Необхідно зазначити, що всі загальноросійські та українські політичні партії революційного характеру в своїх програмах наголошували на встановленні соціальної справедливості щодо селянства та у зрівнянні їх у громадянських правах з іншими верствами населення. Монархічні політичні партії вважали першочерговим підвищення сільськогосподарської культури селянства та раціональне ведення переселенської справи і про ніякі соціальні справедливості мова не йшлася, навпаки, вони були проти захоплення чужої власності та примусового відчуження своїх володінь.

Розглянемо більш детально погляди та позиції різних політичних партій безпосередньо за їх програмними документами.

Монархічні партії, які виникли восени 1905 року за часів революції, і які захищали існуючий царський уряд, дивилися на процес реформ в сільському господарстві з тих же позицій, що і урядові кола.

Союз руського народу та Руська монархічна партія наполягали на обов'язковому збереженні поміщицького землеволодіння і вбачали у недоторканості майна найважливішу запоруку розвитку та розквіту держави. Для ліквідації важкого становища селянства, вважали монархісти, існують більш радикальні заходи - навіть порівняно невеликий земельний наділ може давати більше прибутку, якщо його обробляти посиленим та покращеним чином. Раціональне розселення дуже заселених районів та переселення, також можуть дати позитивний результат в боротьбі з малоземеллям, вважали монархісти [156, с.105-117].

Окрему позицію займала партія "Союз 17 октября" (октябристи), яка виникла після проголошення царського маніфесту 17 жовтня 1905 року. Окрім постійних державних турбот про підвищення продуктивності землеробства, заходами для підйому селянського благоустрою повинні бути: регулювання дрібної земельної оренди, перетворення діяльності Селянського Поземельного Банку, допомога розселенню та переселенню, визнання державних та удільних земель фондом для задоволення земельної потреби селян, розподілення черезсмужних селянських та поміщицьких земель. І якщо цих заходів буде недостатньо, то допускається у випадках державної важливості відчуження частини приватновласницьких земель за справедливою винагородою, встановленою законодавчою владою [156, с.92-99]. Головним провідником у вирішенні селянського питання октябристи вважали Державну Думу, де реально можливо було, на їх точку зору, законодавчо вирішити проблеми аграрного сектора. Підтвердженням цього стала їх активна участь у виборах та у діяльності І та ІІ Державних Дум.

Свої пропозиції щодо вирішення аграрної проблеми мали загальноросійські ліберальні партії, такі як конституційні демократи, радикальна партія, демократичний союз конституціоналістів.

Партія конституційних демократів (кадети) в своїй програмі, яка була прийнята на установчому з'їзді партії 12-18 жовтня 1905 року, в окремому розділі, присвяченому аграрному законодавству, наполягала на збільшенні площі землекористування населення, яке обробляє її власною працею. Це пропонувалося зробити за рахунок державних, удільних, кабінетських, монастирських земель, а також шляхом відчуження за рахунок держави в необхідних розмірах приватновласницьких земель з винагородою власникам за справедливою (не ринковою) ціною.

Відчужені землі повинні були перейти до земельного фонду, з якого в свою чергу вони передавалися б населенню, яке має в них потребу і у відповідності з особливостями землеволодіння та землекористування в різних областях Росії. Крім того, кадети наголошували на державній допомозі для переселення, розселення та влаштування господарського побуту селян; упорядкуванні законом орендних відносин [159, с.164-179; 156, с.75-83].

На створенні земельного фонду тими ж шляхами, що й кадети, наголошувала і Радикальна партія. Особливим було лише розуміння максимальної кількості приватного землеволодіння. Із земельного фонду землі повинні були віддаватися тільки в орендне користування тим, хто власне обробляє землю [156, с.83-86].

