Майбутнє суспільство М.Штірнер бачив без держави, замість неї створювався "союз егоїстів". Штірнер вважав, що мільйони стражденних егоїстів об'єднавшись зметуть державу [38, с.54]. Звільнившись від обмежень особистість починає ставити власний інтерес вище всього, так формується девіз егоїстів: "Для мене немає нічого вищого за мене!". Рушієм суспільних змін Штірнер вважав, бунт особистостей, які визнають основним законом власне благо. Штірнер у своїй теорії досить чітко розмежував поняття бунту та революції. На думку Штірнера, революція передбачає зміну існуючих суспільних та державних умов, тобто в своїй основі революція несе певний устрій. Бунт на думку Штірнера, несе можливість задоволення власного блага: "достигнуть того, чтобы не нас устраивали, а мы устраивались бы сами и не возлагали надежд на различные институты" [38,с.62].

Теорія М.Штірнера відкидала необхідність ведення політичної боротьби. Натомість пропонувалось ведення економічного спротиву, який мали очолити економічні організації типу "суспільних пекарень" (професійних об'єднань): "рабочим стоит лишь остановить работу, взглянуть на виработаные продукты, как на свои, и пользоваться ими" [38,с.66].

Індивідуалістична теорія відкидала необхідність створення політичних партій, оскільки індивідуалізм та партійна відповідальність - несумісні. Егоїстичний "Я" повинен завжди враховувати власні інтереси, отже потрапивши до будь-якої партії особа повинна використовувати її у власних корисливих цілях, якщо власні інтереси та інтереси партії розбігаються її слід покинути.

Поява книги Штірнера в Росії стала каталізатором для розробки проблеми звільнення особистості в революційно-демократичному русі. Так, В.Г.Белінський розмірковуючи про егоїзм визначав його як другорядну та руйнівну складову життя людини: "это - разъедающее, а не связывающее начало… ". На думку мислителя, в чистому вигляді егоїзм спонукає особистість до втрати моральних принципів. В.Г Белінський розглядав суспільство як сукупність особистостей, які мають дуалістичні інтереси: власні інтереси та інтереси суспільні [37,с.56-57].

М.Г Чернишевський, досліджуючи проблему свободи особистості, розробив теорію розумного егоїзму, в якій поєднались два принципи: задоволення потреб власного організму та принцип взаємного блага, який є природною властивістю людської натури. Дані принципи були описані в романі "Что делать?" устами одного з героїв - Рахметова: "мы требуем для людей полного наслаждения жизью - вообще". Відповідно до цих принципів, чим більше дія окремої людини відповідає інтересам суспільства, тим більш альтруїстичний характер вона носить [38,с.60-61].

Отже, теорія індивідуалізму збагатила філософську думку цілим рядом нових підходів у визначенні потреб особистості та відповідно описала можливості їх задоволення. Вона спонукала науковців та мислителів до розробки проблем співвідношення особистих та суспільних інтересів, проблем етики та моралі. На сучасному етапі дана теорія є в більшій мірі не впливовою.

Мютюелістична теорія анархізму.

Творцем цієї теорії був П'єр Жозеф Прудон (1809-1865 рр.). Саме він вводить термін анархізм та засновує мютюелістичний напрям анархізму. П.Прудон був депутатом Національних зборів Франції, але на відміну від більшості представників соціалістичного напряму він не займався практичною революційною діяльністю, а розробляв теоретичні аспекти різних суспільних проблем. На початковому етапі вплив на його творчість, формування концепцій мала теорія Фур'є, проте невдовзі він створив власну, абсолютно самостійну теорію. Основні принципи теорії П.Прудона викладені в працях: "Система економічних протиріч чи філософія бідноти" (1846), "Що таке власність?" (1864), "Про війну і мир" (1861), "Про засади федералізму" (1863).

