Зупинення або припинення діяльності об'єктів дозвільної системи застосовується лише у випадках порушення її правил. Дозвільна система в Положенні про неї, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 [49]Положення про дозвільну систему: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 // Іменем закону. - 1992. - № 44.[49], визначається як особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян. В адміністративно-правовій літературі під дозвільною системою, яка здійснюється органами внутрішніх справ (міліцією), розуміють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення встановленого порядку управління, громадського порядку та громадської безпеки, що реалізується шляхом контролю та нагляду за додержанням загальнообов'язкових правил відкриття та функціонування суворо визначених об'єктів господарювання, виготовлення, придбання, реалізації, обліку, зберігання, перевезення, використання та знищення предметів і речовин, незаконне використання яких може завдати значної шкоди громадським та державним інтересам, а також безпосередньо життю і здоров'ю громадян [205]Гуменюк В.А. Адміністративно-правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи: Дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 1999. - С. 29.[205].

До об'єктів, щодо яких дозвільну систему здійснює міліція, належать вогнепальна зброя (нарізна військових зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, вихолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, газові пістолети і револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, об'єкти виготовлення і реалізації спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, холодна зброя (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні з виготовлення і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, штемпельно-граверні майстерні, печатки і штампи.

Порушення правил дозвільної системи можуть полягати в порушенні встановленого порядку виготовлення, придбання, зберігання, реалізації, перевезення, обліку і експлуатації перерахованих об'єктів. Зазначений порядок врегульовано в основному відомчими нормативними актами МВС України. До них можна віднести, зокрема, Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затверджену наказом від 21 серпня 1998 р. № 622, Інструкцію про порядок придбання, зберігання, видачі і застосування газових пістолетів і балончиків, затверджену наказом від 30 грудня 1992 р. № 751, Інструкцію про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво, ремонт, реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони, та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів та Умови і правила здійснення підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовленню і реалізації спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та засобів виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створенню та утриманню стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також Інструкцію про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджені наказом МВС України від 18 жовтня 1993 року № 643, та ін. На сьогодні існує більше 20 наказів МВС України, які стосуються здійснення міліцією дозвільної системи. Один подібний нормативний акт - Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії - затверджено також постановою Кабінету Міністрів України [51]Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року // ЗПУ України. - 1993. - № 1. - Ст. 17.[51].

Варто зазначити, що зупинення або припинення діяльності об'єктів дозвільної системи - це комплекс примусових заходів, які може застосовувати міліція при її здійсненні. До числа таких заходів належить закріплене в п. 22 ст. 11 Закону «Про міліцію» право міліції анулювати дозволи, видані підприємствам або організаціям на користування об'єктами дозвільної системи; вилучати зазначені предмети при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх дальшого зберігання; опечатувати склади, бази, сховища; закривати тири, стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил; анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї і боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні або інші одурманюючі засоби чи хворіють на психічні захворювання, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Нормативними актами не передбачено порядок оформлення застосування зазначених заходів; він залежить від виду заходу. Так, про анулювання дозволу приймається письмове рішення, в інших випадках має складатися протокол про виконання тої чи іншої дії (опечатування, вилучення тощо). Крім цього, більшість із зазначених порушень визнається адміністративними проступками, про які обов'язково має бути складено протокол.

Адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства, на думку дисертанта, також належить по числа заходів припинення, хоча ч. 3 ст. 24 КпАП і називає його адміністративним стягненням (це положення просто повторюється також в літературі [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 311.[266]). Такий висновок випливає з аналізу підстав застосування, мети і змісту цього заходу.

Адміністративне видворення іноземця чи особи без громадянства є досить серйозним примусовим заходом, на забезпечення законності під час здійснення якого звертається увага в міжнародно-правових документах. Зокрема, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. [87]Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С.Семенов, О.Н.Ярмиш та ін. - Харків, 1997. - 202 с. - С. 4-25.[87] у статті 13 визначає, що іноземець може бути висланий за межі держави перебування на підставі рішення, винесеного відповідно до закону.

Адміністративне видворення застосовується лише до іноземців і осіб без громадянства, які постійно проживають за межами України, у випадках грубого порушення ними законодавства про правовий статус цих осіб в Україні, адміністративного, фінансового та іншого законодавства. Мета зазначеного заходу - припинити протиправну поведінку іноземців і осіб без громадянства. Метою ж адміністративного стягнення ст. 23 КпАП називає, перш за все, покарання порушника, виховання його в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Адміністративне стягнення, крім обмежень, пов'язаних з його реалізацією, тягне для правопорушника ще й так званий стан «адміністративної покараності», тобто протягом року особа вважається такою, що була піддана адміністративному стягненню. Адміністративне видворення зазначених наслідків не викликає.

Нарешті, про припиняючий характер цього заходу свідчить порядок його застосування. Адміністративне стягнення реалізується в ході провадження в справах про адміністративні правопорушення, порядок якого на адміністративне видворення не поширюється.

Все сказане дає підстави стверджувати, що адміністративне видворення іноземців і осіб без громадянства за межі України не можна назвати адміністративним стягненням. А оскільки мова в цих випадках йде про припинення протиправної поведінки, то воно не може бути чимось іншим, крім заходу адміністративного припинення.

