Трагедія голоду 1933 року

3

Укрзалізниця

Дніпропетровський Державний Технічний

Університет Залізничного Транспорту

РЕФЕРАТ

по предмету: Історія України

Трагедія голоду 1933 року

Виконала: Філенко М. С.

Шифр: 00-ЕП-224

Дніпропетровськ

2001 рік

ЗМІСТ

• ВСТУП 3
• В. І. Ленін про соціалістичну перебудову села 5
• Відступ вiд ленінської економічної політики 12
• Три роки продрозкладки 19
• Комісія молотова в дії 29
• Наслідки голоду 35
• ВИСНОВОК 41
• ЛІТЕРАТУРА 42

ВСТУП

Про голод 1933 року у світі знали давно. Література на цю тему в західних країнах налічує сотні назв. До піввікової річниці конгрес США утворив «Комісію по голоду на Украї-ні», яка провела і задокументувала опитування багатьох очевидців.

Переконливої відповіді на питання про першопричини голоду американська комісія не дає. Перелічуються різні фактори: дезорганізація виробництва, непосильні для селян хлібозаготівлі, надмірний хлібний експорт, небажання кол-госпників працювати в громадському господарстві, конфіс-кація властями продовольчих запасів у відповідь на цей саботаж. Проте неясно, якою мірою кожний із них вплинув на економічну катастрофу, яка сталася 1932 року і виклика-ла голод з мільйонними жертвами. Власне кажучи, голод навіть не розглядається на Заході як результат економічних прорахунків. Комісія конгресу США тяжіє до ірраціональ-ного уявлення про організований голод-геноцид, спрямова-ний своїм вістрям проти українського народу як етносу. Таке уявлення відповідає «надзавданню», поставленому конгрес-менами: «полегшити американській громадськості краще розуміння радянської системи шляхом викриття ролі Рад в організації голоду». Тут явно простежується спроба закріпити у свідомості американців образ «імперії зла».

Кілька вступних зауважень. Винесені роз-думи про голод 1933-го грунтуються на фактичному матеріалі, який взято з архівних джерел українського походження.

Наведені тут положення не безспірні. У рефераті часто цмтуватимуться документи головної дійової особи в трагедії 1933 року - Й. В. Сталіна, проте тільки ті, які він особисто сам бажав побачити опублікованими.

І останнє зауваження: аби зрозуміти, що трагедія голоду була результатом тодішнього політичного курсу, наслідком підміни ленінізму сталінізмом у перетвореннях у сільському господарстві, треба відкинути стереотипні уявлення про економічну політику і проаналізувати її, починаючи з пер-ших років Радянської влади.

В. І. ЛЕНІН ПРО СОЦІАЛІСТИЧНУ ПЕРЕБУДОВУ СЕЛА

К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані: товарне виробництво і ринок, які обслуговували всі експлуататорські формації і досягли розквіту в умовах буржуазного ладу, з соціалізмом несумісні. Звідси випливав висновок: після Пролетарської революції товарообмін поступиться місцем продуктообміну, а грошовий облік - обліку суспільної пра-ці безпосередньо в робочому часі. Зримо яскравий опис відносин усуспільненого господарства з дрібним селянським виробництвом, що не підлягало усуспільненню, дав В. І. Ленін у брошурі «До селянської бідноти» (травень 1903р.): «Коли робітни-чий клас переможе всю буржуазію, тоді він відніме землю у великих хазяїв, тоді він організує на великих економіях товариське господарство, щоб землю обробляли робітники разом, спільно, обираючи вільно довірених людей у розпо-рядники, маючи всякі машини для полегшення роботи, пра-цюючи позмінно не більше восьми (а то й шести) годин на день кожний. Тоді й дрібний селянин, який захоче ще по-старому сам господарювати, господарюватиме не на ринок, не на продаж першому стрічному, а на товариства робітни-ків: дрібний селянин постачатиме товариству робітників хліб, м'ясо, овочі, а робітники будуть без грошей давати йому машини, худобу, добрива, одяг і все, що йому потріб-но». В аграрній програмі партії більшовиків, на основі якої було написано цю популярну брошуру, соціалістична перспекти-ва для села пов'язувалася з утворенням на базі експропрі-йованої поміщицької власності великих державних госпо-дарств під керівництвом Рад депутатів від сільських робіт-ників. Економічні зв'язки між сільськими радянськими гос-подарствами та промисловістю мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхом продуктооб-міну.

Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поді-лу земель. І тому наприкінці серпня 1917р. В. І. Ле-нін висловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібно-буржуазному селу і задовольнила його вимогу про оголошення державних, поміщицьких, селян-ських та інших земель всенародним надбанням, їх безвід-платне відчуження і перехід у користування всіх трудящих на зрівняльній основі. По суті, партія більшовиків брала на озброєння есерівську аграрну програму. Соціалізація зем-лі була узаконена Декретом про землю.

