Можеш вибирати друзів і дружину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину. [28,10]

У творчості В.Симоненка була особлива сторінка - інтимна лірика. Вразливість його натури, щедрість і чистота почуттів тут виявилися настільки сильно, що найпростішими, найзрозумілішими, часом найбуденнішими словами поетові вдалося передати найсокровенніше, відкрити глибини своїх почуттів. Любов несе не лише щастя, а й страждання, та все одно поет оспівує зливу почуттів, що освятили його душу.

Я не помру від розпачу і муки,

Лиш в одинокій ночі навесні

Все будуть сниться милі, теплі руки

І оченята сині і ясні.

І буду ждать я кожної години

В далекому чи близькому краю

Одну тебе, тебе єдину,

Маленьку милу дівчинку мою. [28, 38]

Ставлення до жінки сповнене у В.Симоненка такої чистоти, такого світла, що одухотвореність кохання сягає найвищих рівнів. Це водночас згусток болю й умиротворення, це поєднання тиші і грому. "Він кохав як і жив, -сильно, безоглядно, до краю. І це повною мірою відбилося в його любовній ліриці, яка, проте, не втрачала своєї заземлено-реальної конкретності" [8, 13].

Ображайся на мене як хочеш.

Зневажай, ненавидь мене -

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне. [23, 42]

Почуття поета живилися джерелами його душевної ніжності. Тому навіть безхитрісно-неприховане, аж ніяк не прикрашене художніми оздобами, зізнання звучить як поетичне одкровення. Він був такий у всьому.

Творчий шлях В.Симоненка, як і будь-якого талановитого письменника, був напруженим, сповненим щастя і болю. Він безупинно шукав свого єдиного слова, того, що найсокровенніше, найсправедливіше. "Йому було відворотне примітивно-бездумне ковзання по поверхні. А, як відомо, будь-яке заглиблення, особливо коли воно здійснюється людиною з гострим зором і серцем щирим, відкриває, оголює те, що називаємо звичайно пліснявою" [3, 13], Він мав велику мужність сперечатися, боротися за очищення, зокрема поезії. "Давайте менше сперечатися, - писав В.Симоненко, - якою повинна бути наша поезія, а побільше творити таку, яку вміємо, щоб завтра не пережовувати сьогоднішнього." [14, 34] "Ми живемо, - розмірковував поет, - в добу великих діянь, а отже, і в добу високої радості і великих трагедій. Відвертатися від людських мук і страждань, а замість правди тикати їм під носа пучечок чебрецю - до біса такий жалюгідний оптимізм!" [10, 160]. Він мав мужність говорити правду.

Поезія безплідна, як толока,

Усе завмерло, мов прийшла чума,

............................................................

Біля керма - запроданці, кастрати

Дрижать від жаху в немочі сліпій...

Коли б оту толоку розорати,

Шевченко міг би вирости на ній! [28, 45]

В.Симоненко мав мужність ніколи не зраджувати своїх переконань і "ніколи не зраджував гострого слова бійця на скептичні репліки спостерігача" [14, 34].

Художня палітра його багатюща, він випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської та інтимної лірики (ці мотиви у нього часто гармонійно зливаються в однорідний поетичний сплав) з-під його пера виходять дошкульні сатиричні епіграфії і твори такого улюбленого народом жанру, як байка; він пише віршовані жарти й казки для дітей, зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом.

Сів Горобець і скаргу пише в суд:

"Від Солов'я життя мені немає -

Мої пісні, весь мій натхненний труд

Цвіріканням, бездара, називає!" [28, 157]

Василь Симоненко виявляє себе як критик, прозаїк і особливо виразно як сатирик. "Мішенню його їдких влучних стріл стає передусім конформізм, епідемія якого швидко поширювалася на багатьох земляків і не тільки з чиновників, а й з письменників, що ревниво заповзялися уславлювати нового вождя - М.С.Хрущова. Ознаки повернення епохи деспотизму були для Симоненка очевидними." [3, 13] Убивча сатира поета на негативні суспільні явища несподівана з огляду на його патріотичні вірші. Але це тільки на перший погляд. Хто вміє любити, той уміє ненавидіти.