Демократичний союз конституціоналістів (Партія демократичних реформ) вбачала захист інтересів селянського населення в збільшенні площі земель селянського землекористування у зв'язку з підвищенням загального освітнього рівня селянства, за рахунок всіх удільних, державних, кабінетських та монастирських земель, а також шляхом додаткових наділів за рахунок приватновласницьких земель, з винагородою власникам за справедливою оцінкою. Пропонувалося також примусово викупляти за рахунок держави землі, які не мали господарського значення для власника і які були засобом закабалення селян.

Найбільш еволюційні зміни в сільськогосподарській сфері мали загальноросійські революційно-демократичні та соціалістичні партії. Вони стояли на позиціях соціалізації землі та відновлення справедливості щодо селян. Необхідно зазначити, що кожна партія революційно-демократичного спрямування мала свої методи для досягнення поставленої мети.

Так, в програмі Російської соціал-демократичної робітничої партії, яка була прийнята на ІІ з'їзді в 1903 році і авторами якої були Г.В.Плєханов, В.І.Ленін, П.Б.Аксельрод, А.Н.Потресов, А.С.Мартинов, зазначалося, що з метою ліквідації залишків кріпацтва і в інтересах вільного розвитку класової боротьби на селі партія вимагатиме перш за все:

1. Відміни викупних та оброчних платежів, будь-яких повинностей, які лежать на селянах;

2. Відміни всіх законів, які обмежують селян в порядкуванні їх землею;

4. Створення селянських комітетів:

а) для повернення тих земель, які були відрізані у селян при скасуванні кріпацтва;

б) для повернення у власність селян на Кавказі тих земель, якими вони користуються як тимчасово повинні;

в) для ліквідації залишків кріпацтва на Уралі, Алтаї, в Західному краї та ін. областях держави.

5. Надання судам права знижувати високі орендні виплати та оголошувати недійсними ті угоди, які мають кабальний характер [156, с.49-58].

Але вже на ІІІ з'їзді РСДРП, який відбувся 12-27 квітня 1905 року в Лондоні, була прийнята резолюція "Про відношення до селянського руху". З'їзд прийняв до уваги всі теоретичні та практичні настанови В.І.Леніна: революція, яка відбувалась в Росії, носить буржуазний характер; але не буржуазія, а пролетаріат найбільше зацікавлений в її повному успіху, для якого необхідний союз робітничого класу з селянством; пролетаріат повинен висловитися за конфіскацію поміщицьких, церковних, монастирських, удільних земель та за термінову організацію селянських комітетів [70, с.269]. І лише на IV (об'єднавчому) з'їзді РСДРП (10-25 квітня 1906 року, м.Стокгольм) була переглянута аграрна програма партії. В.І.Ленін висунув ідею націоналізації всієї землі. Однак, користуючись правами більшості, меншовики відстояли свій проект. В ньому зазначалося, що в інтересах вільного розвитку класової боротьби на селі РСДРП вимагає:

1. Скасування всіх станових утисків особистості та власності селян;

2. Скасування всіх платежів та повинностей, які пов'язані зі становою відокремленістю селян та скасування боргів, зобов'язань, які мали кабальний характер;

3. Конфіскація церковних, монастирських, удільних та кабінетських земель та передача їх, а також і казенних земель, великим органам місцевого самоуправління, які об'єднують міські та сільські округи, до того ж землі, які необхідні для переселенського фонду, а також ліса та води, які мають загальнодержавне значення, передаються у володіння демократичної держави;

4. Конфіскація приватновласницьких земель, окрім дрібного землеволодіння, та передача їх в розпорядження вибраних на демократичних основах великих органів місцевого самоуправління [159, с.55-64].

На відміну від РСДРП, Російська соціал-революційна партія (есери) в своїй програмі зазначала, що у питанні перебудови земельних відносин спирається на громадські та трудові переконання, традиції та форми життя російського селянства, тобто - на розповсюджене переконання, що земля - нічия і що право на користування нею дає лише праця. Виходячи з цього положення, есери наголошували, що будуть стояти за соціалізацію землі, тобто за вилучення її з товарного обігу та приватної власності окремих осіб чи груп в загальнонародне надбання. Вилучена земля повинна була, на думку есерів, перейти до центральних та місцевих органів народного самоврядування, які будуть займатися расселенням, переселенням, завідувати резервним земельним фондом. Користування землею повинно бути зрівняльно трудовим, тобто забезпечувати споживчу норму на основі власної праці, одноосібної чи товариської, земля залучається до загальнонародного надбання без викупу [156. с.58-66].

