До числа оптових цін відносяться закупівельні ціни, по яких сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію підприємствам, організаціям, фірмам, промисловим підприємствам для наступної переробки. Відмінність закупівельної ціни від інших видів цін полягає в тім, що в її склад не включається ПДВ і акцизи. ПДВ не включається також у вартість матеріально - технічних ресурсів, що здобуваються сільським господарством.

У міжнародній торгівлі угоди, за рідкісним винятком, являють собою оптові операції і відбуваються вони за оптовими цінами.

Біржова ціна також вважається оптовою.

Роздрібні ціни - це ціни продажу індивідуальному чи дрібнооптовому споживачу, переважно населенню. Відпускна ціна на підприємствах громадського харчування - особлива форма роздрібної ціни. Ціни на послуги населенню - також особливий вид роздрібної ціни. У сфері збуту діють знижки-націнки (оптово-збутова, роздрібна).

Різниця між ціною реалізації товару постачальницько-збутової організації й оптовою ціною підприємства-постачальника представляє постачальницько-збутову надбавку (націнку).

Різниця між оптовими цінами покупки (закупівлі) і продажу, між оптовою і роздрібною цінами являє собою торгову націнку (знижку).

У залежності від державного впливу, регулювання, ступеня конкуренції на ринку розрізняють вільні (ринкові) і регульовані види цін.

Вільні ціни (ринкові ціни) - це ціни, що встановлюються виробниками продукції і послуг на основі попиту та пропозиції на даному ринку.

До вільних цін відносяться: ціна попиту, ціна пропозиції, ціна виробництва.

Ціна попиту - ціна, що складається на ринку покупця.

Ціна пропозиції - ринкова ціна, вказується в оферті (офіційній пропозиції продавця) без знижок.

Ціна виробництва - ціна, що визначається на основі витрат виробництва з додаванням середнього прибутку на весь авансований капітал.

Регульовані ціни - це ціни, що встановлюються державними органами керування.

Регульовані ціни, у свою чергу, можуть бути гарантовані, що рекомендуються, лімітні, заставні, граничні (захисні) ціни. У числі регульованих цін виділяють:

Граничні ціни - це такі ціни, вище яких підприємства не можуть установлювати ціну своєї продукції чи послуг.

Фіксовані ціни - це ціни, установлювані на визначеному рівні, зміна яких можливо тільки за рішенням органа суб'єкта чи ринку, що затвердив їх.

За способом встановлення, фіксації розрізняють: тверді, рухливі, змінні ціни. Ці види цін встановлюються в договорі, контракті.

Тверді ціни називають ще постійними. Це такі ціни, що встановлюються в момент підписання договору і не міняються протягом усього терміну постачання продукції по даному договорі, угоді, контракту.

В договорі робиться застереження "ціна тверда, зміні не підлягає". Тверді ціни застосовуються в угодах:

· з негайним постачанням;

· з постачанням протягом короткого терміну;

· тривалі терміни постачання, що передбачають. При тривалих термінах постачання зазначають в договорі застереження "ціна тверда, зміні не підлягає" повинна бути присутнім обов'язково. Рухлива ціна - така ціна, коли в договорі передбачено, що ціна, фіксована в момент укладання договору, може бути надалі переглянута, якщо до моменту виконання договору ринкова ціна зміниться (підвищиться чи понизиться). У такому випадку повинна змінитися ціна, зафіксована в договорі, про що робиться відповідне застереження. Це застереження називається "застереження про підвищення і зниження ціни".

Звичайно в договорі обумовлюється, що при відхиленні ринкової ціни від контрактної в розмірі 2-5% перегляд фіксованої ціни не проводиться. При встановленні рухливої ціни в договорі вказується джерело інформації, по якому можна судити про зміну ринкової ціни. Рухливі ціни звичайно встановлюються на промислову сировинну, продовольство, що поставляється за довготерміновими договорами.

Змінна ціна - це ціна, обчислювальна в момент виконання договору шляхом перегляду первісної договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, за період часу, необхідний для виготовлення продукції. (Наприклад, коли має місце інфляція, стійка зміна цін на ресурси і т.д.)

Змінні ціни встановлюються звичайно на товари з довгостроковими термінами виготовлення, наприклад складне промислове устаткування, судна.

Під час підписання договору фіксується так звана вихідна, базисна ціна, тобто ціна, що використовують як базу для розрахунків, обумовлюється її структура, а саме: перемінні витрати (витрати на сировину і матеріали, зарплату), частка постійних витрат (накладні витрати, амортизацію), прибуток, а також приводиться метод розрахунку змінної ціни, яким сторони будуть користатися.

Слід зазначити, що ці види цін широко використовуються в міжнародній торгівлі.

В умовах швидко міняющоїся кон'юнктури ринку при встановленні змінної ціни в інтересах покупця (імпортера) у договір (контракт) можуть бути внесені деякі застережні умови. Наприклад, установлена межа у відсотках до договірної ціни, у рамках якого перегляд ціни не відбувається, визначений відсоток можливої зміни ціни (наприклад, не понад 10% від загальної суми витрат). Ця межа називається лімітом ковзання.