Як поет В.Симоненко найповніше відкрився саме в посмертних книгах, які не встиг побачити, а може, навіть і завершити до кінця й підготувати до друку. Особливо це стосується збірки "Земне тяжіння" ("Молодь" 1964). Виходили книжки, які виявляли нові грані обдарування митця : збірка новел "Вино з троянд", казка "Цар Плаксій та Лоскотон", "Подорож у країну Навпаки", нарешті "Лебеді материнства", що зібрала краще з доробку поета. Та за всіма цими збірками стояла нікому невідома боротьба. Борня його поезій за право існування.

Цілих п'ятнадцять років забороняли видання його творів, - підготовлене видавництвом "Молодь". Вибране поета розсипали й по-живому шматували аж до 1981 року, коли з горем та інквізиторським редагуванням вийшли його "Лебеді материнства".

Богдан Горинь, згадуючи про своє знайомство з видатним поетом, писав, що Василь Симоненко боляче говорив про абсолютну неможливість надрукувати вірші з гострою суспільною проблематикою, а "поезія має силу, коли її читають, а щоб її читали, мусить бути надрукована, - згадує Б.Горинь слова, сказані В.Симоненком при одній із зустрічей. - Але в яку форму одягти думки, щоб вони обминули вила цензури, придирливої тепер до кожного рядка, і буквально до кожного слова?" [8, 3]. В.Симоненко розповідав, як шукав різних способів, удаючись до езопівської мови, щоб написати про те, що найбільше наболіло.

Одна з проблем, що дуже хвилювала поета, - свідома цілеспрямована русифікація України. На його очах проходило методичне руйнування української культури, гинула рідна мова. Глибоке усвідомлення, що на душу українського народу накинуто міцно сплетений шовіністичний зашморг, причиняло йому фізичний біль. Не менше мучило питання, як протидіяти, як зупинити смертельний процес. Всі ці болючі роздуми знайшли вияв у вірші, присвяченому курдам. В адресований "Курдському братові" вірш, В.Симоненко вклав усю пристрасть зболеного серця, у якому вже клекотіли громи:

Жиріє з крові змучених народів

Наш найлютіший ворог - шовінізм. [29, 27]

Ця поезія - громадянський заповіт художника слова. У вірші нарешті вдалося закласти той динаміт, який він так довго шукав. Наділений від природи чітким аналітичним мисленням, Симоненко не сплутував понять шовінізм, інтернаціоналізм, патріотизм. Богдан Горинь також згадує, як восени 1962 року готувалася до виходу в журналі "Зміна" (тепер "Ранок") велика добірка поезій Василя Симоненка. Поет приїхав до Києва, щоб одержати сигнальний номер журналу в редакції. Коли він вийшов із редакції, був дуже схвильований і пригнічений. Червоним олівцем грубими лініями було перекреслено навхрест половину віршів Симоненка. Підписав відповідальний редактор, пропустила журнальна цензура і тільки при остаточному погодженні в ЦК ВЛКСМ перший секретар, використавши своє службове становище, грубо і безцеремонно вчинив чорну справу. То були поезії Симоненка, яким він став в останні рік-два, коли в його духовному небі була не тільки лірична тиша, а й кресали блискавиці і клекотіли громи. З добірки поставав поет, який виражав зболену і збурену душу цілого народу. Було викреслено вірші "Злодій" і "Некролог кукурудзяному качанові, що загинув на заготпункті". Інші вірші скалічила цензура : змінені слова, пропущені окремі рядки і цілі строфи.