Здійснювані за Декретом про землю аграрні перетво-рення були історично прогресивні. Передачею землі в без-оплатне користування і забороною її куплі-продажу Радян-ська влада захищала трудящих селян від визискування. Безземельне і малоземельне селянство України одержало близько 15млн. десятин землі, 600тис. коней, 800тис. голів великої рогатої худоби. Склалася нова соціально-класова структура села. Кількість бідняцьких господарств зменшила-ся з 58% (перед революцією) до 33% у 1923р. Питома вага середнього селянства збільшилася, відповідно, з З0% до 63%. Частка куркульських господарств скоротилася з 12% до 3%. В. І. Ленін так коментував результати аграр-ної революції: «Селянство стало далеко більш середнім, ніж раніше, суперечності згладились, земля поділена в корис-тування далеко більш зрівняльне, куркуль підрізаний і в значній частині експропрійований - у Росії більше, ніж на Україні, в Сибіру менше».

Аграрні перетворення перших років Радянської влади привели до того, що за нових умов класові позиції всього селянства почав уособлювати середняк. Середняцькими стали майже половина бідняць-ких господарств і три чверті куркульських. Куркульський клас, який почав формуватися ще в дореволюційному селі, перетворився на прошарок всередині селянства.

Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської вла-ди здійснювалося на воснно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачала продуктообмін між міс-том і селом при забороні торгівлі, націоналізацію всієї про-мисловості, включаючи дрібну, встановлення практики за-мовлень-нарядів на державних підприємствах при макси-мальній централізації управління промисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу. Однак вже в умовах переходу до мирного будівництва було прийнято ряд воєнно-комуністичних дек-ретів, спрямованих на дальше згортання сфери грошового обігу.

Радянський уряд прагнув налагодити «державну органі-зацію розподілу продуктів замість приватної торгівлі, тоб-то державну заготівлю і доставку хліба в міста, промисло-вих продуктів на село». Положення про витіснення торгів-лі планомірно організованим розподілом у рамках спожив-чо-виробничих комун увійшло до підготовленого Леніним начерку проекту нової партійної програми. В умовах роз-рухи у промисловості обмін між містом і селом набув фор-ми продовольчої розкладки, коли всі товарні лишки заби-рали у селян майже безкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладку скороченням обсягу вироблюваної продукції. І тоді, щоб запобігти цьому, VIII з'їзд Рад у грудні 1920р. висловився за встановлення кожному селянському господарству обов'язкових завдань по засіву. Цей крок (ні-коли не реалізований) був таким же логічним продовжен-ням продрозкладки, як і заборона торгівлі.

Пануючі у партії воєнно-комуністичні уявлення про со-ціалістичне майбутнє села знайшли відображення у програ-мі РКП(б), яку прийняв у березні 1919р. VIII партійний з'їзд. Написаний Леніним аграрний пункт програми називав такі найважливіші заходи по організації великого землероб-ства: влаштування державних економій - радянських госпо-дарств, а також сприяння селянам в організації колективних господарств - сільськогосподарських комун, громад (арті-лей) і товариств для громадського обробітку землі. Коли переважна більшість поміщицьких маєтків була поділе-на між селянами, в організації колгоспів Ленін побачив єдино можливий шлях переходу від землеробства дрібного, товарного до землеробства великого, нетоварного - комуністичного.

Після виходу з війни партія не збиралася відмовлятися від воєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад план ГОЕЛРО мав виконуватися перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств. Сподіваючись на те, що продрозкладка 1920/21 року дасть до 300 млн. пудів хліба, В. І. Ленін на цьому з'їзді зауважив: «Без такого фон-ду неможливо відбудувати промисловість країни, неможли-во думати про відродження транспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікації Росії».

Життя показало, однак, що селяни не мирилися з прод-розкладкою, забороною торгівлі, директивним плануван-ням посівних площ. Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянське невдово-лення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки про-ходило з величезними труднощами. У хлібовиробничих ра-йонах виник і поширився політичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. Продрозкладка, як відзначав В. І. Ленін, «стала основною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку ми наткнулися весною 1921 року».

Прийняте у березні 1921р. рішення Х з'їзду РКП(б) про заміну розкладки продподатком було одностайно під-тримане партією. Разом з тим дозвіл на реалізацію селяна-ми лишків продукції, що випливав з цього рішення, викли-кав сумніви.