У договорі чи контракті може бути передбачено, що зміни поширюються не на всю суму витрат виробництва, а лише на визначені їхні елементи (наприклад, на метал при будівлі судна) із вказанням величини у відсотках від загальної вартості замовлення.

У договорі, контракті зміна ціни може бути переглянута не на весь термін дії договору (контракту), а на більш короткий період (наприклад, на перші 6 місяців від дати висновку договору), тому що протягом цього періоду постачальник може закупити всі необхідні матеріали для виконання замовлення.

На практиці іноді застосовують змішаний спосіб фіксації ціни, коли частина ціни фіксується твердо при висновку договору, інша частина - у виді змінної ціни.

За способом одержання інформації про рівень ціни розрізняють друковані і розрахункові ціни. На ці види цін орієнтуються постачальники продукції і покупці при визначенні рівня ціни в договорі чи контракті.

Друковані ціни - це ціни, що повідомляються в спеціальних і фірмових джерелах інформації. До друкоємих цін відносяться: довідкові і прейскурантні ціни, біржові котировкі, ціни аукціонів, торгів.

Довідкові ціни - це ціни, що друкуються в різних виданнях. Джерелами довідкових цін є економічні газети і журнали, спеціальні бюлетені, фірмові каталоги, прейскуранти.

Довідкові ціни можуть бути, по-перше, номінальними, тобто не зв'язаними з реальними комерційними операціями. Номінальні ціни застосовують як базу при укладанні угод. Нарахування знижок, надбавок розраховується з номінальної ціни. Номінальну ціну часто називають базовою чи базисною ціною, тому що вона застосовується як вихідну базу при встановленні ціни на аналогічні вироби. Як базисну ціну розуміють ціну товару визначеної якості, специфікації, у заздалегідь установленому географічному пункті (так називаному базисному пункті). Ці ціни, як правило, завищені в порівнянні з цінами реальних угод. Тому розмір знижок з довідкових цін у процесі переговорів досягає 15-30 і навіть 50%.

Номінальною називають біржову котирувальну ціну за товару, по якому в день котирування не було укладено угод.

По-друге, довідкові ціни можуть бути цінами, що відбивають операції, зроблені за минулий період (місяць, тиждень). Базові ціни широко застосовуються в кредитній практиці. Базовими цінами вважають ціни, що діяли на 1 число місяця, у якому отриманий кредит, що має бути оговорено в угоді.

Ціни фактичних угод також є довідковими. Однак ці ціни регулярно не публікуються, а з'являються в друкованих засобах епізодично.

Ціни пропозиції великих фірм також є довідковими цінами, тому що первісні ціни в результаті торгів знижуються.

Прейскурантні ціни - це вид довідкової ціни, що друкується у прейскурантах, тобто довідниках фірм-продавців. Ціни прейскурантів і каталоги звично надаються фірмами-постачальниками у відповідь на запити покупців.

Розрахункова ціна застосовується в договорах, контрактах на нестандартне устаткування, вироблене за індивідуальними замовленнями. Ціни на таке устаткування розраховується постачальником для кожного конкретного замовлення з обліком технічних і комерційних умов даного замовлення, а в деяких випадках остаточно встановлюються лише після у виконання замовлення.

На рівень розрахункової ціни визначний вплив робить та обставина, що спеціальні машини й устаткування найчастіше випускають фірми фактично пануючі в даній порівняно вузькій області. Вироблене ними устаткування зв'язано з запатентованими винаходами, удосконаленою технологією, наявністю кваліфікованого персоналу. Зведення про ціни на спеціальне устаткування зустрічаються епізодично в друкованих засобах, і їх практично неможливо використовувати для порівняння при виборі рівня ціни.

Ціни попередніх угод використовуються у випадку відносної стабільності цін на машини й устаткування. Вони практикуються при розміщенні замовлень в умовах стійких зв'язків між контрагентами.

За умовами постачання і продажу розрізняють наступні види цін:

нетто - ціна на місці купівлі-продажу; брутто (фактурна ціна) - визначається з урахуванням умов купівлі-продажу (виду і розміру податків, наявності і рівня знижок, виду "франко" і умови страховки). Диференціація цін в залежності від того, хто - продавець чи покупець - бере на себе транспортні видатки, розрізняють по виду "Франко". Термін "Франко" показує, до якого пункту на шляху просування товару продавця до покупця постачальник відшкодовує транспортні витрати. Наприклад, франко-склад продавця означає, що усі витрати по доставці несе покупець, а франко-склад споживача - усі витрати оплачуються продавцем.

1. Фактура - рахунок, що виписується продавцем на ім'я покупця й підтверджуючий фактичне постачання товару чи послуг і їхню вартість.

2. Розрізняють єдині ціни з включенням витрат по доставці. Цей метод встановлення припускає формування фірмою єдиної ціни для всіх покупців незалежно від їхнього місця розташування з включенням у неї однакової суми транспортних витрат, що розраховується як середня вартість всіх перевезень.

