майна до статутного фонду товариства (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок  майнових внесків засновників). Так, наприклад, створювалося товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “КРОК-ЛТД”. При створенні даного товариства, засновниками якого являються дві фізичні особи та юридична особа (товариство з обмеженою відповідальністю “КРОК-ЛТД”), 50 відсотковий внесок був здійснений товариством-засновником шляхом передачі майна на баланс новоствореного підприємства відповідно до акта прийома-передачі (додаток 2) 

         Згідно з ч. 2 ст. 115 Цивільного кодексу України вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. На практиці найчастіше статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів або рухомого майна засновників.

          Розглянемо ці два шляхи формування статутного фонду.

         У випадку коли статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів, в установі банку необхідно відкрити поточний рахунок для формування статутного фонду. Вже на цій стадії у засновників або уповноважених ними осіб можуть виникати різні проблеми.

         Згідно з п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 (далі - Інструкція), у разі відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду господарського товариства подаються:

• заява про відкриття поточного рахунку;
• один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріально;
• картка із зразками підписів;
• довіреність або копія довіреності на ім'я особи, яка має право відкриття та розпорядження рахунком, засвідчена нотаріально.

         Документів не так вже і багато, всі вони можуть бути швидко надані до банку, але чимало залежить від внутрішньої політики конкретного банку. Звичайно, це може зайняти кілька днів.

         Інакше проходить процес відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду, якщо засновником товариства є фізична особа-іноземець або юридична особа-нерезидент. У такій ситуації українські банки дуже ретельно підходять до своєї справи та починають детальну довгострокову ідентифікацію засновників та перевірку документів.

         Згідно з п. 2.1 Інструкції банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, встановленому законодавством України, зокрема, нормативно-правовими актами Національного банку. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.

         Підпункт в) п. 1.17 Інструкції передбачає, що банки зобов'язані здійснити перевірку поданих документів для відкриття рахунків на відповідність їх чинному законодавству, зокрема, документи, подані для відкриття рахунків, які були видані на території іноземної держави, мають бути легалізовані в установленому порядку, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Ці документи можуть бути засвідчені згідно із законодавством країни його видачі, перекладені на українську мову (крім документів, викладених російською мовою) та легалізовані в консульській установі України, або засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в Міністерстві закордонних справ України, або засвідчені шляхом проставлення апостиля, передбаченого ст. 4 Гаазької конвенції від 05.10.1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Копії цих документів мають бути нотаріально засвідченими. Підставою для ідентифікації клієнта - фізичної особи, його довіреної особи, а також особи, яка уповноважена діяти від імені клієнта - юридичної особи, для іноземних громадян, є такі документи:  паспортний документ з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання для громадян, які постійно проживають в Україні; паспортний документ – для тих, що тимчасово перебувають в Україні.

          Але на практиці все не так просто. Деякі банківські установи максимально «йдуть на зустріч» іноземному інвестору та не витребують додаткові документи, не передбачені чинним законодавством України. Деякі банки, керуючись не тільки чинним законодавством, а й своєю внутрішньою політикою, вимагають зайві документи, на підготовку чи надання яких теж потрібний час, наприклад, копії паспортів всіх директорів та членів ревізійної комісії нерезидента-засновника товариства; копії паспортів всіх осіб, які вказані в довіреності на реєстрацію товариства та відкриття поточного рахунку в установі банку, або інші  копії чи оригінали документів від нерезидента тощо.

         Система перевірки цих документів банком ще складніша. Приймає ці документи та безпосередньо відкриває поточний рахунок одна особа, перевіряє їх на відповідність чинному законодавству інша (як правило, юрист або юридичний відділ банку), а ідентифікує засновників – третя (як правило, відділ фінансового моніторингу). А якщо рахунок відкривається не в головному відділенні банку, то документи на перевірку та ідентифікацію клієнта відправляються до центрального офісу певного банку. З урахуванням зазначеного, процес відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду може затягнутися на тижні.

         Тому бажано вже на стадії формування статутного фонду товариства провести попередні переговори з різними банківськими установами щодо порядку відкриття такого рахунку та необхідних документів, аби уникнути в майбутньому можливої затримки.

         Після відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду засновник-нерезидент перераховує на нього трохи більше ніж 50% свого вкладу до статутного фонду товариства (позаяк банк-кореспондент відрахує деяку суму грошей як комісію за послуги банку) та отримує в установі банку довідку, яка підтверджує внесення вкладу на рахунок. Знову ж таки, в деяких банках ця довідка є платною. Після отримання цієї довідки можна розпочинати процедуру державної реєстрації юридичної особи.

         Якщо ж статутний фонд товариства формується за рахунок майнових внесків засновників, то поточний рахунок для формування статутного фонду відкривати не потрібно. А документом, який підтверджує внесення засновником свого вкладу до статутного фонду товариства, є акт приймання-передачі майна засновників до статутного фонду товариства. Форма цього документа чинним законодавством України не передбачена, але на практиці він має містити в собі інформацію щодо майна, яке передається до статутного фонду та його грошову оцінку в національній валюті України.   Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ч. 2 ст. 115 ЦКУ). Акт підписується засновниками товариства, які передають майно, та майбутнім директором  товариства, який приймає це майно.

