рефераты Знание — сила. Библиотека научных работ.
~ Портал библиофилов и любителей литературы ~

Меню
Поиск



бесплатно рефераты Товарознавча характеристика забійних тварин

(17.76 Кб)

Другорядні молочні породи. Основні молочні породи, розглянуті вище, в багатьох країнах сильно потіснили, іноді майже до повного зникнення, місцева молочна худоба. Так, м'ясо-молочні шортхорни, популярні колись не менше голштино-фризських форелі, зараз в більшості місць свого традиційного розведення перебувають далеко не на перших ролях. Серед інших другорядних молочних і м'ясо-молочних порід заслуговують особливої згадки червоні комолі корови зі сходу Англії, які, як і англійська червона м'ясна худоба,

активно

набули велике значення далеко від батьківщини, послуживши, зокрема, основою для створення декількох нових порід в Латинській Америці і на Ямайці. Ще одна порода подвійного призначення, що активно експортувалася, – дрібні, коротконогі декстери з південного заходу Ірландії, до цих пір високо ціновані небагатими селянами в багатьох країнах світу. Крупні данські червоні тварини молочного напряму були використані для створення багатьох порід червоної худоби в Балтійському регіоні і за його межами. У Канаді і США розлучаються також крупні м'ясо-молочні нормандці з півночі Франції – червоно-білої масті з характерними червоними «окулярами» – і червоні салерські корови з гірських районів півдня Франції. На Індійському субконтиненті, особливо в Пакистані, відомі відмінні м'ясо-молочні зебу, які дуже добре адаптовані до місцевих умов і забезпечують молоком крупні міста. Робоче-м'ясо-молочна порода гир з Індії – один з кращих виробників молока в цій країні. Вона  експортувалася, особливо до Бразилії, і використовувалася для створення індо-бразильскої і американської браманської м'ясної худоби. Дві найважливіші в Пакистані молочні породи – червоний синдхи і сахивал червонувато-бурої масті, чия кров тече в жилах австралійського м'ясо-молочного зебу (гібрида сахивала, червоного синдхи і джерсійських тварин), австралійського фризького сахивала і високопродуктивної молочної породи тропіків ямайка-хоуп, отриманої при схрещуванні джерсійок з сахивальським биком.

            Найбільш поширеніші на Україні породи ВРХ дані на вищеприведеному малюнку:#"1.files/image011.jpg">

КРУПНА БІЛА ПОРОДА свиней, універсальній продуктивності. Виведена в 19 в. у Англії складним схрещуванням місцевих пізньостиглих свиней з скоростиглими китайськими багатоплідними неаполітанськими, португальськими. Неодноразово завозилася до Росії, де добре акліматизувалася. Пізніше, в СРСР, в результаті тривалої племінної роботи була створена по суті нова вітчизняна порода, представлена, двома основними типами:

  • М'ясним і
  • М'ясо-сальним (більшість тварин).

Тварини гармонійно складені, міцній конституції, добре пристосовані до різних кліматичних умов, скоростиглі. Дорослі кабани важать 320-350 кг, матки - 220-250 кг Плодючість маток 11-12 і більш за поросят за поріс.

Крупна біла порода використовується для відгодівлі до м'ясних, беконних і жирних кондицій. Основна маткова порода - в промислових комплексах. При інтенсивній м'ясній відгодівлі молодняк до 6-ти міс. важить 100 кг; витрати корму на 1 кг приросту - 3,9-4 к.од.

Завдяки гнучкій генетичній структурі і хорошій акліматизації ця порода розлучається майже у всіх країнах Європи, в США, Канаді, Китаї, Кореї, Японії, Новій Зеландії.

Використовувалася при створенні багатьох порід.

ЛАНДРАС (дат. Landrace, від land - країна, сільська місцевість і race - порода), спеціалізована беконна порода свиней. Виведена на початку 20 в. у Данії схрещуванням місцевих покращених висловухих свиней з англійськими породами, головним чином з крупною білою, і розведенням помісей "в собі".