У своїх працях П.Прудон обстоював такий суспільний лад, який базувався б на взаємній співпраці всіх членів суспільства з гарантованою свободою людської особистості. Його ідеал - суспільна асоціація дрібних власників, які мали б рівну за розмірами власність, яка була найважливішою умовою свободи особи. Теоретик критикував як капіталістичне, так і комуністичне суспільство, оскільки розробив "третю формулу" - синтез спільності та власності. Цей "ідеальний" стан науковець визначив як анархія: "Анархия - отсутствие господина, суверена… свобода есть анархия… Высшая степень совершенства заключается в соидинении порядка с анархией" [38,с.35].

П.Прудон заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової та політичної боротьби. Він критикував систему парламентаризму, оскільки в його розумінні вона була осередком політичної боротьби. На його думку, парламентська система мала ряд недоліків: по-перше, представництво суперечить ідеї суверенності, оскільки рішення парламенту не є виявом цієї суверенності; по-друге, парламентська демократія є тільки математичною більшістю, оскільки не враховуються інтереси меншості та окремого індивіда.

На думку П.Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати центризм і загальнонаціональну владу, але ліквідація державного апарату не має привести до ліквідації права та свавілля. Натомість П.Прудон висунув ідею федералізму. У його розумінні федерація повинна складатись із сукупності самостійних територіальних одиниць, пов'язаних між собою взаємовигідними та рівноправними договірними відносинами. Такі територіальні одиниці можуть утворювати будь-які групи населення: раси, національності, міста тощо. По суті, федерація П.Прудона - комунальний устрій.

Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати "аполітичний" характер, і не передбачати поділу на володарів та підлеглих. Він так, визначав статус окремої комуни: кожна комуна має право на самоврядування, адміністрацію, збір податків, розпорядження власністю та своїми податками. Вона має право мати свою поліцію, національну гвардію (армію), призначати суддів, мати газети, банки. Крім економічної самостійності кожна комуна має право видавати свої закони і навіть мати власну релігію. Тобто, по суті, кожна комуна є практично суверенною.

Замість політики в управлінні комунами з'являється наукова організація суспільства, де законодавча влада має належати лише розуму. Зокрема, "законодавча влада належить лише розуму, який методично визнаний та доведений", оскільки "правда і законність не залежать від нашої згоди, так само як і математична істина" [38,с.78]. Для пізнання та розуміння управління необхідні розмірковування та навчання. Виконавча влада у комунах належить народу як охоронцю закону.

Головним джерелом суспільних бід та конфліктів П.Прудон вважав гроші, які, за його словами, дають змогу не працювати та мати доходи за рахунок доходів з праці інших. Звідси його ідея "банку обміну" - обмін товарами за посередництвом спеціальної інституції, яка буде надавати робітникам "марки праці" для обміну та буде надавати безвідсотковий кредит потрібною продукцією. Мислитель стверджував, що будь-яка власність, яка не здобута власною працею - крадіжка.

Тобто, у розумінні П.Прудона справедливий лад мав базуватись на самоврядуванні робітничих груп. Цей лад не заперечував приватної власності, оскільки власність - елемент свободи.

П.Прудон створив концепцію "мютюелізму" (взаємності послуг, якої можна досягти переконанням). Мютюелізм - це система рівноваги між рівними силами, де кожній силі забезпечено однакові права за умови виконання однакових обов'язків. Відносини між рівностатусними суб'єктами мають грунтуватись на обміні послугами за певні послуги. На думку П.Прудона, усі суспільні зміни мали відбуватись еволюційним шляхом: "якщо піднялись ідеї, каміння бруківки підніметься саме " [75, с.129].

Саме Прудон був автором вислову, який згодом став крилатим -

"Анархія - мати порядку!". Порядок він розглядав як необхідність та бажання змін. "Мати" в сенсі предтеча, передумова майбутнього об'єднання вільних людей за принципом об'єднання професійних груп, родових чи мистецьких угруповань. Ці об'єднання і утворять нації за новим принципом.

