Велике занепокоєння уряду викликали самовільні переселенці, які їхали без дозволу місцевої адміністрації. Так, в 1907 році з Полтавської губернії виїхало на переселення 35409 чоловік, з них 5684 чоловік, чи 1/6 частина виїхали без встановленого дозволу [161, 1908. - 7 июня]. З Київської губернії за час від 1 жовтня до 1 грудня 1908 року переселилося свавільно 13 сімей з 59 чоловік [161, 1910. - 1 января]. Переселення в Сибір з Полтавської губернії, як свідчив переселенський агент станції Полтава, не припинилося навіть зимою. З 1 серпня 1908 року по 1 січня 1909 року через Полтаву проїхало 3047 переселенців з документами і 439 самовольців, серед них з Полтавської губернії 1123 переселенці і 174 самовільних [161, 1909. - 24 января]. Такій кількості самовільних переселенців сприяла бюрократична тяганина в оформленні переселенських документів.

Підвищення кількості переселенців після початку столипінської реформи пояснювалося такими причинами. Головною причиною переселення можна вважати селянське безземелля [186, 1908. - 27 января; 161, 1908. - 4 апреля]. Оціночно-статистичний відділ губернської земської управи оголосив про свої дослідження над переселенським рухом з Харківської губернії. Більшість переселенців були безземельними та малоземельними селянами. Але переселялися і з інших причин: в південних повітах був гірший грунт, гірше родив хліб, хоча наділи в цих повітах були великими [161, 1911. - 26 января]. В Чернігівській губернії, наприклад, у порівнянні з Київською губернією (відповідно 65 чоловік на кв.версту і більше 100 чоловік на кв.версту) існувала порівняно невелика густота населення. Однак Чернігівська губернія давала щорічно великий відсоток переселенців і в цьому відношенні не поступалася Київській. Причини посиленого переселення з Чернігівської губернії можна шукати у важких економічних умовах життя більшості селян - не кажучи вже про повну відсутність у багатьох селян землі, треба зазначити також слабкий розвиток промисловості та малоземелля, яке в більшості повітів (північних та центральних - пісчаний грунт) не давав можливості - при низькому рівні сільськогосподарської культури - зводити кінці з кінцями [31, 1912. - 8 июня]. Ще однією з причин бурхливого розвитку переселенського руху в Україні в 1908-1909 роках був неврожай в українських губерніях. Урядова допомога губерніям, потерпілим від неврожаю, в цілому дорівнювалась 7132 тис. крб. і була недостатньою для врятування становища [148, с.47].

Проаналізувавши причини переселення, можна побачити, що основна частина селян переселялася в ті частини Східної Росії, які більше підходили за природними умовами до місця їх мешкання. Так, з центральних повітів Київської губернії - лісостепових - селяни переселялися здебільшого в степові та лісостепові місця. Найбільше селян Київської губернії переселялося в Південно-Усурійському краї в Приморську та Амурську області, в Сибіру - в Томську та Тобольську губернії в лісостепові місця. Що стосується степових районів, то найбільше селян оселилося в Акмолинській та Тургайській областях [186, 1908. - 27 января].

З яких губерній України переселялися селяни та місця їх розселення за даними губернаторів можна побачити в табл. 3.3.6 [206, 1908. - 25 января].

Таблиця 3.3.6

Розселення селян України на окраїни імперії у 1908 році

Отже, селяни України намагалися найбільше оселитися в Азіатській частині Росії. На другомі місті стоїть Томська губернія. На Далекий Схід переселилося найбільше селян з малоземельної Харківської губернії. Катеринославська та Херсонська губернії на Далекий Схід дали найменше переселенців, натомість селяни з цих губерній селилися в Азіатській Росії.

Цікаві відомості про кількість переселенців з України та місця їх розселення у Сибіру у 1908 році подає газета "Почаевские известия" [154, 1908. - 25 октября]. Ці дані наведені в табл. 3.3.7 та 3.3.8.