Тварини з подовженим тулубом, прямою спиною, добре розвиненими щільними окостами, тонкою білою шкірою, рівномірно покритою короткою м'якою щетиною. Кабани важать 280-300, матки - 200-220 кг Плодючість 10-12 поросят за опорос. Молодняк при беконній відгодівлі до 6-ти міс. важить до 100 кг, витрати корму на 1 кг приросту 3,9-4 к.од. Бекон високої якості. Набула поширення в Швеції, Норвегії, Фінляндії, Великобританії, США, Канаді, Бразилії, Н. Зеландії, Австралії. Була завезена в 1948 р. в СРСР.

Розводять в Латвії, Литві, Україні, Новгородській, Калузькій і ін. областях Європейської частини Росії.

УКРАЇНСЬКА СТЕПОВА БІЛА ПОРОДА свиней, універсального напряму. Виведена в племінному господарстві заповідника "Асканія-Нова" (Херсонська область) ученим-зоотехніком М.Ф. Івановим схрещуванням дрібних місцевих пізньостиглих свиней з кабанами крупної білої породи по заздалегідь розробленій методиці. Для закріплення в потомстві бажаних якостей застосовували близькоспоріднене схрещування (інбридинг) і строге відбракування малопродуктивних тварин; з метою ослаблення небажаних наслідків інбридингу з кращих тварин були створені неспоріднені групи (лінії і сімейства). Затверджена в 1934 р.

За зовнішнім виглядом свині цієї породи схожі з крупними білими, але грубіше складені, кістяк їх міцніше, щетина густіша. Дорослі кабани важать 300-350, матки - 230-250 кг Середня одноразова плодючість - 11-12 поросят. Молодняк відрізняється скороспілістю, при м'ясній відгодівлі до 6-7 міс. важить 95-100 кг; витрати корму на 1 кг приросту 3,8-4 к.од. Тварини невибагливі, пристосовані до посушливої степової зони.

Кабанів використовують для промислового схрещування з іншими породами. Розводять в Україні, Ставропольському краю.

МИРГОРОДСЬКА ПОРОДА свиней, м'ясо-сального напряму продуктивності. Виведена в Миргородському і суміжних з ним районах Полтавської області відтворним схрещуванням місцевих чорно-строкатих свиней з кабанами беркширської, середньою білою, крупною білою і частково крупною чорною і темворською порід. Затверджена в 1940 році.

Свині пропорційного складання, міцної конституції. Шкіра еластична, без складок. Щетина густа, блискуча. Масть чорно-строката. Дорослі кабани важать 260-300, матки - 200-230 кг За опорос отримують 10-11 поросят. Тварини невимогливі до корм. Молодняк після 6-7 міс. відгодівлі важить до 100 кг, витрати корму на 1 кг приросту 4,2-4,5 к.од. Забійний вихід 50-54 %.

Миргородську породу розводять в Україні і південних областях Росії.


ЕСТОНСЬКА БЕКОННА ПОРОДА свиней, виведена в Естонії схрещуванням місцевих свиней в основному з кабанами данських, німецьких і фінських порід, а також з шведськими ландрасами. Затверджена в 1961 р.

Зовні свині схожі з ландрасами, міцній конституції, з довгим тулубом і добре розвиненими окостами. Кабани важать 320-330 кг, матки - 230-250 кг Середня одноразова плодючість 11-12 поросят. Відгодовуваний молодняк до 6-ти міс. важить 100 кг, витрати корму на 1 кг приросту 3,6-3,8 к.од.

Тварин використовують в промисловому схрещуванні з іншими породами. Розводять породу в Естонії та в Україна на Дніпропетровщині(фірма „Наукова”)

Основна кількість свинини в Україні виробляється з порід комбінованого м’ясо-молочного напряму продуктивності. Провідне місце займає велика біла порода, питома вага якої складає біля 80% від загального поголів’я.

Останніми роками значне поширення набуває розведення спеціалізованих м’ясних порід - полтавської м’ясної і української м’ясної та червоно-поясної спеціалізованої лінії м’ясних свиней, виведених Інститутом свинарства УААН. Дніпропетровським науково-виробничим об’єднанням фірма “Наукова” були виведені і вирощені свині м‘ясної породи „червона степова ”. Кабани мали вагу 300-400 кг, матки давали приплід 10-14 поросят. За 6 місяців молодняк набирав вагу 120 кг.  Нажаль, після того, як директор фірми доктор технічних наук Агафонов помер в тюрмі, фірма припинила своє існування а свині продані на м’ясокомбінат.