Свободу мислитель розумів з одного боку, як вроджену властивість людської природи, з іншого як постійну мету розвитку людини. Розвиток цей є постійним, оскільки людська свідомість розвивається також постійно. Дуалізм цього явища зумовлений подвійністю самої людини, яка одночасно є істотою індивідуальною, і водночас суспільною, оскільки людина є людиною лише в суспільстві. Забезпечення свободи є тим чинником, що пов'язує особу та суспільство. Свобода у розумінні П.Прудона є інтегральною, оскільки не можна посягнути на свободу взагалі, не порушуючи свободи окремих індивідів, тобто порушуючи свободу окремих індивідів порушується свобода взагалі. Тому, за Прудоном, анархія - це не абсолютна свобода діяльності - вона несе в собі почуття нерозривного зв'язку власної свободи та свободою інших осіб. Свобода полягає у її взаємному забезпеченні та дотримані індивідами.

На російську політичну та правову думку праці П.Прудона мали грандіозний вплив, оскільки він розробив цілу концепцію перебудови суспільства. Нове суспільство в своїй основі носило "справедливий" порядок, який теоретично виключав використання людини людиною, людини державою чи владою. Такі ідеї надихали молодих революціонерів, які виросли в "поліцейсько-жандармському суспільстві", які бачили "невігластво" власного народу та хотіли змін. Дані ідеї сприяли якісному розвитку думок та теорій.

Так, О.І.Герцен з захопленням відреагував на вихід перших праць П.Прудона. Він навіть під час еміграції у 1847 р. входив до парижського гуртка анархістів, згодом входив до складу редакційної групи анархістської газети [38,с.42].

В 40-50х роках XIX ст. елементи анархістських ідей простежуються у О.І.Герцена, петрашевців, інших представників революційно-демократичного напрямку. В цей час теорію анархізму розвивають М.Штірнер, П.Прудон. За наступних два десятиліття ідеологія анархізму придбала ще більше прихильників, але як масовий революційний рух анархізм оформився і почав відігравати певну роль тільки в системі суспільно-політичних поглядів народників в 70-х роках XIX ст., під впливом ідей М.О.Бакуніна.

Колективістська теорія анархізму.

Михайло Олександрович Бакунін (1814-1876 рр.) - основоположник нового напряму в анархізмі - колективістського чи анархо-колективізму.

Визначальний вплив на формування бакунінської теорії мали філософія Г.Гегеля, згодом доктрина П.Прудона та марксизм.

М.О.Бакунін - представник російської політично правової та філософської думки. Народився М.О.Бакунін в Тверській губернії в дворянській родині. Після закінчення військового училища їде до Москви, щоб викладати математику та готуватися до діяльності професора філософії.

У 1840 р. Бакунін залишає Росію та їде на навчання до Берліну, де одразу долучився до участі у революційних гуртках. У 1842 р. був помічений царською "охранкою" та переїздить до Цюриху. Тут він познайомився з німецьким мислителем Вейтлінгом. Через публікацію статей в газеті "Швейцер республіканер", які підтримували думки Вейтлінга, швейцарська поліція стала характеризувати Бакуніна як прихильника ідей мислителя. Швейцарський уряд звернувся до царського уряду з відозвою про обвинувачення проти Бакуніна. Так, М.Бакунін був змушений емігрувати, втративши дворянський титул та заочно засуджений на заслання до Сибіру. Бакунін не підкорився урядовому наказу і поїхав у Париж . Даний вирок створив Бакуніну репутацію революціонера. У Парижі Бакунін познайомився з Ж.Санд, П.Прудоном, Л.Бланом, К.Марксом.

Після революційних подій 1848-1849 рр. Бакунін був заарештований та засуджений до смертної кари, але вирок був замінений довічним поселенням. Покарання відбував в Ольмюці, згодом в Петропавлівській фортеці. У 1857 р. був відправлений до Сибіру звідки у 1861 р. втік до Лондона. Брав участь у Польському повстанні 1863 р.. Побував в Італії, Сша.