Таблиця 3.3.7

Кількість переселенців з України до губерній Сибіру у 1908 році

Таблиця 3.3.8

Кількість переселенців з українських губерній в 1908 році по губерніях

Як бачимо, найбільша кількість переселенців оселилася в Томській губернії, трохи менше в Акмолинській області. Найменша кількість переселенців оселилася в Амурській області. З усієї України найбільшу кількість переселенців дали малоземельні губернії - Чернігівська, Київська, Полтавська, Харківська. Подільська та Волинська хоч і були за кількістю переселення на останньому місці, але на протязі наступних років вони дали значну частину переселенців. Приблизно таку ж кількість як Волинська і Подільська, дали три південні губернії України - Таврійська Херсонська та Катеринославська.

Переселенці з України в більшості їхали до губерній Сибіру, але були й інші райони заселення. Так, хоч і незначна, частина селян з Київської губернії в 1913 році оселилася в Європейських губерніях Росії: Оренбурзькій - 5016 душ, Уфімській - 3058 душ, Самарській - 3056, Пермській - 211 душ та Симбірській - 105 душ [95, с.281].

Географічні дані за відсотками розселення українських селян у різних місцевостях Російської імперії наведені в табл. 3.3.9 [148, с.47].

Таблиця 3.3.9

Географічне розселення переселенців з України по різних місцевостях

Як зазначалося вище, економічне становище переселенців було значно нижче мінімального прожиткового, який був потрібен для влаштування господарства. Це було однією з основних причин зворотнього переселенського руху з Сибіру. Заведення господарства на новому місці було можливе лише за наявності певних капіталів. Погане підсоння й грунт на нових місцях вимагали підсиленого угноєння, вживання сільськогосподарських машин, поліпшених систем рільництва тощо.

Офіційні обслідування констатували, що переселенці скаржилися на неврожаї, холод, брак води, віддаленість від залізниць. Не дивно, що далеко не всі землі, які становили переселенський фонд, заселялися. Важкі умови життя, неврожаї, відсутність грошової допомоги - всі ці фактори примушували селян повертатися до рідних країв. Ще в 1906 році переселенці з Оренбурзької губернії прохали Катеринославського губернатора наділити їх землею, бо в 1904 році виселилися з Чернігівщини, але землю вони отримали таку, "що на їй ні хліб, ні городина не росте, а гроші казна бере з їх, як за добру землю" [39, 1906. - 9 серпня].

Якщо і отримували переселенці на нових місцях землю, то вона була не найкращої якості, не завжди непридатна для землеробства. Ось що писали своїм односельцям переселенці з Полтавської губернії: "Браття, кайтесь на нас та не ходіть у цей проклятий Сибір, де жить тільки Каїнові та Юді, а нам лучче вмерти на нашій рідній Україні, ніж тут пропадати, як ми гинем. Нема ніякої помочі ні звідкіль, а обіцянка допомогти нам осталась обіцянкою… То ото сидіть на старих смітнищах, то лучче буде, чим тут. Землі й багато та чорт їй рад" [161, 1906. - 3 жовтня]. Звісно, що після такої сповіді односельців, селяни мусили б утриматись від переселення. Але часто селяни сподівалися на краще. До того ж природні примхи змушували селян ризикувати. Недород, необхідність купувати хліб, щоб прохарчуватися зиму та неможливість заробити гроші на батьківщині змушували селян незважати на попередження односельців [161, 1907. - 27 октября].

Не одержавши землі і не влаштувавшись на новому місці, багато сімей поверталися назад. З Київської губернії в 1907 році на переселення виїхало з дозволу начальства та самовільно разом 27260 чоловік. З цього числа за цей же час повернулося до дому 1220 чоловік, що складало майже 5% від загальної кількості переселенців з губернії [161, 1907. - 15 мая; 1908. - 20 февраля].

Для детальнішого розуміння кількості переселенців, які поверталися на нові місця, візьмемо дані по Волинській губернії про кількість переселенців, та селян, які повернулися, за період з 1897 по 1909 роки, тим більше, що починаючи з 1907 року, кількість переселенців з Волині значно зросла і складала 2/3 від загального числа за 13 років [161, 1910. - 3 апреля]. Ці дані наведені в табл. 3.3.10.

Таблиця 3.3.10

Кількість переселенців з Волинської губернії та селян, які повернулися додому в період з 1897 по 1909 роки

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25