            Селекційні господарства нищились не тільки на Дніпропетровщині. У Львівській області з 12  свинарських племгоспів  залишилось лише 2:

1. Племгосп "Стенятинське" – Сокальський район - полтавська м'ясна

2. Племгосп "Селекціонер" - Сокальський  район - велика біла


В системі гібридизації тут використовуються м’ясні породи зарубіжної селекції - дюрок, ландрас, п’єтрен.



1.3. ВІВЦІ

Найважливіші особливості овець, що визначають їх широке розповсюдження, - велика пластичність в пристосовності до різних кліматичних і господарських умов, різностороння продуктивність, швидка размножуємість, достатньо висока скороспілість і здатність найповніше використовувати пасовищні корми.

Своєрідна будова передньої частини голови овець, а саме: вузька морда, дуже рухомі тонкі губи і гострі зігнуті різці Ќ дозволяють їм більш повно, чим великій рогатій худобі, використовувати траву, збирати опалі зерна, поїдати низькорослі пасовищні рослини. Добре використовують вівці дешевий корм не тільки на рівнинних пасовищах, але і на схилах горбів і гір, часто недоступних для інших видів худоби, і поїдають найбільшу кількість видів різних рослин.

Вівці - скоростиглі тварини. Статева зрілість у них наступає в 5-6-місячному віці. Проте перший раз ярок спарюють в 12-14-місячному віці, бо рання злучка порушує зростання і розвиток організму. Висока господарська скороспілість виявляється у виробництві повноцінної продукції в ранньому віці. Так, баранину можна отримувати у віці 6-8 місяців, пояркову шерсть - в 5 місяців.

При належному годуванні і змісті молодняк овець росте швидко, середньодобовий приріст живої маси до відбиття складає 250-300 г і досягає до відбирання (4 місяці) 45]50% живої маси дорослих тварин, а до однорічного віку – 80-90%.

Середньодобовий приріст маси овець може досягати більше 600 р.

Плодючість овець більшості порід складає 120-150%, а романовських - 250-300%.

Іншою цінною якістю овець є їх здатність використовувати найдешевші корми. З 800 видів рослин, що виростають на природних пасовищах, вівці поїдають більше 400, тоді як велика рогата худоба - 150, коні - 90.

Вівці рухомі і витривалі, вони можуть робити великі переходи і використовувати рослинність степових, пустинних і гірських пасовищ.

Завдяки рухливості і витривалості вівці здібні до швидкої зміни пасовищ у разі такої необхідності. При цьому вони достатньо легко проникають до зелених корм, що ростуть на землях, виведених з господарського користування, непридатних для ріллі, на схилах гір і горбів, які із-за своєї крутизни недоступні для інших видів худоби.

Проте треба мати на увазі, що вівці дуже погано переносять підвищену вологість, сирі пасовища

сильну жару. Зате завдяки чудово розвиненому шерстному покриву вони не бояться холоду і в південних районах можуть використовувати пасовища круглий рік. Якщо виникають перебої в годуванні і поїнні, то вівці багатьох порід здатні витрачати жир, накопичений в тілі (на хвості, в курдюці), що допомагає їм переносити нестаток кормів, коли на пасовищі випадає багато снігу і в інших несприятливих випадках.

При розведенні овець слід враховувати, що це стадні тварини. Тому їх не рекомендується вирощувати поодинці. Особливо зручною для господарів властивістю овець служить можливість тримати їх разом з будь-якими іншими домашніми тваринами, що дозволяє господареві з найбільшою ефективністю використовувати наявні приміщення для худоби, інвентар, корма і пасовища.

При тому, що основні органи чуття: слух, зір, нюх Ќ у овець розвинені добре, їх вища нервова діяльність розвинена слабо.

У цих тварин можна виробити тільки найпростіші умовні рефлекси, необхідні для елементарного управління ними на пасовищах, в кошарах.