Помер М.Бакунін 1 липня 1876 р. в Берліні, де і був похований [32,с.25-29].

Свої погляди на державу та право, свою концепцію анархізму виклав у працях: "Бог і держава" (1871), "Держава та анархія" (1873), "Кнуто-германська імперія та соціальна революція" (1871).

М.Бакунін - основний противник К.Маркса у I Інтернаціоналі, власне їхній конфлікт став однією з причин розколу у I Інтернаціоналі. Внаслідок розколу відбулось утворення анархічного крила в Інтернаціоналі - "Міжнародного альянсу соціалістичної демократії" [38,с.117].

Мислитель на початку 60-х років XIX ст. формує власну концепцію, основним постулатом якої були абсолютна свобода особи, знищення держави, приватної власності, натомість основою суспільних змін ставала колективна форма власності заснована на традиціях російської общини. На відміну від теорії М.Штірнера та П.Прудона, для теорії М.Бакуніна притаманна революційна спрямованість ідей.

М.Бакунін намагався здійснити в Росії соціальну революцію, яка стала б каталізатором повалення держави, оскільки в його розумінні держава - джерело соціальної нерівності: "Мы обявляем себя врагами всякой правительственой, государственой власти... и думаем, что народ может быть только тогда счаслив, свободен, когда... он сам создаст свою жизнь" [9,с.525].

Також необхідно виділити цілий ряд принципів анархізму, які знайшли відображення в теорії М.Бакуніна: заперечення державної форми організації суспільства, індивідуалізм, федералізм, заперечення парламентаризму, аполітизм. М.Бакунін вважав, що основою будь-якої політичної чи соціальної організації має стати принцип "знизу верх" - принцип федералізму. Цей принцип мав втілюватись за допомогою встановлення автономії особистості та общини, які за допомогою договору можуть об'єднатись та створити міжнародну федерацію.

У своїй теорії М.Бакунін стверджував, що соціальна революція - це світове явище, оскільки основною причиною революції є ступінь пригноблення робітників та людей праці (селян). Революція народжується з небажання цих прошарків жити в умовах пригноблення. В теорії соціальної революції особливе місце займала проблема бунту, який він розглядав як засіб повалення старого устрою. У теорії М.Бакуніна поняття революції та бунту - тотожні, тобто бунт М.Бакунін характеризував як універсальний засіб спротиву проти будь-якого пригноблення. За допомогою бунту Бакунін намагався вплинути на селянську общину, яка на його думку ще "спала": "Главный недостаток делающий до сих пор невозможным всеобщее народное восстание в России, - это замкнутость общин и крестьянских миров" [9,с.522].

Але Бакунін зазначав, що незважаючи на замкнутість слов'янський народ на відміну від німецького має більшу схильність до антиетатизму та бунту, це проявилось історично у спротиві Новгорода та Пскова проти московських царів, бунтах С.Разіна та Е.Пугачова. Бакунін намагався виділити основні причини, які спонукали людей до бунту: "И во всех этих чисто народных движениях мы находим ту же ненависть к государству, то же стремление к созданию вольно-общинного крестьянского мира" [9, с.332]. Бакунін розглядав общину як розширення роду в якій не було раба чи деспота, в якій всі були в рівних умовах. Єдиними суб'єктами, що порушували общинну гармонію були монарх, чиновники та розбійники. Якщо монарх стоїть над общиною, то розбійник може виступити навіть проти монарха, тобто, М.Бакунін визначав С.Разіна та Е.Пугачова як перших революціонерів, які змогли об'єднати селян у боротьбі за свободу. Бунт "человеческого индивида против всякой божественной и человеческой, коллективной и индивидуальной власти" Бакунін розглядав, як боротьбу за свободу [38,с.129].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15