Антоніми можуть позначати абсолютні або відносні протилежності. Хоча треба зауважити, що на рівні буденної свідомості протилежності значень можуть сприйматися без розрізнення.

До першої групи можна віднести два різновиди антонімів:

1. Антоніми, які означають протилежні явища, процеси, властивості та ін., що існують у об'єктивній дійсності матеріального світу, наприклад: виділення -- поглинання (енергії); прискорення -- гальмування (процесу); замерзання -- танення (грунту); підвищення -- зниження (густоти тіла); розділення -- з'єднання (елементів речовини).

2. Антоніми, які позначають протилежні явища, процеси, події, факти, властивості, що існують у суспільстві, наприклад: питання -- відповідь, ворожнеча -- дружба, згадувати -- забувати, виграти -- програти (в шахи)., входити -- виходити (з дому), віддавати -- одержувати (книгу), друг -- ворог (кращий, таємний), зав'язати -- розв'язати (вузол) та інші.

Розділення антонімів першої групи на дві підгрупи умовне: протилежності значень, які утворюють антоніми першої підгрупи, можуть передавати протилежності, Існуючі в суспільному житті, наприклад: підвищення -- зниження, роз'єднання -- об'єднання, і навпаки.

Друга група включає в себе теж два різновиди антонімії.

1. Антоніми, що означають або характеризують реально існуючі незалежно від свідомості людей явища, процеси, факти, події, речі, властивості, між якими відношення протилежності обмежені якимись рамками; протилежність значень таких антонімів є відносною і має конкретний характер -- стосовно до конкретної сфери дійсності й у певному відношенні, наприклад: бідний -- багатий (селянин, поміщик), ближня -- дальня (сопка, зірка), високо-- низько, кінець -- початок (мотузки, пшеничного поля), крупний -- мілкий (горох, картопля), новий -- старий (костюм, завод), молодість -- старість (людини, гірського хребта), тепло -- холод ( для мешканців тундри і тропіків).

2. Антоніми, що позначають чи характеризують явища, процеси, факти, події, речі, властивості, об'єктивна різниця між якими сприймається свідомістю суб'єктивно як протилежність у підпорядкованості усталеним в суспільстві нормам оцінки явищ, фактів, процесів, властивостей тощо, зважаючи на конкретні умови життя людини, на багатовікові звичаї, традиції, звички, на ті чи інші ситуації тощо, наприклад: потворний -- гарний (малюнок), гіркий -- солодкий (смакове відчуття), грішний -- святий (чоловік), вдалий -- невдалий (дослід) та ін.

Між двома різновидами другої групи неможна, звичайно, ставити глуху стіну: головне тут те спільне між ними, що їх об'єднує в одну групу, а саме -- позначення відносних протилежностей.

Розробка питань взаємозв'язку мови з об'єктивною дійсністю, що нас оточує, має велике теоретичне та практичне значення. Вона допомагає правильному розумінню багатьох процесів, які відбуваються у мові, та сприяє успішному проведенню лінгвістичних досліджень.

"Слова та їх значення живуть не ізольованим один від одного життям, а з'єднуються в окремі групи, причому основою для групування служить подібність чи протилежність за прямим значенням." [13, 45]

"Смислові зв'язки за контрастом належать до числа найважливіших засобів поєднання лексичних одиниць в мікросистеми. В цьому виявляється природна схильність людського розуму. Експериментальні дослідження показали, що найбільш вживаними словами-реакціями є антоніми: великий -- малий, життя -- смерть." [21, 77]

Антоніми утворюють найпростішу групу слів, яка складається з двох лексичних одиниць, на відміну від синонімів та омонімів, які групуються гніздами, рядами.

Протиставлення значень слів може виявитися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану. Протиставлення мовних одиниць передбачає існування в кожному з них спільної семантичної основи; розвиток кожного нового протиставлення є разом з тим розвитком широкого та нового значення у лексем, що протиставляються. Причини цього різні, але найголовнішою з них є та, що за допомогою контрастного зіставлення фактів "найяскравіше вимальовується їх глибина, бо на темному тлі найчіткіше видніється ясне, звучання чудово сприймається в тиші, знайшовши кінець чомусь підсвідомо шукаємо його початок." [13, 36]

"Антонімічні відношення між словами найчастіше виявляються тоді, коли вказують на якість (білий -- чорний, швидкий -- повільний, рідкий -- густий); кількість (багато -- мало); простір (вперед -- назад, північ -- південь); час (зима -- літо, весна -- осінь, день -- ніч); дію (говорити -- мовчати, приїхати -- від'їхати); стан (стояти -- лежати; війна -- мир); почуття (любов -- ненависть); стосунки між людьми (друг -- ворог)." [11, 86]

За своєю суттю антоніми неоднорідні. Слушною в галузі науки про антонімію є передмова до словника антонімів М.Р.Львова, в якій він виділяє такі різновиди протилежності:

1. Контрарну протилежність виражають, крайні симетричні члени впорядкованої більшості, між якими існує середній, проміжний член: молодий не старий, не молодий, літній - старий.