Вівці полохливі: різкий окрик, шум можуть викликати і них переляк і тисняву, що слід пам'ятати при догляді за ними.

Слід пам'ятати, що вівці чутливі до багатьом стресовим чинникам. Так, вони сильно реагують на зниження температури і в перші десять днів після стрижки легко застуджуються. Тому в період стрижки і після неї треба їх містити поблизу кошар, щоб у разі похолодання або дощу можна було швидко загнати в приміщення. Сильна жара влітку гальмує прояв полювання у маток. Висока температура і пряме сонячне світло згубно позначаються на спермопродукції баранів. Негативний вплив роблять на овець перевантаженість приміщення або майданчика, грубе звернення, часті огляди, зважування і так далі .

Від овець отримують найрізноманітнішу продукцію. Основними видами її є наступні:

- шерсть;

- овчини;

- смушки;

- шкіри;

- м'ясо;

- сало;

- молоко.

Таким чином, вівчарство можна назвати універсальною галуззю тваринництва. Тому у вівчарстві існує і найбільша спеціалізація порід по характеру продуктивності. При виборі породи для розведення господареві необхідно визначити для себе, яку саме продукцію віддає перевазі він отримувати, і відповідно до цього зупинитися на виборі певної породи.

При цьому потрібно мати на увазі, що в особистому господарстві вигідно тримати овець тієї породи, яка районує в даній місцевості, оскільки вони добре пристосовані до місцевих умов, витривалі і невибагливі, таких овець легко придбати. Можна також тримати на особистому подвір'ї одних тільки маток, а для злучки використовувати баранів-виробників з крупних господарств, розташованих по сусідству.

У Росії і країнах СНД всі породи овець по основній продуктивності діляться на чотири групи, які районують по шести зонах.

1. Тонкорунні вівці, які мають у свою чергу три напрями:

вовняна - грозненська порода, ставропольська, сальська, радянський меринос, азербайджанський гірський меринос;

вовняно-м'ясне - асканійська, кавказька, алтайська, забайкальська, красноярська, південно-уральська та інші;

м'ясо-вовняне - прекос, казахський архаромеринос, грузинська тонкорунна жирнохвоста, в’ятська, дагестанська гірська.

2. Напівтонкорунні вівці:

вовняно-м'ясне - цигайська порода; м'ясо-вовняне, яке підрозділяється на:

а) довгошерстих (куйбишевська порода, російська довгошерста, лінкольн, ромни-марш);

б) короткошерстих (горьковська, прибалтійські, гемпшир, шропшир).

3. Напівгрубововняні вівці: сараджинська, тянь-шанська, гірськокарпатська і інші породи.

4. Грубововняні вівці:

шубні - романівська порода, північна куцохвоста і сибірська короткожирнохвоста; смушка - кривуляста порода, сокольська, чушка, малич, решетиковська; м'ясо-сальні - гиссарська, едильбаєвська і джайдара;

м'ясо-вовно-молочні - карачаївська, тушинська, балбас, мазех, осетинська, індійська та інші;

мясо-вовняні - черкаська, михновська, кучугуровська і інші породи.

Радянський меринос

Найчисленніша і поширеніша порода тонкорунних вівець в країні. Для її виведення як маткова основа використовувалися новокавказькі, мазаєвські та інші місцеві мериноси, а також їх помісі з грубошерстими вівцями різних поколінь. Покращувачами служили барани породи рамбул'є, а потім нових вітчизняних тонкорунних порід: асканійська, кавказька, алтайська, грозненська, ставропольська і ін. У цій породі підрозділяються два типи — вовняно-м'ясний і вовняний. Маса тіла баранів — 100 — 110 кг, маток — 50 — 58 кг Настриг вовни у баранів — 16,0 — 18,0 кг, маток — 6,5 — 7,0 кг Довжина вовни у баранів — 8,5 — 9,0 см, маток — 8,0 — 8,5 див. Вихід митої вовни — 38 — 40%. Плодючість — 120 — 130%.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7




Новости
Мои настройки


   бесплатно рефераты  Наверх  бесплатно рефераты  

© 2009 Все права защищены.