В останні роки життя В.Симоненко почав замислюватися над становищем у країні. Сталін як особа і сталінізм як соціальне явище його особливо хвилювали, над цими проблемами він багато думав. Хвилювали митця слова і долі його попередників, поети та письменники, яких було знищено в Концтаборах та тюрмах - Плужник, Зеров, Хвильовий, Драй-Хмара, Куліш. Незадовго до трагічного завершення свого життя Василь Симоненко відкрив для себе правду. Його шлях до істини був тяжким. Причиною тому були романтично-комуністичні переконання, що тяжіли над митцем із дитинства і впали лише за кілька років до смерті; глибоко закорінений у душі атеїзм і віра, навіть сліпа, в неіснуюче комуністичне майбутнє; рамки соцреалізму, в яких творив поет. Не лише "проклята газетярська поденщина" спричинила до появи в талановитого чесного митця деяких сірих, мертвих віршів. Із гіркотою і жалем говорив він, що написав чимало газетних віршів, за які йому по-справжньому соромно, то газета калічить поета своїм "треба": треба до ювілею, треба до з'їзду, до конференції, до пленуму і так без кінця. В.Симоненко болючіше й чіткіше, ніж будь-хто інший, збагнув і підсумував у щоденнику зі спепеляючою безжальністю до себе: "Земля вже двадцять восьмий раз несе мене навколо Сонця. Мало встиг я зробити за цей час гарного і доброго. Зате навчився я пити горілку, смердіти тютюном, навчився мовчати і бути обережним, коли слід кричати. І найстрашніше - навчився бути нещирим. Брехня - мабуть, моя професія." [8, 3]

Василь Симоненко вмів любити і вмів ненавидіти. Він був одним із тих, що згоріли від любові й гніву. У спогадах Станіслава Тельнюка є таке нищівно-гостре й безжальне своєю правдивістю місце: "Смерть вибила його з найпередовіших лав борців-лицарів, але далі воювала його поезія, його творча спадщина, пам'ять про нього. І як же ненавиділи його поезію, його пам'ять сталіністи, які за часів Брежнєва здобулися-таки на реванш за удар, завданий їм на XX з'їзді КПРС. Не вмер би Василь Симоненко - його б вони загнали туди, куди загнали Василя Стуса, чи Івана Світличного.., чи Івана Дзюбу, чи Олеся Бердника, чи багатьох інших. Загнали б у тюрму. Чи загнали б у петлю, як Григора Тютюнника або Віктора Близнеця, у загибель від горілки, як Станіслава Шумицького, Валерія Юр'єва, Василя Бондаря... Вони б знайшли спосіб розквитатися з ним. Але - і в цьому я непохитно впевнений - не змусили б його відмовитися від свого "Я". [25, 15]

Він рано збагнув своє призначення, не боявся його і ніби аж накликав свою долю.

Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум'ї згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світі не чадіть. [29, 41]

Багато він ще міг би створити. Може лише третину відміряв свого звитяжного шляху, і скільки незробленого зосталось по той бік трагічної межі, за тими непройденими верствами...

ІІІ. Лінгвістичне трактування антонімії

Існуючі визначення антонімів можна умовно поділити на три групи. Перша група -- це такі, що відносять до антонімів слова з протилежним значенням. Подібні формулювання мають власні варіації, але в головному -- в тому, що відмічається наявність протилежних значень -- вони не розбігаються. Наприклад : "Антоніми -- це слова протилежного значення" [19, 92]; "Антоніми є словами різного звучання, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття" [9, 95]; "Антоніми -- це слова, протилежні за сигніфікативним значенням" [11, 24]. Цей тип визначень незмінно містить вказівку на протилежну семантику; додаткові характеристики про різне звучання слів, про сигніфікативність значення та інші, не змінюючи при цьому суттєво зміст формулювань.