2. Контрадикторна -- між протилежними членами, які доповнюють один одного до єдиного цілого і є за своєю природою граничним, між ними немає; ніякого проміжного члена: живий -- мертвий, разом -- нарізна.

3. Векторна протилежність - протилежність різноспрямованих дій, рухів, ознак: підніматися - опускатися.

4. Окремо виділяються антоніми, що вказують на участь у дії двох сторін, і кожна з яких виконує протилежну функцію: давати -- брати, купувати -- продавати.

Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Три основні різновиди антонімічних лексико-семантичних відношень виділяють за такими критеріями:

1) наявність ознаки -- відсутність ознаки: рух -- спокій, веселий -- сумний, логічний -- алогічний;

2) початок дії або стану -- припинення дії або стану: влетіти -- вилетіти, заснути -- прокинутися.

3) більший ступінь вияву ознаки-- менша кількість або ступінь вияву ознаки (тип "більше -- менше"): високий -- низький, широкий -- вузький.

Відомі також й інші принципи виділення антонімів. За характером протиставлення розрізняють кілька типів антонімів.

До першого класу належать антоніми, які стоять на крайніх точках шкали, що виражає різний ступінь певного явища: старий -- молодий, злий -- добрий.

Другий клас становлять так звані антоніми-конверсиви. Під конверсією мають на увазі протиставлення слів, що називають відношення, в яке вступають дві сторони: потопати -- виринати.

До третього класу антонімів відносять слова, які означають протилежну спрямованість дії, стану, ознаки: сходити -- заходити, світає -- смеркає.

Четверту групу антонімів за характером протилежності становлять слова, що виражають протилежність понять, які доповнюють одне одного і в сумі два антонімічні слова охоплюють усе родове поняття. Ступінь антонімічності лексем цього типу полягає в тому, що два протилежних значення доповнюють одне одного до вираження меж прояву тієї чи іншої властивості, стану або відношення, тобто в логічному відношенні -- до всього родового поняття: живий -- мертвий.

Виражальні можливості антонімічних відношень між словами не вичерпуються наведеними семантичними класами та типами.

На думку А.П. Грищенка [23, 121] та багатьох дослідників антонімії, антоніми поділяються за двома основними різновидами показників -- семантичними і структурними. Детально семантичні класи були наведені вище. Тепер зупинимося на структурній класифікації.

Із структурного погляду розрізняють два типи антонімів: різнокореневі (темний -- світлий) та однокореневі (надія -- безнадія). У праці Л.А.Новікова "Типи антонімів в російській мові" розглянута структурна класифікація антонімів, яка заснована на словотворчих зв'язках слів. Дослідник виділяє такі різновиди:

1) різнокореневі (лексичні). Вони є найпоказовішим класом мовних одиниць з протилежними значеннями й охоплюють найважливіші лексико-граматичні класи слів (частини мови), особливо прикметники, іменники, прислівники та дієслова: високий -- низький, швидко -- повільно, день -- ніч, любити -- ненавидіти, всі -- ніхто, так -- ні, в -- із.

2) однокореневі. Значення протилежності виражається не частинами кореня слів, а афіксальними морфемами. Антонімія виникає тут як результат кореляції протилежних за значенням слів, або як результат вживання префікса, який надає слову протилежного значення : закривати -- відкривати, приходити -- відходити.

На окрему увагу заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У частині випадків вона виражає значення відсутності тієї чи іншої ознаки, внаслідок чого в антонімічній парі виникає відношення повної протилежності. Підтримує цю точку зору А.А.Реформацький, творячи, що "найпримітивніші" антоніми є слова з заперечною часткою типу : добрий -- недобрий", Цієї ж думки й А.П.Грищенко [23, 121]. Але існує інша точка зору на дану проблему. І.С.Олійник вважає, що "антоніми-- це протиставлення, за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не- ". [11, 57]

Структурна класифікація антонімів тісно пов'язана з їхньою приналежністю до певної частини мови. Тут слушно перейти до розгляду морфологічної класифікації. У рамках останньої можна розмежувати два типи антонімів: одночастиномовні та міжчастиномовні антоніми. Не всі дослідники вважають за доцільне виділення останнього типу. За визначенням, наприклад, А.П.Грищенка, "антонімами називаються слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови і мають протилежні значення..." [23, 121].