Практична реалізація адміністративного видворення іноземців покладена на міліцію. Зазначена діяльність міліції здійснюється відповідно до ряду нормативних актів: Закону України “Про правовий статус іноземців” [23]Про правовий статус іноземців: Закон України від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - Ст. 162.[23], Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України i транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. [48]Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України i транзитного проїзду через її територію: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. // ЗПУ України. - 1996. - № 4. - Ст. 148.[48], актів МВС України.

Стаття 32 Закону України “Про правовий статус іноземців” встановлює, що іноземця може бути видворено за межі України, якщо а) його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; б) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав i законних інтересів громадян України; в) він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців. Отже, в Законі підстави адміністративного видворення визначено у найзагальніших рисах, тому їх можна вважати лише загальними орієнтирами для вирішення питання про видворення конкретної особи. У зв'язку з цим зазначені підстави має бути доповнено, конкретизовано, деталізовано у інших (підзаконних) нормативних актах. Детальне визначення переліку порушень, вчинених іноземцями, а також інших обставин, за яких до них може бути застосовано видворення, безперечно, сприятиме забезпеченню законності застосування цього заходу. Слід звернути увагу також на те, що адміністративне видворення застосовується після реалізації покарання, є заходом попередження, профілактики нових правопорушень з боку іноземців. Отже, його слід розуміти ще й як додатковий захід правового примусу.

Аналіз відомчих нормативних актів і практики діяльності підрозділів МВС України показує, що в правовому регулюванні їх діяльності існує чимало проблем, які необхідно якнайшвидше вирішити. Зокрема, слід нормативно визначити компетенцію галузевих служб щодо реалізації рішень про видворення іноземців з України, оскільки вона практично не врегульована. Так, на сьогодні не встановлено перелік необхідних матеріалів, які має бути зібрано для порушення питання про видворення іноземців; залишається нормативно невизначеним максимальний строк затримання іноземців з поміщенням до ізолятору тимчасового утримання; не визначено їх права і обов'язки під час перебування в цих ізоляторах тощо. Потребує детального врегулювання також порядок оскарження іноземцями рішень відповідних органів про видворення, постанов про затримання для подальшого видворення з України під конвоєм, строки і порядок розгляду цих скарг та можливі варіанти рішень за ними.

Варто вказати також на недостатню розробленість поняття «видворення» як в законодавстві, так і в правовій науці. В наш час під видворенням розуміється як прийняття рішення про те, що відповідна особа має залишити територію України з наступним добровільним його виконанням, так і примусове супроводження під конвоєм іноземця або особи без громадянства до кордону України з примушуванням його до перетинання цього кордону. Навіть на перший погляд видно, що це різні заходи. Прийняття рішення про небажаність перебування в Україні тої чи іншої особи - це ще не видворення, оскільки при цьому відсутній елемент примусу, видворення, на думку дисертанта, починається тоді, коли іноземець або особа без громадянства ухиляється від виконання цього рішення, і міліція в примусовому порядку доставляє цю особу до кордону і переправляє через нього.

Однією з проблем адміністративного видворення є видворення осіб без громадянства. Суть її полягає в тому, що цих осіб можна видворити тільки при наявності згоди на їх прийняття з боку відповідної держави. Проблема адміністративного видворення ускладнюється не тільки недосконалістю законодавства України, а й економічними факторами - відсутністю коштів на проїзд, прямих транспортних зв'язків з країнами, до яких належить випровадити видвореного (наприклад, з Афганістаном, Пакистаном, країнами Близького Сходу), а також небажанням сусідніх держав приймати таких осіб до себе. Тому для реального виконання цього заходу необхідно не тільки вдосконалювати законодавство, а й вирішити ряд економічних, фінансових питань, а також налагодити необхідні міждержавні зв'язки.

Заходи адміністративного припинення, які було розглянуто в цьому підрозділі, припиняючи, перериваючи протиправну поведінку, тим самим запобігають вчиненню нових правопорушень, до того ж часто-густо набагато небезпечніших. Тобто ці заходи мають ще й чітко виражену профілактичну спрямованість. І чим активніше міліція використовує право на застосування цих заходів припинення, тим ефективніша охорона громадського порядку, тим менше умов, за яких може бути вчинено нові правопорушення.

3.3 Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки в діяльності міліції

Значення заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення в правоохоронній діяльності міліції обумовлено великою кількістю цих правопорушень. Щорічно міліція складає мільйони протоколів про адміністративні проступки, і практично кожному випадку складення протоколу передує застосування того чи іншого заходу забезпечення.

Заходи забезпечення провадження становлять специфічну групу заходів адміністративного припинення загального призначення. Їх особливості полягають, перш за все, в тому, що це несамостійні, допоміжні заходи впливу, застосуванням яких забезпечується створення умов для притягнення порушника до адміністративної відповідальності (в деяких випадках - і до кримінальної). Вони застосовуються з метою припинення адміністративних проступків, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи, виконання прийнятих постанов. Заходи забезпечення застосовуються тільки в рамках провадження, що ведеться у зв'язку з правопорушенням, тобто лише з моменту порушення справи і до її припинення і лише до особи, яка вчинила правопорушення. Крім вчинення правопорушення мають існувати додаткові підстави застосування цих заходів - неможливість припинення правопорушення іншими засобами, виконати інші процесуальні дії (складення протоколу, встановлення особи тощо), можливе вчинення особою нових проступків. Нарешті, законодавством встановлено процесуальний порядок їх застосування: підстави, строки (в необхідних випадках), процесуальне оформлення (складення протоколу), порядок оскарження.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15