До другої групи належать визначення, в яких робиться спроба окреслити межі антонімії шляхом перелічення основних ознак антонімів і способів їх ідентифікації. Наприклад: "Антоніми -- це лінгвістичне спряжені пари слів, що належать до однієї частини мови, є членами унікальної, єдиної, бінарної, пропорційної, багатомірної опозиції. Під лінгвістичною спряженістю розуміється регулярна відтворюваність їх значень" [12, 15]

Третю групу об'єднують спроби описового визначення антонімів шляхом перелічення та пояснення різноманітних їхніх властивостей, функцій, способів творення та вживання тощо.

На мій погляд, найбільш містко, точно і всебічно дав визначення антонімам Є.М.Міллер.

"Антоніми -- це взаємопротилежні за значенням номінативні одиниці мови, які служать для п о з н а ч е н н я взаємопротилежних односуттєвих явищ об'єктивної реальності. Антоніми -- це клас слів, фразеологізмів і нефразеологічних сталих словосполучень, які володіють семантичними і структурними особливостями, що відрізняють їх від інших семантичних класів слів тощо. Між антонімами, як і між синонімами, існує сильний семантичний зв'язок, який має концептуальну природу -- предметно-речові позначення "ототожнених" контрастів викликають у свідомості найбільш сталі асоціативні зв'язки. Основні якості антонімів: наявність антонімічного з а п е р е ч е н н я (в опозиції антонімів -- граничного); здатність викликати асоціації за тотожністю і відмінністю значень... Антоніми виникають, функціонують, ровиваються у мовленні, утворюють антонімічні опозиції. Антонімічні відносини охоплюють всю систему номінації, тобто антонімічність є внутрішня фундаментальна властивість мови. Антонімія слів реалізується (виникає) тільки у мовленні. Клас антонімів безперервно зростає, змінюється, не має чітких меж, носить відкритий характер. Антонімія -- абсолютна мовна універсалія." [13]

В антонімічні відношення вступають, звичайно, не всі слова нашої мови. Не входять в антонімічні зв'язки лексеми, які означають конкретні поняття, а саме: Іменники з конкретними значеннями, велика кількість відносних прикметників, багато дієслів та інших лексико-граматичних категорій. Зумовлюється це тим, що слова з конкретним значенням (папір, кобза, будинок, риба, дерев'яний, мідний, читати, лагодити тощо) називають такі поняття, які не мають прямих, співвідносних за протилежністю, відповідників. Для визначення антонімічних слів використовуються такі критерії: 1) антоніми, слова з протилежними значеннями, розрізняються за вираженням протилежності, що передбачає одночасно тотожність в якомусь відношенні. Наприклад: великий - малий ; 2) антоніми регулярно вживаються в типових синтаксичних конструкціях у взаємному протиставленні, наприклад, "Життя стало і бідніше, і багатше"; 3) антоніми мають однакову сферу лексичної сполучуваності, наприклад: новий костюм -- старий костюм, прокидатися рано -- прокидатися пізно; 4) антоніми означають якісні ознаки, наприклад: широкий -- вузький, довгий -- короткий; 5) антоніми утворюють словотворчі гнізда: веселий, весело, веселитися -- сумний, сумно, сумувати. Необхідно зазначити, що специфічною властивістю антонімів є лише протилежність значень, інші ознаки притаманні й іншим групам слів. Так, у типових синтаксичних конструкціях можуть протиставлятися не тільки антоніми, а й синоніми. Наприклад: не великий, а величезний; пароніми: не емігрант, а мігрант тощо.

Не можна також вважати достатньо надійним критерій однакових сфер лексичної сполучуваності, адже для багатьох антонімів така поєднуваність неможлива. Це пояснюється специфікою їх значень -- взаємовиключні і тому в багатьох випадках не допускають однакової дистрибуції: запущена хвороба -- богатирське здоров'я.

Таким чином, вказані критерії не є абсолютними для визначення антонімічності слів, хоча вони дозволяють виявити парадигматичні і синтагматичні відношення антонімів між собою та з іншими словами в лексико-семантичній системі мови.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6