В 1905 році виник Всеросійський селянський союз. На своєму з'їзді, який проходив 6-10 листопада 1905 року, делегати постановили по земельному питанню:

1. Припинити бідування народу, які випливають з недостатку землі, може тільки перехід всієї землі в загальну власність всього народу з тим, що користуватися нею будуть тільки ті, хто буде обробляти її власними силами без найманої праці.

2. Встановити землеустрій повинні Установчі збори, які будуть створені для складання основних законів держави.

3. Установчі збори повинні обов'язково вирішити земельне питання на благо народу згідно з його вимогами [156, с.66-75].

Отже, проаналізувавши програмні положення загальноросійських політичних партій в галузі вирішення аграрного питання можна зробити декілька висновків. По-перше, монархічні партії, підтримуючи існуючий в імперії державний устрій, не допускали навіть думки про будь-яке відчуження поміщицької та дворянської землі, навіть за винагороду. По-друге, ліберальні партії схилялися до того, що селянське малоземелля можливо покращити, якщо збільшити їх площі землекористування за рахунок удільних, державних, казенних, кабінетських та монастирських земель. Деякі партії навіть погоджувалися з потребою відчуження частини приватновласницьких земель за справедливу державну винагороду. Майже всі вони наголошували на впорядкуванні орендних відносин, законних шляхів у судовому порядку для зниження непомірно високих орендних цін.

На більш радикальних позиціях у відношенні до впорядкування земельного питання стояли соціалістичні та революційно-демократичні партії. Есери наголошували на тому, що земля повинна належати тим, хто обробляє її власною працею, тобто селянам. Вони вимагали націоналізації всієї землі з метою подальшої передачі її через центральні та місцеві органи в користування тим, хто безпосередньо буде на ній працювати. На таких же засадах стояв і Всеросійський селянський союз.

У вирішенні аграрного питання поряд з загальноросійськими політичними партіями не стояли осторонь і українські політичні партії. Розуміючи і враховуючи інтереси українського селянства, вони висували свої проекти реформування аграрного сектору на українських землях. В порівнянні з загальноросійськими партіями, вони стояли на більш радикальних позиціях щодо аграрної проблеми і вимагали передати землю у національну власність українського народу.

Так, створена в 1900 році Дмитром Антоновичем та Михайлом Русовим Революційна українська партія (РУП), ще не маючи програми, одразу ж проголосила себе виразником інтересів селянства, у якому бачила основу української нації.

Трохи згодом, у нарисі Програми РУП, яка була запропонована Київським комітетом для другого партійного з'їзду в 1903 році, стосовно перетворень в аграрному секторі, пропонувалося:

1. Скасування викупної плати, всіх повинностей та податків, які виплачуються виключно селянством.

2. Скасування законів, які ставлять окремого громадянина в повну залежність від громади щодо землі, переселення, виходу з громади, висилки та кари.

1. Всі землі державні (казенні), удільні, монастирські та церковні повинні перейти в краєвий земельний фонд під порядкування самоврядних громад чи округів і цей фонд використовуватиметься для потреб хліборобів.

2. До цього ж фонду, краєвим коштом, повинно бути викуплено примусово землі приватних власників і в першу чергу ті землі, які не експлуатуються власною працею.

Для допомоги безземельним та малоземельним селянам і взагалі для поліпшення хліборобства УДРП вимагала таких законів:

1. Край допомагає всіляким товариствам у господарюванні на землі.

2. Безземельні або малоземельні селяни першими починають користуватися землями з краєвого земельного фонду.