Транспортний фактор враховується в зовнішньоторговельних цінах. Порядок обов'язків продавців і покупців у частині розподілу між ними транспортних і інших супутніх витрат викладений у документі, що відомий як "Інкотермс 1990 р." (раніше 1980 р., 1976 р., 1967 р., 1953 р., 1936 р.- спочатку Міжнародна торговельна палата надрукувала цей перелік міжнародних правил з метою уніфікації торгових термінів). Інкотермс пояснює, у якому розмірі витрати поділяються між сторонами).

Усього нараховується 13 термінів, що згруповані в чотири групи - базисні категорії - ЕхWorks (франко-підприємство).

2.3 Методи встановлення цін

Розрахунок ціни по методу "середні витрати плюс прибуток".

Найпростіший спосіб ціноутворення полягає в нарахуванні визначенної націнки на собівартість товару. Цей спосіб широко використовується як у ринкових, так і в неринкових секторах економіки. Стандартними націнками користатися як правило не логічне, для встановлення оптимальної ціни необхідно враховувати особливості поточного попиту і конкуренції.

І все-таки методика розрахунку цін на основі націнок залишається популярної з ряду причин.

По-перше, продавці більше знають про витрати, чим про попит. Прив'язуючи ціну до витрат, продавець спрощує для себе проблему ціноутворення. Йому не приходиться занадто часто коректувати ціни в залежності від попиту.

По-друге, якщо цим методом ціноутворення користаються усі фірми галузі, їхні ціни швидше за все будуть схожими. Тому цінова конкуренція зводиться до мінімуму.

По-третє, багато хто вважає методику розрахунку "середні витрати плюс прибуток" більш справедливої по відношенню і до покупціів, і до продавців. При високому попиті продавці не наживаються за рахунок покупців і разом з тим мають можливість одержати справедливу норму прибутку на вкладений капітал.

Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку це ще один метод ціноутворення на основі витрат. Фірма прагне установити ціну, що забезпечить їй бажаний обсяг прибутку. Така методика ціноутворення ґрунтується на графіку беззбитковості. На ньому представлені загальні витрати й очікувані загальні надходження при різних умовах обсягу продажів. Гіпотетичний графік показаний на малюнку 2.4.

ГРАФІК БЕЗЗБИТКОВОСТІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЦІНИ ТОВАРУ

Рис. 2.4.

Незалежно від обсягу збуту постійні витрати дорівнюють $ 6 млн. Валові витрати ростуть одночасно з ростом збуту. Крива валових надходжень починається на початку координат і зростає в міру збільшення числа проданих одиниць товару. У даному прикладі ціна дорівнює $ 15 (і 800 тис. шт. коштують $ 12 млн.). При такій ціні для забезпечення беззбитковості, тобто для покриття валових витрат надходженнями, фірма повинна продати як мінімум 600 тис. товарних одиниць. Якщо вона прагне до одержання валового прибутку в розмірі $ 2 млн., їй потрібно продати як мінімум 800 тис. товарних одиниць за ціною $ 15 за штуку. Якщо фірма готова стягувати за свій товар більш високу ціну, то для одержання цільового прибутку їй не обов'язково продавати так багато одиниць товару. Однак при цій більш високій ціні ринок, можливо, не поглине навіть меншу кількість товару. Багато чого залежить від еластичності попиту за цінами, чого графік беззбитковості не відбиває. Такий метод ціноутворення жадає від фірми розгляду різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту, необхідний для подолання рівня беззбутковості й одержання цільового прибутку, а також аналізу імовірності досягнення всього цього при кожній можливій ціні товару.

Установлення ціни на основі цінності товару, що відчувається.

Усе більше число фірм при розрахунку ціни починають виходити з відчуваємої цінності своїх товарів. Основним фактором ціноутворення вони вважають не витрати продавця, а сприйняття товару покупцями. Для фомування у свідомості споживачів представлення про цінність товару в маркетингу використовуються нецінові способи впливу. Ціна в цьому випадку покликана відповідати ціннісній значимості товару. Це спостерігається, наприклад, у тім, що багато ідентичних товарів у різних місцях коштують по-різному (наприклад, у залежності від рівня сервісу). Фірмі необхідно виявити, які ціннісні уявлення знаходяться у свідомості споживачів про товари конкурентів і скільки вони готові заплатити за кожну вигоду, присовокуплену до пропозиції. Якщо продавець запросить більше визнаваємої покупцем ціннісної значимості товару, збут фірми виявиться нижче, ніж міг би бути. Багато компаній завищують ціни своїх товарів, і ті погано йдуть на ринку. Інші фірми, навпаки, призначають на свої товари занадто низькі ціни. Тоді ці товари прекрасно йдуть на ринку, але приносять фірмі менше надходжень, чим могли б при ціні, підвищеної до рівня їхньої ціннісної значимості в представленні покупців.

Страницы: 1, 2, 3, 4