Багато вчених вважають антонімами лише ті слова, що належать до однієї й тієї ж частини мови.

У тексті, звичайно, протиставляються антоніми -- слова однієї частини мови. Така антонімія називається одночастиномовною. Вона є типовим, найуживанішим, найбільш розповсюдженим засобом позначення протилежних процесів, предметів, властивостей тощо об'єктивної реальності. Внаслідок типовості і широкому розповсюдженню вона представлена в науці як єдиний засіб вираження протилежності значень у лексиці. Саме цій антонімії присвячені спеціальні праці, в яких досліджуються властивості, відношення, функції антонімічних одиниць. Тільки одночастиномовну антонімію включають словники антонімів.

Проте спостереження над мовою показують, що протиставлятися й утворювати протилежні змісти можуть і слова різних частин мови. Наприклад: "Все для нього було загадкою, яку він намагався розгадати." Міжчастиномовну антонімію дослідив і описав Є.М.Міллер у праці "Міжчастиномовна антонімія" [13, 73]. Між частинами мови, що виділилися, і різними явищами об'єктивної дійсності існують складні відносини : одне і те ж явище може бути узагальнене в різних частинах мови і різні явища можуть бути узагальнені в одній і тій же частині мови. Наприклад, конкретна дія підводиться не тільки під поняття процесу, яке виражене в дієслові, але й під поняття предмета, яке виражене в іменнику: бігати і біг, стрибати і стрибок. Звідси випливає, що якщо взяти два ряди слів, наприклад: жар, жарко, жаркий і холод, холодно, холодний, то в сукупності вони будуть означати одну сутність -- щось цілісне, а саме: температурне явище, яке конкретизоване позначенням протилежних полюсів -- відносно високої температури і відносно низької температури.

Вчення про частини мови. що виникло і розвинулось раніше вчення про антоніми, не могло не вплинути на формування в теорії стійких поглядів про форми антонімічних одиниць, які протиставляються в мові, і відповідно в словниках, -- типів антонімічних опозицій, тим паче, що більшість антонімів, котрі протиставляються -- одночастиномовні. Але саме тому, що мовлення є першоджерелом творення лексичного складу, не можна ігнорувати систематичне вживання поряд з одночастиномовними міжчастиномовних антонімів.

Приклали міжчастиномовної антонімії представлені іменниками і дієсловами, що свідчить про об'єктивність її існування. Не викликає сумніву міжчастиномовна антонімія і в тих випадках, коли слова, що протиставляються, належать до інших частин мови. Наприклад: "Мета життя людини? -- ...Пізнати непізнане..."

М.Р.Львов у праці "До питання про типи лексичних антонімів" подає класифікацію за ступенем антонімії.

Повну протилежність значень мають далеко не всі пари антонімів. Вони протиставляються прямолінійно, вони симетричні. Їхні риси:

1) незалежність від контексту: низ -- верх, ніч -- день;

2) взаємозаміна. В реченні один член пари антонімів може бути замінений протилежним членом цієї пари, при цьому значення всього вислову змінюється на протилежне: від розумного -- навчишся, від дурного -- розучишся;

3) приналежність до одного семантичного ряду: високий -- низький (позначають протилежні характеристики при вимірюванні будь-яких предметів по вертикалі);

4) здатність першого члена пари антонімів мати разом із одним прямим антонімом ряд непрямих, неповних антонімів, які являють собою синоніми другого члена цієї пари: любов -- ненависть, любов -- неприязнь, любов -- антипатія, любов -- відраза;

5) Здатність зберігати значення протилежності в словотворчих паралелях, у різних частинах мови: високий -- низький (прикметники), високо -- низько (прислівники), підвищувати -- понижувати (дієслова), підвищення -- пониження (іменники);

6) особливо широке вживання: земля -- небо, купити -- продати. Неповними вважаються такі антоніми, які володіють:

1) різноманітними відтінками ідеографічних значень: маленький -- гігантський (неповні антоніми, оскільки гігантський -- це не просто великий, а надзвичайно великий);

2) різними сферами вживання : ректи -- мовчати.

3) різним емоційно-експресивним забарвленням: височенний -- низький.

Регулярне протиставлення антонімів один одному спричиняє те, що кожен із них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність. Це антоніми мови, тобто загальномовні, постійні, слова, антонімічні стосунки яких зрозумімі поза будь-яким контекстом. Такі антоніми існують у лекско-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах. Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, що в звичайному вживанні не мають протилежних значень. У мовній практиці майстрів художнього слова виражальні можливості протиставлення розширюються за рахунок контекстуальних, або індивідуально-авторських антонімів: правда -- легенда, століття -- антивік.

IV. Особливості антонімії В.Симоненка

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6