         Але з юридичного погляду передання засновниками майна до статутного фонду товариства за актом приймання-передачі є фікцією, позаяк це майно переходить до товариства, яке де-юре ще не існує, та приймається директором, якого формально немає.

         Таким чином, формування статутного фонду товариства за рахунок майнових внесків засновників проходить набагато швидше та простіше, ніж за рахунок грошових коштів.

          Інша ситуація з майновими вкладами засновників-нерезидентів, оскільки майно, яке було вказано ними в акті приймання-передачі, потрібно буде згодом ввезти на територію України. Згідно з ст. 18 ЗУ «Про режим іноземного інвестування» № 93/96-ВР від 19.03.1996 р. майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду  підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більше як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства, і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя. З метою погашення векселя товариство звертається у письмовій формі до державної податкової адміністрації (інспекції) з проханням зробити відповідну відмітку на його копії векселя. До заяви додаються:

• копія векселя;
• копія ввізної вантажної митної декларації на майно;
• документи про зарахування майна на баланс підприємства з іноземними інвестиціями або окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність на підставі укладеного договору (у разі потреби державна податкова адміністрація (інспекція) має право перевірити на місці фактичну наявність майна у векселедавця);
• документи про державну реєстрацію іноземної інвестиції.

         З урахуванням викладеного доходимо висновку, що лише за умови реєстрації такого внеску, як іноземна інвестиція, ввізне мито не сплачується. А для реєстрації іноземної інвестиції законодавство України передбачає окремий порядок, окремі документи та строки.

          Також необхідно звернути увагу на порядок оподаткування згаданого майнового внеску засновника-нерезидента. Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 ЗУ «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі – Закон України «Про ПДВ») встановлено рівний режим оподаткування для всіх без винятку операцій з інвестування товарів, зокрема з країн, з якими укладено угоди про сприяння та захист інвестицій, митне оформлення таких операцій здійснюється з оподаткуванням ПДВ на загальних підставах. Раніше (до 31.03.2005 р.) згідно з пп. 3.2.8  п. 3.2 ст. 3 ЗУ «Про ПДВ» операції із внесення основних фондів до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України, звільнялись від оподаткування податком на додану вартість. Однак у зв’язку зі змінами до певних нормативно-правових актів цей підпункт ЗУ «Про ПДВ» було викладено в новій редакції, і ця пільга була скасована.

         Таким чином, увезення на митну територію України основних фондів як внеску до статутного фонду є об'єктом обкладення податком на додану вартість.Податок на додану вартість на митниці у цьому випадку сплачується імпортером, тобто підприємством, до статутного фонду якого нерезидент уносить майно.

         Базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менше митної вартості, зазначеної у вантажній митній декларації, з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження і страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів тощо. Вартість перераховується в українські гривні за валютним курсом НБУ, що діяв на кінець операційного дня, попереднього дню, в якому товар (товарна партія) уперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

         Отже, процедура формування статутного фонду товариства за рахунок майнових внесків засновників-нерезидентів ще складніша, триваліша та більш витратна в порівнянні з формуванням статутного фонду за рахунок грошових коштів.

         До того ж, як правило, статутний фонд є не тільки гарантією інтересів кредиторів товариства, а й джерелом, за рахунок якого товариство розпочинає та здійснює свою господарську діяльність, тому ефективніше формувати статутний фонд за рахунок грошових коштів.

         Але на практиці («завдяки» прогалинам у чинному законодавстві України та недостатньому врегулюванню в законодавстві процедури формування статутного фонду) юристи знаходять інші можливі варіанти формування статутного фонду.

2.2. Формування статутного фонду державного підприємства.

Статутний фонд державного підприємства, що перебуває у загальнодержавній або комунальній державній власності, - це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що безоплатно виділені державою в постійне розпорядження трудового колективу підприємства на правах повного господарчого відання. Чинним законодавством встановлено, що здійснюючи право повного господарчого відання, підприємство володіє, користується, розпоряджається цими ресурсами, чинить по відношенню до них будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. Розмір статутного фонду державного підприємства визначається обсягом виробництва товарів і послуг на ньому.

          Джерелом формування статутного фонду державного  підприємства є кошти, які належать державі. Вони виділяються або з державного бюджету, або за рахунок інших державних підприємств – у порядку внутрішньогалузевого і міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів – за розпорядженням державних органів, що виконують функції по управлінню держ. майном (Фонд державного майна, міністерства і відомства України).

            В сучасних умовах державні підприємства, як правило нарощують свої статутні фонди за рахунок власних нагромаджень – прибутку. Частину чистого прибутку вони спрямовують на розвиток виробництва – реконструкцію, придбання нового устаткування тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9