Рішення про заміну продрозкладки податком було прин-циповим кроком на шляху впровадження економічної полі-тики, яка суперечила марксистській теорії, але відповідала реальностям життя. Ленiн починає розумiти, що потрiбен новий фактор у соціалістичній перспективі для села - кооперація. У робо-ті «Про продовольчий податок», написаній 21 січня 1921р., Володимир Ілліч зауважує, що кооперація, як форма тор-гівлі, вигідніша і корисніша, ніж приватна торгівля, тому що вона полегшує об'єднання, організацію мільйонів на-селення, а ця обставина, а свою чергу, є гігантський плюс з точки зору дальшого переходу від державного капіталіз-му до соціалізму. Сама ж кооперація дрібних товарови-робників вважалася формою державного капіталізму: поза торгівлею вона існувати не могла. Магістральним напрямом у відноси-нах між містом і селом вважався не розвиток торгівлі, а безгрошовий продуктообмін на позаринковій основі. Мислився, як пізніше згадував голова Раднаркому, «якийсь безпосередній перехід без торгівлі, крок до соціалістичного продуктообміну».

У промові Володимира Ілліча на Всеросійській продо-вольчій нараді 16 червня 1921р. вперше з'являється термін «нова економічна політика». Уперше тут припускається мож-ливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Уперше пе-ред більшовиками ставиться завдання вчитися торговельній справі, щоб мати можливість контролювати ринок. Нареш-ті, уперше лунає заклик налагодити грошовий обіг.

Програмною є також доповідь про нову економічну політику на VIII Московській губпартконференції 29 жовт-ня. У ній Ленін визнав, що товарообмінні операції перетво-рилися у звичайну купівлю-продажу, торгівлю, а ринок зор-ганізувався у межах всієї країни. Виходячи з цього, він закликав господарників пристосуватися до ринку. Йшлося, насамперед, про зміцнення грошового обігу, організацію державної торгівлі, переведення націоналізованої промис-ловості на комерційний, або господарський розрахунок. Однак поворот до торгівлі і ринку, як і раніше, вважали від-ступом від можливого за інших обставин безпосереднього, без використання товарно-грошових відносин, будівництва соціалізму.

Через кілька тижнів, у листопаді 1921р. Ленін дійшов висновку про принципову неможливість «безпосереднього соціалістичного будівництва» у дрібноселянській країні. В інтересах зміцнення союзу двох класів трудящих, отже і в інтересах побудови соціалізму, треба було встановити еконемічний обмін між містом і селом иа ринковій основі.

Воєнно-комуністична доктрина з її негативним ставлен-ням до індивідуальної власності, торгівлі і грошей супере-чила природі селянства. Поки вона ототожнювалася з соціа-лізмом, перспективи соціалістичного будівництва на селі здавалися невизначеними. «Треба селянські маси перевести до будівництва, для них цілком чужого, яке вони не розу-міють і якому не можуть вірити»,- говорив Ленін на Мос-ковській губпартконференції в листопаді 1920р. Соціаль-ний склад комун, що створювалися у колишніх поміщицьких маєтках, часто був неселянським, а в малочисельних арті-лях переважали наймити й бідняки. Після аграрної революції село стало більш дрібнобуржуазним. Здавалося неймовірним, щоб середнє селянство у своїй масі добро-вільно відмовилося від щойно набутої власності і об'єдна-лося в колективні господарства.

Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгів-лю і ринок, яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні про соціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим було відчуження безпосереднього виробника од землі та інших засобів ви-робництва, у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства ставав кооператив дрібних товаро-виробників. Кооперація цілком відповідала селянській при-роді, а тому робила перехід до соціалізму простим, лег-ким і доступним для селянина.

Коли В. І. Ленін через тяжку хворобу залишив держав-ні справи, він поспішив викласти партії свої нові погляди на кооперативну форму власності при соціалізмі. Продиктована на початку січня 1923р. стаття «Про кооперацію» починалася з найважливішої тези: у непі Радянська влада зробила поступку селянину як торговцю; саме з цього ви-пливає (зворотно тому, що думають) гігантське значення кооперації. Саме в коопера-ції, заявив Ілліч, знайдено міру поєднання приватного інте-ресу з інтересами держави, міру підпорядкування приват-ного інтересу загальним інтересам, яка раніше була каме-нем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів. Звідси випливав висновок першорядного значення: в умовах дик-татури пролетаріату просте зростання кооперації тотожнє зростанню соціалізму. «А лад цивілізованих кооператорів,- уточнював Ілліч,- при суспільній власності на засоби вироб-ництва, при класовій перемозі пролетаріату над буржуа-зією - це є лад соціалізму». Жодної різниці між коопера-тивною і загальнонародною формами власності у державі диктатури пролетаріату він не бачив.

Ідея про сумісність товарно-грошових відносин з соціалізмом є вагомим внеском Леніна у марксистське вчення.

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика -- явище складне. В її основі -- заміна продрозкладки подат-ком, дозвіл вільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Тривалість цих заходів визначалася часом існування багатоукладного гос-подарства. Проте в непі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносин безпосе-редньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від военно-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретич-но обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній ді-яльності Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методів управління під-приємствами, на заміну їх методами економічними, госп-розрахунковими.

Страницы: 1, 2, 3, 4